Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Переживаємо благословенний час – початок парафіяльних реколекційних наук. Дуже важливо пройнятися цією подією, усвідомити необхідність віднови, щоб іще раз відновити наше духовне життя. Не казати: для чого мені реколекції, я знаю, що там будуть говорити, мені того не треба. Потреба відновлення духа й усвідомлення своєї гріховності необхідні завжди. Духовні реколекційні вправи є дуже важливими. В цей час Божої науки ми просимо ласки Духа Святого, щоб Дух Святий, Дух Правди, Дух Любові, зійшов на нас, щоб Дух Святий керував нами, щоб ми не зблудили в цьому житті, не впали в розпач і безнадію, щоб ми завжди перебували у світлі. А ласка Духа Святого, якому ми віддамо своє серце і душу, буде нас провадити. Чому потрібна ця віднова? Бо так установила Свята Мати-Церква. Для чого нам віднова, дорогі брати і сестри? Щоб разом зі св. Єфремом Сиріним сказати: "Господи, дай мені побачити мої гріхи!”

Віднова нашого духовного життя важлива, бо, уявімо собі: якби ми не робили віднови в нашому помешканні, в якому живемо, і жили в ньому стільки часу, скільки нам Бог призначив, – було б жахливо. Хіба ні? Було би просто страшно, бо завжди якась віднова, яку ми робимо в нашому помешканні, є для всіх приємною. Щось робиться нове, щось навіть старе, але відсвіжене, знову має новий вигляд, воно вабить наше око, адже з часом все старіє... Так є в людському житті, так є в житті природи, в житті Вселенної. Кожного разу віднова додає надії і сили. Також віднова Святим Духом, віднова в часі реколекційного тижня, який ми переживаємо, дозволяє нам новими очима побачити наші життєві справи й усвідомити, що робимо на цій долині сліз, якою є наша дорога, мета.

Для того, щоб пережити справжню віднову, дорогі брати і сестри, наше серце і душа мусять бути відповідно приготованими. Людське серце, з одного боку, буває, як бурхливе море з його припливами та відпливами, але, з іншого боку, також деколи в серці буває застій, так як у тихій воді. Застій, який треба розбурхати для того, щоб добре відстоялося, а сміття, яке залишиться на дні, викинути геть. Людське серце не раз є кам’яним, жорстоким і черствим. Ми добре це бачимо на прикладі фараона. Господь Бог послав Мойсея, щоб він визволив ізраїльський народ з єгипетської неволі. Фараон був впертим і зарозумілим і казав: "Я ніколи того не зроблю! Я ніколи їх не відпущу!” І Господь Бог зіслав одну кару, другу, третю, десять кар зіслав на Єгипет. Бог не хотів зсилати ті кари, але фараон був упертим і закам’янілим. І тільки тоді, здавалося, серце фараона зм’якло, коли ангел смерті вбив єдиного його сина. Він прийшов, коли жиди святкували Пасху, і сказав: "Забирайтеся геть!” Але ця зміна тривала недовго, дорогі, дуже короткий час, бо тільки-но ізраїльтяни покинули Єгипет, фараон трохи прийшов до себе і сказав: "Ні, я їх знову поверну, вони знову будуть моїми рабами!” І коли Мойсей був на берегах Червоного моря і жиди почали нарікати: "Подивися, здалеку видно колісницю фараона, вони нас наздоганяють”, Мойсей помолився до Бога, взяв палицю (жезл), вдарив по воді Червоного моря, і вода стала валом, тоді ізраїльтяни щасливо перейшли на другий берег. Єгиптяни почали наздоганяти. Що Бог мав робити з єгипетським народом? Що Бог мав робити з черствим, закам’янілим серцем фараона? Затопив усіх у тому морі. Хіба Бог цього хотів? Ні, людина цього хотіла, людина, яка мала кам’яне і черстве серце, хотіла та йшла до смерті. Це жахливо і страшно. Черстве, кам’яне серце – це найстрашніше, що може мати людина, дорогі брати і сестри. Але ви скажете: то було колись…

