"Ангели заздрять нам лише в одному – в тому, що не можуть терпіти заради Бога. Тільки терпіння дозволяє душі сказати з цілковитою певністю: мій Боже Ти добре знаєш, що я люблю Тебе”
о.Піо

XXII. Св Йоан Золотоустий так звертається до вірних: "Не даремні приношення за усопших, не даремні молитви, не даремні милостині! Усе це повеління Духа Святого, Який хоче, аби ми одне одному приносили користь; бо ж то він отримує користь від тебе, а ти від нього. Не даремно диякон виголошує: "о іже о Христі усопших, о іже пам'яті о них совершающих"! То не диякона голос, то голос Духа Святого, тому що це дар його. Знаючи це, будемо по можливості подавати утіху душам усопших, замість сліз, замість плачу, замість надмогильних прикрас — милостинями, молитвами, приношеннями, щоб і вони, і ми отримали обіцяні блага благодатію і чоловіколюбієм Єдинородного Сина"(21 Гомілія на Діяння апостолів). І справді, вірні, слідуючи приписам Церкви, але ще більше за покликом свого серця і внутрішнього природного чуття, в усі часи пам'ятали про усопших і старалися своїми молитвами приходити їм на допомогу, нести їм потіху і полегшення. Якщо ж так чинили і чинять поодинокі люди, то тим більше мусила так чинити Церква для своїх вірних, як любляча всіх мати. Тому Церква ще в найдавніші часи установила певні дні у церковному році, запровадила певні відповідні обряди і молебні, у яких разом з вірними вставлялася до Бога за своїми усопшими дітьми і приносила за них Св. Безкровну Жертву. Але Церква пішла ще далі. Вона, користаючись владою, якою її наділив Христос, старалася також надати усопшим відпусти. Справді, в історії ми не знайдемо згадки про те, що в найдавніші часи такі відпусти надавалися; але є певним те, що цими відпустами, по суті, користувалися уже в часи давнього християнства. Перший формальний відпуст для усопших, про який довідуємося з документів, уділив Папа Йоан VIII. Історія цього відпусту така. За приписами старих покаянних книг, тим, котрі убили когось на війні, належалося певне церковне покаяння. Тому король Франції Людовік запитав Папу: чи не могли б такі грішники доступити відпусту? На це Папа відповів: "Відповідаємо, з усією певністю покладаючись на заслуги Христа, що всі, котрі в християнській побожності загинули у битві, отримають вічний упокій. Щодо нас, то молитвами св. Апостола Петра, якому дана влада на небі і на землі зв'язувати і розрішати, розрішаємо їх, наскільки можемо, і поручаємо їх молитвою Господу". Що означає це розрішення? Чи може Церква розрішати усопших від гріхів? Ні, бо таке розрішення є дією суддейською, котра може бути здійснена по відношенню до живих, як до підданих церковній владі. Інакша справа з розрішенням усопших від дочасних кар, які вони ще мають витерпіти в чистилищі. Справді, адже усопші перестали належати до церковної юрисдикції, стоячи тепер виключно на Божому суді, проте вони не перестали належати до Церкви як її члени і, як такі, вони мають і нині право на благодатні дари і церковні скарби — на відпусти. Але оскільки і відпуст є дією суддейською, котру церковна влада може здійснювати лише над живими своїми підданими, то слушно можемо запитати: яким чином такий відпуст можна застосувати до усопших вірних, які не належать до церковної юрисдикції? Тому Св. Церква навчає, що Папа силою суддейської влади справді не може надати відпусти усопшим, як це робить він у стосунку до живих, але що він може надати їм скарб Церкви через своє клопотання, вставляючись за них до Бога і полишаючи їх виключно Божому Милосердю — як і в якій мірі захоче їм Бог надати полегшення у їхніх муках. Отже, по відношенню до душ у чистилищі Церква не виконує уряду судді, а лише піклувальника, посередника. У цьому полягає різниця між відпустами для живих і для померлих. Церква тут не судить, не розрішає, а лише просить, додає і зі скарбу своїх заслуг заступається дієво за інших, котрі самі вже не можуть бути чинними (діяти). Церква, надаючи відпусти живим, передає їм заслуги Христові і Святих, а у відпустах для усопших Церква передає ті заслуги собі і просить Вічного Суддю, щоб Він благоволив їх прийняти як надолуження за ті муки, які усопші ще мають терпіти, і то за умови, що хтось із живих захоче виконати за це умови. Тож якщо окремі вірні жертвують Богові якесь добре діло, піст або милостиню тощо, просячи Його, щоб благоволив надати відпуст якійсь бідній душі, тоді Папа стає перед Богом не за власними своїми добрими ділами, а з надолужуючими заслугами Ісуса Христа і Святих з великого скарбу Церкви і просить Бога, аби Він зволив їх прийняти як надолуження для бідних душ у чистилищі. Однак, незважаючи на це, існує різниця між простим клопотанням за померлих і між відпустом. Заступатися за померлих може кожен, але його клопотання є індивідуальне і не таке сильне. Але Голова Церкви, як управитель церковного скарбу, може успішно помогти усопшим, бо його клопотання поєднується з клопотанням усієї Церкви. Тут додамо, що лише ті відпусти можуть помогти стражденним душам, про які це чітко говориться. Папа, як управитель відпустів, мусить виразно сказати, що той або інший відпуст може стосуватися також душ у чистилищі. Без такого визначення відпуст, хоч би й усі його умови були виконані, не принесе тим душам ніякої користі. Головне намірення, отже, робить сам Папа, додаткове ж намірення робить той, хто виконує умови відпусту.

