Дорогі браття і сестри! Переживаємо ці великі і святкові дні Рождества Божого Сина. Нашими помислами линемо далеко в Вифлеєм, до тієї стаєнки яка стала прибіжищем для Пречистої Діви Марії, св. Йосифа Опікуна і Дитятка Ісус. Наші серця і душі наповнюються великою радістю і вдячністю Всемогучому і Вічному Богу, Котрий з любови до людського роду на цю долину сліз посилає Свого Єдинородного Сина, щоб визволити людський рід від неволі гріха. Ця духовна радість наповняє наші серця ще з цієї причини, що Христос Спаситель має принести потіху і полегшу не тільки живущим на землі, але й тим, які вже переступили поріг смерти, так як ми співаємо в одній із наших старих коляд: "Ликуй, чоловіче, з Рождества того! Христос бо від ада спасе душ много і від неволі вражої". Сьогодні в нас другий день Рождества Христового. Св. Мати Церква нам дає до наслідування Собор Пречистої Діви Марії і її Обручника св. Йосифа. Ким були ці дві особи для Божого Сина? Ким була Марія для св. Йосифа і св. Йосиф для Пречистої Діви Марії?

Після Благовіщення Пречиста Діва Марія залишає св. Йосифа і поспішає в гірську околицю до своєї родички Єлисавети. Адже Архангел Гавриїл у хвилі Благовіщення возвістив Марії ще одну радісну новину: "Ось твоя родичка Єлисавета, вона також у своїй старості зачала сина, і оце шостий місяць тій, що її звуть неплідною; нічого бо немає неможливого в Бога" (Лк. 1, 36-37). Марія відправилася в гірську околицю Юдеї. За християнським переданням, це була місцевість Айн Карім, куди з Назарета треба було йти три дні з караваном. Євангелист Лука, описуючи цю подію, каже, що "Марія зібралася й пустилася швидко"; отже, якнайшвидше Пречиста Діва Марія хоче поділитися своєю радістю зі своєю родичкою Єлисаветою. В цій подорожі має місце ще одна важлива подія: Марія йде сама, без супроводу св.Йосифа, а що це означає? Це означає, що від хвилини Благовіщення Пречиста Діва Марія цілковито, без жодного застереження і страху, віддається під опіку Всевишнього Бога, і тому, йдучи до Захарієвого міста Айн Карім, іде сама, незважаючи на те, що дорога була важка, виснажлива і небезпечна. За Євангелієм від св. Луки, Мати Божа затрималася у своєї родички три місяці, а опісля повернулася до свого дому в Назарет. Очевидно, Діва Марія була і при народженні св. Йоана Хрестителя. У Назареті св. Йосиф зустрічає Пречисту Діву Марію вже тоді, коли Вона носила Дитятко Ісус під своїм серцем десь близько 4-х місяців. Для нього це було великою несподіванкою. Що відбувається в серці і душі св. Йосифа, тяжко навіть уявити. Він довіряв Марії, знав її наміри, що вона хотіла зберегти чистоту свого серця і душі тільки для Господа Бога. Більш чеснотливої, покірної, непорочної Діви він не зустрічав у своєму житті. А що відбувається з нею, коли вона повернулася від Єлисавети? Він хоче довіряти їй надалі, але чи може після того, як побачив Діву Марію у такому стані? Який сум і страх огорнув його серце, які думки вдень і вночі атакують його, в його голові велика буря, ураган, він не може спати, працювати. Ці терпіння св. Йосифа дуже виснажливі, він має прийняти рішення.

Марія мовчить, нічого не говорить на цю тему зі своїм Обручником. Чому Марія мовчить? Вона не могла не бачити того, як тяжко страждає і терпить її Обручник св. Йосиф. Все, що відбувається в хаті у Назареті після повернення Марії від своєї родички св. Єлисавети, мало б змусити Діву Марію розповісти св. Йосифу про таємницю Воплочення Божого Сина. Чому Марія цього не робить? Адже Вона не є зобов'язана до мовчання, як був зобов'язаний св. Захарія, батько св. Йоана Хрестителя. Але поставмо перед собою інші запитання: чи зрозумів би св. Йосиф, якби Марія розповіла йому про вістку Архангела Гавриїла, про Воплочення і Зачаття від Св. Духа? Адже ця подія така надзвичайна і надприродна. Чи зрозумів би св. Йосиф і чи повірив би словам Марії? Чи мав він у своєму серці повноту віри, чи це було під силу його розуму - зрозуміти незбагненне таїнство Воплочення? І з цієї причини Мати Божа мовчить, бо довіряє Божому Провидінню. Вона свідома того, що Всемогутній Вічний Бог і в цих випробуваннях не залишить св. Йосифа і відкриє для нього цю таємницю у спосіб, зрозумілий для його розуму і серця. І хоч якби Марія була близька до св. Йосифа, і хоч як би його поважала і шанувала, в її житті зараз найважливіше місце займає Божа Дитина, яку вона носить під своїм серцем.

