Чому ти так хизуєшся переді мною, коли змилосердишся над бідним? Хіба я наказав тобі “дай”? Чому ж тоді у мене просиш? Він сказав: “Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає” (Прип. 19, 17). Ти позичив Богові, у Нього й проси. Утім, зараз Він не віддасть усього, і робить це для твоєї ж користі. Він не такий боржник, як більшість, що думають тільки, як віддати. Він розпоряджається всім, і все, що було дано, сховає в безпечному місці. А тому повертає те, що слід віддати тут, на землі, натомість те, що повинен віддати там, притримує у Себе.
Отож, щедро виявляймо милосердя й шляхетність як з допомогою грошей, так і у вчинках. Якщо побачите когось у скрутному становищі, подайте гроші, не зволікайте, якщо можна справу словом залагодити. Адже існує винагорода за слово, і навіть за співчуття. Побожний Іов говорив: “Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?” (Іов 30, 25). А якщо існує нагорода за сльози й співчуття, то, уяви, якою буде відплата, коли до них додасться допомога й слово. Ми ж бо були ворогами Господа, але Єдинородний Син примирив нас, ставши нашим посередником, Він страждав за нас, і Він помер на хресті (Рим. 5, 10).
Намагаймося звільнити від незліченних нещасть тих, які в них потрапили. Утім, не так, як робимо це зараз, пасивно спостерігаючи, як люди ворогують між собою й один б’є іншого, а ми мовчки стоїмо, втішаючись чужою ганьбою, і творимо сатанинське видовище. Хіба може бути щось огидніше? Спокійно дивитися, як люди зі злістю шарпають один одного, шматують одяг, дають ляпаса? Хіба це дикі звірі? Це люди, які живуть поміж нас, вони наші брати. Не спостерігай, а розійми; не зловтішайся, а розсуди неприятелів, не спонукай інших до ганьби, а стримуй і роз’єднай тих, які ворогують між собою. Безсоромні, безчесні гультіпаки, зазвичай, втішаються такими пригодами. Помічаєш людину, яка негідно поводиться, а не замислюєшся, що і твоя поведінка є недостойною? Адже ти не наважуєшся вийти насередину, щоби розігнати сатанинське збіговисько, поставити хрест на людських нещастях? Ти можеш закинути: “А якщо й мені перепаде?” Ні, не трапиться з тобою нічого поганого, а якщо навіть і трапиться, то вважатиметься для тебе мучеництвом: адже ти страждав задля Бога. Якщо ти зволікаєш, щоб не накликати на себе неприємностей, згадай, що Господь не вагався, помираючи за тебе на Хресті.
Вони ніби п’яні чи очманілі, їх пригноблює гнів, він управляє ними. Їм потрібна людина зі здоровим глуздом, яка б порятувала їх. Така людина необхідна як для того, хто зазнає кривди, так і для того, хто її чинить. Для першого, щоб звільнитися від кривди, для другого, щоб припинити її чинити. Отож, із тверезим глуздом подай руку тому, який сп’янів. Адже п’янство, породжене гнівом, гірше, ніж п’янство, спричинене вином.
Матроси, бачачи, що інше судно може розбитися, піднімають вітрила і поспішають у море, щоби врятувати своїх товаришів від морської стихії? Якщо люди однієї професії з такою турботою ставляться один до одного, то як повинні чинити ті, які мають однакову природу? Адже тут йдеться про катастрофу значно гіршу, ніж розгром судна. Скривджений богохульствує й утратить усе, або, фальшиво присягнувши під впливом гніву, прямує у пекло, або нанесе удар і стає винуватцем убивства, – і судно знову розбите. Тож зведи дамбу на шляху потоків зла, витягни тих, які тонуть, із нетрів бурхливого моря, а розігнавши сатанинське видовище, візьми кожного за руку й допоможи приборкати запал і заспокоїти бурхливі хвилі.
Не лякайся, якщо вогонь надто великий і пече так сильно. Буде багато таких, які допоможуть тобі, простягнуть руку, щойно ти зробиш перший крок; передусім – це Бог миру. Якщо згасиш перші язики полум’я, інші підуть за тобою, а ти отримаєш нагороду за те, що вони зроблять. “Коли побачиш осла ворога твого, що лежить під тягарем, пильнуй, не покидай його, а поможи йому підвести його” (Вих. 23, 5). Адже набагато легше роз’єднати людей, що б’ються, ніж зрушити осла, який лежить. Якщо варто підвести осла неприятеля, тим паче слід підняти душу товариша, адже це падіння набагато страшніше; душа падає не у болото, а у вогонь пекельний, бо не в змозі далі нести тягар зла. Отож, бачачи, як твій брат лежить під тим тягарем, як наступає на нього диявол і розпалює багаття, ти байдуже й бездушно проходиш повз, – так небезпечно чинити, – і то не лише з друзями.

