Сьогодні отець розповість, як позбуватися егоїстичних нахилів, про необхідність для кожної людини вміння прощати і як це робити, про силу і вплив клятви на життя людини.

— Чому егоїзм є такою великою перепоною на шляху до Бога?

— Бо людина покликана до Царства Божого і має вже сьогодні докладати зусиль, щоб будувати цю Божу спільноту спершу тут, на землі, щоб у такий спосіб дійти до небесної спільноти. А ми часто думаємо, що маємо тільки власні потреби та ще, може, потреби певного кола людей, які з нами пов’язані, а до інших нам байдуже. Щоб осягти спасенного стану, потрібно прийняти Христа, зрозуміти, чого Він за нас прийняв смерть на хресті, та чинити так, як Господь заповідав. Тоді як погляд егоїста спрямований тільки на себе.

Егоїзм стосується не лише пожадливості чи матеріальних статків. Його впливи і наслідки ще страшніші в житті духовному. Бо коли спілкування з Богом, на думку егоїста, «призначене» виключно для задоволення його потреб, то таке спілкування з ним нагадує швидше магічні прийоми, щоб примусити Бога поводитись так, як він хоче, аніж мати розмову з Господом.

Перші, як і наступні ревні учні Христа завжди вчились жити небом вже тут, і якби вони не зреклись власного егоїзму, не змінили свого способу мислення, світ не пізнав би Ісуса, християнство не могло би поширитись і ми й далі сиділи би в темряві невігластва і безбожництва. Пригадаймо собі, як учні Христа, залишивши родини, доми, маєтки, зреклись себе і пішли нести Добру новину людям або, одягнувши вериги, йшли в безлюдні скити й печери жити пустельниками та самітниками на молитовні подвиги Христа ради і заради спасіння людей. Бо вони відмовились дивитися на себе і власне життя тільки як на самоціль.

— По чому пізнати нездоровий егоїзм у нашому житті і як його викоренити?

— Якщо молимося завжди тільки «Боже, дай...» і забуваємо говорити хоча б час від часу «Візьми, Господи!», якщо дбаємо про власне самолюбство — мовляв, погляньте, яка успішна і розумна моя дитина завдяки моїм зусиллям, забуваючи про християнське виховання своєї дитини, якщо нам приносить задоволення перегляд різного роду фільмів з виразною несправедливістю щодо будь-кого чи внутрішню радість від почутих або розказаних пліток про сусідів, політиків і т. д., коли людину не цікавить і не хвилює те, якими будуть наслідки її вчинків для інших осіб, то це декілька явних ознак, за якими можна розпізнати егоїстичні нахили. Щоб розпочати викорінювати їх, потрібно зробити ряд кроків. Перше — в молитві попросити Господа, щоб відкрив нам правдивий погляд на вічність і речі скороминущі, бо сьогодні забуваємо, що ми на землі — подорожні, а Бог чекає від нас духовного зростання і відповідних вчинків та докладених зусиль уже сьогодні. Отож частіше підводьмо голову від землі і звертаймо свій погляд на небо. Друге — потрібно молитовно й ретельно розважувати про наступні наслідки нашої власної поведінки до інших осіб — такі як розчарування, утиск, образа. Третє — запитувати себе, чи вмію я правдиво співчувати іншій людині та наскільки жертовний заради Господа, скільки разів на день вживаю в звичайній розмові займенник «я», чи усвідомлюю, що любов — не тільки почуття, як ми собі часто можемо думати, а акт вільної волі людини, яка вирішує ставитися щодо іншої відповідним чином, незважаючи ні на що... Так поволі зможемо позбуватися егоїстичних інтересів.

— Коли говоримо про прощення, то панує переконання, що для цього обов’язково примиритися з тим, хто вас образив. Чи це так і як потрібно просити прощення?

— В ідеалі прощення має привести до примирення, хоч це не завжди можливе, а деколи й небажане. Прощення — це особистий акт, який маємо вчинити з собою і для себе, щоб звільнитись від болю, який міцно прив’язує нас до кривдника. і він не залежить від того, чи усвідомлює кривдник образу або шукає примирення і чи взагалі ще живий. Ми вирішуємо простити, незважаючи ні на що, бо усвідомлюємо, що ми перед Богом більші боржники, ніж та людина, яка нас образила чи скривдила.

Люди не завжди це усвідомлюють і, як правило, уникають роздумувань про особисте непрощення, хоч саме воно має властивість негативно впливати на життя. Бо непрощення віддаляє нас не тільки від інших людей, а й від себе і від Бога. Щоб усвідомити стан непрощення, нам потрібно благати в Бога відваги для визнання своїх гріхів і молити та просити Його, аби допоміг нам усвідомити, що зазначений шлях у нашому житті приведе нас до руйнування і відокремлення від Нього, а прощення — до Господа. Бо запевняє усіх Ісус Христос, — і це одна з найрадісніших вісток для християн, — «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших». Саме тому якщо ми хочемо бути щасливими, прощення стає не тільки бажаним, а й життєво необхідним. Кожна людина знає, які болючі спогади та переживання навідують нас, коли ми згадуємо про образи. Попри те маємо знайти в собі мужність простити кривдникові. Спершу нам слід помолитись про ласку прощення, а далі — з серця простити. І хоч забути серйозну образу неможливо, потрібно пам’ятати про євангельську раду «пам’ятай і прости» — тобто пам’ятай про Боже милосердя, за допомогою якого ти можеш простити іншим. Так чинити велить нам притча про немилосердного боржника, бо коли ми забудемо прощати довги наші, то нас очікує доля немилосердного боржника — «Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів», — запевняє нас Спаситель.

