Окрім вчення про ангелів і святих, християнська доктрина говорить про демонів і прокляті людські душі; крім Царства Небесного, містить відомості про пекло; крім Божого Царства, трактує про земні царства і царство сатани. У попередніх статтях ми розглянули тему, присвячену добрим ангелам, тож тепер перейдімо до останнього аргументу – тих, що через свою злу волю не ввійшли до Царства Небесного, а потрапили до пекла. У цьому короткому викладі проаналізуємо природу і царство зла, вчення Святого Письма про демонів і богословську науку про пекло і сатану.

ПРИРОДА І ЦАРСТВО ЗЛА

Зло завжди було великою проблемою для людського розуму. Масові геноциди, винищення цілих народів, грізні епідемії невиліковних хвороб, природні катастрофи, нещасні випадки – усе це жахливі різновиди як фізичного, так і морального зла. Ми не аналізуватимемо феномен зла у світі та участі у ньому Божого Провидіння. Про це повинна бути окрема розмова. Нас цікавитимуть автори зла та наслідки, що походять від їхнього діяння. Для початку визначимо поняття зла. Найбільше над цим питанням замислювався св. Августин. Завершуючи свої довгі богословські міркування, він прийшов до висновку, що зло не може бути абсолютним принципом, самоіснуючим буттям, що протиставляється Добру. Отож св. Августин цілком відкидає принцип дуалізму у богослов’ї. Для нього зло – це завжди брак, відсутність добра. Зло, про яке йтиметься у нашій розмові, буде завжди персональним, тобто таким, яке залежить від свобідної волі безтілесних духів. Слід зауважити, що у християнстві існує винятково унітарне бачення світу. Це означає, що на чолі Всесвіту, його найвищим принципом і автором є триєдиний Бог. Увесь створений світ являє собою цілісне велике царство. Відтак царство зла не може бути ще одним альтернативним володінням, розташованим десь збоку Царства Небесного, паралельним до нього. Навіть воно є підпорядковане всемогутньому Богові. Ніщо не може протистояти Богові, бо все існуюче є його витвором. Зло, таким чином, не має свого початку в Бозі (хіба як можливість), але бере свої витоки від розумних і вільних створінь, що повстали від Божого порядку. Отож царство зла утворене з тих, що відкинули владу Господа Бога і претендують збудувати автономне царство, царство без Бога. Але оскільки всі ці „громадяни” царства зла завжди залишаються підлеглими Богові, то їхні старання звільнитися від Божої влади приречені на повну поразку. Тому яке б не було велике і жахливе царство зла, однак у безмежному створеному Богом Всесвіті воно залишається маленькою темною цяткою, такою собі “чорною дірою”, яка ніколи не зможе поглинути в себе цілого Всесвіту. Тут слід зробити одне уточнення. Не вистачає говорити про тих, хто чинить зло, бо люди дуже часто його роблять. Проте цього не достатньо, щоб створити царство зла. Навіть найгірші диктаторські режими в історії людства не можна кваліфікувати як царство зла. У повному сенсі слова, це таке царство, яке встановлене остаточно і безвідклично, де все є негативним, поганим і перекрученим. Усе, що стається у цьому світі, має перехідний, мінливий характер, і у тому числі виконавці зла, які можуть змінитися впродовж життя аж до моменту своєї смерті. Отже, царством зла може бути тільки царство духів. Таким постає в дійсності царство зла, про яке говориться у Святому Письмі. Це – царство духів, що повернулися до Бога спиною та остаточно вибрали стан ненависті і злоби аж до такої міри, що стали внутрішньо зіпсутими. Їхнє царство називається пеклом, а їхній начальник – сатана.

ІСНУВАННЯ ЗЛИХ СИЛ

Як Старий Завіт, так і Новий Завіт засвідчують існування численних духів, що мають силу спричиняти зло. Вони згадуються під різними іменами: „злі духи” (Суд. 21:9), „уособлення зла” (Лев. 16:9.10.26), „біси” або „демони” (Мт. 12:24-26; 1Кор. 10:20), „диявол” (Лк. 4:2; Ів. 8:44; Еф. 6:11), „князь цього світу” (Ів. 12:31; 14:30; 16:11), „сатана” (Йов. 1:7-9; Мк. 1:13; 1Сол. 2:18), „Вельзевул” (Мт. 12:24-26), „Беліял” або „нечестивий” (Нм. 2:1; 2Кор. 6:15), „спокусник” (Мт. 4:3; 1Сол. 3:5). Духовна природа злих сил Як ангели, так і демони належать до духовного світу, тобто не мають матеріального тіла, вони є чистими духами. Про це виразно свідчить апостол Павло: „Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах” (Еф. 6:12).

