У наш час, час лібералізму та модернізму, час загального відступництва від віри та християнських традицій, віруючим нав 'язується думка про те, що диявол - це лише міф, ви´гадка, герой народного епосу та літературних творів... Книга італійського священика о. Джузеппе Томазеллі підтверджує цілком протилежне. Князь темряви, князь цього світу - це реальна зла сила, яка проникла в усі сфери людського життя і під виглядом "удаваного добра та краси " породжує вседозволеність, неспокій, війни, розбрат, сумніви та розпач...


  Отець Джузеппе Томазеллі народився 26 січня 1902 року в провінції Катанья, біля вулкану Етна. Не маючи навіть ще й чотирнадцяти літ, він у 1916 році вступив до Салезіянсько-го Згромадження, заснованого св. Іваном Боско у середині XIX століття.

Від 1926 року, після священичих свячень, впродовж наступних 63 років свого священичого служіння, о. Джузеппе Томазеллі       він виконував багато обов'язків: був (1902 - 1989) парохом, вчителем, капеланом в релігійних спільнотах, екзорцистом і добрим Христовим апостолом. Написав сотню коротких книжечок на побожну та апологетичну тематику.

В житті ревно працював для спасіння душ і на славу Божу. Коли його посеред ночі кликали, щоб уділити вмираючим Останні Тайни, він негайно прибував туди, будучи свідомим того, що Ісус Христос гаряче прагне спасіння кожної душі.

Запал в освяченні та спасінні душ був характерною рисою священичого життя отця Томазеллі. Як справжній салезіянин був дуже відданий Пресвятій Діві Марії.

Його улюбленими книгами були праці св. Терези з Лізье, св. Альфонса Марії де Ліґуорі, сестри Йосифи Менендес, св. Томи Аквінського і звичайно - св. Івана Боско.

Помер він у монастирі в ореолі святості, посеред ночі з 8 на 9 травня 1989 року у місті Мессина, що знаходиться в північно-східній частині Сицилії, над Мессинською протокою.

"Святіший Отець Павло VI, виступаючи 15 листопада 1972 року, говорив про демона і про те, скільки тіш він творить на світі. Проти Папи залунали критичні голоси, лисію з боку байдужих та невіруючих: Церква все ще говорить про чорта? Все ще йме віру віруванням з давніх віків? Є книжечка, яка називається «Інтерв'ю зі злим духом». Я подумав, що також міг би написати щось на цю непросту тему, бо вже впродовж 50 років є екзорцистом (1934-1984) і неодноразово бачив демона під видом людини. Не раз я мусів з ним боротися, багато разів він бив мене. Я мав нагоду бачити його в різних ситуаціях і вивчити його, плодом чого є те, про що я написав нижче. Окрім того, я був духівником містичних душ, які є безпосередньою мішенню скажених атак самого демона. Як духівник, я був свідком подій, в котрі мені важко було би повірити, якби я не бачив їх на власні очі десятки разів.

Ці події, котрі я подаю у формі інтерв'ю, які дійсно мали місце в реальності. Я сам був їхнім свідком як особа, безпосередньо в них задіяна".

* * *

- Меліде, я хочу провести з тобою розмову, надаючи їй форму інтерв'ю. З навчання і з мого досвіду я знаю, що ти завжди чиниш зло, бо ти в ньому закоренілий і що ти не прагнеш нічого іншого, окрім зла. Але я також знаю, що ти, хоч і завжди прагнеш зла, та всупереч твоїй волі, завдячуючи Божому Промислу, ти можеш також спричинитися до добра. Так є кожного разу, коли ти когось спокушаєш, а він перемагає спокуси і в такий спосіб збагачується в заслугах на вічність. Це інтерв'ю може вчинити багато доброго, а я прошу Бога, щоб Він змусив тебе відповідати на мої запитання.

- Ну попе, про що тобі йдеться? Не забувай, що я Мелід! Кажи мені, звідки ти знаєш, що я називаюся Мелід?

- Ти сам мені це сказав, під час нашої першої зустрічі. Багато років тому. Більше того, вас тоді було двоє, ти і твій помічник Офар. Я запитав тебе тоді: "Чому вас двоє?" Зазвичай, ви ширяєте по світу поодинці, втрьох, або всімох, а ти роздратований відбуркнув мені: "Що ти знаєш про числа?" - Перед тим, як перейти до наступної частини інтерв'ю, я поставлю тобі на перший погляд непотрібне запитання, а можливо і наївне: "Меліде, ти як демон існуєш, чи ні?"

