Св. Йоан Золотоустий так звертається до вірних: "Не даремні приношення за усопших, не даремні молитви, не даремні милостині! Усе це повеління Духа Святого, Який хоче, аби ми одне одному приносили користь; бо ж то він отримує користь від тебе, а ти від нього. Не даремно диякон виголошує: "о іже о Христі усопших, о іже пам'яті о них совершающих"! То не диякона голос, то голос Духа Святого, тому що це дар його. Знаючи це, будемо по можливості подавати утіху душам усопших, замість сліз, замість плачу, замість надмогильних прикрас - милостинями, молитвами, приношеннями, щоб і вони, і ми отримали обіцяні блага благодатію і чоловіколюбієм Єдинородного Сина"(21 Гомілія на Діяння апостолів). І справді, вірні, слідуючи приписам Церкви, але ще більше за покликом свого серця і внутрішнього природного чуття, в усі часи пам'ятали про усопших і старалися своїми молитвами приходити їм на допомогу, нести їм потіху і полегшення. Якщо ж так чинили і чинять поодинокі люди, то тим більше мусила так чинити Церква для своїх вірних, як любляча всіх мати. Тому Церква ще в найдавніші часи установила певні дні у церковному році, запровадила певні відповідні обряди і молебні, у яких разом з вірними вставлялася до Бога за своїми усопшими дітьми і приносила за них Св. Безкровну Жертву. Але Церква пішла ще далі. Вона, користаючись владою, якою її наділив Христос, старалася також надати усопшим відпусти. Справді, в історії ми не знайдемо згадки про те, що в найдавніші часи такі відпусти надавалися; але є певним те, що цими відпустами, по суті, користувалися уже в часи давнього християнства. Перший формальний відпуст для усопших, про який довідуємося з документів, уділив Папа Йоан VIII. Історія цього відпусту така. За приписами старих покаянних книг, тим, котрі убили когось на війні, належалося певне церковне покаяння. Тому король Франції Людовік запитав Папу: чи не могли б такі грішники доступити відпусту? На це Папа відповів: "Відповідаємо, з усією певністю покладаючись на заслуги Христа, що всі, котрі в християнській побожності загинули у битві, отримають вічний упокій. Щодо нас, то молитвами св. Апостола Петра, якому дана влада на небі і на землі зв'язувати і розрішати, розрішаємо їх, наскільки можемо, і поручаємо їх молитвою Господу". Що означає це розрішення? Чи може Церква розрішати усопших від гріхів? Ні, бо таке розрішення є дією суддейською, котра може бути здійснена по відношенню до живих, як до підданих церковній владі. Інакша справа з розрішенням усопших від дочасних кар, які вони ще мають витерпіти в чистилищі. Справді, адже усопші перестали належати до церковної юрисдикції, стоячи тепер виключно на Божому суді, проте вони не перестали належати до Церкви як її члени і, як такі, вони мають і нині право на благодатні дари і церковні скарби - на відпусти. Але оскільки і відпуст є дією суддейською, котру церковна влада може здійснювати лише над живими своїми підданими, то слушно можемо запитати: яким чином такий відпуст можна застосувати до усопших вірних, які не належать до церковної юрисдикції? Тому Св. Церква навчає, що Папа силою суддейської влади справді не може надати відпусти усопшим, як це робить він у стосунку до живих, але що він може надати їм скарб Церкви через своє клопотання, вставляючись за них до Бога і полишаючи їх виключно Божому Милосердю - як і в якій мірі захоче їм Бог надати полегшення у їхніх муках. Отже, по відношенню до душ у чистилищі Церква не виконує уряду судді, а лише піклувальника, посередника. У цьому полягає різниця між відпустами для живих і для померлих. Церква тут не судить, не розрішає, а лише просить, додає і зі скарбу своїх заслуг заступається дієво за інших, котрі самі вже не можуть бути чинними (діяти). Церква, надаючи відпусти живим, передає їм заслуги Христові і Святих, а у відпустах для усопших Церква передає ті заслуги собі і просить Вічного Суддю, щоб Він благоволив їх прийняти як надолуження за ті муки, які усопші ще мають терпіти, і то за умови, що хтось із живих захоче виконати за це умови. Тож якщо окремі вірні жертвують Богові якесь добре діло, піст або милостиню тощо, просячи Його, щоб благоволив надати відпуст якійсь бідній душі, тоді Папа стає перед Богом не за власними своїми добрими ділами, а з надолужуючими заслугами Ісуса Христа і Святих з великого скарбу Церкви і просить Бога, аби Він зволив їх прийняти як надолуження для бідних душ у чистилищі. Однак, незважаючи на це, існує різниця між простим клопотанням за померлих і між відпустом. Заступатися за померлих може кожен, але його клопотання є індивідуальне і не таке сильне. Але Голова Церкви, як управитель церковного скарбу, може успішно помогти усопшим, бо його клопотання поєднується з клопотанням усієї Церкви. Тут додамо, що лише ті відпусти можуть помогти стражденним душам, про які це чітко говориться. Папа, як управитель відпустів, мусить виразно сказати, що той або інший відпуст може стосуватися також душ у чистилищі. Без такого визначення відпуст, хоч би й усі його умови були виконані, не принесе тим душам ніякої користі. Головне намірення, отже, робить сам Папа, додаткове ж намірення робить той, хто виконує умови відпусту.
