Розпізнавання дії духів на життя людини

Духовне життя людини - це перш за все внутрішнє спілкування з Богом. Зовнішньо ми молимося, читаємо духовні книжки, радимося із сповідником, і т.п., але основним є те, що ми говоримо в душі своїй до Бога, які ми маємо думки до Бога і що Бог промовляє до нас. Цього ніхто в світі не знає - як ми пристаємо з Господом,що Господь говорить нам, що. відкриває, до чого спонукає. Це є укрите духовне спілкування, воно є найважливіше. Учителі духовного життя називають це святим надхненням. І від того, чи ми приймаємо чи відкидаємо ці надхнення і залежить наше духовне життя. Все зовнішнє є лиш середниками, основне - чути голос Божий, уміти його відрізнити від власного голосу чи спокус диявола. Усе. що нам потрібно - це почути голос Божої ласки і робити те, що він говорить. На цьому грунтується святість кожної людини; не як вона молиться, але як у душі спілкується з Господом, що думас. які мас почуття. Господь постійно промовляє до нас, просвічує, навчає, остерігає, підтримує, картає… Отож почути голос  Божий і прийняти його, жити згідно проводу Божої благодаті, яка щохвилі відкриває Божу волю, тобто, що маю робити саме в цю хвилину. - це є святість». Сповнити Божу волю кожної миті, роби! Тільки  те, що Господь Бог чекає від нас, і так з хвилини на хвилину, з години до години, з дня на день. Ті щоденні вчинки, які ми сповнили згідно Божої волі, і є наша досконалість. Щоб сповнити Божу волю - треба її знати, щоб її знати - треба почути голос Божої ласки, а почувши - сповнити. Лише тоді почнеться духовне життя з Богом, коли людина перебуває на постійній молитві, постійно пам’ятає про Бога, постійно запитує, радиться, слухає голосу Божого. Тоді Господь керує людиною, бо вона сповняє його волю, тоді Господь переміним її в Себе. Таке життя у злу ці з Богом є щасливе, миле, радісне, воно замінює всі земні задоволення і розкоші. Заради цього життя з Богом люди доброї волі покидають світ і йдуть у монастир.

«Не засмучуйте Духа Святого» (Еф. 4:30) - це означає слухати швидко, радо і послушно голосу Божого та вірно сповняти те, чого Бог чекає від нас.

Надхнення Святого Духа.

Що означає надхнення Святого Духа і по чому можна його пізнати.

Надхнення Святого Духа - це є внутрішні просвічення, зворушення, нагадування, потіхи і думки, через які Святий Дух  вказує душі чого від неї хоче Бог .

Відбувається це безпосередньо (Божий голос в душі) чи посередньо (сповідник, Служба Божа, духовне читання, різні випадки, і т. п.). Цих надхнень Святий Дух не відмовляє жодній душі, так як сонце не жаліє нікому свого світла і тепла. Але в більшій мірі і в досконалішій степені ними користають покірні і святі душі, аніж непоедушні і грішні. З допомогою цих надхнень Святий Дух або просвічує душу, що має робити в цій хвилині (як не розуміє і незнає, то зрозуміє і дізнається), або підштовхує і запалює до якогось вчинку, або вимагає відречення чи якоїсь жертви, або будить в ній огиду до земних, грішних речей та прагнення небесних і тугу за Богом, або «сварить» її і дорікає за якийсь спротив і невірність та викликає жаль за давні гріхи, або вливає в душу спокій, потіху і солодкість, а звідси велику силу до праці і терпінь. О які дивні є дороги Твої, Господи, що ними мудро і з любов’ю провадиш душі до Себе!

