Бог забажав показати в дусі похмурі оселі Чистилища деяким вибраним душам, котрі повинні були відкрити скорботні таємниці цих осель для напоумлення вірних. До числа таких вибраних душ належала знаменита Франциска Римська, засновниця Згромадження облаток, яка померла в Римі 1440 р. Бог дав їй знання з питань, що стосувалися стану душ в іншому житті. Вона бачила пекло й жахливі муки в ньому; бачила також, як влаштоване Чистилище і містичний порядок (ми вже згадували про ієрархію покутних страждань), що панує в цій частині Церкви Ісуса Христа.
Скоряючись своїм настоятелям, які вважали обов'язком накласти на неї це як зобов'язання, вона повідомляла про все, що Бог їй відкрив; усі її видіння, записані на вимогу преподобного каноніка (члена капітули - колегії керівних духовних осіб) Маттеотті, її духовного наставника, настільки вірогідні, наскільки лише можна бажати в таких випадках. Так, слугиня Божа розповідала, що після того, як вона витерпіла з невимовним жахом видіння пекла, вона вийшла з цього провалля, і її небесний провідник провів її на територію Чистилища. Там не царював ні жах, ні безладдя, ні розпука, ні вічна темрява; там божественна надія випромінювала своє світло, і їй сказали, що це місце очищення також називали тимчасовим помешканням надії. Вона побачила там душі, які тяжко терпіли, але до них приходили ангели й полегшували їм їхні страждання.
"Чистилище, - сказала вона, - розділене на три окремі частини, ніби на три великі провінції цього царства терпінь. Вони розташовані одна під одною й заповнені душами різних видів. Чим глибше поховані ці душі - у відповідності до більшого ступеня нечистоти - тим далі віддалені вони від часу свого звільнення.
Найнижча частина заповнена розбурханим вогнем, але не настільки похмурим, як вогонь пекла; це просторе, палаюче море, яке викидає гігантські язики полум'я. Незліченна кількість душ кинута в його глибини: це ті, хто вчинив смертний гріх, який вони належним чином виявили у сповіді, але недостатньо спокутували упродовж життя. Слугиня Божа потім дізналася, що за будь-який відпущений смертний гріх залишається ще страждати сім років. Без сумніву, цей термін треба розуміти не як певну міру покарання (оскільки смертний гріх відзначається страхітливою важкістю), а як середню величину. Хоча душі охоплені тим самим полум'ям, їхні страждання не однакові; вони відрізняються у відповідності до кількості та природи їхніх колишніх гріхів".
У нижньому Чистилищі свята бачила мирян і посвячених Богові людей. Із мирян там були ті, яким після грішного життя пощастило щиро навернутися; із посвячених Богові - ті, які не жили згідно зі святістю свого стану. Вона побачила, як туди опустилася душа священика, якого вона знала, але імені його не виявила. Вона зауважила, що його обличчя було вкрите серпанком (легкою прозорою тканиною), який ховав пляму. Хоча цей священик провадив повчальне життя, однак не завжди дотримувався поміркованості й занадто шукав приємностей у їжі.
Потім святу провели до середнього Чистилища, відокремленого для душ, які заслужили менш суворого покарання. У ньому були три різні відділи; один нагадував величезну крижану темницю, де панував неймовірний холод; другий, навпаки, був, як величезний котел з киплячою олією і смолою; третій виглядав, як струмок, наповнений рідким металом, схожим на розплавлене золото чи срібло.
Верхнє Чистилище, якого свята не описала, - це тимчасове житло для душ, які не тяжко страждають, якщо не рахувати покарання позбавленням Бога, і наближаються до щасливого моменту свого визволення.
Таке фактично видіння святої Франциски про Чистилище.
Наступне належить святій Магдалині де Пацці, флорентійській кармелітці, як воно викладене в її Житії, записаному отцем Сепарі. Воно дає детальнішу картину Чистилища, ніж попередні видіння, які не окреслюють його.
Незадовго до своєї смерті (1607 р.) слугиня Божа Магдалина де Пацці, перебуваючи одного вечора з кількома іншими монахинями в монастирському саду, відчула себе в стані екстазу і побачила Чистилище відкритим перед собою. В той же час, як вона розповіла пізніше, голос запросив її відвідати всі тюрми Божественної Справедливості й побачити, наскільки душі, які там перебувають, справді гідні співчуття.
У той момент було чути, як вона сказала: "Так, я піду". Вона погодилася витримати цю болючу подорож. Фактично вона дві години ходила садом, що був дуже великий, час від часу зупиняючись. Кожного разу вона переривала свою прогулянку, уважно роздумуючи про страждання, які були їй показані. Потім усі бачили, як вона у співчутті заламувала руки, її обличчя блідло, а тіло згиналося під тягарем страждань через жахливе видовище, розгорнуте перед нею.