БУНТІВНІ АНГЕЛИ

Ідентифікація демонів з бунтівними ангелами постійно спостерігається у Новому Завіті. У листі апостола Юди читаємо: „І ангелів, що не зберегли свого достоїнства, а полишили власне житло, зберіг у кайданах вічних, під темрявою, на суд великого дня” (Юд. 6). У тексті дійсно згадується гріх бунтівних ангелів. Подібно читаємо у листі апостола Петра: „Бо коли Бог не пощадив ангелів, які згрішили, а кинув у пекло й передав їх до темної безодні, щоб їх тримати на суд” (2Пт. 2:4). Згідно з Переданням Церкви, бунтівні ангели провинилися гріхом гордості, бажаючи бути рівними Богові і незалежними від Нього, узурпуючи Божі права та перешкоджаючи плану спасіння і самому світовому порядку: „Ти ж говорив у своїм серці: „На небо зійду, над Божими зорями мій престол поставлю й розсяду на горі зборів, на краю півночі. Зійду на вершок хмар, зроблюсь, як Всевишній” (Іс. 14:13-14). Стан відділення бунтівних ангелів від Бога через їхнє відкинення Божого панування має остаточний характер: їх вибір – безвідкличний, безповоротний. Це тому, що вони є чистими духами і для своїх рішень не потребують довгих роздумів та переосмислень. Їхні рішення і вибір інтуїтивні, миттєві і безвідкличні. „Безповоротність вибору ангелів, а не брак безмежного Божого милосердя є причиною того, що їхній гріх не може бути прощений. „Для них немає каяття після падіння, як немає каяття для людей після смерті” (ККЦ 393). Змінити диявола неможливо, хіба тільки Бог би знищив його і створив нового доброго ангела. Але це теж неможливо, бо Бог не кається у своїх рішеннях і не відмовляється від свого створіння, який би шлях воно не вибрало, але вічно буде підтримувати в існуванні все створене ним: „бо Він не людина, щоб каятись” (1Сам. 15:29).

ІЄРАРХІЧНИЙ УСТРІЙ

Оскільки існує ієрархія в ангелів, існує ієрархія й у демонів. У Новому Завіті згадується про сатану, „князя бісівського” (Мт. 12:24), який зі своїми ангелами воював проти Михаїла і ангелів його не переміг. „І повержено дракона великого, змія стародавнього, званого дияволом і сатаною, що зводить вселенну, - повержено на землю, і ангели його з ним повержені” (Одк. 12:7-9). Однак якщо серед добрих ангелів ієрархія базується на взаємному служінні у любові, то серед злих духів ієрархічний устрій тримається на їхній взаємній злобі і природній силі, коли вищі по чину демони керують нижчими від себе, тримаючи їх у страху і покорі. Точного числа бунтівних ангелів ні Святе Письмо, ні Передання не вказують. Проте є окремі натяки на дуже велике число бунтівних ангелів, яких потягнув за собою сатана, коли повстав проти Бога: „Видно було й інше знамення на небі, от – великий дракон червоний, який мав сім голів і десять рогів, і на головах його – сім діядем; хвіст його зволік третину зірок із неба і поверг їх на землю” (Одкр. 12:3-4).

МОЖЛИВІСТЬ ЧИНИТИ ЗЛО ЛЮДИНІ

У Святому Письмі знаходимо визначення про трояку владу у демонів: спокуси, навіювання, одержимості. Від диявольських спокус залежна кожна людина, і навіть сам Ісус Христос випробував їх спокуси на собі (пор. Мк. 1:12-13; Мт. 4:1-11; Лк. 4:1-13). Від диявольської спокуси людство потерпіло вже на початку свого існування в особах прабатьків Адама і Єви (Бт. 3:1-3). Сила впливу диявола на людину є найбільшою, коли йому вдається опанувати нею. Це, на жаль, далеко не рідкісне явище часто згадується у євангеліях, де одним з головних діянь Ісуса Христа є вигнання нечистих духів з одержимих: „І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав” (Мк. 2:34). Злі духи є значно вищими від людини як у здатності пізнавати, так і силою волі, тож через заздрощі і бажання влади можуть намагатися схилити людину на свій бік. Будучи незрівнянно розумнішими і сильнішими від людей, демони можуть впливати на них, але не настільки, щоб позбавити їх свободи вибору. Щодо властивостей власної природи, демони можуть чинити те саме, що й добрі ангели, маючи з ними спільну природу. Різниця полягає лише у доброму чи злому використанні їхньої природи. Добрі ангели через свою любов до людей допомагають нам досягнути досконалості у Бозі, натомість злі духи мають за мету перешкодити цьому наближенню людини до Бога, як і, зрештою, перешкодити будь-якій добрій справі. Подібно до інших земних царств, царство зла намагається розширити свої кордони і помножити своїх підданих. Люди для демонів є ласою здобиччю, аби побільшити своє царство зла.

ПОМЕШКАННЯ ДЕМОНІВ

Якщо помешканням ангелів є Небо, то „домівкою” демонів є пекло. Про це виразно згадується у Святому Письмі, де описується розташування пекла у „темній безодні”, „під темрявою” (2Пт. 2:4; Юд. 6). Це місце невимовних страждань, зокрема муки вічного вогню (Іс. 6:24; Мт. 3:21). Оскільки гріх демонів є тяжчим від гріха людського, то тим більшою буде і кара за вчинений ними гріх. Демони, будучи духами, не можуть відчувати фізичного болю, як це буде в проклятих людей у пеклі після воскресіння тіл, але відчуватимуть більший душевний біль від втраченого виняткового добра і вчиненого ними непомірного зла. І правда про пекло, як і, зрештою, й інші правди віри служать не для того, щоб задовольнити цікавість нашого розуму, але підштовхнути волю і зворушити наше серце: „Твердження Святого Письма і вчення Церкви про пекло є закликом до відповідальності, з якою людина повинна використовувати свою свободу, пам’ятаючи про її вічне призначення. Одночасно вони є наполегливим закликом до навернення: „Входьте вузькими дверима, бо просторі ті двері й розлога та дорога, що веде на погибель, і багато нею ходять. Але тісні ті двері й вузька та дорога, що веде до життя, і мало таких, що її знаходять” (Мт. 7:13-14), (ККЦ 1036).

Віктор Березовий / Голос Живої Вервиці / http://www.livingrosary.org.ua