Як відрізнити надхнення Святого Духа від підступів сатани, який часом перемінюється в ангела світла, та від зворушень пристрастей і власної любові, які нераз набувають вигляду чесноти? Ось як - Святий Дух вчить завжди правди і ділає з мудрістю і порядком Божим, тоді як сатана і власна любов підсувають фальш чи сумніви у вірі або схиляють до недоречних, нерозважних або дивакуватих   речей. Дух Святий будить в душі думки і почуття глибокої покори, простоти і свободи, спонукає шукати всюди Бога і тільки Бога. Тоді як від сатани і власної любові походять   думки   і   почуття   нещирості,   облуди, вивищення, світової слави, уподобання в собі та шукання себе у всім, а також прив’язання до сотворінь. Святий Дух робить душу послушною, підлеглою волі Божій і волі старших та порадам сповідника. Тоді як диявол і власна любов потягає її до непослуху, сваволі, легковаження уставами, наказами і обов’язками та підштовхує робити все по своєму. Святий Дух дає душі сильну довіру до Господа   в злуці з святим страхом Божим, в праці спонукає її покладатися на Божу допомогу і не зупинятись перед труднотами, в терпіннях схиляє її до спокійного підданим себе волі Божій. Тоді як диявол і власна любов викликає або зарозумілість і фальшиву безпечність, або лінивство і знеохочення, а у випробуваннях - гнів, смуток, нарікання на Бога, розпач. Слід бути дуже обачними, бо нераз підмісити сатани і його «першого міністра»- власної любові - так є укриті і зрадливі, що навіть побожні нерозсудливі або слабкі душі   можуть   потрапити   в   їх   пастку.   Подібні заблудження трапляються навіть в монастирях, коли монахи не слухаються свого настоятеля під видом, що голос Божий їм наказує поступати інакше. Бувало, що монахи ніби за «надхненням Божим», а в дійсності із земських спонук, верталися в світ або переходили в інші монастирі, або, що ще гірше, навіювали собі і іншим ніби вони мали видіння і об’явлення Боже. Чи ти в своєму житті не приймав покуси диявола за надхнення Божі? А може і тепер підвладний якійсь облуді?

Як приймати надхнення Божі.

1) Передовсім треба покірно і гаряче молитися про надхнення Святого Духа, приміром так: «’Зішли Своє світло і правду Свою» (Пс.42,3) нехай світять над землею, бо то я, як та пуста і мертва земля, доки Ти не просвітиш мене.

Злий на мене Свою ласку з висот, зроси моє серце небесною росою, пусти струмені побожності, хай зрошують лице землі, щоб родила добрий і дорідний овоч.»(«Наслідування Христа», кн.З, гл.23).

Слід також молитися до Обручниці Святого Духа - Пречистої Діви Марії і нашого Ангела-Хоронителя. Щоб почути в собі Святого Духа, Який нераз дуже тихо, як каже Святе Письмо - «у вітерку»- промовляє, треба насамперед втихомирити в душі крики пустих думок і почуттів, а зберігати соокуплення і молитися до Господа словами Самуїла: «Говори, Господи, Твій слуга слухає Тебе».

Коли ми відчуваємо якесь надхнення, то слід покірно пересвідчитися, чи дійсно воно походить від Бога, а в сумнівах просити Бога про сильне світло та радитися із сповідником чи настоятелем. В дуже важливих речах треба шукати самотності з Богом і відправити реколекції, наслідуючи Апостолів, які разом з Пречистою Дівою закрилися у вечернику і молилися, щоб отримати Святого Духа.

Якщо надхнення Боже є ясне і безсумнівне, треба його виконати без зволікань і досконало, з готовністю ради Ісуса Христа на всі жертви і саму смерть. Тоді будемо щасливі.

Особливо слід зважати на сильні і щедрі надхнення, які Бог в певний час, зокрема на реколекціях, дає душам, щоб могли цілковито навернутися або йти по дорозі досконалості. Така ласка внутрішньо спонукає до премоги над собою в тій чи іншій речі, до сповнення актів відречення і любові, до зношення великих терпінь, і т.д.

