Тепер розгляньмо, як і в яких речах треба підчинятися Божій волі.

(1) Загальні життєві випадки
Найперше треба підчинятися Божій волі в тих речах, що не залежать від нас самих, бо вони походять від природи, от як спека, сильні морози, дощ, нужда, пошесть, тощо. Не слід тоді казати: «Яка страшна спека! Який жахливий мороз! Що за нещастя! Які нужденні часи!» або вживати подібних висловів, бо вони виявляють спротив Божій волі. Ми повинні бажати того, що Бог хоче. Це Він керує ходом подій.
Одної ночі Св. Франциск Борхія прибув до монастиря свого Чину. Надворі падав сніг, Святий почав стукати до брами, але ніхто не відозвався, бо ченці спали. Як розвиднілося, співбраття жалували, що мусів так довго ждати, але Святий відповів, що сильно тішився, бо думав, що це Бог посилав сніг йому на плечі.
Треба так само коритися Божій волі в тих речах, що інтимно заторкують нас самих ніби вони походили від нас, от хоча б голод, спрага, вбогість, смуток і зневаги. Тут слід завжди повторяти: «Боже, роби так, як бажаєш, бо хочу того, чого Ти хочеш! Я задоволений з усього!» Так само слід поступати, каже отець Родрігес, як часом диявол напастує нашу уяву, щоб привести до гріха або принаймні потурбувати нас, от хоча б як ставляє нам питання: «Якщо б хтось сказав тобі це або те, або зробив тобі те чи це, то що ти вчинив би?»25). На такі питання слід отак відповідати: «Я відповів би і зробив би те, що Бог хоче!» Отак потрапимо зберегти себе від упадку та диявольської докучливости.

(2) Природні похибки
Не слід скаржитися на природні вади духа чи тіла, от хоча б на лиху пам'ять, тупий розум, брак здібностей, каліцтво, слабе здоров'я, тощо. Хіба маємо право мати або чи Бог був зобов'язаний дати нам бистріший розум і досконаліше тіло ніж дав? Хіба не міг сотворити нас звірятами? Він міг зовсім не творити нас. Хіба можна торгуватися з тим, хто дає дарунки? Отож дякуймо Богові за те, що в Своїй доброті дав нам, і задовольняймося тим, що ми такі, якими вчинив нас.
Хто ж бо годен запевнити нас, що більші таланти, краще здоров'я і більша краса не вийшли б нам на погубу? Скільки то людей погубило себе через те, що мали таланти і сильне здоров'я, бо згорділи і стали погорджувати іншими? На яку ж небезпеку наражаються ті, що наукою та здібностями перевищають інших? Для скількох людей фізична краса або сила стала нагодою до численних злочинів? і навпаки! Скільки людей стало святими і спаслося тому, що були бідні, хворі або негарні? Вони були б погубили себе, якщо б були багаті, здорові або гарні з виду! Отож будьмо задоволені з того, що Бог дав нам, бо Спаситель каже: Одне є конечне! (Лк. 10, 42). Ні краса, ні здоров'я, ні бистрий розум не є конечні. Зате спасіння є конечне.


 (3) Фізичні хвороби
Особливо треба коритися Божій волі посеред хвороб, приймаючи їх так І тоді, як Бог хоче. Щоправда, можна користуватися звичайними засобами, щоб позбутися їх, бо така Божа воля. Зате слід підчинитися Божій волі, якщо ці засоби виявляться безуспішними. Це буде корисніше для нас ніж саме здоров'я. Кажім тоді: «Господи, не бажаю ні виздоровіти, ні хворувати. Хочу тільки того, чого Ти хочеш!» Це правда, що виявляє велику чесноту той, хто серед болів не скаржиться. Проте нема нічого злого в тім, що хтось виявляє сильні болі своїм приятелям або навіть благає Бога, щоб звільнив його від них.
Говорю про сильні болі, бо напевно провиняються ті, що посеред незначних болів і нудьги бажали б, щоб цілий світ співчував їм і плакав над їх горем! Сам Господь виявив Свої страждання апостолам, як опинився серед Страстей: Моя душа погружена в такім смутку, що це може спричинити Мені смерть! (Мт. 26, 38). Що більше? Засмучений Спаситель благав Небесного Отця звільнити Його від цього смутку, кажучи: Мій Отче, якщо можливо, нехай ця чаша мине Мене! (Мт. 26, 39. Проте Сам Христос навчив нас, як поступати по такій молитві. Тоді треба підчинитися Божій волі, додаючи: Але нехай не буде так, як Я хочу, а так, як Ти бажаєш! (Мт. 26, 39).