В ситуації, яка склалася, св. Йосиф міг вчинити по закону, але, на його розсуд, це було б дуже жорстоко і несправедливо щодо Марії. Бо що вимагав закон: "Як же спіймають чоловіка, що сходиться із заміжньою, - обидвом смерть: ЧОЛОВІКОВІ, ЩО СХОДИТЬСЯ З ЖІНКОЮ, А Й ЖІНЦІ. Отак викорінюватимеш зло з Ізраїля. Коли молода дівчина-дівиця буде засватана, а зустріне її хтось інший у місті та зійдеться з нею, то обидвох виведете до брами того міста й поб'єте камінням на смерть: дівчину за те, що в місті не кричала (по допомогу), а чоловіка за те, що знечестив жінку свого ближнього. Так викорінюватимеш зло з-поміж себе. Коли ж у полі чоловік зустріне засватану дівчину й згрішить із нею насильно, то той, хто згрішить з нею, один умре" (Втр. 22, 22-25). Праведний Йосиф був людиною, яка поважала закон і жила згідно з законом, і тому перед ним стояло нелегке питання, на яке він мав дати відповідь: як вчинити з Марією?

Як вирішив вчинити св. Йосиф, на це питання дає відповідь євангелист св. Матей: "Йосиф, Її чоловік, бувши праведний і не бажавши Її ославити, хотів тайкома Її відпустити" (Мт. 1, 19). Святе Письмо називає Опікуна Йосифа праведним. Праведна людина -це особа, яка ненавидить зло і прагне у своєму житті іншим людям приносити підтримку і радість, чинити добро і жити справедливо. Слово "ославити" означає ситуацію в родині, коли чоловік, підозрюючи свою дружину в невірності в подружньому житті, приводив її в синедріон, обвинувачував її і в такий спосіб явно відпускав свою дружину із свого дому. Бувши праведним, св. Йосиф не міг переступити закон, він був вірний закону і, щоб його не порушити, вирішує відпустити Марію, але тайно, щоб ніхто не довідався, з якої причини це сталося. Такий вчинок праведного Йосифа був оправданий і шляхетний.

Провидіння Боже чувало над цією справою. І як тільки св. Йосиф у своїй голові вже склав план, як має все це відбуватися, тоді: "... ангел Господній з'явився йому уві сні й мовив: "Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх" (Мт. 1, 20-21). Ангел Господній являється уві сні св. Опікунові, називає його по імені і ще нагадує йому, з якого роду і племені він походить: "сину Давида". Для чого? А для того, щоб пригадати й утвердити у вірі серце і душу праведного Йосифа. Адже весь Ізраїльський народ очікував Месії, всі вірили, що Месія має народитися з роду Давидового. Йосиф був чоловік праведний, покірний, убогий звичайний тесля, і, мабуть, він ніколи не застановлявся над тим, що може бути причетний до приходу Месії. І тому Ангел Господній, немовби дорікає Йосифові, пригадуючи йому: чому ти забув і не пам'ятаєш, з якого роду походиш і що з твого роду має народитися Спаситель світу? Ангел підтверджує і розвіює всі сумніви, які закралися в душу праведного Йосифа щодо Марії: не бійся узяти твою жінку. Отже, Йосифе, Марія є, була і буде тільки твоєю дружиною. Це були переконливі слова ангела, які вплинули на серце св. Обручника і розвіяли всякі сумніви щодо вірності Богородиці.