2) Чи в твоєму житті не було таких надхнень? Як ти поступив з ними?  Може відмовив Господеві послуху і жертви? Може в цій хвилі вагаєшся? Чи молишся гаряче і покірно про світло з висоти і стараєшся зрозуміти, чого ищ тебе хоче Бог і чи йдеш за голосом Божим? Поглянь, скільки в твоєму житті опору, невірності, виправдовувань. Віднині намагайся зважати на надхнення Божі і за Божою ласкою перемагай себе в тому, що тобі найприкріше.

Необхідність розпізнавання духів

Інколи важко розпізнати які надхнення ідуть від Бога, а які від власних пожадань. Часто те, що на перший погляд здавалося добрим, згодом виявляється злим, і навпаки. Розпізнавання духів є не тільки вибором між добром і злом, але і пошуком серед багатьох різних доріг тієї єдиної, найкращої, яку приготував нам Бог. Нераз Господь Бог впливає на нашу душу, підштовхує, навіть заставляє нас зробити якийсь вчинок. Він звертається до самих глибин душі, наповним нас Божественною любов’ю і ми не в силі противитися Божій волі. Але ми можемо і схибити, бо диявол завжди намагається внести і свою частку до того, чим обдаровує нас Господь Бог, та викликати в душі замішання. Він старається заставити нас забути волю Божу або створює різні труднощі і перешкоди - робить все, щоб тільки ми не сповнили Божу волю.

Труднощі в розпізнаванні духів

Зовнішній матеріальний крикливий світ - телевізор, радіо, преса, і т.п. - заглушує ніжний і тихий світ духовний. Людина не може розпізнати внутрішні надхнення, які нею керують, бо часто знаходиться в полоні примітивних демонів. Для того, щоб визначній, чи надхнення, почуття або бажання є добрим, недостатньо опиратися лише на свої відчуття, але слід проаналізувати плоди того надхмення, почуття чи бажання, бо по плодах судять про дерево. Чим наполегливіше людина шукає волі Божої, тим сильніша боротьба духів. Людина відкривається для прийняття Божої ласки, але диявол не відступає. Коли людина прагне молитися, диявол намагається в різний спосіб перешкодити їй, коли хоче дати пожертву, то диявол вказує на її власні потреби, коли намагається оправдати зневаженого, то диявол викликає в душі страх і сором, і т. п.

Дії злого духа

Дії злого духа - це все те, що приводить до зла, хоч іноді це зло може ховатися під видом добра. Перш за все дією злого духа є наші похоті: невпорядковані почуття, емоції, прагнення: гордість, лакімство, нечистота, зависть, обжирство, п’янство, гнів, лінивство. Сатана використовує наше гріховне тіло в своїх цілях. Він всіма можливими способами намагається переконати нас, що без задоволення похотей ми не досягнемо щастя та спокою. Не варто намагатися розрізнити що йде від тіла, а що від диявола, бо то все тісно зв’язане. Слід твердо пам’ятати, що ми не зробили жодного гріха без допомоги злого духа, бо він є початком кожного гріха. Дія сатани має значно більший успіх, коли людина знаходиться в двох небезпечних станах:

- несерйозно відноситься до впливу злого духа, або зовсім забуває про нього;

- приписує йому надзвичайну силу і можливості, якими він не володіє.

