ВІДПУЩЕННЯ ГРІХІВ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ

Немає на землі людини без гріха, тому кожному з нас необ­хідне відпущення гріхів.

Відпущення гріхів для нас заслужив Спаситель своєю смер­тю на хресті. Крім того, Він дав Апостолам і їх наступникам право відпускати гріхи.

Немає для людини на землі більшої радості, аніж усвідомлення того, що її гріхи відпущені. Ніщо нас так не тривожить, як гріх.

 Відпущення смертних гріхів отримуємо через Хрещення і Покуту, а легких — через добрі справи, здійснені в стані ласки. Такими добрими справами є молитва, піст, милостиня, участь у Службі Божій, приймання Св. При­частя, користання з відпустів, вибачення образ і зневаг і т. п.

Немає гріха, якого би Бог не вибачив тут, на землі, якщо ми щиро шкодуємо, що здійснили його і щиро сповідаємося (Іс. 1, 18). Не будуть відпущені лише гріхи проти Св. Духа, бо людина, яка допускає їх, не має наміру виправитися.

Відпущений гріх відпускається раз і назавжди.

ОСТАННІ РЕЧІ ЯК ЧЛЕН СИМВОЛУ ВІРИ. СМЕРТЬ

Коли наступає смерть, душа людини розлучається з тілом і переходить у світ духів, а тіло розкладається і розсипається в порох.

Св. Павло називає смерть "відходом" (II Тим. 4, 6). Хвилина смерті — то хвилина спасіння душі (М. Лат.). Після смерті тіла дух повертається до Бога, який його дав людині (Еккл. 12, 7). Смерть — це подорож до вічності (св. Золот.). Тому помиляються ті, які стверджують, що після смерті людини душа переходить в тіло іншої людини або тварини (так вважали давні єгип­тяни). Тіло померлих розкладається — з землі виникло, у землю й обертається (Буття 3, 19). Але в день страшного суду усі тіла воскреснуть. Смерть — це сон у надії швидкого воскресіння (св. Тома з Акв.).

Причиною того, що усі ми — смертні, є первородний гріх.

Наші прародичі втратили дар безсмертя через непослух (Буття 3, 19). Усі ми згрішили в Адамі (Рим. 5, 12). Людина хотіла зрівнятися з Богом, тому Бог принизив її через смерть, караючи за гордість. Смерть рівняє убогих і багатих (Йов 27, 16).

Смерть не є злом, бо відчиняє нам дорогу до неба і не триває вічно, бо колись усі ми воскреснемо.

Смерть страшна лише для людей, які понад усе цінують матеріальні блага і життєві втіхи. Для них вона є кінцем дочасного щастя і початком вічної недолі. Люди, які живуть побожно і чесно, не бояться смерті. Для праведного нема смерті, а є перехід до вічного життя (св. Ант. Пад.).

Бог не називає нам час нашої смерті, щоб ми щохвилини були готові до неї.

Помремо тоді, коли не сподіваємось (Мат. 24, 44). Смерть прийде, як злодій (Мат. 24, 43).

 Як хто живе, так і вмирає.

Щасливо вмирає той, хто у хвилину смерті не має тяжкого гріха.

Ще щасливим є той, хто може приготуватися до смерті, прийняти св. Тайни і впорядкувати дочасні справи. Тим він може скоротити муки в чисти­лищі. Дехто думає, що щасливою є раптова смерть. Тільки людина, певна спасіння, не має чого боятися наглої смерті. Але де знайти таку? Тому молимося: "Від наглої і несподіваної смерті сохрани нас, Господи!"

Коли хочемо щасливо вмерти, мусимо щодня просити Бога про щасливу смерть, а також уже тепер позбуватися добровіль­ного прив'язання до розкошів і дочасних благ.

Насамперед ми повинні просити Бога про те, щоб дозволив нам прийняти перед смертю св. Тайни. З цією метою можемо в молитвах звертатися до покровителів щасливої смерті — св. Йосифа і св. Варвари. Молитва про щасливу смерть нагадує нам, що ми — смертні. Згадка про смерть утримує нас від гріхів. Пам'ятай про останні речі, і не згрішиш довіку (Сир. 7, 40). "Умрім, щоб жити!" (св. Вас.) Бог чекає від нас молитви, посту і милостині, щоб таким чином очистити наше серце від прив'язання до дочасних речей. Тільки той, хто позбувся прив'язання до дочасних речей, буде після смерті оглядати Бога. Тому говорить Ісус Христос: "Блаженні чисті серцем, бо вони побачать Бога" (Мат. 5, 8).

