Господь лікує найсильнішу з усіх хвороб – шал та засліплення у гонитві за марнославством, яке опановує побожних. Він нічого не говорив про це, бо перш ніж спонукати нас виконувати повинність, варто було навчити, як ми повинні її чинити. Схиливши нас до чесноти, Господь починає запобігати недузі, яка, зазвичай, непомітно з’являється. Хвороба виникає не відразу, а тоді, коли ми виконали багато з того, що наказано. Отож, треба було насамперед прищепити чесноту і лишень потому викорінити згубну звичку, що загрожує плоду.
Поглянь, з чого недуга розпочинає: з посту, молитви й милостині, вона ж бо найбільше звикла поєднуватися з тими чеснотами. Саме цим вихвалявся фарисей: “Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину” (Лк. 18, 12); й у молитві шукав марнославства, намагався вивищитися. А через те, що не було нікого іншого, вказав на митаря: “Я не такий, як інші люди.., або як оцей митар” (Лк. 18, 11).
Зауваж, (Христос) ніби говорив про звіра, до якого важко підійти і який може втекти від необачного. Отож наголошує: “Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків... ” Так говорить і Павло до филип’ян: “Уважайте на собак” (Флп. 3, 2). Звір підкрадається тихо, безшумно винюхує й непомітно виносить усе, що знайде всередині.
Недарма Ісус багато говорив про милосердя і посилався на Бога, який “велить Своєму сонцю сходити на злих і на добрих, посилає дощ на праведних і неправедних” (Мт. 5, 45), усіляко спонукав до цього, велів відрізнятися щедрістю, аби, врешті, винищити все, що може зашкодити тій добрій оливці (пор. Рим. 11,24). А тому повчає: “Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми”. Адже плід, згадуваний вище, є милостинею Бога. Сказавши: “Уважайте добре, щоб ви не чинили ваших добрих учинків перед людьми”, доповнив: “які бачили б вас”. Може видатися, Він повторюється. Однак, якщо хтось задумається глибше, збагне різницю між першою і другою частиною вислову; Христос застерігає від помилок, виявляє невимовну турботу та завбачливість. Адже, можливо, той, хто дає милостиню привселюдно, не чинить так, тільки щоби його побачили, водночас той, хто дає не перед людьми, може робити усе, щоб його помітили. Тому Господь нагороджує і карає не тільки дію, але намір. Якщо б не існувало цього ретельного присуду, було б набагато менше схильних давати милостиню, поза-як не завжди можна це зробити цілком потаємно. Тож, звільняючи від такої необхідності, Господь визначає нагороду й кару не з огляду на здійснений учинок, але зважаючи на волевияв. “Чому я повинен постраждати, коли хтось інший побачить?”, Він стверджує: “Я спитаю про твій намір і спосіб, яким це робиш”. Прагне звільнити від будь-якої хвороби й вигартувати душу. Христос заборонив хизуватися учинком, наголосивши, яку це приносить шкоду, коли робиться даремно й без розважання, відтак знову зворушив уми згадкою про Бога й небеса, щоби не тільки стримати людей за допомогою покарання, але й розважанням про Того, який сотворив їх.
“Не матимете нагороди в Отця вашого, що на небі”. Ісус не зупиняється, а йде далі, наводячи інші аргументи. Він назвав поган і митарів, присоромивши людей, які наслідують їх (пор. Мт. 5, 46-47), відтак згадав про лицемірів: “Коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри” (Мт. 6, 2). Говорить так не тому, що вони володіли якимись трубами, але, використовуючи цю метафору, хоче показати їхнє засліплення і покарати за кумедність і глупоту. Влучно назвав їх лицемірами. Про людське око виявляють милосердя, натомість думка черства й безжальна. Змилосердилися не тому, що співчувають ближньому, а щоб здобути славу. Це вияв найвищої бездумності – прагнути слави тоді, коли інший помирає від голоду. Йдеться не про те: уділяти милостиню, чи ні, але як і навіщо потрібно давати її.

 
Христос осуджує гординю; плоди покори і зло гордині
 

Господь, виявивши їхню недолугість й осудивши їх так, щоб засоромити навіть слухачів, знову лікує уми, уражені хворобою, і показавши, як не слід чинити, знову повчає, як варто вчинити. “Нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права” (Мт. 6, 3). Не має на увазі саме руку, висловився у переносному значенні. Усіляко намагайся, – говорить, – якщо тільки можливо, щоби ти сам про це не знав, і навіть руки, які тобі служать, нічого не знали. Ховатися варто не від лихих людей, як твердять деякі, наказав ховатися від усіх.
Зверни увагу, якою великою буде винагорода. Назвавши покарання, говорить і про винагороду: спонукаючи їх обома способами і спрямовуючи на правдиву науку. Переконує, що Бог – всюдисущий, а наше життя не завершується в дочасності, потому очікує нас страшний суд і розплата за всі вчинки, нагорода й кара; й ніщо ані мале, ані велике не вдасться затаїти, навіть якщо здаватиметься, що люди про це не знають. “І Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі” (Мт. 6, 4), вивищить серед інших істот, сповна даючи те, чого прагнутимеш. Хіба ти не хочеш, – питає, – мати свідків власних вчинків? Ось вони: проте це не ангели, не архангели, а Бог, Творець всесвіту. Якщо прагнеш мати за свідків ще й людей, виконає і це побажання у відповідний час, ба навіть примножить їх у стократ. Зараз тебе може побачити тільки десять, двадцять або сто осіб, проте, якщо намагатимешся бути не показним, Бог сам возвеличить тебе перед обличчям усього світу. Отож, якщо бажаєш, щоби люди бачили твої добрі вчинки, приховай їх ретельно, й усі споглядатимуть їх шанобливо, коли Бог піднесе й сповістить про них. Нині ті, які їх бачать, осуджують тебе, дорікаючи гонитвою за славою. Побачивши тебе у вінці слави, не тільки не осудять, але навіть захоплюватимуться. Тож, якщо трохи зачекаємо, зможемо отримати винагороду і викликати значно більший подив; як безглуздо було б утратити одне й друге. Очікувати від Бога нагороди та кликати людей у свідки своїх дій тоді, коли споглядає Господь. Якщо перед кимось і варто показати себе, то передусім перед Отцем, тим паче, що саме Він, Господь, визначає винагороду й покарання.
Навіть якби за це не існувало покарання, той, хто прагне слави, не повинен покидати такого глядача і віддати виставу на розсуд людям. Яке невігластво, покинути короля, який поспішає оглянути твою гру, натомість зібрати на виставу злиднів і жебраків? Тому Він не тільки радить не показуватися, а навіть, намагатися затаїтися. Це не одне й теж: не прагнути, щоб тебе зауважили, і старатися сховатися.