Применшення або заперечення дії диявола дуже небезпечне для людини, бо тоді він діє безперешкодно, оскільки людина переконана, що чинить все сама і бореться з собою та не намагається прогнати від себе диявола. Також небезпечно приписувати дияволові силу, якої він не має. Сатана може діяти в нашій душі тільки з нашої згоди. Це означає, що він, спокушуючи нас, може скористатися чимось, якоюсь «причиною», що міститься в нас. Він не може входити в душу без посередника та викликати в нас певні бажання. Сатана не в силі нав’язати нам нічого поганого без нашої співучасті, без задіяння нашої волі та нашої згоди. Приписування сатані більшої сили, ніж він має, може викликати в людини надмірний страх перед його впливом та спонукати її скласти зброю в боротьбі або зняти з себе відповідальність за свої злі вчинки. Кожна спокуса може закінчитися нашою поразкою або перемогою. Не спокуса визначає нашу поведінку, а наша свобідна воля. Перше і найголовніше завдання сатани - віддалити людину від Бога, а в людські відносини внести розбрат. З цією метою він очорнює все і всіх та зводить наклепи усіма можливими способами. Наговорює на Бога перед чоловіком - «І сказав змій до танки: «Умерти - не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються і станете ви, немов Боги, знаючі добро і зло»(Буття,3:4,5), а на чоловіка перед Богом - «…бо скинений той, хто братів наших скаргисив, хто перед Богом оскаржував їх день і ніч!»(Одкров. 12:10). Диявол намагається переконати людину в тому, що Бог, накладаючи на неї тягар Своїх заповідей, позбавляє її свободи. А коли людина вчинить тяжкий гріх - паплюжить її у  власних  очах, переконуючи  (як переконав Юду), що немає їй прощення, а залишається тільки померти. Сатана також очорнює одну людину перед іншою, роз’єднюючи їх та роблячи ворогами.

Дії добрих духів.

Незважаючи на нашу гріховність внаслідок первородного гріха та наших власних гріхів, всі ми тягнемося до добра і лише в ньому можемо осягнути щасття. Жодний гріх не може до кінця знищити в нас образ Божий, дарований нам від початку. Божа ласка є завжди з нами, ми живемо в Бозі, рухаємося і існуємо завдяки Йому. Ми цілком залежні від Бога. Господь Бог діє не тільки через «природне» добро, яке Він заложив в нас актом творення, але і через невидимий світ чистих духів - Ангелів. Людина є дуже мінлива - від добра легко переходить до зла, тому Ангели призначені спонукати та направляти людей до добра. Треба молитися до Ангелів, особливо до свого Ангела-Хоронителя, щоб вони навертали нас на добру дорогу. У Своєму діланні Бог нічим і ніким не обмежений. І якщо сатані для того, щоб спокусити, треба «причини», тобто наших дій, вчинків, бажань, і т.п., то Господь може діяти з Своїм творінням прямо, без всякої причини. У цьому відмінність між впливом Бога і впливом диявола. Вплив Бога по причині чи без неї ні в якому разі не обмежує свобідної волі людини. Бог нічого не робить без нас, без залучення нашої свобідної волі. Божа Сила може стати «безсильною», якщо наше серце закрите, якщо ми холодні і ліниві. Треба ревно молитися, щоб ми великодушно і щиро приймали всі добрі стремління, пориви і бажання, які навіює нам Бог через закладене в нас добро, через Ангелів і через пряму дію на душу.

Розпізнавання духів шляхом шукання Божої волі.

Злі і добрі духи безперервно діють на нас. Таким чином ми стасмо ніби «полем битви» духовних світів. Оскільки ми не бачимо духовної сфери, то нам тяжко відрізнити вплив злого духа від впливу доброго духа. Злий дух не дає себе так легко розпізнати; він з однієї сторони підлаштовується під людину, а з другої- приймає вигляд ангела світла. Метою розпізнавання духів являється пізнання і виконання   в   кожній   ситуації,   незалежно   від внутрішнього стану людини та зовнішніх обставин, волі Божої, яка проявляється через дію доброго духа. При розпізнаванні духів людина повинна запитати себе саму (опираючись    на   думку    священика,    громади, наставника), котрі з її багаточисельних бажань, стремлінь і поривів походять дійсно від Бога, а котрі від людської схильності, похоті та диявола. Джерелом хибних бажань  і  прагнень  інколи  можуть бути лжепророки, злі гріховні люди, які видають себе за добрих і дають поради, часто забобонні. Вирішальним критерієм в розпізнаванні духів являються плоди їх дії: «по плодах пізнаєте їх»(Mт.-, 7:20). Добрими можна признати тільки ті стремління чи бажання, які не тільки здаються добрими на самому початку чи в процесі їх здійснення, але й приносять добрі плоди. «Діла плоті відомі: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослужіння, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п ‘янство, гулянки й подібне до цього. …Плоди ж духа: любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, стриманість, лагідність.» ( Гал.. 5:19-23).