Як сильно помиляються ті, що твердять, що вони бажають здоров'я не так, щоб більше не страждати, а щоб краще служити Богові, зберігати чернечу карність, послуговувати монашій братії, ходити до церкви на богослужения, приймати Святе Причастя, робити покуту, студіювати або займатися спасінням душ, слухаючи їх сповідей або проповідаючи їм!
«Мій читачу», питаюся тебе, «чому ж ти бажаєш чинити подібні речі? Хочеш подобатися Богові? Чому ж тоді сходиш на лиху дорогу, щоб це виконати? Таж ти певний, що Бог не бажає, щоб ти молився, приймав Святі Причастя, робив покуту, студіював або проповідав, а щоб терпеливо приймав хвороби і болі, що посилає тобі! Отож лучи свої страждання з Христовими!»
Дехто може отак відповість мені: «Мені прикро, що через хворобу я став безкорисним, ба й навіть тягарем для монашої громади або родини!» Якщо ти підчинишся Божій волі, то можеш бути певний, що настоятелі так само погодяться з нею, бо бачитимуть, що не через лінивість, але з Божої волі ти стався тягарем для монастиря!
Слід зазначити, що ці бажання і скарги не походять із любови до Бога, а з самолюбства, яке пошукує вимівок, щоб противитися Божій волі. Чи хочемо подобатися Богові? Якщо так, то заявім Йому, коли хвороба прикує нас до ліжка: «Нехай діється Твоя воля!» Так треба часто повторяти, бо такою заявою зробимо Богові більше приємності, ніж всіма можливими вмертвленнями і побожними вправами. Ніхто краще не служить Богові ніж той, хто радо кориться Божій волі.
Отець Авіля отак писав до одного хворого священика: «Приятелю, не думай про те, що міг би вчинити, якщо б був здоровий, але задовольняйся хворобою, як довго Бог захоче, щоб ти хворував. Якщо пошукуєш Божої волі, то що тобі залежить на тім, чи будеш здоровий або хворий?». Святий слушно так висловився, бо не наші вчинки, але підчинення та згідність з Божою волею прославляють Бога, Ось тому Св. Франциск Салесій заявив, що люди краще служать Богові своїми стражданнями ніж ділами.
Нерідко забракне нам лікарів і лікарств або лікар не потрапить розпізнати нашої хвороби. Тут так само треба коритися Божій волі, бо Господь чинить це для нашого добра. Ось що оповідають про одного почитателя Св. Томи Кантерберійського. Захворівши, він удався до гробу Святого, щоб благати уздоровлення. Став здоровий і вернувся до своєї батьківщини. Згодом промовив до себе самого: «Яка користь мені зо здоров'я, якщо хвороба була б корисніша для мого спасіння?» Згодом вернувся до гробу Святого і зачав благати його, щоб випросив в Бога те, що було б корисніше для його душі. По цій молитві знову захворів. Хвороба зовсім не турбувала його, бо знав, що Бог так зарядив для його добра.
Сурій оповідає подібний факт про одного сліпця, що відзискав зір за посередництвом святого єпископа Ведаста. Згодом став благати Святого, щоб став знову сліпим, якщо відзисканий зір не був корисний для його душі. По цій молитві знову осліп і до смерти залишився сліпим.
Воно краще для нас посеред хворіб не благати в Бога ні хвороби, ні здоров'я, але коритися Божій волі, щоб Бог чинив із нами те, що подобається Йому. Якщо ж благаємо здоров'я, то слід бодай із підчиненням Божій волі благати його, цебто під умовою, що здоров'я тіла буде корисне для нашої душі. Йнакше наша молитва буде лиха, і тому Бог не вислухає її, бо Бог не вислухує молитов душ, що не вміють коритися Його волі.
Час хвороби це пробний камінь для духа, бо тоді виявляється ступінь чесноти. Якщо душа не турбується, не скаржиться та не виявляє надмірного неспокою, але слухає лікарів і настоятелів і притім заховується спокійно та підчиняється Божій волі, то це знак, що вона має сильну чесноту.
