Не без причини і невипадково слуги Марії називають Її Матір’ю. Зрештою, не вміємо Її називати інакше і так само ніколи не перестанемо називати Її іменем Матері, бо направду Вона наша Мати – не тілом, а душею. Вона Мати наших душ і нашого спасіння.
Гріх, позбавивши душу Божої ласки, цим відібрав у неї життя. І коли ми так нещасно підлягали смерті, прийшов зі своїм дивовижним милосердям Господь Ісус, наш Відкупитель, аби нам своєю Хресною смертю повернути втрачене життя, як це Сам оповів: "Я прийшов, щоб мали життя, – щоб достоту мали” (Ів. 10, 10). Тому Христос, як твердять богослови, Своїм відкупленням заслужив нам більше добра, ніж Адам наробив шкоди своїм гріхом. Ісус, єднаючи нас із Богом, став нашим Отцем у новому вимірі ласки, згідно з пророкуванням пророка Ісаї, який назвав Його Одвічним Отцем, Князем миру (Пор. Іс.9, 5). А якщо Господь Ісус – Отець наших душ, то Марія – їхня Мати; даючи нам Ісуса, дала нам правдиве життя, а коли пізніше на Голготі принесла у жертву Свого Сина за наше відкуплення, породила нас до життя у ласці.
Святі Отці вчать нас, що Марія стала нашою духовною Матір’ю власне під час двох моментів. Перший раз – як твердить св. Альберт Великий, – коли у Своєму дівичому лоні зачала Божого Сина. Ще виразніше мовить про це св. Бернандин із Сієни: коли Пресвята Владичиця під час ангельського Благовіщення вимовила Своє "так” Одвічному Слову, яке сподівалося на те, аби стати Її Сином, уже від тієї хвилі із надзвичайною любов’ю просила Господа про наше відкуплення і так за нас заступалася, що носила нас у Своєму лоні – лоні найбільш люблячої Матері.
Святий Лука, розповідаючи про народження Господа Ісуса, сказав: "Породила Свого Сина первородного (Лк. 2, 7)”. Чи це не означає, твердить якийсь автор, що потім ще мала дітей? І далі він з’ясовує: оскільки за правдою віри Марія, крім Ісуса, не мала інших тілесних дітей, Вона мусила мати дітей духовних – і ми є ними. Господь Ісус також об’явив це св. Ґертруді. Коли вона прочитала процитований фрагмент Євангелії, то безмежно розгубилася, бо не могла зрозуміти, як можна писати, що Господь Ісус первородний Син Марії, якщо Він є Її єдиним Сином. Бог тоді їй об’явив, що Господь Ісус первородний Син Марії у тілі, а всі люди є Її дітьми, народженими в дусі (…).
Удруге Марія породила нас до життя на Голготі, коли незмірно терплячи, офірувала Предвічному Отцеві життя Свого улюбленого Сина за наше спасіння. Тоді Вона Своєю любов’ю співдіяла народженню вірних до життя у ласці і стала через те, згідно зі св. Авґустином, Матір’ю нас усіх, бо ж всі ми є членами того Тіла, якого Слово – Христос (…). Щоби спасти наші душі, Марія погодилась жертвувати життя Свого Сина, згодилася на Його смерть або – як тлумачить св. Вільгельм – щоби спасти багато душ, віддала власну душу на смерть. Але що ж було душею Марії, коли не Ісус, який був Її життям і єдиною любов’ю? Тому Симеон напророчив Її, що настане день, у котрий Її благословенну душу проб’ють дуже болісно мечем: "...та й тобі Самій меч прошиє душу” (Лк. 2, 35). Мечем тим був спис, яким пробили бік Ісуса, а Ісус же був душею Марії. Тоді Марія породила нас для вічного життя, і з цієї причини всі ми можемо називатися синами терпінь Марії. Наймилосердніша наша Мати завжди була найтісніше поєднана з Божою волею, бо зрозуміла – зауважує св. Бонавентура, – що Бог хоче смерті Свого Сина для нашого спасіння, а Син прагне у любові за нас умерти. Хотіла і Вона прилучитися до тієї превеликої любові Отця і Сина до людського роду і цілою Своєю душею погодилася, щоб Її Син помер для нашого спасіння.
(…) Ісус, наш Спаситель, бачив, як Марія палко хоче долучитися до спасіння людей, тому й розпорядився, щоб, жертвуючи Його життя, Вона стала співучасницею нашого спасіння та Матір’ю наших душ. Він Сам це сказав, споглядаючи перед кончиною з Хреста на Матір і учня, св. Йоана. Найперше звернувся до Марії: "Ось син Твій” (Йо. 19, 26). Хотів тим сказати: "Оце людина, котра вже народилася для життя ласки у тій жертві, яку Ти чиниш з Мого життя для його спасіння”. Потім звернувся до учня і сказав: "Ось Матір твоя” (Йо. 19, 27). Цими словами – так каже св. Бернардин із Сієни – Марія була настановлена Матір’ю не лише св. Йоана, а також усіх людей з любові, яку до них ростила. Ісус промовив до учня: "Ось Матір твоя”, і сказав те не тільки до Йоана, а до кожного учня, щоб зазначити, що Він учинив Марію Матір’ю всіх, бо всі християни – Його учні (…).
О Мати наша найулюбленіша! О Мати найспівчутливіша, будь завжди благословенною і нехай буде благословенний Бог, який дав нам Тебе за Матір і надійну охорону в усіх небезпеках цього життя. Сама Пресвята Богородиця об’явила св. Бриґіді, що, як кожна мати, діти котрої наражалися б на мечі ворогів, стала би всіма силами їх відвертати, так і Вона чинить і завжди буде чинити зі Своїми дітьми, навіть якщо це будуть найбільші грішники, якщо вони лише до Неї звернуться за допомогою. Отож один із способів отримати певну перемогу у кожній боротьбі з пеклом – прибігати до Божої Матері й нашої Матері та завжди повторювати: "Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво”. Скільки ж перемог у боротьбі з пеклом отримали ті, хто звернувся до Марії з цією коротенькою, але дивовижно потужною молитвою!
Радуйтеся всі, хто є дитиною Марії. Бачите, що Вона приймає як Своїх синів усіх, хто того прагне. Радуйтесь по-справжньому! Чому ж турбуєтеся про своє спасіння, коли Мати вас боронить і охороняє? Хто любить добру Матір та довіряє себе Її опіці, хай каже разом із св. Бонавентурою: "Чого боїшся, душе моя? Справа твого спасіння не буде програна, бо вирок залежить від Ісуса, твого Брата, і від Марії, твоєї Матері”. Св. Анзельм закликає вірити з радістю і додає нам надії, кажучи: "О щаслива віра, о безпечна охорона: Мати Божа – моя Мати! Яка віра може нас переповнювати, коли наше спасіння залежить від волі доброго Брата і співчуття Матері”.
А Мати наша постійно закликає нас: "Хто простодушний, нехай сюди заверне”(Прип. 9, 40). У дітей завжди на устах ім’я мами: під час будь-якої небезпеки та тривоги тут же кричать: "Мамо! Мамо!” Ох, Мамо найдорожча, Мамо найулюбленіша, власне того прагнеш, щоб ми як Твої діти кликали Тебе під час всіляких небезпек і щоб завжди до Тебе прибігали, тому що Ти хочеш нам допомогти і спасти нас, бо вже спасла всіх дітей, які до Тебе прибігали.*