Тоді пригадаймо собі смерть Ісуса Христа. Що ще треба було, щоб жидівський народ увірував, щоб повірили первосвященики? Під час смерті Ісуса Христа діялися великі чуда. Перше чудо – церковна завіса (штора), яка відділяла храм вірних від Святая святих, сама роздерлася на дві частини, коли в храмі нікого не було, – це був великий доказ. Другий доказ – великий землетрус. Не тільки землетрус, але й скелі, найбільші скелі, які були на той час, тріскали. Науковці доводять, що під час землетрусу скелі так не лупаються, не тріскають, це є надзвичайне явище, сліди якого й нині можна спостерігати на Святій землі. Того ще мало було. Померлі, які вмерли двадцять чи тридцять років перед тим, воскресали. І тоді, коли Ісус Христос помер, вони прийшли в місто Єрусалим. Люди дивувалися. Уявіть собі, що наші померлі, які померли двадцять чи тридцять років тому, приходять до нас додому. Це не фантастика, це правда. І що ви думаєте: чи зворушилося тверде серце первосвящеників, зворушилося закам’яніле серце людини? Ні, людська злоба не мала меж. Вони приходять до Пилата, збирають людей, які вартували біля Божого Гробу, виймають гроші і кажуть: "Це гроші для вас, мовчіть про те, що Він воскрес. Ідіть між люди і кажіть, що ви заснули, і коли ви спали, апостоли викрали Його тіло”. Вони знали, що то неправда, вони знали про чуда, які відбувалися, вони вже були свідомі того, що розп’яли Божого Сина, але не мали ласки, не хотіли визнати свою помилку, не хотіли визнати свою провину так, як сотник, який сказав: "Направду, ми невинного розіп’яли”. Не хотіли вдаритися в груди. Ото є закам’яніле серце, ото є черстве серце, дорогі брати і сестри. І тому в часі реколекцій щодня будемо молитися: "Боже, так як ті скали тріскали, хай і моє серце трісне з жалю, з болю. Допоможи, щоб я усвідомив свої гріхи”.

Також маємо молитися за чиєсь серце, за серце зятя, невістки, дитини, чоловіка, онуків... Не можемо казати, що ми є святими, ми мусимо почати з себе. Деколи людина забуває і каже: то не я, то чоловік поганий, а я – ні. Дорогі мої, потрібно побачити в себе, в своєму серці гадюку і вирвати її звідти. Вона може бути великою і страшною, але не біймося викинути її – те зло, яке руйнує нас ізсередини. Ми можемо здаватися такими надзвичайно добрими, чемними, шляхетними, але правда може бути протилежною. І тому ми щодня молімося на реколекціях до Святого Духа і просімо: "Духу Святий, зійди на нас, дай нам відчути і побачити всі наші гріхи, дай нам відчути і побачити холод, який є в нашому серці і вигнати його геть”.

Дорогі мої, до цієї теми ми ще повернемося, але зараз ідемо далі. Двотисячний ювілей народження Ісуса Христа. Певно, що під час так званого міленіуму мало було приділено уваги тому, ким був Христос, для чого Він зійшов на землю. Суть святкування двотисячолітнього ювілею полягала у забавах, салютах, втіхах, дискотеках… Люди гордо сказали: "Ми змінимо світ на краще”. Люди відчули себе "повноцінними”, бо минулі століття – то було середньовіччя, то була "темна” маса, але ми, люди, які освоїли космос, ми живемо в розвинутому технічному прогресі, в час комп’ютеризації і т. д. Багато молодих людей нехтували своєю нацією, своєю національністю, казали: я не хочу належати до того чи того народу, я є громадянином планети Земля. Все щасливим. Так, все здавалося чудовим, людина свідома мала змінити хід історії, мала змінити на краще.

То був 2000 рік, а маємо 2010 рік. Що змінилося від того часу, дорогі брати і сестри? Людина не зверталася до Бога. Світові лідери не казали і не закликали народ дякувати Ісусові, який зійшов на землю дві тисячі років тому. Людина, повна егоїзму, сили та енергії, взяла владу на землі в свої руки і назвала себе творцем. Клонування, евтаназія, аборти, штучне запліднення і багато інших речей. Скажіть мені: що сталося за тих десять років?