Щоб праведного Йосифа ще більше переконати, щоб цілковито розвіяти всі сумніви і підозри, щоб він насправді повірив і зрозумів, яка на нього покладається велика відповідальність, Ангел Господній наводить пророчі слова пророка Ісаї зі Старого Завіту: "Ось діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть Йому ім'я Еммануїл, що значить: 3 нами Бог" (Мт. 1, 23). Чому Ангел Господній не тільки розказує св. Йосифові про подію, що сталася з Пречистою Дівою Марією, але й наводить слова зі Святого Письма? Вставши зі сну, не кожна людина може докладно пам'ятати сон чи переказати його зміст, і тому Ангел Господній наводить уривки з Божого Слова, щоб навіть тоді, коли св. Йосиф точно не запам'ятає сказані слова через Ангела, він завжди міг опертися на біблійний текст. Чи зміг би людський розум так мудро все упорядкувати до найменшої йоти, щоб цілком розвіяти сумніви і переконати того, який хотів якнайшвидше дізнатися про стан речей, яким він є насправді у світлі Божої правди? Ні. Тільки Боже Провидіння чуває над кожним із нас і провадить такими дорогами в житті, які є для нас безпечні і запевняють нам вічну нагороду в Царстві Небесному.

Яка велика радість наповнила серце праведного Йосифа, коли він встав зі сну! Серед стількох чоловіків Небесний Отець вибирає його за Опікуна Божого Сина! Напевне, св. Йосиф цю радісну вістку, яку отримав уві сні, глибоко розважає у своєму серці, на його очах появляються сльози радости і вдячности, він не може прийти до себе: невже це правда, що я стану прибраним батьком Месії? Отче Небесний, чим я заслужив, що Ти мене вибрав для такої великої місії? Що я такого великого, надзвичайного вчинив, що Ти поручаєш мені такий неоціненний скарб, який я маю стерегти як зіницю ока? Боже, дякую Тобі, що Ти відкрив перед моїми очима ту велику тайну, що ця дитина, яка народитися має, спасе народ свій від його гріхів. Отче, Ти не тільки відкриваєш переді мною цю тайну, але я стаю служителем цієї тайни. Цей, що має народитися - я буду не тільки Його опікуном, а Він моїм прибраним сином - Він має стати Спасителем усієї Вселенної, всього людського роду. Радості св. Йосифа немає меж.

Дорогі браття і сестри, батьки і діти, християнські родини! Цей другий день Різдвяних свят, коли Св. Мати Церква обходить Собор Пресвятої Богородиці і її Обручника св. Йосифа, сьогоднішню урочистість ми можемо назвати днем Пресвятої Родини. Бажаю звернутися до вас, українські родини, в цей тяжкий час, коли переживає кризу не тільки родина в Україні, але можемо говорити про світову кризу родинного життя у християнському світі. В чому полягає ця криза?

Перша причина кризи родинного життя - це брак віри. Свята віра є тим джерелом, з якого подружжя черпає для себе впродовж усього свого життя такі чесноти, як любов, витривалість, покора, вірність, взаємне прощення, пошана один до одного. Через молитву і жертву батьків Господь Бог зсилає свої обильні ласки і благословення на дітей і всіх членів родини. Родина має молитися не тільки в неділі та свята або призивати ім'я Господнє в життєвих проблемах, хворобах і непорозуміннях - молитва має бути в родині щоденним обов'язком, як праця для батьків чи наука для дітей у школі. Важливим чинником є спільна молитва родини. Де двоє або троє збереться в ім'я моє, там я перебуваю між ними, говорить Господь. І як ми співаємо в наших традиційних різдвяних піснях-колядах:

Христу-Дитятку поклонімося,
До Него в яслах пригорнімося
І просім смиренно нині
Всі Його о мир в родині.

Бо де в родині мирно, тихо,
Там ізчезає всяке лихо;
Бо де згода процвітає,
Там Христос перебуває.

Христос перебуває в родині тоді, коли родина перебуває в молитві. І приклад до наслідування в молитві нам дає Свята Родина з Назарета.