Важливо знати, в якому обсязі для душ у чистилищі є успішними повні відпусти. На це запитання ми відповіли вище, ведучи мову про те, що відпусти "tantum valent quantum sonant ("настільки мають силу, наскільки вони є значимі")", і що вони мають значення не лише перед Церквою, але й перед Богом. Там ми чули, що, наприклад, відпуст 4 роки і 4 квадрагени, отриманий для душ у чистилищі, приносить їм таке полегшення або скорочення їхніх чистилищних мук, яке відповідає покаянню в 4 роки і 4 помножене на 40 днів відповідно до старої покаянної дисципліни. У якій мірі тим душам внаслідок такого відпусту полегшуються або скорочуються їхні муки — це знає лише Бог.

Одначе, чи можемо ми цим душам докласти також повні відпусти? Чи син, котрий для свого померлого батька отримує повний відпуст, увільняє тут же його душу з чистилища? Що більше — чи, отримавши повний відпуст для всіх душ у чистилищі, ми визволяємо їх від мук і чи стає тоді все чистилище таким чином порожнім? Чи в такому разі не міг би Папа щодня робити чистилище порожнім? Він був би хіба без милосердя, якщо б не робив цього, якщо, будучи управителем благодатного скарбу, не бажав би передати його всім бідним душам і визволити їх від мук чистилища.

Знайшлися злісні люди, які, висловлюючись з насмішкою про цю владу Папи, запитували: "Що скаже на це Христос, якщо Його намісник на землі щохвилини відчиняє двері чистилища і дозволяє з нього виходити душам, котрих Христос замкнув там за кару?" Ці люди кажуть далі: "Якщо Папа має таку владу, то він може кожної хвилини загасити вогонь чистилища, подібно, як старші жінки гадають, що вони тим більше охолоджують душі в чистилищі, чим більше свяченої води виллють на могилу". Проте дотепом та насмішкою не вдасться заперечити владу Папи зв'язувати і розрішати. Немає жодного сумніву, що Папа, як Глава Церкви, може скарб Церкви, заслуги Христа і Святих жертвувати Божественному Судді як надолуження за ті кари, які мають витерпіти душі в чистилищі. Але цим ще не сказано, нібито душа, якій дістався повний відпуст, мала б уже беззаперечно бути звільнена з чистилища. Папа може лише через клопотання, прошення, а не судове рішення надати душам повний відпуст, офіруючи Богові, як надолуження за їх муки, страсті і заслуги Христа і Святих. Однак, чи Бог це клопотання в повному обсязі прийме чи ні — щодо цього Церква не бажає і навіть не може дати ніякого запевнення. Тож ми з усією певністю стверджуємо, що всі відпусти для померлих, які запевняють беззаперечний успішний результат, особливо цілковите звільнення душі з чистилища, є абсолютно неправдиві або оголошені не згідно з наміреннями Церкви.

Св. Апостольський Престол, задовольняючи бажання вірних, котрі з почуття любові до померлих прагнули приходити їм на допомогу, надавав відпусти для померлих щораз частіше. Але саме цими відпустами послуговувалися найрадше ті, котрі провадили торгівлю відпустами. Вони знали, що ними вплинуть найбільше на серця людей, співчуваючи над недолею бідних душ. Вони розраховували на наївність людей і незвичайними обітницями виманювали у них гроші, незважаючи на всі церковні заборони. Тому Церква, бачачи, що лагідні засоби тут не допомагають, застосувала радикальний засіб та раз і назавжди поклала край цим мерзенним спекуляціям.