Важливо знати, в якому обсязі для душ у чистилищі є успішними повні відпусти. На це запитання ми відповіли вище, ведучи мову про те, що відпусти "tantum valent quantum sonant" настільки мають силу, наскільки вони є значимі")", і що вони мають значення не лише перед Церквою, але й перед Богом. Там ми чули, що, наприклад, відпуст 4 роки і 4 квадрагени, отриманий для душ у чистилищі, приносить їм таке полегшення або скорочення їхніх чистилищних мук, яке відповідає покаянню в 4 роки і 4 помножене на 40 днів відповідно до старої покаянної дисципліни. У якій мірі тим душам внаслідок такого відпусту полегшуються або скорочуються їхні муки - це знає лише Бог.
Одначе, чи можемо ми цим душам докласти також повні відпусти? Чи син, котрий для свого померлого батька отримує повний відпуст, увільняє тут же його душу з чистилища? Що більше - чи, отримавши повний відпуст для всіх душ у чистилищі, ми визволяємо їх від мук і чи стає тоді все чистилище таким чином порожнім? Чи в такому разі не міг би Папа щодня робити чистилище порожнім? Він був би хіба без милосердя, якщо б не робив цього, якщо, будучи управителем благодатного скарбу, не бажав би передати його всім бідним душам і визволити їх від мук чистилища.
Знайшлися злісні люди, які, висловлюючись з насмішкою про цю владу Папи, запитували: "Що скаже на це Христос, якщо Його намісник на землі щохвилини відчиняє двері чистилища і дозволяє з нього виходити душам, котрих Христос замкнув там за кару?" Ці люди кажуть далі: "Якщо Папа має таку владу, то він може кожної хвилини загасити вогонь чистилища, подібно, як старші жінки гадають, що вони тим більше охолоджують душі в чистилищі, чим більше свяченої води виллють на могилу". Проте дотепом та насмішкою не вдасться заперечити владу Папи зв'язувати і розрішати. Немає жодного сумніву, що Папа, як Глава Церкви, може скарб Церкви, заслуги Христа і Святих жертвувати Божественному Судді як надолуження за ті кари, які мають витерпіти душі в чистилищі. Але цим ще не сказано, нібито душа, якій дістався повний відпуст, мала б уже беззаперечно бути звільнена з чистилища. Папа може лише через клопотання, прошення, а не судове рішення надати душам повний відпуст, офіруючи Богові, як надолуження за їх муки, страсті і заслуги Христа і Святих. Однак, чи Бог це клопотання в повному обсязі прийме чи ні - щодо цього Церква не бажає і навіть не може дати ніякого запевнення. Тож ми з усією певністю стверджуємо, що всі відпусти для померлих, які запевняють беззаперечний успішний результат, особливо цілковите звільнення душі з чистилища, є абсолютно неправдиві або оголошені не згідно з наміреннями Церкви.
Передрук з адаптацією до норм сучасної української літературної мови
за виданням: Рускій Сіон. Письмо Архієпархіальне. Річник XІІ. - Львів, 1884 / Дзвін з Фатіми 2(31), березень-квітень 2007 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