Пречиста Діва Марія, відвідуючи свою родичку Єлизавету, співає гимн подяки Всемогутньому і Вічному Богу за всі ласки, які Він уділив для Неї: "Величає душа моя Господа, і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо Він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть Мене всі роди. Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім'я" (Лк. 1, 46 - 49). Святий Йосиф також у тяжких своїх випробуваннях і сумнівах отримував підтримку і потіху зі Св. Віри, з молитви. Свята Родина з Назарета шанувала і була вірна приписам Божого Закону: "Батьки Його ходили щороку в Єрусалим на свято Пасхи. І як Йому було дванадцять років, вони пішли, як був звичай на свято" (Лк. 2,41 -42). З цього випливає, що у Пресвятій Родині панував дух Божий, дух молитви. Сьогодні запитую вас, дорогі християнські родини: чи наслідуєте ви Пресвяту Родину з Назарета, чи ви, батьки, разом зі своїми дітьми дотримуєтеся приписів і Законів Божого та Церковного? Чи у ваших родинах має місце спільна молитва не тільки на Святий вечір і перед Великоднім сніданком, а впродовж цілого року? Батьку і мати, чи ви самі виконуєте третю Заповідь Божу, яка голосить: "Пам'ятай день святий святкувати", і другу Заповідь Церковну, яка гласить: "В неділі й свята Службу Божу побожно вислухати"? Чи ви самі дотримуєтеся цих Заповідей і в дусі Святої Віри виховуєте ваших дітей? Скільки є тих родин, яких можна сьогодні назвати практикуючими християнами? Дуже мало. Отже, першою причиною кризи родинного життя є занедбання в наших родинах свого християнського обов'язку - молитви, з чого і випливає втрата і відступництво від Святої Віри.

Друга причина кризи християнських родин - боязнь випробувань і терпінь у родині. Кожна молода пара мріє про щасливе родинне життя. Бажання бути щасливими не раз є такі високі й незбагненні, що тяжко, навіть маючи ті чи інші засоби, їх осягнути. Родини нинішнього віку не будують свого родинного життя, виходячи з засад "що маємо і що можемо", на правдивій реальності, упованні на Божу опіку і милосердя, на Боже Провидіння. Часто-густо наші родини за зразок до наслідування беруть європейські та американські родини з телевізійних серіалів, в яких пропагується невірність у подружньому житті, комфорт, відпочинок, де людина ніби не працює і все має, посідає всі блага і матеріальні статки. Коли Господь Бог, подібно як на праведного Йосифа зсилає випробування, родина не витримує, їй тяжко змиритися з тим, що її мрія, бажання розвіялися і не стали реальністю. Важко не раз зрозуміти християнській родині: те, що вона сьогодні переживає - це Боже випробування, треба пережити цю кризу; "безвихідь", дана Богом для освячення і зміцнення сім'ї, з часом може стати великою радістю і нагородою з небес для родини. Праведний Йосиф і Марія у тяжких випробуваннях були вірні Богові і довіряли один одному, хоч не раз і самі не розуміли, чому Бог допускає на них такі тяжкі терпіння і душевні страждання. Тому, дорогі християнські родини, будьте вірні одне одному: чоловік - дружині, а дружина - чоловікові. Ви потрібні один одному. Пам'ятайте: радість, розділена між двома особами - це подвійна радість, а горе, розділене між двома особами - це півгоря. В часі горя і терпінь, в достатках і злиднях, у багатстві й убожестві, у здоров'ї і хворобі, в день радості і в смутках будьте разом, бо Той, хто вас засмутив, у свій час вас потішить. Не шукайте розв'язання проблем родинного життя у розлученні, алкоголі, ненависті і злобі, не ходіть до екстрасенсів, ворожбитів, бо вони вам не допоможуть і не дадуть ані відповіді на ваші проблеми, ані доброї поради, як вийти з кризи. Ідіть до св. Йосифа і Пречистої Діви Марії, в молитві до них ви знайдете спокій душі і серця, за їх заступництвом скоріше подолаєте свої проблеми і кризу родинного життя.