- Невігласе! Як би я міг не існувати?

- Коли тобі це вигідно, ти говориш, що існуєш, іншого разу ти нахабно стверджуєш, що тебе не має. Скажи мені все ж, Меліде, ким ти був до того, як став демоном?

- Я був офіцером на Ангельському Дворі, був Херувимом. А тепер я чиновник сатани.

- Чому ти покинув Рай і впав до пекла? Невже ти не знав про існування пекла? Чому ти збунтувався проти Бога?

- Він, Всевишній, сказав мені і моїм товаришам, що випробує нас. Не сказав, що покарає пеклом, вічним вогнем; а там вогонь!

- В чому полягає це випробування, яке отримали всі ви, Ангели?

- Ми повинні були погодитися з тим, що Син Всевишнього прийме людську природу, а ми, котрі мали ангельську природу, яка є набагато шляхетніша від людської, мали б вклонитися Йому і вшановувати Його. Люцифер, котрий блищав, як сонце на небі, збунтувався: "Якщо Він стане людиною, я не служитиму Йому, тоді я буду важливішим від Нього!" Під час того випробування з'явилася людська постать".

- Та людина мала на голові тернову корону, чи був на Хресті?

- Ні, це була постать нормальної людини. Багато ангельських сил поділяло думку Люцифера. Розпочалася страшна боротьба між Михаїлом та Люцифером і, раптом, посеред вогню та сірки ми впали до пекельного провалля.

- Ти немало збитків натворив того дня, збунтований ангеле! Тепер ти жалієш за зло, яке вчинив?

- Розкаятися? Ніколи! Він, Всевишній, не повинен так принижуватися! Я ненавиджу і завжди ненавидітиму Христа, бо через Нього я в пеклі. Той Бог несправедливий. Я вчинив лише один гріх і вже засуджений у вічному вогні, тоді як ви з багатьма гріхами до того ж дуже важкими, маєте ту Жінку (Діва Марія). Якби ж то і ми мали її!

- Як виглядає ваша організація в пеклі?

- Христос дав вам вказівку. Коли Його звинувачували, що Він виганяв демонів з допомогою Вельзевула, то сказав: "Як же сатана може протиставлятися сатані, поділене царство, а царство сатани триває". В пеклі справжнє царство сатани. Люцифер - його володар, деспот. Ми, котрі були офіцерами на Ангельському Дворі, тепер є офіцерами пекельних сил. Я був херувимом, а тепер - вищий офіцер в царстві сатани. В мене цікаве завдання і приносить найбільші плоди. Я підштовхую людей до нечистих актів.

- Ви, демони, не відчуваєте потреби спати, щоденно харчуватися, а окрім того, не відчуваєте втоми. Як ви виконуєте свої завдання?

- Ненавидячи Бога і гризучись зі злості та заздрості до людей. Виливаючи ненависть на Бога, ми мали б відчувати приємність, а це, тим часом, посилює наші страждання.

- Я вимагаю наступної інформації. Ви, демони, завжди перебуваєте у палаючому проваллі, чи можете з нього виходити?

- Лише завдяки дозволу Всевишнього Люцифер може посилати демонів на світ. Ти, як священик знаєш, що Господні вироки незбагненні. Демони, що кружляють по світу страждають і надалі, бо завжди знаходяться під караючою рукою Бога, але на світі можуть знайти якусь полегшу.

- В певній мірі, я розумію ту дійсність, бо Ісус сказав: "Коли демон виходить з людини, він йде, шукаючи відпочинку". Окрім того, сам ти, Меліде, дав мені зрозуміти під час екзорцизму, питаючи мене: "Скажи мені, куди мені піти, і я собі піду!" Я тоді тобі сказав: "Йди на море і увійди в якусь рибу. А ти мені сказав: "Я шукаю людей". Тому я додав: "Чому ти не бажаєш увійти в рибу?". Ти відповів: "А чому ти не хочеш відпочивати в тілі тварини?" Відтак ви, демони, кружляєте по світі, хоча невпинно страждаєте з приводу вашого прокляття, однак це страждання іноді може бути більшим, іноді меншим. Блукаючи по тому світі, іноді ви можете, наскільки вам це дозволить Бог, запанувати над людським тілом. Доказом тому є біснуваті; про тих нещасних часто говориться в Євангеліях. Але коли ви не можете запанувати над людським тілом, то входите в тварин, як в Геразинському краю, за часів Ісуса, входячи в тіла свиней, що паслися. Ви також можете запанувати над певними місцями, особливо там, де відбуваються спіритичні сеанси, спричиняючи там виникнення незбагненних і жахливих явищ, для зникнення яких потрібні спеціальні благословення священиків...