При цій нагоді хочемо ще дещо сказати про т.зв. привілейовані престоли. Дуже часто можна побачити престол з написом: "Altare pro defunctis privile-giatum ". Такий престол має ту перевагу, що на ньому можна читати одну або більше Служб Божих, з якими поєднаний повний відпуст для душі, яка терпить у чистилищі. Зазвичай таких Служб Божих читається три в тижні. Папа Климентій XIII надав цю перевагу для престолу, визначеного єпископом, для всіх церков цілого католицького християнства ad septennium на тій умові, щоб єпископи після упливу цього часу просили про відновлення переваги на подальші 7 років (10 травня 1759 р. Б.). [...] Про цю перевагу названих престолів і про її успішність заявила Св. Конгрегація Відпустів 28 липня 1840 р. Б. Св. Конгрегація зазначила, що успішність повного відпусту, отриманого з привілейованим престолом, не є абсолютною і безсумнівною, так що душа після прочитаної за неї Служби Божої на такому престолі мала б уже негайно бути визволена з чистилища. Це відчуває вже і простий селянин, який, хоч за своїх померлих родичів молиться і на Служби Божі дає і старається про відпусти для них, то все одно, незважаючи на це, не перестає і далі за них молитися, чого б він не робив, якби не був переконаний, що молитва, жертва і відпуст є справді для усопшого корисними, але що вони жодним чином не мають беззаперечного успіху.

Привілейовані престоли ввійшли в ужиток власне в часи, коли відпусти мали найбільше противників. Тож не дивно, що про них тоді снували найпримітивніші думки, котрі з'являлися також друком і багатьом туманили голову. Папа Сикст IV часто публічно спростовував ті неправдиві думки, а Сикст V мав навіть намір через поширення таких неправдивих думок, які викликали згіршення вірних, ліквідувати всі привілейовані престоли. Однак ці престоли нині (дані на 1884 р. — ред.) самі виходять з ужитку, оскільки їхня перевага по упливі 7 років не завжди наново підтверджується.

Врешті, хочемо ще звернути увагу на неправдиві відпусти, які і раніше часто мали місце, і нині то тут, то там з'являються. Папір все терпить, а злоба і глупота також відіграють свою роль — всюди, а також і в справі відпустів. Тому й знаходимо листочки, на яких не раз вірним подаються найдивовижніші відпусти. Дивує те, що чим такий відпуст незвичніший, тим радше вірять йому прості люди. Єпископ Бюве розповідає, що бачив одного наївного чоловіка, який дав друкувати "справжній вигляд і величину рани на плечах нашого Господа" і з найбільшою ревністю поширював той образок, дописавши до нього: "30 000 літ відпусту, уділеного Папою Євгеном III"; і ще "вигляд і величину бічної рани нашого Господа" з зазначенням, що ті, котрі на них набожно споглядатимуть і одне "Отче наш" та "Богородице Діво" відмовлятимуть, будуть того дня увільнені від всякого смертного гріха. Один німецький священик знайшов у хворої жінки молитву, списану на цілому аркуші, яка повинна мати силу проти 70 такого виду хвороб. Також знайшов він молитву на 8 сторінок під назвою " Jobias Segen". На четвертій сторінці було написано "Jesus Christus † Tues Nostris f Christus te emia Nollius † Gr. Ristemosca  † genisa". Дописано було: "Це допомагає проти всіх невидимих ворогів. Хто це носить на правому боці, той може при Божій помочі без сповіді і покаяння померти блаженною смертю". Крім того, були там ще інші різні помічні засоби проти чарів, граду, грому, блискавиці, вогню, заразних хвороб, злодіїв і розбійників. Одна жінка продавала це у відпустовому місці, запевняючи, що хто це носить на правому боці, той може без сповіді приступати до Св. Причастя. А між нашими людьми можна часто надибати т.зв. "Лист із'явлений", виданий у Коломиї 1881 p., в якому читаємо найбільші небилиці. На стор. 4, наприклад, таке: "Хто цього листа при собі має, або часто його читає, або уважно слухає, або переписує, той сподобиться Божої ласки... У котрому домі цей лист лежати буде і після нього жити будуть, там ані вогонь, ані вода, ані грім, ані жодна зла річ зашкодити не може". А на стор. 7 читаємо: "Той, хто при собі цей лист має, той буде мати приязнь у всіх людей, без Св. Тайн не помре, а при смерті його Моя Мати, Пресвятая Богородиця і Ангели святі візьмуть душу праведника і запровадять до Царства Небесного, котрому не буде кінця во віки віков, амінь". Подібних обіцянок у тому листі дуже багато. Душпастирі мають вважати на те, щоб такі забобонні листи не поширювалися між людьми, вони повинні упоминати вірних, аби ті в усіх своїх сумнівах у такій справі зверталися до них по науку, щоб не шукали таких неправдивих відпустів, але щоб користали з правдивих і певних відпустів, яких нині так багато і так часто можна доступити. Загалом додамо ще таке: неправдивим є кожен відпуст, який запевнений на тисячу і більше літ; неправдивим є кожен відпуст, який, крім відпущення дочасних кар, обіцяє звільнення від певних хвороб, нещасть тощо; неправдивими є всі відпусти, за котрі вимагаються гроші; неправдивими є всі відпусти, котрі обіцяють, що через них одна або більше душ цілком певно звільняються з чистилища; неправдивим є повний відпуст, для отримання якого не вимагається сповіді, а лише кілька "Отче наш".

Церква жадає мало для отримання відпусту лише в годині смерті.

http://www.saintjosaphat.org.ua