— Відомо, що перші християни приносили Богові клятву на вірність. Чому існують суворі заборони на клятви в Церкві?

— Звісно, перші християни приносили клятву Богові на вірність. Згодом, як держава стала християнською, в християнському володарі бачили Божого помазаника, якому Бог делегував певну частину функцій. Тобто приносили клятву християнському володареві держави, а не клятву в ім’я держави, бо в володареві бачили Божого помазаника. Отже, вважалося, що клятву складають Богові. Власне, Ісус забороняє клятви не Богові, а в ім’я Боже. Це, до речі, було заборонено і в Старому Завіті. Яскравим прикладом зовнішньої клятви є прийняття целібату, або монашого стану. інколи це стосується і народу.
Особисто для мене яскравим взірцем, як клятва предків діє протягом віків та впливає на життя цілої нації, є приклад ірландії. Коли ірландців хрестив св. Патрік, — усі зібралися на узбережжі, окрім жителів Ольстера, звідки ніхто не прийшов, і склали присягу на вічну вірність Христові та Його намісникові — Папі Римському. І що цікаво: згідно зі статистикою, й сьогодні в ірландії католики становлять близько 87% населення, а про Ольстер усі знають не менше за мене.
Ще один вид зовнішньої клятви, який часто зневажається сьогодні, бачимо на прикладі частих розлучень, а згодом других шлюбів. Тому Господь наш ісус Христос чітко каже: «Не кляніться ні небом... ні землею...» і забороняє будь-яку клятву в будь-якій формі: «А я кажу вам не клястися зовсім». Бо через клятву ми беремо на себе певні зобов’язання, через які людина стає не вільною. Клятва, таким чином, залишає свій вплив на все її життя — хоче людина цього чи не хоче.

Чи не нагадує вам місцями ситуація в нашій країні часи «комуністичного раю»? А пригадаємо — піонерська клятва, комсомольська клятва, клятва вступу в КПРС продовжують впливати на наш народ, який і далі «рухається до світлого майбутнього». Хіба це не комуністичне переконання: прийде новий президент, нам не треба мінятися, а от він наведе порядок і ми відразу будемо жити всі, як в Америці? Щоб ми змінили рух в іншому напрямку — потрібно відкликати ті клятви, інакше вони і далі впливатимуть на нас.

— Які ще клятви сильно впливають на людину?

— Є ще й інша форма клятви, але не менш загрозлива для душі людини, — внутрішня. Спонукою до неї може бути постійне розчарування. Це легко проілюструвати на легковажному ставленні батьків до дітей. У щоденних турботах і клопотах батьки інколи забувають про свої обіцянки, які дають дитині, аби лише та відчепилася. Коли ж це повторюється декілька разів, то дитина, яка хоче бути щасливою, думає: «Мама обдурила мене декілька разів, так вчинить і наступного разу. Не мушу мати ту річ, щоб бути щасливою». Або коли вона спостерігала за дітьми з багатших родин, яким батьки купували нові речі, і думала: «Мої батьки добрі, але вони мені того не можуть дати. А мені того не треба, щоб я була щаслива». В кінцевому підсумку вона може сказати: «Мені не треба багатства, щоб я була щаслива» і потім багатство може бути навколо тих людей, але вони не можуть його втримати. Ми всі прагнемо до щастя, а коли людина каже: «Я не буду щаслива з грошима, мені не потрібні гроші для щастя», то таким чином вона закривається на те, щоб мати достаток грошей. Думаю, кожний може пригадати у своєму оточенні дівчину, яку покинув хлопець, а вона заявляла, що їй не треба чоловіка, щоб бути щасливою. Як наслідок — хоч тепер вона з новим хлопцем попри  бажання бути разом, в неї нічого не виходить. Як правило, потім людина стирає з пам’яті ці події, особливо якщо вони відбувалися в ранньому дитинстві. А згодом ці внутрішні клятви впливають на її поведінку, життя, взаємини з іншими людьми і з Богом.

Внутрішня клятва характерна для тих людей, які не можуть прийняти любов. Її можуть проявляти до них різними способами, а вони її не приймають. Часто ця клятва присутня в людей, які в дитинстві хотіли більше батьківської уваги, але батьки не могли приділити її їм. Тоді ті діти закривались і говорили собі чи вголос: «Мені не треба, щоб мене хтось любив, щоб я був щасливий. Мені не треба нікого, щоб бути щасливим. Я можу бути щасливий сам». До часу, поки особа не відкличе ті клятви, важко сподіватися на кардинальні та реальні зміни в її житті.

Щоб відкликати внутрішні клятви, необхідно відкритися в молитві Господеві і покластися на Його Божу волю. Потрібно дати Спасителеві можливість діяти в нашому бутті і тоді досягнемо успіху. Усвідомивши, що перебуваємо перед Богом, у Його присутності, маємо відкликати ті клятви, які пригадуємо. Отож нам усім варто частіше роздумувати над своїм життям і над своїми вчинками, щоб побачити, що є справжніми причинами нашої поведінки і які фактори її формують. Пам’ятаймо, що внутрішні клятви сковують нас і тримають наш дух у полоні, а всі люди покликані Спасителем до свободи, а не до рабства. Господеві нашому Ісусові Христові не потрібні раби, Він хоче вільних людей, які свідомо обирають Його правду.

http://www.galychyna.if.ua