Нам дуже тяжко судити про майбутні плоди наших стремлінь і бажань. Для цього необхідні розсудливість, добре розуміння ситуації, передбачливість і перш за все - гаряча молитва про світло Святого Духа. Необхідною також є порада досвідченого духовного наставника, який не буде вирішувати і робити вибір замість нас, а тільки допоможе не випустити з виду того, що може бути важливим при прийняттю рішення. Якщо ми один раз або декілька разів розпізнали якийсь порив, як такий, що веде до зла, і не послідували за ним, то це ще не означає, що ми з ним покінчили назавжди. В новій ситуації він може проявитися з новою силою і в новій личині, тому потрібно знову розпізнати його та відмовитися від нього. Також і добрі пориви слід щораз наново оцінювати.

Однак, не дивлячись на всі наші старання правильно розпізнати духів та прийняти правильне рішення, ми можемо помилитися і піддатися впливу злого духа. Не потрібно тоді впадати в розпач, але це має бути для нас стимулом до ще більш ретельного розпізнавання духів. Коли ми зауважили погані плоди злого духа, тоді слід пригадати послідовність думок (як добрих, так і поганих), щоб прослідкувати як ворог звів нас і на майбутнє уникнути пастки.

Тактика дії злого духа

Дія злого духа схожа до поведінки пожадливої, владної і розпусної жінки, бо він проявляє слабкість, коли ми чинемо опір, і силу, коли даємо йому можливість діяти. Дійсно, це властивість злобної жінки - коли вона свариться з чоловіком, то падає духом і утікає, якщо мужчина чинить рішучий опір, і навпаки - якщо чоловік починає падати духом і поступається, то тоді гнів, помста і злоба жінки стає невгамовною і безмірною. Подібно і диявол падає духом і відступає, коли йому чинять рішучий опір та роблять протилежне його спокусам. І навпаки - якщо людина в спокусі боїться і падає духом, тоді на землі немає більш жорстокого звіра ніж диявол, який нападає і терзає свою жертву. Тому людина повинна вести себе по відношенню до злого духа рішуче і однозначно. Найменша нерішучість і заминка буде використана сатаною, щоб збити людину з правильного шляху.

Характерною рисою кожної спокуси є стан внутрішнього замішання, двозначності, сумнівів, неясності. Людська пристрасть любить нерішучість і невпевненість. Відсутність рішучості і внутрішнього спокою під час спокуси нераз є початком гріха. Чим нерішучіша людина у спокусі, тим сильніший злий дух. Коли людина веде себе рішуче і твердо перебуває в Бозі, то спокуси злого духа втрачають силу і привабливість. Диявол часто поводиться як чоловік, що зваблює жінку-дружину доброго супруга. Він хоче, щоб його слова і намови залишилися в тайні, і є дуже незадоволений, коли дружина відкриває своєму чоловікові його звабливі дії та нечисті наміри, бо він вже не зможе завершити розпочате діло. Подібно і ворог людського роду коли навіює праведній душі свої хитрощі і намови, то прагне, щоб вони були прийняті і зберігалися в таємниці. Але коли людина відкриває їх сповідникові чи іншій духовній особі, то це дуже не подобається дияволові, бо він розуміє, що вже не зможе так легко здійснити злодіяння, оскільки його хитрощі є виявлені. Ми повинні розкривати дії злого духа насамперед перед Церквою: сповідником чи духовним наставником, якщо

хочемо швидко і успішно побороти спокуси. З допомогою сповідника ми ясно бачимо всю ситуацію і через відкритість у сповіді на людину вже діє Господь Бог. Насамперед духовному наставнику слід говорити те, що прагнемо будь-якою ціною затаїти - те. чого найбільше соромимося чи боїмося. Тоді отримаємо найбільшу перемогу над дияволом, який не зможе вже діяти, бо його злодіяння викриті.