Візьмемо, наприклад, справи матеріальні: що говорить статистика, про що свідчить "рай” в Євро-союзі? Згідно зі статистикою, в Румунії за межею бідності опинилося 23% населення, у Латвії – 51% населення за межею бідності, на Кіпрі – 49%, в Естонії – 39%. Що робиться в Греції – ви самі знаєте. Де ж той рай, який обіцяла людина? Де ж той рай? Скажете, може побільшало культури. Ми бачимо культуру в Греції, ми бачимо культуру молодого покоління у Франції: все палять, нищать, перевертають магазини, автомобілі. Може, в нас культура підвищилася? Може, в нас, коли літня людина заходить до автобуса, то молодь скаже: "Прошу сісти”? Ні, бо коли є два чи три дебіли в маршрутці, то мусиш на наступній зупинці вийти, бо вони кричать, матюкаються – таке враження, що це їхня маршрутка, вони її собі приватизували; мусиш вийти, бо хамству меж нема, границь немає зухвалості та зверхності. Може, краще почали доглядати хворих у лікарнях, може, люди стали менше курити, менше вживати алкоголь? Ні, ми загрузаємо у ще більше багно. Скільки родин мають нині проблему з наркотиками, розпустою! А скільки реклам обіцяють нашим дітям райське життя за кордоном, але яка там гірка праця! Скільки наших дівчат потрапило в сексуальну залежність, їх використовують, як рабинь. Що ж сталося? Світ обіцяв рай, рай без Бога: Бог – це застаріле, до архіву, ми побудуємо нове, гуманне суспільство. Що сталося з того будівництва? Але це тільки початки, це тільки початки, бо наглості нема меж, кордонів нема… Може, маємо сильні родини, християнські родини? Що б ми не взяли, яку б галузь не взяли до уваги – побачимо страшну руїну, жахливу руїну. Не тільки в нас – моральні упадки, запустіння всюди. Деколи, говорячи про так звану демократію, кажемо, що все це почалося від нас. Ні, це не почалося від нас, це почалося з Франції. Після французької революції масонерія, масонські секти прийшли до влади, щоб звідусіль витискати Бога. Навіть візьмімо для прикладу більшовицьку революцію – слов’яни нездатні зробити таку революцію. Де появилися Маркс, Енгельс і вся їхня ідеологія – чи на слов’янських теренах? То масонська Європа, там був початок тієї страшної ідеології, і ось ця ідеологія знайшла тіло, яке мало дуже слабкий імунітет. Так, ми мали слабкий духовний імунітет. Тому нами керували і керують по сьогодні. То вони нашою свідомістю керували, то вони робили з нами, що хотіли і як хотіли. А ми були послушними, ми не могли протистояти, бо відомо, що, коли людське тіло має слабкий імунітет, будь-який вірус легко вражає людину. Але якщо людина має сильний імунітет, то вона може працювати серед прокажених, інфікованих і залишатиметься сильною. І то була біда нашого народу і інших народів Східної Європи. Ми були численні, ми були дуже сильними духовно, але опісля цей імунітет нашої свідомості розчинився. Там, де в Європі була Католицька Церква, велася відкрита або тиха війна, наприклад у Франції. А в нас могли ввійти і знищити, особливо на Великій Україні, де було православіє. У Галичині жили поляки і українці, поляки були собі такими легковажними, вони завжди були занадто прогресивними. Так, наприклад, ще перед війною польська жінка могла собі курити, для них то було звично. У той же час для української жінки це було огидно. Українська жінка не могла позволити, щоб у хаті, де є образи, хтось курив. Так, українська жінка тримала в хаті дисципліну, порядок, молитву, навчала дітей – то була берегиня. Цього не скажеш про Велику Україну, хоч були окремі й там. Але тут, у Галичині, був дійсно міцний духовний, національний імунітет, це була сила, яка нас втримала. Але відійшло те покоління, на жаль, у вічність, і тепер ми бачимо, що імунітет української жінки, дівчини дуже різко пішов на спад.

Ми мусимо усвідомити, як багато залежить від нас нині свідомість, імунітет народу, його духовність – Церква, Бог і Україна. Через відсутність цієї свідомості сьогодні нас мають за ніщо. Прошу собі уяви-ти, хто ми є для Росії чи для Євросоюзу? Сьогодні Варшава, Брюссель і Москва нам вказують, чи Степан Бандера є нашим національним героєм, чи ні, нам вказують, як ми маємо жити і чиєю головою маємо думати. Хіба це не жахливо? Тому в нас мусить бути сильна віра, якщо сильної віри не буде в наших родинах, якщо віднови духа не буде в кожній християнській душі – нічого вартісного не буде. Ми мусимо уповати на Бога, мусимо більше довіряти Богові, мусимо бути надзвичайно сильними і все будувати на засадах нашої свідомості.

