Хіба не має права на щастя?

Часто трапляється така постановка питання. Багато хто навіть не розуміє, наскільки така поведінка суперечить принципам християнства. Звичайно, християнин має право на щастя, але повинен прямувати до нього, погоджуючись із Божою волею, а не протидіючи їй. Божа воля в цьому випадку, як і в усіх інших, є згідною з інтересами суспільства і добром загалу. Інтереси суспільства і добро загалу є важливішими, ніж щастя однієї людини,  її вигоди чи терпіння.

″Чому мене має цікавити добро загалу? – кажуть засмучені. – Займаюся власними справами!″

Зле кажете, дорогі в Христі! Чи може задля добра Батьківщини під час війни не повинен іти на фронт кожен здатен до служби чоловік? Чи тоді можна виправдовуватися: ″Мене не цікавить добро загалу! Втечу з фронту!″ Так само не можна казати: мене не цікавлять справи загалу, втечу з фронту подружнього життя!

На жаль, є такі, що утікають. Є такі, які не дотримуються позитивного Божого закону й утворюють нове подружжя під час тривання попереднього.

Знаєте, які наслідки цього? Погляди на кшталт: ″Не чувано, що та Церква витворяє! Я сповідалася, і священик не дав мені розгрішення! Христос не вчив жорстокості! Він відпустив гріхи навіть віроломній блудниці… Де ж тут любов Христова?...″

З такими звинуваченнями звернулася до мене молода жінка і ледве дала мені можливість відповісти.

— Прошу пані, ″не одержати розгрішення″ – це страшне діло і така велика кара, яку кожен сповідник застосовує тільки у випадку конечності. Якщо ви не одержали розгрішення, то на те мала бути поважна причина…

— Яка причина? Я сповідалася, що покинула чоловіка і живу з іншим.

— Бачите, ви безпідставно звинувачуєте сповідника. Жоден у світі сповідник не міг би дати вам розгрішення.

— Чому? А якщо я жалію за гріхи? Хіба Ісус Христос не розгрішив блудницю?

— Ви вже вдруге посилаєтеся на грішну жінку! Якби ви знали ту історію зі Святого Письма, то визнали би, що той випадок свідчить не на вашу користь. Ви знаєте, що Ісус сказав, відпускаючи їй гріхи? ″Йди, та вже віднині не гріши″ (Йо. 8, 11). Постанова поправи є умовою розгрішення. ″Більше не гріши″. Впадала, була слабкою, але прирекла, що більше цього не буде робити. А ви не можете обіцяти поправу, і тому не можете отримати розгрішення. Не тільки священик, а навіть Христос не міг би дати вам розгрішення, бо ви живете з чоловіком, який згідно з Христом не є вашим чоловіком, і ваше співжиття є постійним тяжким гріхом. Судіть самі: як може отримати розгрішення той, хто каже: часто грішила і прошу прощення, але далі житиму так само…

— Не можна так говорити. Звідки ви знаєте так точно, що і згідно з Христом він не є моїм чоловіком?

— Звідки? Від самого Христа. Будьте такі ласкаві, повернувшись додому прочитати собі в четвертому розділі Євангелія від св. Йоана розмову Ісуса зі самарянкою біля криниці Якова. Та жінка жила вже з шостим чоловіком. Ісус сказав їй: ″Добре єси мовила… Не маю чоловіка! П’ятьох бо мала єси, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси″ (Йо. 4, 17-18).

Тут моя співрозмовниця на хвилю задумалася і зрозуміла свою помилку. Поглянула невпевнено поперед себе і тихо запитала:

— То що мені робити? Залишити другого чоловіка?

— Це єдиний спосіб вирішення справи.

— Ні, це виключено, – закричала рішуче. – Вже десять років живемо разом. Це неможливо! Хочу висповідатися! Чи не можна?

— Ні, не можна!

— Це жорстоко! Католицька Церква зникне, якщо буде так упиратися зі своїми невблаганними принципами. Я готова покинути Церкву.

— Чому ви хочете покинути віру? Можливо, тому, що Церква так сумлінно дотримується Божого закону? Хіба ваша впертість не схожа до впертості малого учня, який зі злості сказав своєму строгому вчителю: ″Тепер вам на зло не повірю, що два на два – чотири″? Правда, що через принципи Церкви терпить багато людей, але головне не те, чи певний принцип є незмінним чи ні.