Історія монастирів Згромадження Ісуса в Неаполітанському Королівстві оповідає про якогось відомого молодика із Швеції, Вільгельма Ельфінстона, про якого читаємо, що він був родичем короля Якуба і від народження протестантом. Однак освітлений Божим світлом, усвідомив, що перебуває на хибному шляху, а прибувши до Франції, з допомогою одного священика-єзуїта – так само шведа, – а ще більше через опіку Пресвятої Матері прийняв правдиву віру, зрікся єресі і став католиком. Потім відправився до Риму. Якось, коли був дуже сумний і стурбований, відвідав його один з приятелів і запитав про причину смутку. Молодик відповів, що вночі приснилася йому мати і сказала: "Сину, який ти щасливий, що опинився у правдивій Церкві. А я, через те, що померла у єресі, засуджена”.*
З того часу він став ще пристрастнішим у набожності до Марії і вибрав собі Її за свою єдину Матір. Вона ж надихнула йому думку вступити до монастиря, до чого він зобов’язався клятвою. Та позаяк був хворим, виїхав до Неаполя для поліпшення здоров’я через зміну клімату. Та Бог хотів, щоб він там помер, і то як монах. Як тільки він прибув до Неаполя, смертельно захворів, але попри це плачем і настирливими благаннями домігся прийняття в монастир. Склав обіти і при Найсвятіших Тайнах присягнув і став членом Згромадження. Був надзвичайно схвильований із найвищими почуттями дякував Матері Марії, що вирвала його з єресі і добилася для нього щастя померти у лоні правдивої Церкви, серед монахів, своїх братів.
"О, як гарно, – вигукував, – мати довкола себе стільки ангелів”. Коли його намовляли, щоб відпочив, говорив: "Тепер нема часу на спочинок, коли наближається кінець мого життя!” Перед смертю сказав до присутніх: "Браття! Чи ж ви не бачите ангелів, що довкола мене?” Коли один з монахів почув, що він щось сам до себе шепоче, спитав його, що він каже. Відповів, що Ангел-Хоронитель йому об’явився, що ще на дуже короткий час затримається при житті, а потім відразу піде до Неба. Потім знову почав розмовляти із найдорожчою своєю Матір’ю Марією і повторював: "Мамо, Мамо!” І так спокійно віддав свого духа, як засипаюче дитя в обіймах матері. Невдовзі один із святенників- монахів побачив в об’явленні, що він уже в Небі.


О Пресвята Мати Маріє, Ти ж така свята Матір, а я такий убогий. Маю Матір, що горить найчистішою любов’ю до Бога, а попри це я такий прив’язаний до спокус; маю Матір, таку багату на цноти, а попри це в мене нема жодних чеснот. Ох, Мати моя найулюбленіша, направду я не заслуговую на те, щоб надалі бути Твоїм сином, бо негідний я цього через свої вчинки. Буду задоволений, якщо приймеш за свого слугу, і я готовий відректися усіх багатств світу, якщо зможу ним стати. Тим вдовольнюся, але не забороняй мені називати Тебе Моєю Матір’ю. Це ім’я мене втішає і наповнює радістю, а також нагадує мені про обов’язок любити Тебе. Це ім’я заохочує мене до великої віри до Тебе. Коли мої гріхи і думка про Божу справедливість наповнюють мене жахом, згадую, що Ти – моя Мати, це додає мені надії. Дозволь мені надалі звертатися до Тебе: "Мати моя, Мати моя найулюбленіша”. Так зараз прагну Тебе називати і так хочу Тебе називати завжди. Ти ж моя після Бога єдина надія, моя втіха і моя любов на цій долині плачу. З цією вірою прагну вмерти, а в останній хвилині мого життя віддати у Твої святі руки мою душу, одночасно взиваючи: "Мамо моя, Мамо моя Маріє, підтримуй мене і змилуйся наді мною. Амінь”.

СВЯТИЙ АЛЬФОНС МАРІЯ ДЕ ЛІҐУОРІ