Що ж треба думати про хворого, що скаржиться на те, що інші мало займаються ним або що його терпіння незносні, або що нема ліку на його хворобу або що лікар некомпетентний? Що ж треба думати про тих, що навіть скаржаться на Бога, бо Він посилає їм забагато страждань?
Св. Бонавентура оповідає оцей факт у житті Св. Франциска. Цей Святий страшно терпів. Один із недосвідчених у духовнім житті ченців отак промовив до Св. Франциска: «Отче, моліться Богу, щоб лагідніше поступав із вами, бо здається, що Він занадто докучає вам!» Почувши таку пораду, Святий голосно відказав: «Слухай! Я вже ніколи більше не хотів би бачити тебе, якщо б не знав, що твої слова походять із простодушности. Як важишся ганити Божі зарядження?» По цій відповіді кинувся з ліжка на землю, хоч був дуже слабий І вичерпаний, і промовив, поцілувавши землю: «Боже, дякую Тобі за болі, що посилаєш мені. Будь ласка, пошли ще більше, якщо бажаєш. Знаходжу насолоду в тім, що посилаєш мені прикрості й не щадиш мене, бо виповнення Твоєї волі це найбільша потіха, що в цім житті я годен відчути».

(4) Втрата дорогих осіб
Тут слід згадати втрату осіб, що корисні для нашого дочасного або духовного добра. Духовні особи тут часто провиняються, бо не хочуть підчинятися Божій волі. Наше духовне освячення походить від Бога, а не від духовних провідників. Щоправда, Він хоче, щоб ми користувалися духовними провідниками, коли подає їх нам. Якщо ж забирає їх, то хоче, щоб прийняли Його зарядження і скріпили довір'я до Його доброти. Тоді слід заявити: «Боже, Ти дав мені цю поміч і тепер забрав її. Нехай завжди діється Твоя воля! Тепер Сам заповни їх втрату і покажи, що маю чинити, щоб служити Тобі».
Так само треба приймати з Божих рук всі інші хрести, що Бог посилає нам. Дехто може відповісти: «Але ж деякі страждання бувають карами!» Я ж питаюся його: «Хіба не є ласками і добродійствами ті кари, що Бог посилає нам за життя? Якщо образили Бога, то треба деяк надолужити Божій справедливості в цім або в другім житті!» Ось тому слід повторяти зо Св. Августином: «Тут пали, тут ріж, тут не щади, але пощади нас у вічності!» 31), або зо Св. Йовом: Нехай це буде моєю потіхою, що посилаєш мені болі (Йов: б, 10). Хто заслужив собі на пекло, той так само повинен тішитися, як зобачить, що Бог карає його, бо це ободрює його надію, що Бог заміряє звільнити його від кар у другім житті. Отож слід повторяти посеред кар слова біблійного священика Елія: Він — Господь; що Йому до вподоби,  те й учинить (І Цар. З, 18).

(5) Душевні пригноблення
Треба так само підчинятися Божій волі посеред душевних пригноблень. Як душа зачне провадити духовне життя, то Господь зразу звичайно обсипує її духовними потіхами, щоб стратила прив'язання до земських розкошів. Якщо ж вона закріпить у собі це життя, то Він ніби віддаляється від неї, щоб випробувати її любов і зобачити, чи потрапить служити Йому на землі без чутливих потіх. Св. Тереса каже: «Поки живемо на землі, то наш духовний поступ не полягає в тім, щоб ми розкошувалися Богом, але щоб повнили Його волю»32). Деінде ж додає: «Любов до Бога не полягає в ніжнощах, але в тім, щоб душа рішучо і покірно служила Йому» 33). І отак кінчає: «Бог випробовує Своїх слуг духовною посухою та спокусами» 34). Обсипана Божими потіхами душа повинна дякувати Богові за них, але водночас не слід їй попадати в одчай, якщо Бог позбавляє її цих потіх. Слід сильно підкреслити цю точку, бо деякі нерозсудні душі, опинившись у стані духовної безпотішности думають, що Бог опустив їх або що вони не годні провадити духовного життя. В наслідок такого ставлення до цієї справи вони залишають розважання і так затрачують все, що дотіль здобули. Нема кращого часу ніж духовна посуха, щоб виявляти підчинення Божій волі. Не кажу, що не будете відчувати прикрости, як зобачите, що Бог позбавив вас духовних потіх. Воно не можливо не відчувати прикрости. Душа не годна не скаржитися, бо й Сам Спаситель скаржився на хресті, як закликав: Мій Боже, Мій Боже, чому Ти опустив Мене?(Мт. 27, 46). Все таки навіть посеред страждань душа повинна завжди підчинятися Божій волі.