Якщо в сповіді ми чогось не зрозуміли або нас щось боляче зачепило із порад сповідника, то треба прямо і покірно попросити більш детального розяснення чи попросити, щоб сповідник відверто сказав все, що він думає про наше становище, і якщо тобі здається, що настанови надто різкі, то знай, що ця різкість відноситься не до тебе, а до диявола, який прагне викликати в твоїй душі спротив.

Для того, щоб пізнати себе, необхідна допомога наставника. Як ніхто з нас не може побачити свого обличчя без дзеркала, так нікому не вдасться розібратися в своєму духовному житті без допомоги досвідченої особи. Тільки добре духовне керівництво дає нам впевненість у собі, в тому, що нами не керують демони чи якісь невпорядковані, підсвідомі внутрішні імпульси, але благодать Божа.

І, накінець, ще одне правило: коли на війні ворог взяв в облогу місто і прагне оволодіти ним і пограбувати, то воєначальник насамперед вивчає план і сили міста і лише тоді починає наступ на найбільш слабке місце: так діє і диявол - досліджує душу зі всіх сторін, вивчає її чесноти, моральні устої, богословські поняття, і т.п. і нападає з тієї сторони, де знаходить нестійкість, слабкість чи нерішучість. В духовній боротьбі не ми вибираємо зброю та поле бою, злий дух атакує перший і з найслабшої сторони та найефективнішою зброєю. Треба буже добре знати себе, свої слабкості, особливо слабкість віри, щоб завжди бути готовим до відсічу нападок злого духа.

Розпізнавання духів - це постійний пошук і вибір того, що нам дає Господь Бог, який хоче, щоб ми жили і жили щасливо.

Дії духів в тих, «хто іде від одного смертельного гріха до другого»

Ми в духовному житті не можемо бути в нейтральному стані, але кожен наш вчинок або наближає, або віддаляє нас від Бога. Одна з головних тактик злого духа - переконати людину в існуванні «третьої можливості», тобто нейтрального стану. Часто людина займає таку позицію: «хоч я не вірю (чи «вірю») в Бога, хоч не сповняю релігійних обов’язків, але я є добрий, нічого злого не роблю, нічого не вкрав, нікого не вбив, не розпусник, і т.п.» Підаючись такій спокусі, люди нерідко заспокоюють себе благородними роздумами, наприклад: «Оскільки ніхто Бога не бачив і не може довести Його існування, то краще я займуся добрими ділами…»; або - «вжитті цінніші не декларації про Бога, а перш за все допомога ближнім, і т.п.» Матеріальну пожертву на церкву, допомогу бідним чи інший добрий вчинок вважають достатнім, щоб покрити свої гріхи та заслужити Небо.

Однак, такі «праведні» заявки дуже часто служать тільки оправданням духовної ліні у пошуку істини та маскуванням гріховного життя.

Бог вимагає від людини конкретної позиції в основних  питаннях: чи віриш в Бога, в безсмерття душі, чи знаєш ціль земного житія. Не слід забувати, що байдужість і холодність до Божих справ і справ душі є достатнім приводом для вічного осудження.

Хто не вірить в Бога, вже є осуджений, і хто не живе згідно віри, так само є осуджений. А диявол різними хитрощами намагається переконати, що якимись 2-3 добрими ділами можна спастися і без віри чи діл віри. Байдужість до Бога або агностизм топить людину у власних гріхах і пристрастях, засліплює, полонить її та все більше зменшує здатність до пізнання Бога. А людина без Бога вже не розуміє, хто вона насправді і для чого живе на світі. Вона перебуває в гріхах, немов в тумані, і не здатна пізнати коли є собою - чи коли піддається тиску диявольських пристрастей, чи коли слухається слабенького голосу совісті. Переважно така людина вибирає сторону диявола, говорячи: «Я грішна, бо без гріха неможливо жити».