ОСОБИСТИЙ СУД

Відразу після смерті наступає особистий суд.

Св. Павло каже: "І як призначено людям раз умерти, потім же суд" (Євр. 9, 27). У хвилину смерті Бог каже нам: "Дай звіт про твоє управління...". (Лук. 16, 2). Після суду наступає справедлива заплата.

Особистий суд вестиме Ісус Христос. Він докладно перегляне усе наше життя і вчинить з нами так само, як ми чинили з нашими ближніми.

"Отець бо не судить нікого, а Синові дав він суд увесь" (Йоан 5, 22). У хвилину смерті Бог відкриває перед людиною усе її життя. Тоді пригадаємо собі усе до найменших дрібниць.

Після особистого суду людські душі ідуть або до неба, або до пекла, або до чистилища.

Душа, обтяжена тягарем гріхів, падає у прірву болю, а чиста душа підноситься на крилах невинності до неба (св. Тома з Акв.).

З дорослих мало хто йде просто до неба, бо "не ввійде до нього ніщо нечисте" (Одкр. 21, 27). Мало хто з праведних омине чистилище (Беляр.). Діти ж, які вмирають в невинності Хрещення, йдуть просто до неба. Дехто думає, що більше буде осуджених, ніж спасених, опираючись на слова Спасителя: "... останні будуть перші, а перші — останні!" (Мат. 20, 16). Але не забуваймо про безмежну доброту Бога. Святі стверджують, що і грішники у годину смерті часто отримують від Бога особливі ласки, які викликають у них щирий жаль за скоєнне, завдяки чому грішники отримують прощення. Спаситель сказав св. Гертруді: "Коли я бачу, що вмирають такі, які радо мене згадували за життя, тоді показуюсь їм з лицем такої великої любові і милосердя, що вони до глибини душі шкодують за тим, що мене образили і таким чином рятуються".

Крім особистого суду наприкінці світу відбудеться загальний суд (страшний суд). На особистім суді отримує нагороду або покарання сама душа, яка була головною причиною злого або доброго. На загальному суді буде винесений вирок і тілу, як знаряддю душі.

НЕБО

Небо — це місце вічної радості.

Під час преображения на горі Тавор Ісус Христос дозволив Апостолам скуштувати небесних радощів (Мат. 17). У хвилину хрещення Ісуса Христа відчинилося небо (Мат. З, 17).

Під небом розуміємо і місце, і стан душі. Як місце, на думку богословів, небо знаходиться над зірками (над видимим світом). Як стан душі небо основується на огляданні Божества лицем до лиця (Мат. 18, 10), на спокої і щасті духа (Рим. 14, 17). Небо — це наша справжня батьківщина; тут, на землі, ми лише подорожні (II Кор. 5, 6).

Радість неба є нескінченна.

Св. Павло говорить: "Те, чого око не бачило й вухо не чуло, що на думку людині не спало, те наготував Бог тим, що його люблять" (І Кор. 2, 9). Таке щастя можна заслужити, описати його неможливо. У небі матимемо таке саме щастя, яке має Бог (Мат. 25, 21), бо ми станемо учасниками Божої природи (II Петро 1, 4) і подібними до Бога (І Йоан 3, 2).

Щастя вибраних у небі полягає в тому, що вони бачать Бога, тішаться любов'ю і приязню всіх мешканців неба, позбав­лені будь-якого зла.

Вибрані мають змогу постійно бачити обличчя Бога (Мат. 18, 10). Вони пізнають досконалість Бога і Його справи (св. Авг.). Бачать Бога, яким Він є (І Йоан 3, 2). "Вибрані більше тішаться щастям Бога, ніж власним" (св. Бонав.). Пізнання Бога тісно пов'язане з любов'ю до Бога, яка є тим більшою, чим докладнішим є пізнання.

Мешканці неба взаємно любляться. Саме любов відрізняє дітей вічного царства від дітей загибелі (св. Авг.).