19 березня цього року Ліні Костенко виповнилося 80 років. Вона є корифеєм української поезії, це людина, яка 17 років мовчала, але не здалася в часах комунізму. Ви будете мати Гаррі Потера вдома, ви будете мати, можливо, й "Код да Вінчі”, але чи ви знаєте свою історію, чи маєте в своїй бібліотеці твори Ліни Костенко, чи цікавитеся тим, чи виховуєте на тих засадах своїх дітей, своїх онуків, чи то для вас є близьким і дорогим, чи плекаєте ту любов у своїх родинах? Оце є наша трагедія. Хтось скаже: а що я можу зробити? Кожен з нас може багато зробити. Св. Йоан від Хреста говорить: "Бог обдаровує нас відповідно до наших сподівань. Те, що Він дає нам, не залежить від наших заслуг та чеснот. Він посилає нам благодаті в міру нашої надії, яку ми на Нього покладаємо”. Бог не дивиться на наші чесноти і заслуги. Якщо би Бог дивився на наші чесноти і заслуги, то ми б нічого не отримали, бо ми безліч разів на день падаємо в гріхи. Але Бог дивиться на те, наскільки ми Йому довіряємо, наскільки ми на Господа уповаємо, наскільки ми Богові віддаємо своє життя. Подивімося на св. апостола Петра, який під час бурі на морі погибає, але звертається: "Ісусе, рятуй мене, бо я погибаю!” Христос почув той голос.

Були вибори, і я постійно чув, що народ каже: треба вибирати менше зло, менший гріх. Але це свідчить про низьку свідомість нації! Ми не вміємо постояти за правду, ми не вміємо постояти і розрізнити, що гріх (яким би він не був!) є гріхом і зло ніколи не збудує держави. А якби весь народ закликав: "Ісусе, рятуй нас!”, якщо б наш народ дійсно мав ту силу духа, витривалість, щоб усяку справу довести до кінця, ми були б іншими.

Вертаюся назад до теми серця. Отже, людина собі уявила, що вона є господарем. Великі боси, великі бізнесмени, мільярдери уявляють, що вони є на троні. Так, вони не ходять по землі, деколи вони ходять по людях, для них люди – це маса, миші чи щурі (залежить, хто як думає). І тут людина уявила, що вона є всім. Бо вона собі може на Місяць полетіти, може мати літак і так далі, вона є всім. І це є найбільша помилка. Бо людське серце залежить від Господа Бога. Паном людського серця є Господь Бог. Жодна технологія, якою б прогресивною вона не була, жодне багатство, жодні матеріальні блага, краса цього світу не можуть змінити серце людини. Бог є Паном серця людини.

Прошу собі уявити розбійника, який вмирає на хресному дереві. Хіба його мама не плакала, хіба мама не говорила тому синові: що ти робиш? Хіба їй не було соромно, що вона має такого бандита? Певно, що було соромно. Але ні мамині благання, ні мамині сльози не могли змінити того сина. Тільки побачивши, як вмирає Ісус, його серце затремтіло і він волає: "Згадай мене, Господи, коли прийдеш до Свого Царства!”

Ми б’ємо поклони і кажемо словами молитви св. Єфрема Сиріна: "Господи, Владико життя мого, дух лінивства, недбайливості віджени від мене”. Ким був той Єфрем Сирін в молодості? Ще й яким розбишакою. Як ішли подорожні, він кидав у них палицями та камінням, у жебраків відбирав гроші. Не було дня в його житті, щоб він не зробив якоїсь капості. Якщо він не зробив капості, вважав, що день прожив даремно. Так було в юності, але опісля відбулося його навернення, він став святим, Бог змінив його серце, його мислення, він став великим покутником. Коли св. Єфрем Сирін виходив на проповідь, то не було дня, не було проповіді, щоб він її не провадив зі сльозами на очах. А св. Августин, а св. Павло, а навіть тепер в пості ми на поклонах співали про Марію Єгипетську. На Сході дівчата скоріше виходять заміж і стають матерями. Але та дівчина, а можна сказати ще дитина, мала дванадцять років, коли пішла блудною дорогою. Від дванадцяти років до двадцяти дев’яти, тобто сімнадцять років, вона жила блудним грішним життям. Жоден фільм не покаже того, яким страшним було життя Марії Єгипетської, то була страшна людина, здавалося, що та дівчина була просто з пекла. Найвищий ступінь гріховності, її серце і очі були засліпленими. Коли вона з Олександрії хотіла їхати до Єрусалима і сідала на пароплав, її почали питати, чи має гроші заплатити, а вона навіть не стидалася сказати перед усіма людьми: мені грошей не треба, я з тобою буду розплачуватися натурою. Можемо уявити, яка то була грішна людина. Приїхавши до Єрусалима, вона пішла до церкви, де був виставлений Хрест Господній, і враз відчула, що ноги її не йдуть, вона не може переступити поріг церкви. Що таке відбувається? Всі люди йдуть до церкви, а Марія стала, як стовп. І тоді вона побачила образ Матері Божої і молиться до Марії. Після довгої молитви, після довгих благань до Матері Божої вона переступає поріг церкви, припадає до Хреста, на якому був розп’ятий Божий Син, виливає море сліз зі свого серця і своєї душі, поки до кінця не очистила себе. Відтак вона робить тверду постанову, бере три буханки хліба і йде в Йорданську пустиню на покуту. Бачить перед собою Йордан і думає, як має перейти. Але вона мала таку сильну віру, що хрестом зробила знак хреста по воді – і Йордан зупинився, вона спокійно перейшла на другий бік. Прошу уявити: жінка, яка жила в розкошах, мала найкращий одяг, жінка, яка щодня випивала вино та їла лише делікатеси – від того дня вона часом не буде мати склянки, щоб напитися джерельної води. Від того дня Марія Єгипетська три роки споживала тільки тих три хлібини, а як вони закінчилися, тоді їла рослини, які були в пустелі, а знаємо, як "багато” є в пустелі рослин – їх можна цілий день шукати… Сорок сім років Марія Єгипетська перебувала в пустині. Її тіло, можна сказати, втратило людську подобу, її часто називають ангелом у людському тілі, вона настільки постом і молитвою очистила своє серце і душу, що стала подібною до ангелів. Вона могла підноситися над людьми, могла іти по воді, як по землі. Так освятила своє життя Преподобна Мати Єгипетська. Завдяки чому? Завдяки Духові Святому. Дух Святий, Бог має владу над нашими серцями, він є Паном людського серця, нам тільки треба ледь-ледь відкрити те серце, щоб Бог увійшов, провадив, керував нами і вказував нам, як ми маємо жити. Нам навіть багато не треба.

