Сьогодні, у складний час, неодноразово постає питання про те, що ж таке є милостиня у житті кожного християнина, в чому вона полягає.
І чому Церква ставить милостиню як одне з трьох головних добрих діл, поруч з молитвою і постом.
Зазвичай милостиню розуміють як певну допомогу для потребуючого, для людей з бідних прошарків суспільства.
Ми щоденно бачимо бідних чи потребуючих біля храмів, на вулиці, вони просять нашої допомоги. Ми можемо її дати або ж ні. Але завжди постає питання: як має поступати той, хто є християнином?
Найперше відповіді шукаємо у Святому Письмі. Ще в Старому Завіті нам дано відповідь, що людство з питанням бідності стикається постійно.
«Справді, вбогі ніколи не переведуться на землі, тому-то я тобі й заповідаю: щедро розтулюй свою долоню для свого брата, для нужденного й для вбогого в твоїй землі» (Втор. 15:11).
Тому в Законі для юдеїв була заповідь, згідно з якою господарю, що збирав свій урожай, не дозволялося забирати все колосся чи виноград; те, що попадало, мало лишитися на полі, щоб бідні чи вдови могли їх підібрати для себе (Лев. 19:9-10).
Проте на особливому місці була сама милостиня для того, хто потребує і просить про допомогу. Адже за щиросердечну милостиню є прощення гріхів і Божа нагорода:
«Роби милостиню з того, що маєш. А коли милостиню робиш, око твоє нехай не буде скупим. Не відвертай свого лиця від усякого бідного, і обличчя Боже не відвернеться від тебе» (Тов. 4:7).
Тому прирівнюється вона до жертви, яку ми складаємо перед Богом, коли дбаємо про бідного чи нужденного.
Син Божий, воплотившись і прийшовши у наш земний світ, також навчає про те, що милостиня є одним з добрих діл, яке веде до неба. «Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших, – мені також ви того не зробили» (Мт. 25:45). Те, що ми зробили комусь із ближніх, робимо самому Богові.
Проте завжди постає проблема: з якою метою людина робить пожертву для когось? На жаль, зустрічаємося з випадками, коли милостиню роблять із користолюбства, для особистої вигоди.
Такі випадки ми можемо зустріти, коли людина намагається здобути собі якусь високу посаду чи вигідне становище у суспільстві, що принесе для неї збагачення.
Тому часто для цього показує себе надзвичайно «доброю і милосердною» на певний час, щоб здобути прихильність інших.
Але коли така особа здобула собі становище, до якого стреміла, зазвичай вона забуває про те, що має комусь допомагати, бо вже не бачить у цьому своєї потреби. Або хтось створив собі імідж «доброї людини».
І чинить діла милосерді зовсім не добровільно, керується страхом: коли цього не робити, що про мене будуть думати інші? Так людина показує себе такою, якою вона не є.
Перед Богом такий не має жодної заслуги, бо є лицеміром. Христос навчає, щоб наша милостиня була не лише щирою, але і безкорисливою.
«Ти будеш щасливий, тому що вони не мають, чим тобі відплатити – тобі бо віддасться в день воскресіння праведних» (Лк. 14:14).
Робити добро для іншого, не чекаючи жодної відплати натомість. Знаючи, що робимо це для Христа.
Хоча і тут можемо зустрітися ще з однією проблемою, коли нашу милостиню використовуватимуть не за призначенням.
Це може бути заробітчанство, гроші, які ми дали потребуючому, можуть бути використані на алкоголь, а не на їжу. Тому постає питання, чи вартує давати щось таким людям, коли насправді мене самого обдурюють, користаються із моїх можливостей.
Але навіть тут завжди маємо вихід. Найперше, коли маємо докази, що людина є шарлатаном і не має справжньої потреби, ми можемо не давати їй нічого, бо не треба потурати злу. Але в іншому випадку треба виявити милосердя й розуміння.
Адже люди, які є бездомні і не мають засобів для існування, дійсно впадають у крайність зловживання алкоголем. Проте й вони потребують щось їсти, так що пожертва такій людині може бути виправданою.
З іншого боку, ми неправильно розуміємо милостиню, коли прив’язуємо її лише до грошей. Якщо є потреба, можемо дати людині хліб, продукти. Те, що буде корисним.
Чи навіть якийсь одяг. Або просто повідомити у державні служби захисту, що за цих людей відповідають.
Принаймні привітатися, спробувати поговорити. Чи, коли маємо можливість, дати адресу, де зможуть допомогти роботою чи житлом. Ми можемо допомогти завжди, аби тільки мати щире бажання і співчуття до іншого.
Головне, що слід пам’ятати: ми не знаємо історії цієї людини. І за яких обставин вона скотилася до такого становища. Життя є завжди непередбачуване, і ми не знаємо, що нас може чекати завтра.
Головною мотивацією має бути щире співчуття до іншого. Що ми хочемо йому допомогти з того, що маємо самі. Якщо нас можуть дурити, пам’ятаймо, що саме ця особа буде нести перед Богом відповідальність за свій вчинок.
Милостиня завжди є даром нас самих для когось іншого, того, хто потребує. Адже в такий спосіб ми допомагаємо Господу діяти через нас самих для когось. Хто знає, як через нашу з зустріч Бог подіє на іншого?
Адже у милостині ми ділимося самі тим, що отримали як дар від Бога. І за цей дарунок ми отримуємо від Бога не лише Його ласки, але й обіцянку Небесного Царства. Коли вміємо просто ділитися…
На закінчення можна зазначити, що у єврейській мові милостиню позначали іншим словом – «милість». Милість до когось іншого. Тому справжній християнин дозволяє Богу, щоб через нього діялась і ширилась Божа милість для інших.
бр. Лука ГОРГОТА, ЧСВВ / http://www.misionar.info