Вибрані у небі не знатимуть, що таке зло. Не будуть голодувати чи відчувати спрагу (Одкр. 7, 16), нема в небі смерті, суму, крику, болю (Одкр. 21, 4). Ночі більше не буде (Одкр. 22, 5). Нема в небі і гріха, бо воля вибраних переходить у волю Бога (св. Берн.).

Радість у небі триває вічно.

Христос каже: "А праведні увійдуть до щастя вічного", тобто до щастя, яке не має кінця. Св. Дух перебуватиме з ними вічно (Йоан 14, 16). Їх радощів ніхто їм не відбере (Йоан 16, 22). Бог дає вічну нагороду.

Вибрані будуть нагороджені відповідно до їх заслуг.

Бог дає більше щастя тому, хто здійснив на землі більше добрих справ. Так виявляється нескінченна Божа справедливість. Св. Павло каже: "Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме. Нехай дає кожний, як дозволяє серце... Бог любить того, хто дає радо" (II Кор. 9, 6).

"Інакший блиск сонця, інакший блиск місяця, інакший блиск зір, навіть зоря від зорі різниться блиском" (І Кор. 15, 41). Святі по-різному пізнають і люблять Бога, по-різному відчувають радість, яка тим більша, чим повніше пізнання Бога. Ступінь небесного щастя залежить від ступеня освячуючої ласки, яка огортає душу у хвилину смерті, від сили любові до Бога, яку мала душа вмираючої людини. Ступінь небесної слави того чи іншого Святого не може ні зрости, ні зменшитися. Але Святі можуть зазнати надзвичайних радощів. Це буває, наприклад, тоді, коли на землі навернеться той чи інший грішник (Лук. 15, 7). Вибрані у небі не заздрять один одному, бо кожний отримав свій гріш від господаря (Мат. 20).

До неба можуть потрапити тільки зовсім чисті душі, вільні від будь-якого гріха і кар за гріхи.

Отже, до неба можуть увійти лише душі тих, які, прийнявши Хрещення, не згрішили, або, коли згрішили, то відпокутували за ті гріхи на землі або в чистилищі (Соб. Флор.). Нечисте не може увійти до небесного Царства (Одкр. 21, 27).

Небо можна здобути лише терпіннями і самозреченням.

Без самозречення нема щастя. Царство небесне подібне до дорогоцінної перли, за яку треба віддати все, якщо хочеться її мати (Мат. 13, 44), тобто треба відректися прив'язання до дочасних речей. "Тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і жаль таких, що її не знаходять" (Мат. 7, 14).

Хто хоче потрапити до неба, мусить стати мучеником, хоча б безкровним, через умертвлення свого тіла. Ісус Христос каже: "Хто життя своє любить, той погубить його; хто ж зненавидить своє життя на цьому світі, той збереже його, щоб жити вічно" (Йоан 12, 25), тобто, хто догоджає собі на цьому світі і шукає розкошів, буде осуджений; хто ж зуміє відректися від дочасного щастя, отримає в нагороду вічне щастя. Чим більше труду коштує нас здобуття вічного щастя, тим вищим буде її ступінь. Заслужена радість є подвійною радістю.

Для праведників небо починається частково вже на землі.

Хто шукає небесного життя, вже ним живе (св. Авг.). Праведні відчувають справжній спокій душі (Йоан 14, 28). Вони мають "мир Божий, що вищий від усякого уявлення" (Филип. 4, 7). Вони завжди веселі, навіть коли постять (Мат. 6, 17) або терплять (Мат. 5, 12). Праведні мають Святого Духа, отже, ще на землі вони з'єднані з Богом (І Йоан 4, 17). Ісус Христос уже тепер мешкає у їх серцях (Єф. З, 17). Праведні мають Царство Боже в собі (Лук. 17, 21). Той, хто пам'ятає про небо, завжди є терплячим у терпінні, байдужим до земних благ та розкошів. "Пам'ятай про нагороду і будеш зносити терпіння з радістю" (св. Авг.). Терпіння на цьому світі є нічим у порівнянні з майбутньою славою, яку посядемо.

ПЕКЛО

Бог не дарує грішникам їх гріхи.

Пекло — це місце вічних мук.