— А що?

— Те, чи цей принцип є правдивим і слушним! Чи дотримання заповіді є наказом Божим, чи є необхідним фундаментом суспільного життя, чи є умовою розвитку культурного життя і підставою для добра загалу? Якщо так, а це стосується нерозривності подружжя, то в такому випадку треба дотримуватися цього принципу, хоч би спричинював біль і трагедію одиниць.

Тут жінка встає і відходить, кажучи, що справді покине віру. Церква споглядає вслід за нею з сумом, як Христос дивився за Своїми учнями, які Його покинули (Йо. 6, 66), але в цьому випадку Церква так само не може вилучити жодної букви з закону, як і Христос не зрікся жодного слова…

Може розповісти про ще одну подію? На жаль, є набагато болючіші випадки. Коли люди не тільки згіршуються, а просто нападають на науку Церкви. Поверхово засуджують і критикують поведінку Церкви! Злостяться, обвинувачують, а коли висвітлити їм суть справи – замовкають.

Якось прийшов до мене дуже рознервований чоловік і каже:

— Це скандал: Церква на боці багачів! Вчора брав шлюб мій знайомий, заможний пан, а жінка, з якою одружувався, має чоловіка! Що це означає? Багатим можна, а бідним ні?

Ледве дав мені слово сказати.

— З упевненістю можу сказати, її перший чоловік помер…

— Нічого подібного! Живе, добре його знаємо. Він – високий чиновник. Я навіть був на шлюбі.

— У такому випадку… не можу вам нічого сказати. Постараюся дізнатися, як та справа виглядає.

Завдав собі клопоту і що виявилося? Дійсно, була заміжня, але подружжя було неважним! А саме: дівчина не хотіла йти заміж за того чоловіка. Два роки тягнулася та справа, вкінці мама зреклася її, вигнала з дому і погрозила їй помстою. Так опір бідної дівчини був зламаний, пішла до шлюбу, але без власної волі. Склала присягу, але з примусу. Звичайно, що таке подружжя не може бути важним! Але і в цьому випадку не можна сказати, що Церква ″розірвала″ подружжя, бо важного і доконаного подружжя не можна розірвати. У цьому випадку Церква тільки підтвердила, що, не зважаючи на шлюб, який відбувся, подружжя не відбулося, бо для важного подружжя потрібна обопільна згода, якої в цьому разі не було. Отже, дві сторони є вільні і можуть утворювати нове подружжя.

Дорогі в Христі!

У сьогоднішній науці довелося торкнутися багатьох сумних справ, але залишмо ті понурі приклади! Хіба маємо розійтися в такому пригніченому настрої?

Борони Боже! Жах огортає нас від стількох трагедій, якими розлучення пригнічують людство, але, з іншого боку, бачимо щасливі подружжя, які творять правдиву культуру і суспільство.

Хвала Богові, і сьогодні є багато щасливих подружжів, в яких побожні батьки виховують своїх дітей в страху Божому, в любові і взаємній жертовності. І зараз є багато жертовних, шляхетних, розумних подругів, які протягом свого спільного життя так досконало з’єдналися духовно, що на старість та єдність проявилася навіть в рисах їхніх облич. Є багато подружжів, набагато більше, ніж це уявляють собі легковажні люди, які живуть чесно, так як пообіцяли перед вівтарем, дружно працюють, спільно борються, разом помирають і разом перемагають.

Коли одне з них помирає, якою важкою не була би розлука, інший не впадає в розпач. Вірю, що правдою є те, що прочитав про одного помираючого чоловіка, який перед смертю взяв руку своєї дружини, поглянув глибоко в її очі і сказав: ″Дякую Богу, що дав мені тебе″.

Є за що дякувати Богу! Повинен дякувати Богу той, кому Бог дав доброго чоловіка, добру жінку!

Прошу моїх любих слухачів, яким Бог уділив таке щастя, щоби просили Бога цієї великої ласки і для інших, щоби якнайбільше було щасливих подружжів, щасливих домашніх святинь, щоби на їхньому ґрунті постало гарне і щасливе людське життя на землі і щоби вони виховали громадян вічного життя. Амінь.

http://www.saintjosaphat.org.ua/