- Маєш інші запитання?

- Я лише розпочав. Поділюся з тобою спостереженням, яке виникає з мого досвіду як екзорциста.
Оскільки у людському тілі ти в якійсь мірі знаходиш відпочинок, то, коли ти можеш заволодіти кимось, вдаєшся до різних фокусів, щоб перебувати в ньому якомога довше. По-перше, ти чиниш все, щоб тебе не впізнали і не вигнали з тієї особи. Ти вибираєш людські тіла, котрі страждають на якусь недугу. В такий спосіб, замість того, щоб зайнятися біснуватістю, всі зосереджуються на хворобі. Так ось, в деяких біснуватих може проявлятися одночасно і хвороба, і сама біснуватість. Щоб тебе не вигнали ти часто говориш: "Я добрий дух. Прибув, щоб допомогти всій сім'ї". Ти боїшся екзорцизмів, і коли тебе викриють, ти намагаєшся ввести в оману священиків-екзорцистів, намагаючись переконати їх в неефективності екзорцизмів. В такий спосіб декотрі з них, не бачачи плодів екзорцизму, знеохочуються і перестають їх проводити. Ти намагався і зі мною застосувати таку тактику, але я намагався не знеохочуватися і не потрапити в твої тенета. Пам'ятаєш, Меліде, того чоловіка, котрого ти тримав у своїй неволі більше двадцяти років? Я, проте, кожного дня проводив екзорцизм; ти опирався молитвам; тому я почав проводити екзорцизм двічі на день; тоді роздратований, ти сказав: "Досить! Я більше не витримаю! Волію повернутися до пекельного провалля". Серед твоїх фокусів, є ще один, коли тебе викривають, то часто говориш: "Я - душа такої чи такої вбитої особи". Пам'ятаєш, Меліде, коли під час одного екзорцизму я запитав: "Хто ти?" Ти відповів: "Я сержант Блуетті з Палермо, вбитий шістнадцять років тому". Але коли я поступово посилював молитви, врешті ти виявив себе: "Я демон! Чому ти хочеш мене вигнати? Що поганого я чиню тій особі?" Хотів би я знати, Меліде, чому ви, демони, волієте повернутися в пекло, ніж терпіти екзорцизм?..

- Коли ми перебуваємо в пеклі, наше страждання величезне, але під час екзорцизмів - воно ще більше. В пеклі ми, так би мовити, далеко від Бога. Під час екзорцизмів ми ближче до Нього і тому наше страждання збільшується. Подібно, як з вогненною піччю: що ближче наближаєшся до неї, то більше відчуваєш жар, що б'є з неї.

- Хто б міг подумати, Меліде, що між нами виникне такий зв'язок, звісно не дружби, але безперервної боротьби. І до того ж, якої боротьби. Не раз я питаю сам себе осудливо: що ж такого притягує Меліда до мене? Він не відступається від мене ні вдень, ні вночі, і постійно мучить мене духовно і тілесно. Ти, демоне, дуже працьовитий у знущанні наді мною. Та я помітив, що, будучи ангелом темряви, ти в особливий спосіб облюбував собі ніч для появи і для того, щоб мене мучити.

- Попе, не треба великих знань, щоб збагнути мою поведінку по відношенню до тебе. Моє завдання - відбирати душі у Бога, а ти противишся тому і забираєш їх в мене. Ти постійно пишеш і роздаєш різні релігійні книжечки, а ті, котрі їх читають, вірять в те, що ти пишеш.

- Гаразд, але якщо ти могутній, а я пишу книжки проти тебе, а в чотирьох з них безпосередньо викриваю тебе, тоді чому ти не паралізуєш мені руки?

- Я не можу, той там (Бог) не дозволяє мені того.

- Пам'ятаєш, Меліде, що ти зробив кілька місяців тому? Це було о шостій ранку, я вставав з ліжка, а ти влетів до моєї кімнати оскаженілий і схопив мене за горло. Тоді ти хотів мене задушити. Я чув твої лапи на шиї і на інших частинах тіла. Боротьба була запекла...