Осуджений євангельський багач просить Авраама, щоб він послав когось до його п'ятьох братів, "щоб і вони також не прийшли в це місце муки" (Лук. 16, 28). Ісус Христос, говорячи про загальний суд, називає пекло "віч­ними муками", Він каже: "І підуть ті на вічну кару..." (Мат. 25, 46). Пекло є місцем і, одночасно, станом душі. Як місце знаходиться під землею (нижче видимого світу). Пекло відокремлене від неба, між ними — велика прірва (Лук. 16, 26), Осуджені будуть відлучені від Святих (Мат. 24, 51). Св. Золотоуст каже: "Не цікавтеся тим, де є пекло, але думайте, як його уникнути".

Як стан душі пекло є ніби продовженням того стану, в якому перебуває душа грішника у хвилину смерті: "Творцем пекельних мук є не Бог, а сама людина" (св. Ів. Дам.) Прислів'я гласить: "Як постелиш, так і виспишся".

Пекельні муки страшні.

Св. Павло каже: "Страшно впасти в руки Бога живого" (Євр. 10, 31). Людині, яка відреклася для Пана Бога розкошів, Бог обіцяє стократну нагороду. Коли ж людина кохається в розкошах, у майбутньому житті терпітиме стократну муку і біль (св. Іван від Хр.). По-різному характеризує пекельні муки Ісус Христос: називає їх то "огнем невгасаючим" (Мар. 9, 43), то "темрявою кромішньою" (Мат. 22, 13), то каже, що у пеклі на грішників чекають "плач і скрегіт зубів" (Мат. 8, 12).

Осуджені ніколи не бачитимуть Бога, вони завжди оточені злими духами, їх палить вогонь і терзають муки совісті.

На страшнім суді Ісус Христос скаже осудженим: "Ідіть від мене геть, прокляті, у вогонь вічний" (Мат. 25, 41). Бони будуть покарані карою втрати (ніколи не матимуть змоги оглядати Бога) і карою чуття (терпітимуть муки). Кожен створений дух прагне до Бога. Ще на землі тужить людський дух за Богом. Ця туга буде ще більшою після смерті, бо в іншому світі дочасні блага втрачають своє значення, і дух не знаходить задоволення ні в чому, крім Бога. Як важко тому, хто знає, що це його прагнення ніколи не задовільниться!

Осуджені не мають можливості спілкуватися з вибраними, терплять від злих духів, ненавидять один одного. Осуджених палитиме пекельний вогонь. Вони терпітимуть постійні муки совісті, їх палитиме сором за вчинене, вони заздритимуть вибраним. Після воскресіння тіл вони терпітимуть і тілесні муки: зір буде мучений темрявою (Мат. 8,12), слух — прокльонами і стогоном співосуджених (Йов. 15, 21), смак — голодом (Лук. 6, 25) і спрагою (Лук. 16, 24).

Муки осуджених триватимуть вічно (Мат. 25, 41; 25, 46). Від пекла нема рятунку, бо минув час ласки (Йоан 3, 36). "Хто вірує в Сина — живе життям вічним, хто не вірує в Сина, той життя не побачить, — гнів же Божий над таким перебуває" (Йоан 3, 36). Осуджені мають смерть без смерті (св. Григ. В.). Життя в пеклі — це "вічна смерть" або "друга смерть" (Одкр. 21, 8), Чим більше ласки змарнувала людина, тим більшим буде покарання.

До пекла йдуть душі тих людей, які померли в тяжкому грісі.

Вчинивши тяжкий гріх, людина відлучає себе від Бога. До пекла потраплять душі ворогів Ісуса Христа (Пс. 109, 1); тих, що не вірили в Євангеліє (Йоан 3, 18); нечистих, злодіїв, скнар, пияків (І Кор. 6, 10); тих, хто зловживав талантами, отриманими від Бога (Мат. 25, ЗО) і т.п.

Для грішника пекельна кара починається вже на землі.

Жоден із грішників не відчуває внутрішнього задоволення (Іс. 57, 20). Грішник ще за життя знаходиться в темряві І тіні смерті (Лук. 1, 79).

ЧИСТИЛИЩЕ (місце очищення)

Чистилище — це місце, де перебувають душі людей, які вмерли в Божій ласці, але не вповні відпокутували за свої гріхи.

У майбутньому житті отримуємо друге хрещення — вогнем. Це хрещення очищає людину від того, що заважає людині увійти до неба. Бог наповнює ці бідні душі великою любов'ю до Себе, і ця любов допомагає їм зносити муки. Душі в чистилищі живуть надією, що колись матимуть змогу бачити Бога і зазнають вічного щастя. За них заступаються вірні на землі і Святі на небі, їх відвідують Ангели (св. Фран. Рим).