Вона почала вигукувати, гірко стогнучи: "Милосердя, мій Боже, милосердя! Зійди, о Дорогоцінна Крове, і звільни ці душі з їхньої тюрми! Бідні душі! Ви так жорстоко страждаєте, та все ж ви задоволені й веселі. Темниці мучеників у порівнянні з цими місцями були райськими садами! Однак ще глибше є й інші. Якою щасливою я повинна почуватися, що не мушу туди сходити".
Все ж вона зійшла туди, тому що її змусили продовжити шлях. Але, зробивши кілька кроків, вона зупинилася, охоплена жахом, і, глибоко зітхаючи, вигукнула: "Як? Монахи теж у цій похмурій хижі? Боже! Як їх мучать! О, Господи!" Вона не пояснювала, які саме були ці страждання; але жах, який вона виявила, оглядаючи їх, змушував її зітхати на кожному кроці. Це були темниці простих душ і дітей, чиє незнання і недостатність розуму пом'якшили багато провин (переступів). Їхні муки видалися їй набагато легшими до витримування, ніж решта. Там не було нічого, крім вогню і льоду. Вона зауважила, що з цими душами були їхні Ангели-Хоронителі, які суттєво зміцнювали їх своєю присутністю, але вона бачила також демонів, жахливий вигляд яких збільшував страждання тих душ.
Йдучи далі, свята побачила душі ще нещасніші, і всі чули, як вона вигукнула "О, яке жахливе це місце; воно повне огидних демонів і неймовірних мук! Хто, о Боже, є жертвами цих жорстоких тортур? На жаль! Їх проколюють гострими мечами, їх ріжуть на шматочки". Їй дали відповідь, що це були душі, які заплямували себе нещирістю (фальшивістю).
Трохи далі вона побачила величезну кількість душ, яких, так би мовити, м'яли й роздушували під пресом; і вона зрозуміла, що це були душі, які упродовж життя вдавалися до роздратованості і непокори. Поки вона дивилася на них, її погляди, її зітхання, вся поведінка в цілому виявляла співчуття і жах. Через хвилину її збудження зросло, і вона з жахом вигукнула: "Брехуни ув'язнені перед дверима пекла, і їхні страждання безмірно тяжкі. Розтоплений свинець ллють їм до рота; я бачу, як вони палають і водночас тремтять від холоду".
Потім вона увійшла до в'язниці для душ, які згрішили через слабкість (малодушність, відсутність стійкої волі), і всі чули, як вона вигукнула: "Як прикро! Я думала, що побачу вас серед тих, хто згрішив через незнання, але я помилялася; ви горите сильніше".
Далі вона побачила душі, що були надмірно прив'язані до дібр (благ) цього світу і грішили жадобою.
"Яка засліпленість, - промовила вона, - так спрагло шукати тлінного багатства! Ті, які не могли достатньо насититися колишніми багатствами, тут пересичуються терпіннями. Їх розтоплюють, як метал у плавильній печі".
Звідти свята перейшла до місця, де були ув'язнені душі, що заплямували себе нечистотою (розпустою). Вона побачила їх у такій мерзотній та огидній в'язниці, що від одного лише погляду відчула нудоту. Вона швидко відвернулася від цього бридкого місця. Побачивши честолюбних (марнославних) та гордих (пихатих), вона сказала: "Ось ті, що прагнули пишатися перед людьми; тепер вони засуджені до життя в цьому мороку, який наводить жах".
Потім їй показали душі, провина яких полягала в невдячності перед Богом. Вони стали жертвами неймовірних мук і були мовби занурені в озеро розплавленого свинцю, тому що своєю невдячністю висушили джерело побожності.
Нарешті, в останній в'язниці вона побачила душі, які не мали ніякої конкретної вади, але через брак пильності допускалися різних дрібних прогрішень. Вона зауважила, що ці душі терпіли помірне (не надто суворе) покарання за гріхи, оскільки допускалися цих гріхів час від часу, що спричинило їхні провини меншими, ніж у тих душ, які грішили за звичкою.
Після цієї останньої зупинки свята вийшла з саду, благаючи Бога більше ніколи не робити її свідком такого вкрай жахливого видовища: вона відчула, що їй забракне сили витримати його. Її екстаз продовжувався, і, розмовляючи з Ісусом, вона сказала Йому: "Поясни мені, Господи, яким був Твій задум, коли Ти відкрив мені ці жахливі в'язниці, про які я так мало знаю, а ще менше розумію? Ах! Я зрозуміла: Ти забажав дати мені знання про Твою нескінченну святість і змусити мене все більше й більше ненавидіти найменшу пляму гріха, що є таким огидним у Твоїх очах".
Греко-Католицька Традиція №11(195), листопад 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