Всі Святі зазнавали духовної безпотішности й опущення. Св. Вернард писав про себе: «Як страшно щемить моє серце! Не маю ніякої приємности в духовнім читанні, розважанні та молитві!». Святі здебільша проводили час посеред духовної безпотішности, а не серед чутливих потіх. Бог рідко наповняє сильні душі потіхами. Звичайно дає їх слабшим душам, щоб не залишали духовного життя, бо нагороду потіх зберігає для неба. Земля це місце, де треба збирати заслуги, а заслуги збираємо стражданнями. Зате рай це місце нагороди і потіх. Ось тому Святі на землі не бажали і не пошукували почувальних приємностей, але благали Бога, щоб могли ревно служити Йому та страждати. Отець Авіля казав: «Воно куди краще з Божої волі зазнавати духовної посухи і спокус аніж розкошуватися контемпляцією всупереч Божій волі!».
Може дехто відповість: «Якщо б я знав, що ця духовна посуха походить від Бога, то був би спокійний. Тим часом те, що мучить і непокоїть мене, це побоювання, що посуха це моя вина і Божа кара!» Нехай буде так, як кажеш. Не бійся! Тільки позбудься оспалости і ревніше служи Богові. Хіба через це затемнення духа будеш турбувати себе і зовсім покинеш розважання, й так подвоїш своє лихо? Нехай ця духовна посуха буде Божою карою, але чи ця кара не походить так само від Бога? Отож прийми заслужену кару та підчинися Божій волі. Хіба не кажеш, що ти заслужив собі на пекло? Чому ж тепер скаржишся? Хіба ти варта, щоб Бог потішав тебе? Задовольняйтеся тим, як Бог поступає з вами. Ідіть шляхом, що вибрали собі. Бійтеся, що ваші скарги походять з браку покори та слабого підчинення Божій волі. Роблячи розважання, душа найбільше користає тоді, як лучиться з Божою волею. Отож коріться Божій волі та заявляйте: «Господи, приймаю з Твоїх рук це страждання і приймаю його тому, що така Твоя воля. Годжуся всю вічність терпіти цю муку, якщо така Твоя воля». Подібне розважання, хоч яке воно прикре, буде корисніше для вашої душі ніж усякі духовні потіхи.
Проте слід пам'ятати, що духовна посуха не завжди є Божою карою. Інколи Бог посилає її. щоб зберігати нас у покорі. Бог дозволив, щоб нечисті спокуси докучали Св. Павлові й так не дозволяли йому гордитися. Щоб я не став гордий через ці численні об'явлення, каже він, то моєму тілові дано колючку - ангола сатани, щоб він докучав мені і не давав чванитися {2 Кор. 12, 7).
Не робить нічого великого, хто ради духовних потіх відбуває розважання. Сирах заявляє: Є приятель . . . до стола, але він не залишиться вірним під час недолі(Сілр. 6 10). Не будете вважати за правдивого приятеля того чоловіка, що любить гостювати при вашім столі, але не хоче помагати вам посеред клопотів або тоді, як немає з цього користи. Бог випробовує Своїх правдивих друзів духовною темрявою та посухою. Чернець Палядій зазнавав страшної нудьги під час розважання. Удався до Св. Макарія та виложив свій клопіт. Макарїй отак відповів йому: «Відповіж, як спокуса намовляє тебе покинути розважання: «З любови до Ісуса Христа я готовий залишитися в цій келії, щоб берегти її мури!». Отак треба відповідати спокусам, що силують нас покидати розважання, бо воно видається стратою часу. Кажіть тоді: «Роблю це, щоб подобатися Богові!»