У чистилищі душі терплять за повсякденні гріхи, а також за відпущені тяжкі гріхи, за які ще не відпокутували на землі.

За повсякденні гріхи Бог накладає на нас дочасні кари. Кожен гріх мусить бути відпокутуваний. Той, хто не відпокутував свої гріхи на землі, мусить відпокутувати їх у чистилищі (Соб. Трид. 6,30). Тому не досить задовільнитися сповненням покути, накладеної на нас сповідником, — треба добровільно чинити інші покаянні діла. Можемо теж багато відпокутувати терплячістю у хворобі і охочим прийманням смерті з рук Бога.

Душі в чистилищі не можуть бачити Бога і теж терплять муки. Той сам вогонь мучить вибраних і осуджених (св. Авг.), тому легше вже на землі відбути кари за гріхи. Згадаймо молитву св. Августина: "Господи, тут печи, тут січи, тут пали, але пощади мене у вічності".

Обсяг і час тривання мук у чистилищі залежить від обсягу невідпокутуваних гріхів.

Чим більша провина, тим більше палить очищаючий пломінь (св. Авг.).

Про існування чистилища дізнаємося зі слів св. Пись­ма, зокрема зі слів Ісуса Христа, а також з обрядів і науки Церкви.

В існування чистилища вірили древні євреї: "... він і приніс жертву перебла-гання за мертвих, що вони звільнилися від гріха" (II Мак. 12, 46). Ісус Христос говорить: "Коли ж хтось скаже слово проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому" (Мат. 12, 32).

Про існування чистилища свідчать і церковні обряди, молитви за померлих під час кожної Служби Божої, Служби Божі за померлих, задушні суботи, парастаси, панахиди, голос дзвінка посмертного, який кличе нас до молитви за померлих і т. д.

Віру у чистилище знаходимо у різних народів (єгиптян, греків, євреїв і т.д.)

Вірні на землі можуть помагати душам у чистилищі через жертву св. Літургії і добрі справи — через молитву, піст, милостиню, приймання св. Тайн і через жертвування відпустів.

Душі в чистилищі не можуть помогти самі собі, бо не можуть здійснювати добір справи, щоб таким чином відпокутувати свої гріхи. Для них вже минув час ласки і заслуги, а наступив час заплати І покути.

Найкращою допомогою душам у чистилищі є жертва св. Літургії. Щодо молитви, то лише той, хто є в стані ласки, може допомогти душам у чистилищі молитвою. Тут теж має вагу, наскільки щирою є ця молитва. Допомагає душам у чистилищі свячена вода, яку використовують під час похорону, а також героїчний акт любові, суть якого в тому, що ми жертвуємо для добра бідних душ заслуги всіх наших добрих справ. Той, хто збуджує в собі такий акт кожен раз, коли приймає св. Причастя чи вислуховує Служби Божої в понеділок, отримує повний відпуст для душ у чистилищі.

Жалоба не приносить померлим жодної користі.

"Не плачем допоможемо померлим, а молитвою і милостинею" (св. Золот.).

Допомога померлим — обов'язок насамперед їх родини і близьких.

Саме їх стосується слова св. Письма: "Змилуйтеся, змилуйтесь надо мною, мої друзі, бо рука Божа мене доторкнулась!" (Іов. 19, 21). Побожні християни не забувають про померлих, споруджують їм пам'ятники, садять на гробах квіти. Але не можна покладатися на те, що нас пам'ятатимуть після нашої смерті І молитимуться за нас. Краще подбати про себе за життя. Одна Служба Божа, побожно вислухана за життя, принесе нам більше користі, ніж 100 служб Божих, відправлених за нас після смерті (св. Анз).

Молитва за померлих є справою милосердя, завдяки їй ми отримуємо відпущення гріхів і Боже благословення.

Молитва за померлих допомагає померлим і тому, хто за них молиться. Хто милосердний для померлих душ, для того колись і Бог буде милосердним Суддею: "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя" (Мат. 5, 7). Душі померлих не забудуть про своїх добродіїв і будуть їм вдячні, коли увійдуть до небесної слави. У небі будуть молитися за того, хто був мило­сердним для них.