 
Ісус картає тих, які ведуть чвари між собою, та звинувачує байдужих
 

Самаритянин, побачивши пораненого незнайомця, спинився, поклав його на свою скотину, привіз до заїзду, покликав лікаря, дав частину грошей, а решту пообіцяв додати, коли повернеться (Лк. 10, 33). А ти, бачачи, як хтось упав не під ударами розбійників, а під утиском дияволів в обійми гніву, не серед пустелі, а посеред площі, вагаєшся, ховаєшся та йдеш бездушно й байдуже, хоча для його порятунку не потрібно ні грошей, ні наймати скотину, ні кудись далеко вирушати – тільки промовити? І ти сподіваєшся, що Бог буде до тебе ласкавим, коли звернешся до Нього?
Промовляю до вас, до тих, які публічно поводяться так недостойно, і до того, який ображає і кривдить. Зчиняєш бійку, по-звірячому кидаєшся на супротивника, хіба ти вепр чи дикий осел? Не червонієш, не соромишся, що скривдив, що зрадив свою вроджену шляхетність? Ти вільний, хоча й убогий. Ти живеш з праці рук, проте ти – християнин. Саме тому, що ти бідний, ти повинен сумирно поводитися.
Знеславитися можуть не бідні, а багаті, які мають чимало причин для суперечок. Чому ти, не утішаючись багатством, нагромаджуєш у собі зло, яке закладене у багатстві: неприязнь, суперечки й бійки; ти гнітиш свого брата, утискаєш, кидаєш його привселюдно на землю. Не вважаєш свою поведінку ганебною, але ж ти наслідуєш бійки тварин, радше, чиниш гірше за них? У них усе – спільне, вони згромаджуються у зграї, ми, натомість, не маємо спільного майна, та все ж: бійки, сварки, образи, неприязнь, зневага. Не шануємо ані неба, до якого всі покликані, ані землі, яку (Бог) віддав нам у спільну власність, ані навіть самої природи – все знищили гнів і жадоба грошей.
Пам’ятаєш, як був покараний той, хто завинив десять тисяч талантів, коли, після відпущення йому боргу, переслідував свого товариша за сто динарів й був осуджений навіки (пор. Мт. 18, 28)? Тебе не лякає цей приклад? Не боїшся, що з тобою може трапитися те ж саме? Адже ми також узяли у Бога чимало, і борги наші великі, однак Він терпеливо очікує, не підганяє нас, як ми наших боржників, не тисне, не гнітить, хоча, якби забажав відібрати бодай маленьку частку, ми вже давно були б приречені.
Зважаючи на це, скорімося, мої любі, і будьмо вдячні нашим боржникам: адже, якщо пануватимемо над собою, вони стануть для нас причиною найбільшого прощення, і хоча мало даємо, багато отримаємо. Навіщо так настирливо вимагаєш повернення боргу, коли слід подарувати його, навіть якщо (боржник) сам хотів заплатити, адже можеш отримати все від Бога? А ти зчиняєш ґвалт, ведеш суперечку, робиш усе, щоби жодного з твоїх боргів не було відпущено. Здається, що кривдиш ближнього, а ти пронизуєш мечем самого себе і збільшуєш свою кару в пеклі; якщо опануєш себе хоч трохи, то зменшиш свій рахунок. Бог прагне, аби ми перші дали початок тій щедрості, щоби Він мав причину дати нам за це ще більше.
Скільки б не було у тебе боржників, чи йдеться про гроші, чи провину перед тобою, звільни їх і проси у Бога винагороду за таку великодушність. Так довго, як вони будуть твоїми боржниками, ти будеш у боргу перед Богом. Якби сторонній, проходячи, побачив, що маєш намір ув’язнити боржника, зажадав, щоб ти відпустив нещасного, а борг на нього переписав, невже останній після скасування його боргу не був би вдячний рятівникові. Тож, як може не винагородити нас стократно, тисячократно, якщо відпустимо на свободу своїх боржників і не вимагатимемо від них повернути борги, малі чи великі? Не зважаймо на миттєве задоволення, якого зазнаємо, коли вимагатимемо сплатити борг, пам’ятаймо про покарання, яке заслужимо. Піднесімося над усім, даруймо гроші й борги нашим винуватцям, аби зменшити власний борг; забувши провини наших ближніх, прагнімо до того, чого не були б у змозі осягнути з допомогою інших чеснот, і отримаємо вічні благодаті з ласки й доброти нашого Господа Ісуса Христа, якому хвала і честь нині, повсякчас і на віки віків. Амінь.

Св. Іван Золотоустий