І тому, дорогі брати і сестри, розпочинаючи реколекційні науки, я хочу, щоб ми усвідомили, ким є Бог для нас, яким Він є потрібним для нашого життя, як ми маємо достойно себе приготувати до Святої Великодньої сповіді, як маємо відбути ті тижневі святі реколекційні науки, як маємо направду застановитися над своїм життям, як маємо зрозуміти, що щастя нашої родини, благословення для держави і народу, вічне благословення є в наших руках. Наскільки ми разом будемо просити Господа Бога Його ласки, Його змилування, наскільки ми будемо вірні Господу, настільки Він буде посилати нам благословення. Не бійся того, що диявол тебе намовляє: не йди, ти і так будеш грішити. А переступи через себе, піди до Святої сповіді, проси Бога про ласку позбутися своїх гріхів, і ти направду пізнаєш інше життя, якщо порвеш з тими тяжкими гріхами. Бог додасть тобі сили, Бог додасть тобі світла, Бог додасть тобі мудрості. Не заспокоюй себе, що колись прийде старість, і ти перед смертю висповідаєшся. Не будь впевнений, бо нині не знаєш, що може бути з тобою. І тому, дорогі брати і сестри, мусимо бути дуже відважними, мусимо бути насправді сильними і перемогти себе. Не бійся, коли твої гріхи є страшні, навіть чорніші за чорнозем, іди до покаяння, іди до Святої Сповіді. Але приготуй себе, усвідом собі важкість своїх гріхів. Навернися до Бога, усвідом тяжкість своїх проступків, бо якщо сповідь легковажна, вона ніяк не буде діяти у твоєму житті. Не бійся Бога, пам’ятай, один святий так казав: "Ти стоїш на березі океану, і уяви, що ти маєш жменю піску, вкинь ту жменю піску в воду, яка є в океані, ти не знайдеш його”. І він продовжує: "Оті піщинки, які маєш у жмені – то твої гріхи, а цей океан – це глибина Божого Милосердя. Ти стоїш на березі, ти не бачиш глибини води в океані, ти не бачиш другого берега океану, але бачиш тільки воду. І якщо ти ту жменю своїх гріхів вкинеш у воду – вони розчиняться у воді, в тому океані Божого Милосердя”. Не біймося, бо не раз диявол тримає нас і не хоче відпустити до сповіді. Мусите бути мужніми, мусите довіряти Божому Милосердю, мусите перебороти свою гордість і зарозумілість, навернутися до Бога – і тоді дійсно будете щасливі. Тому прошу вас і благаю всіх, молодь і наші родини, про участь у реколекціях, не опускайте реколекційних наук – вони є важливими в нашому духовному житті. 

о. Василь Ковпак, СБССЙ

www.saintjosaphat.org