- Так. Ти виграв, бо Христос дав тобі зброю, яка сильніша від мене. Це заклик до Крові Христової, заклик, який ти невпинно повторюєш під час боротьби зі мною. Того ранку ти мав приготовані до відправки дві тисячі книжок. І тому я атакував тебе.

- Оскільки ми говоримо про твої видимі появи, поясни мені одну незрозумілу річ. Вночі 24 травня 1963 року ти увійшов до моєї кімнати. Тоді ти прийняв форму міцно збудованої жінки. Ти кинувся на мене. Я почав боротися як завжди, але в якийсь момент ти скрутив мене. Ти добре знаєш, що коли ми боремося, я інстинктивно кусаю тебе за руки, але на диво нічого тоді не чув під зубами. Чому я не відчуваю на своєму тілі твоєї лапи? Коли я тебе відштовхую, відчуваю твоє тіло, а коли кусаю, то потрапляю в порожнечу.

- Тієї самої ночі, коли я атакував тебе, приймаючи постать жінки, я з'явився потім в іншій, людській постаті біля твого ліжка. Ти міг мене тоді бачити. Ти бачив моє втілення, мої вени, кістки. Ти бачив людське тіло. Інстинктивно ти намагався мене торкнутися, але як тільки твоя рука наблизилася до моєї, я раптом зник і ти був знову сам в кімнаті. Ми, демони, хоча і збунтувалися, та все ж надалі зберегли свою ангельську природу, а відтак, і наш розум, який є вищим від будь-якого людського розуму. Нам відомі всі таємниці природи і тому можемо прийняти будь-яку можливу чуттєву форму. Ми можемо вчинити видимим те, чого насправді не існує фізично, а також приховати те, що існує. Ми також можемо дати вам сприймати або не сприймати різні враження. Тіло тієї жінки, яку ти бачив, а також особа, котра з'явилася пізніше, насправді не існують, але вони впливали на тебе так, наче б існували фізично.

- Чому та напасть відбулася саме тієї ночі?

- Це був вибух гніву до тебе, бо день перед тим тебе прийняв Папа на приватній аудієнції, і ти мав нагоду порозмовляти віч-на-віч, а це мені не подобалося.

- Мені здається, що ти багато разів нападаєш на мене без причини. Пам'ятаєш, Меліде, як кілька років тому ти напав на мене посеред ночі? Ти увійшов тоді до моєї кімнатки і, як завжди, намагався вхопити мене за горло, але нічого не міг мені вдіяти, бо, як сам бачив, в узголів'ї мого ліжка з'явилася раптом якась грізна рука і, вже за мить, ти мусив полишити мене в спокої і втікати. А пам'ятаєш, як наприкінці липня 1983 року, я був у пансіонаті св. Клари з Фюдджі? Тоді ти влетів до моєї кімнати і кинув гранату. Навіщо ти це зробив? Що за вибух був тоді! Тоді я подумав собі: цього разу Мелід порозбивав раковину, дзеркало і все інше! Але, як виявилося, ніщо не було знищене.

- Тоді в Фюдджі, я мусив тобі завадити, бо своїми вечірніми науками ти виривав від мене душі, котрі вже були мої, а вони масово верталися до Христа.

- Меліде, якийсь період часу твої атаки були дуже частими.

- Звісно, бо тоді, перебуваючи в горах, поринувши в тишу, ти безперервно писав книжки. З кожною написаною сторінкою мій гнів зростав. Саме тому, я нападав на те, докучаючи тобі також внутрішньо.

- Так було. Саме тоді я хотів ближче зрозуміти твої дії. Ісус дозволив це. Однієї ночі, коли я йшов спати до моєї кімнати, я раптом почув щось таке, наче наближався циклон. Його попереджувало пронизливе сичання, яке було чути за метр від мого ліжка. Тимчасом, я опинився у твоєму підпорядкуванні і побачив, що ми знаходимося в похмурій печері. Вас було трос. Всі з чорними обличчями. Твої товариші всілися і спостерігали за нашою боротьбою. Ми сильно билися близько десяти хвилин. Це я знаю, бо, як тільки ти мене відпустив, я поглянув на годинник.
Меліде, ти мене так сильно мучиш, скільки форм ти приймаєш, щоб мені докучати, також і на вулиці, не лише в приміщенні. Пам'ятаєш тоді, в моєму місті, на площі у Флоренції, або в лікарні, або тоді, коли ти прийняв постать нічного охоронця. Я хотів би знати, яку користь ти маєш з того, що примножуєш невпинні муки, яких мені завдаєш. Коли я в ліжку, то несподівано чую якийсь дзвінок під ковдрою, або приймаєш вид яструба і лопочеш крилами, сильно б'ючи в подушку. Іншого разу ти лягаєш поруч і глибоко дихаєш. Не раз, впродовж дня, ти б'єш мене кулаками в плечі, або, як павук, розповзаєшся на моєму обличчі. Пам'ятаю, як ти дав мені відчути біль від проколювання товстою голкою, яка проникала від маківки голови аж до підборіддя! Насправді, я не бачив жодної голки, але біль був дуже реальним. І ще, яку насолоду ти отримуєш від того скаженого виття та бурчання, які ти дав мені почути?