Тих, хто йде від одного смертельного гріха до другого, диявол, як правило, засліплює різними уявними насолодами: тілесними задоволеннями, розкошами, славою, і т.п., щоб сильніше утримати в пороках і гріхах. Люди, які знаходяться в полоні своїх пристрастей і роблять тяжкі гріхи, живуть як затуманені. Вони навіть не можуть собі уявити, що можна жити по іншому. Вони нагадують багача з притчі, що зібрав великий урожай і каже: «їж душа, пий душа на многії літа» і не відає, безумний, що цієї ночі забереться душа його. Розпусник, п’яниця, захланний не задумується над тим, що сьогодні може вмерти, диявол відібрав у нього покаяння і віру в Божий суд, тому він грішить аж до смерті.

Крім того, людина, яка тяжко і постійно грішить, вибудовує для свою цілу ідеологію, яка оправдовує його аморальне життя та сприяє і надалі перебувати в гріхах. Часто ця ідеологія грунтується на оцінці та осудженні ближніх: «не тільки я так живу, інші ще більше грішать, всі так роблять, і т.п.» Обдурений дияволом грішник знаходить безліч причин, які пояснюють чого його вчинок виходить за рамки Божого закону, Він може робити дуже делікатні із першого погляду дуже побожні висновки проте, що його ситуація є надзвичайною і до нього не можуть бути примінені звичайні мірки - це є ціла містерія гріха.

Найгіршим гріхом з-поміж інших гріхів є лукава гординя, яка бунт проти Бога представляє’ як геройський вчинок, що веде до здобуття «правдивої свободи і незалежності». Розрив з Богом часто трактується як досягнення людського суспільства. Горе грішнику, який не бачить своїх гріхів і не хоче зрозуміти, що Боже Милосердя вище його провини, та щиро покаятися.

Добрий дух в тих, хто прямує від одного тяжкого гріха до другого, діє протилежним способом: збуджує в них докори сумління і жаль та підсилює протести розуму. Людину, яка чинить гріхи, злий дух заспокоює, а добрий дух цей спокій в неї забирає.

В гріхах ми дозволяємо обдурювати себе, заглушуємо свою совість, напускаємо на себе різні маски, але тільки до певного часу. Нам ніколи не вдасться цілком позбутися совісті, духовна людина всередині нас завжди буде протидіяти злу через докори сумління. Муки совісті є звичайною реакцією духовності людини на гріхи, правдиві докори сумління слід відрізняти від облудних докорів сумління. Критерієм оцінки повинні слугувати плоди дії цих двох типів докорів. Добрий дух викликає докори сумління, щирий жаль і дає надію на Боже прощення. В таких докорах завжди присутня обіцянка майбутнього внутрішнього спокою. Облудні ж докори совісті приводять тільки до розпуки, духовного упадку, а навіть і до самогубства.

Дії духів на тих, хто старанно очищається від своїх гріхів.

На таких людей диявол діє іншим способом, ніж на тих, хто не бореться з гріхами. В цьому випадку злий дух гризе людину, викликає смуток, розчарування, ставить різні перешкоди, заставляє душу переживати з причини хибних уявлень, тільки щоб людина не просувалася  вперед до святості. Проти  тих,   хто  починає  служити   Богу,  сатана використовує три види атак:

Перший грунтується на створенні перед каянником різних труднощів і перешкод. Сатана навіює, наприклад, такі думки: «хіба можливо ціле життя нести таку нагрузку? Хіба не можна спастися в якийсь інший спосіб?, і т.п.» Злий дух представляє цим людям різні терпіння, труднощі, які на них чекають, вимальовує невимовно тяжке життя, повне страждань і обмежень. Однак він мовчить про потіхи, душевну насолоду та спокій, якими Господь Бог обдаровує Своїх слуг.