Св. Франциск Салесій твердив, що наше розважання було б добре, якщо б ми під час нього не робили нічого іншого тільки відганяли розтріпання і спокуси». Тавлєр навіть твердить, що Бог подасть обильніші ласки тому, хто, не зважаючи на духовну посуху, відбуває розважання, ніж тому, хто довго та з насолодою молиться. Отець пропускав розважання, що не мав сили нічого доброго вчинити. Св. Бонавентура і Герсон підмічують, що багато краще душа служить Богові, як не відчуває у собі бажаного скупчення, ніж служила б Йому тоді, якщо б була скупчена, бо так душі проживають ревніше і покірніше. Якщо б відчували скупчення, то може були б горді й оспалі, бо думали б, що вже знайшли те, за чим пошукували. Слід застосувати до спокус те, що сказано про духовну посуху. Щоправда, треба уникати спокуси, Проте не вільно скаржитися, ба й слід навіть підчинитися Божій волі, якщо Бог хоче або позволяє, щоб спокуси проти віри, чистоти або якоїсь іншої чесности докучали нам. Господь отак відповів Св. Павлові, як молився, щоб звільнив його від нечистих спокус: Моя ласка вистачає тобі, бо Моя сила краще виявляється в твоїй немочі{2 Кор. 12, 9).
Ми так само повинні повторяти, як зобачимо, що Бог не хоче звільнити нас від якоїсь спокуси: «Господи, роби і поступай так, як подобається Тобі. Мені вистачає Твоя ласка, але помагай мені, щоб я ніколи не стратив її!»» Не спокуси, але згода на них позбавляє нас Божої ласки. Переможені спокуси помагають нам бути покірними, збирати численні заслуги і змушують часто звертатися до Бога. Отак не тільки не зневажаємо Бога, але й ще сильніше лучимося з Ним.

(6) Смерть
Вкінці треба підчинятися Божій волі у справі смерти, погоджуюсь на те, коли і як Бог пошле нам смерть. Одного разу Св. Гертруда йшла на горбок. Посовгнулася і впала в яму. Товаришки спиталися її, чи не боялася померти без святих тайн. Свята відказала: «Сильно бажаю прийняти святі тайни в годині смерти. Проте більше ціню Божу волю, бо підчинення Божій волі в цій справі це найкраще приготування до смерти. Ось тому погоджуюся на будь яку смерть, що Господь захоче послати мені!».
Си I риюрій оповідає, що вандали засудили на смерть одного священника І дали йому свободу вибрати собі таку смерть, яку хотів, Засуджений відмовився від вибору та заявив: «Пробуваю в Божих руках. Прийму таку смерть, яку за Його позволениям спричините мені, бо іншої не бажаю». Ця заява сильно подобалася Богові. Він здержав руку ката, що мав відтяти йому голову. Це чудо спонукало вандалів дарувати йому життя ). Як іде про смерть, то та смерть найкраща для нас. яку пошле Бог. Отож слід повторяти, як подумаємо про смерть: «Господи, спаси нас, і потім пошли нам таку смерть, яка подобається Тобі!».
Треба також коритися Божій волі, як іде про час нашої смерти. Що ж таке наша земля, як не тюрма, де невпинно страждаємо та знаходимося в небезпеці кожної хвилини стратити Бога? Саме тому пророк Давид кликав до Бога: Виведи з в'язниці мою душу, щоб хвалила Твоє ім'я! (Пс. 141, 8). Цей страх змушував Св. Тересу зітхати за смертю. Вона тішилася, як годинник вибивав годину, бо думала, що проминула ще одна година її життя і так поменшився час затратити Бога. Отець Авіля твердив, що середньо приготувана людина повинна бажати смерти, бо на землі кожен знаходиться в небезпеці стратити Божу ласку.
Хіба є щось дорожче і більше побажане ніж прагнення щасливою смертю запевнити себе, що вже більше ніколи не затратимо Божої ласки? Дехто може відповісти: «Я досіль нічого не зробив, ані нічого не здобув для своєї душі!» Ось моя відповідь: «Що ж ти зискав би, якщо б проживав проти Божої волі, коли Бог хоче, щоб зараз помер? Хто запевнить тебе, що колись матимеш щасливу смерть, про яку зараз маєш моральне запевнення? Зрештою, ти й так не потрапив би жити без гріхів, бодай без легких!» Ось тому Св. Вернард кличе: «Чому ж рвемося за життям? Таж більше грішимо, що довше живемо!» А1). Нема сумніву, що один легкий гріх більше засмучує Бога ніж усі добрі діла могли б потішити Його.