- Небагато треба, попе, щоб це зрозуміти! Ти мене мучиш своїми різноманітними євангелізаційними діями, а я тобі просто відплачую. А тепер я тебе запитаю: невже ти мене справді боїшся? Я, Меліс, і маю в своєму розпорядженні все, щоб зробити з тебе ганчірку.

- Щиро кажучи, я лише кілька разів легко здригався перед тобою, але мені це швидко минало, як тільки я пригадував собі, що ти не вільний, і не можеш ні на мить відступити від Волі Божої. І дійсно. Коли ти намагався мене залякати, я завжди відповідав тобі: "Я не боюся! Якщо Бог на це дозволяє, будь-ласка дій". А в іншому випадку, ти нічого не можеш мені вдіяти. Пам'ятаєш, як одного разу ти почав мені погрожувати? "Побачиш, попе, що я зроблю сьогодні вночі!" Тому, я чекав на тебе тієї ночі. Ти прийшов, але не міг увійти в мою кімнату. Ти гатив в двері, але не міг їх відкрити. Тепер, Меліде, змінімо тему. Ти чудово знаєш, що іноді Ісус Сам вибирає Собі душі і вводить їх в містичний стан. Ті душі є штурмовим батальйоном проти вас, демонів. Вони мають стигми, тернову корону на голові і втішаються різноманітними небесними видіннями. Та, однак, вони безмежно страждають, бо мусять врятувати багато загиблих душ. Ви, демони, чудово знаєте ті вибрані душі, кожну зокрема.

- Ну звісно, ми їх чудово знаємо і за кожною з них слідкуємо вдень і вночі, так як слідкували за Отцем Піо. Якщо Христос працює в тих душах на 100 відсотків, то ми у своїх чортівських викрутасах викладаємося на 90 відсотків. Ми б'ємо безпосередньо в ті містичні душі, а посередньо також в їхніх духовних керівників. Я чудово знаю, що впродовж багатьох років ти був і постійно є духовним керівником вибраних душ. Це твоє завдання повинно тобі пояснити ненависть, яку я відчуваю до тебе. А тепер, що ще хочеш знати?