Другий вид наступу, який сатана використовує проти тих, що боряться з гріхом, грунтується на людській схильності до похвали і слави. Злий дух на певному періоді духовної боротьби навіює спокушуваній людині, що вона вже чиста, добра, свята, підштовхує оцінювати себе вище, ніж насправді заслуговує. В цю пастку попадає багато початкуючих каянників, яким вдалося побороти кілька тяжких гріхів. Поскільки вони не впадають більше в ці гріхи, то починають думати, що досягли святості, і перестають працювати над своїм очищенням. Але, якщо вони відверті і щиро моляться, то скоро пізнають свою гординю. Цьому часто сприяють зауваження оточуючих.

3. Якщо сатана не досяг успіху в двох вище зазначених способах, то використовує наступний - облудна покора. В цьому випадку дія злого духа грунтується на зосередженні людини на своїй слабкості, недосконалості, на незадоволенні собою, упевненості в своїй нікчемності, на приниженні своїх досягнень, успіхів та всього доброго в собі. «Я бідне створіння, я хотів би служити Господу Богу, але….» - такі думки від злого, тому треба рішуче сказати: «Я хочу служити Господу Богу, я благаю в Ісуса Христа цієї ласки і я дякую Йому за це бажання», бо коли Божі дари ми виявляємо і приймаємо, то тим прославляємо Його. Треба обеззброювати диявола, роблячи прямо протилежне тому, що робить він: ми повинні принижувати себе, пригадуючи свої гріхи і упадки, якщо злий підштовхує нас до самозвеличення, і, навпаки, ми повинні підносити себе через правдиву віру і надію на Бога, коли ворог намагається нас зігнути і зламати. Тим, хто очищається з гріхів, добрий дух дарує відвагу, силу, потіху, сльози правдивого жалю, надхнення і спокій, які допомагають переносити всі терпіння, долати всі перешкоди та перебувати в доброму. Бог є Богом спокою, миру, а не замішання. Тому, якщо душа прямує від однієї перемоги над злом до іншої, тo виникаючі переживання, неспокій, сумніви походять не від Бога, а від диявола.

Людину, яка ступає по дорозі очищення від своїх гріхів, чекає дуже багато випробувань і спокус. Пристрасті, які вона вже опанувала, ще не раз дадуть про себе знати, особливо у критичних ситуаціях. Втомившись боротися з тілесними похотями (ІІ Петра. 2:18), люди, які стали  на дорогу очищення, часто повертаються до «розкошів і почуттєвих насолод», подібно до жидів у пустині, яким надоїло їсти манну і вони тужили за їдою, що їли у Єгипетській неволі: «Ми згадуємо рибу, що їли в Єгипті задарма, огірки і дині, і пір, і цибулю і часник. А тепер дута паша нидіє, немає нічого, - тільки манна нам перед очима.» (Числа, 11:5,6). Так і до людини, яка покінчила з гріхом, несподівано приходить думка - чи не краще вернутися   до   старих   часів,   коли   пристрасті задовільнялися. Так через людську гріховність навіть дар Бога(манна) може стати причиною незадоволення. Але добрий дух дає відвагу і силу, щоб іти через «пустиню до обіцяної землі», де осягне правдиву радість і духовну насолоду. Добрий дух зменшує або й взагалі усуває перешкоди, невигоди і неприємності, які людина зустрічає на дорозі очищення. Ми не раз відчували, особливо в тяжкі хвилини, як якесь піднесення охоплює нас і те, що раніше здавалося невимовно тяжким чи неможливим, ставало нам під силу. Усуваючи перед нами перешкоди, добрий дух щедро обдаровує нас відвагою і сміливістю, потіхою і надхненням, спокоєм і миром. Людині, яка рішуче йде вперед до святості, не раз буде дано пізнати, що « немає нічого кращого від страху Божого і немає нічого солодшого, як сповняти заповіді Божі.» (Сир., 23:36)