Що більше? Хто слабо тужить за небом, той доказує, що мало любить Бога. Хто любить, той тужить за любленою особою. Ми ж не годні бачити Бога, поки не покинемо цієї землі. Ось тому всі Святі зітхали за смертю, щоб зобачити улюбленого Господа. Св. Августин отак кликав: «Аби я міг померти, щоб зобачити Тебе!» ). Св. Павло заявив: Бажаю померти, щоб бути з Христом! (Фил. 1, 23). Цар Давид так само заявив про себе; Моя душа спрагнена Бога. Коли піду і з'явлюся перед Божим обличчям? (Пс. 41,3). Всі душі, що любили Бога, подібно поступали під час свого земського життя.
Один шляхтич пішов до ліса на лови. Там почув, що хтось дуже весело співав. Підступивши трохи ближче, зобачив прокаженого бідолаху. Його тіло вже було здебільша зогнило. Шляхтич спитався, чи це він співав. «Так, пане», відказав бідолаха, «це я співав». «Як же можеш співати і почуватися щасливим посеред таких страшних болів, що внедовзі позбавлять тебе життя?» На це прокажений отак відповів: «Пане, тільки це тіло стоїть між мною і Богом. Як тільки зникне ця перепона, то піду оглядати Бога. Ось тому тішуся і співаю, як дивлюся, що з кожним днем це тіло щораз більше розпадається!    ).

(7) Духовні добра
Накінець треба підчинитися Божій волі, як іде про ступінь ласки і слави. Хоч треба цінити справи, що заторкують Божу славу, все таки слід куди більше дорожити Божою волею. Щоправда, треба бажати любити Бога більше ніж Серафими люблять Його, але водночас не вільно бажати вищого ступеня любови ніж Господь рішив подати нам. Отець Авіля каже: «Не думаю, що якийсь Святий не бажав бути, ніж був. Проте це прагнення не позбавляло Святих спокою, бo не прагнули цього з самолюбства, а з любови до Бога, Ось тому пули задоволені з того, що дав їм, хоч менше подав аніж іншим. Люблячи Бога, вони були переконані, що задоволення з того, що Бог дав їм, мало більшу вартість аніж бажання посідати багато» ° ). Це значить, поясняє отець Родрігес, що хоч ми повинні намагатися здобути всю можливу нам досконалість, бо йнакше були б спокушувані виправдувати власну оспалість і лінивість, як це роблять ті, що кажуть: «Бог мусить мені дати те, чого потребую! Я не годен більше вчинити!», все таки не слід затрачувати спокою духа або бунтуватися проти Божої волі, як Бог дозволять на якусь похибку. Не вільно так само зневірюватися. Навпаки, ми повинні негайно піднятися з упадку актом покори і жалю. Заразом спід благати Божої помочі, щоб продовжати дорогу.
Так само треба коритися Божій волі та задовольнятися таким ступенем небесної слави, який Бог у Своїм милосерді подасть нам, хоч можна бажати злучитися в небі з хорами Серафимів не тому, щоб запевнити собі більшу славу, а щоб більше прославляти Бога та сильніше любити Його, твердить отець Родрігес.
Було б великою похибкою бажати дару надприродного розважання, цебто захоплень, видінь і об'явлень. Навпаки, кажуть духовні Вчителі, душі обдарені Богом подібними ласками повинні благати Бога, щоб позбавив їх цих надзвичайних дарів, щоб могли любити Бога звичайним шляхом, цебто в світлі віри, бо такий спосіб найпевніший.
Багато душ осягнуло досконалість без цих надприродних ласк, бо тільки чесноти, особливо підчинення Божій волі, ведуть душу до досконалости. Підчиняймося завжди Божій волі та благаймо Бога, щоб Своїм милосердям спас нас, якщо не хоче підняти нас до визначного ступеня чеснот. Якщо так будемо поступати, то наша нагорода не буде мала. Добрий Господь у Своїй доброті подасть нам її, бо Він сильно любить душі, що підчиняються Його волі.
СВЯТИЙ АЛЬФОНС ЛІГУОРІ