- Маленьке пояснення. Я не буду зупинятися над історією кожної з відомих мені містичних душ. Я пригадаю тобі лише одну, яку веду вже 35 років. Ти чудово знаєш, про кого я хочу зараз говорити. Саме так, про ту жінку, мученицю Чернечого Покликання. З дитинства Ісус являвся їй і вибрав її на надзвичайну жертву. Він прищепив їй сильне прагнення бути черницею. Коли вона багато разів намагалася реалізувати своє покликання в різних Згромадженнях, ти своїми нічними підступами вчинив так, що вона ніде не могла скласти чернечих обітниць, і її безжалісно виганяли з усіх спільнот. Пам'ятаєш, що трапилося в Турині, в інституті св. Анни? В період, коли вона вже мала духовний одяг, кожного вечора, коли спільнота йшла на нічний відпочинок, ти відчиняв закриту браму, а потім всі двері і силою забирав ту молоду черницю, щоб впродовж кількох годин під примусом возити її на мотоциклі по місту. Всі мешканці міста були обурені, бачучи тебе під видом юнака, як ти возив на мотоциклі одягнену в чернечий одяг дівчину. Ця історія повторювалася кожної ночі близько 11 години. Сестра настоятелька не хотіла вірити у плітки на цю тему, аж до дня коли в місті стало надто голосно. Тоді вона запросила до монастиря осіб, котрих бачила на мотоциклі -молодого чоловіка з черницею - показала їм всю спільноту і просила показати винуватицю. Всі одноголосно вказали на ту бідну дівчину: "Це вона! Це вона!" Наступного дня сім'ю тієї черниці телеграмою повідомили про вигнання їхньої доньки зі Згромадження. Ти, мабуть, також пам'ятаєш, Меліде, як ту особу потім прийняли на випробування до Спільноти Сестер в Кательфідардо. Там ти також не давав їй спокою. Одного дня, коли сестри були зібрані в каплиці на спільну молитву Літургії Годин, там з'явився і ти, в постаті людини. Тоді тебе бачила навіть сестра Настоятелька. Пам'ятаєш, що ти тоді зробив? Ти стрибнув до тієї молодої дівчини і стягнув з неї одяг, залишаючи її лише в панталонах. Всі сестри втекли налякані з каплиці, а твою жертву вже наступного дня відправили додому. В цій справі, ти був дуже затятий, Меліде, але і я не піддавався і надалі залишився духовним керівником тієї особи. Я підшукав для неї наступне Згромадження, цього разу затворницьке. Я повідомив про всі події Настоятельку, котра анітрохи не налякалася і прийняла ту дівчину в спільноту. Звісно, ти й цього разу не здавався і подвоїв свої диявольські фокуси, стаючи набагато настирливішим, ніж в попередніх випадках. І я також, приходив частіше ніж звичайно до того монастиря. Настоятелька повідомляла мене про все. При цьому вона була дуже відважною, хоча для того, щоб її залякати ти почав приймати різні форми також у її присутності. Молода черниця вже була загартована від твоїх атак, але цього разу ти приготував для неї щось нове. Коли її вже допустили до облечин, урочистого вдягання габіту, за кілька днів перед цією подією, ти обрізав її волосся. Сестра Настоятелька була дуже заклопотана з цього приводу, бо ритуал облечин передбачав обрізання ножицями трьох пасм волосся дівчині, яка отримувала чернечий одяг. Тому, Настоятелька була змушена вдавати, наче обтинає волосся, якого не було. Скажи мені, Меліде, навіщо ти обрізав ті коси, котрі я до сьогодні зберіг як пам'ять про всі ті події?

- Одного дня, та молода дівчина звершила порожній акт, коли захопилась своїми каштановими косами. Тоді, Всевишній дозволив мені обрізати волосся, як відплату за той порожній вчинок.

- Але й цього разу ти не вгамувався і як колись забирав ту дівчину і кружляв з нею ночами по місті. На наслідки цього не треба було довго чекати, дівчина знову була змушена покинути монастир. На щастя, в місцевості, де я перебував, я знав одного дуже відданого священика, настоятеля парафії. Я оповів йому всю історію, а він дуже тим перейнявся і вирішив опікуватися тією мученицею чернечого покликання. Ми домовилися, що як тільки почнуть діятися якісь дивні речі, він зателефонує до мене, і я відразу приїду, бо знаю, що робити в таких ситуаціях. Минуло кілька днів, і ось одного ранку дзвінок від нього: "Прошу швидко приїхати до мене". Ми обоє увійшли в її кімнату. Вона спокійно лежала в ліжку, на покривалі. Була одягненою, обличчя її було вкрите численними, кривавлячими ранами: одна - на чолі, друга - на бороді, дві інші - на щоках. На її вустах було видно сліди опіків. Руки були так міцно зав'язані в зап'ястях, що від стискання почорніли. Я не вперше бачив людей в такому стані, тому це не справило на мене враження. Я запитав дівчину, що трапилося? Вона зі спокоєм в голосі відповіла мені: "Вчора вночі, близько одинадцятої години, я клячала біля ліжка. З'явився демон і, як завжди, взяв мене в місто. Сьогодні вранці біля п'ятої привів мене назад. Потім, торкаючись мене, попік мені обличчя, а потім зв'язав руки". "Отче, - сказав я настоятелю, - не переймайтеся тим. Чорт не вперше так з нею поводиться, і вона знає як потурбуватися про себе. Через тиждень її рани зникнуть, а шкіра набере свіжості, як в дитини". Тоді парох розрізав ножем пута, якими була зв'язана дівчина. А тепер скажи мені, Меліде, чому ти так мучиш ту особу?

- Через своє жертовне життя, вона вириває з моїх кігтів багато душ, а я, не маючи змоги тому завадити, принаймні переслідую її вдень і вночі. Я знаю, що Христос переможе, але, хоча б в такий спосіб, вилию свою злість.