Третьою причиною кризи християнських родин є дух матеріалізму. Жодна ідеологія не є такою небезпечною для спасіння людської душі, як дух матеріалізму. Бо він дуже підступний, прихований і зрадливий. Святе Письмо Старого і Нового Завіту подає багато прикладів того, як перешкодою для багатьох людей до осягнення Царства Небесного був матеріалізм. Ісус Христос дає оцінку, як тяжко людям, прив'язаним до матеріальних речей, ввійти до Небесної Батьківщини: "Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною". Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий. Глянув Ісус на нього й мовив: "Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже" (Лк. 18, 22 - 25). Апостол Юда Іскаріотський, який був покликаний і вибраний Спасителем для голошення Доброї Новини для загибаючих дітей Ізраїлю, стає зрадником і за матеріальну винагороду продає свого Учителя: "Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: "Що хочете мені дати, і я вам Його видам?" Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати" (Мт. 26, 14 - 16). Навіть із цих двох прикладів ми бачимо, яким небезпечним є дух матеріалізму і як він нам стоїть на перешкоді до Небесної Батьківщини.

На початку 90-х років минулого століття наш народ масово почав залишати рідний край у пошуках праці, виїжджаючи, як сьогодні часто можна почути в ЗМІ, в "цивілізований світ" на Захід. Матері покидали своїх дітей, чоловіки залишали своїх дружин, діти залишали своїх батьків. Так виїжджали, шукаючи праці, добрих заробітків, і не раз "стягували" одні одних. Напевне, немає в Україні такої місцевості, навіть найменшого села чи хутора, звідки б люди не виїжджали на Захід. Можливо, ніхто не міг ще тоді передбачити гірких наслідків "легкого і солодкого" заробітку. Хтось їхав, щоб допомогти своїм дітям здобути вищу освіту, бо навчання стало платним; молоді сім'ї виїжджали з надією, щоб, заробивши грошей, купити собі окремі помешкання. Інші їхали, бо хтось у родині був хворий і бракувало коштів на лікування. Були й такі, яких "виганяла" на Захід жадоба грошей, і вони мріяли розбагатіти, відкрити свій бізнес. Були родини, де жадоба жінки до грошей, до багатства ставила чоловіка перед вибором: або ти їдеш на заробітки і забезпечуєш "нормально" родину, а як ні, то я не потребую такого чоловіка і подаю на розлучення. Але одні й другі - хто покидав рідний край з нужди і голоду, і той, хто мав забезпечення, а бажав стати ще багатшим - не знали і не могли знати (ні вони, ні їхні родини, які залишалися в Україні), яке майбутнє на них чекає, що вони здобудуть на "цивілізованому Заході" і що втратять у рідному краї. Без сумніву, долі складалися по-різному, не можна всіх рівняти під один стандарт. Були такі, які, скуштувавши "цивілізованого" життя, але маючи добре християнське виховання і будучи морально загартованими, могли швидко зорієнтуватися, оцінити правдивий стан речей і через деякий час поверталися до своїх родин. Можливо, вони не досягнули того, за чим їхали і чого шукали на Заході, але, повернувшись додому, зберегли свої родини, і це найважливіше. Такі люди і їх родини направду є щасливі. Була й інша категорія людей, серце, душу і розум яких заполонив західний світ. Вони швидко ввійшли в ритм життя тієї чи іншої країни. Матеріальний достаток, спосіб життя на Заході, "права людини", як часто любили говорити ті, які приїжджали з заробітків... Мовляв, там я почув себе людиною, там людина - з великої букви. Моя відповідь їм була дуже коротка: "Зате Господь Бог там з малої букви". Бо людина себе поставила на місце Бога. Без сумніву, що люди, які вийшли з-за залізної завіси комуністично-атеїстичного режиму (більшість із них) не мали ні практичного, ні теоретичного духовного виховання, тож не могли усвідомити тієї великої небезпеки, яка чигала на їх тіло і душу. На першому місці у них був матеріалізм. Багато з них почувалося в цьому світі людьми меншої вартості, а навіть рабами, залежно від того, в кого вони працювали і яку роботу виконували. Ці особи не могли зауважити в собі тих шляхетних рис характеру і поведінки, тієї любові і милосердя, доброти, тієї великої прив'язаності до родини, яка притаманна українській душі і серцю, бо в світі, в який вони потрапили, цих чеснот не беруть до уваги і не плекають їх.

Матеріальний добробут для багатьох наших людей став самоціллю не тільки під час їхнього перебування на Заході, а взагалі в їхньому житті. Спочатку вони давали про себе знати своїм родинам якнайчастіше, а з часом все рідше і рідше, а відтак - тільки листівки з нагоди Рождества і Великодніх свят, можливо, в день іменин чи уродин. Діти, які виростали без материнської чи батьківської опіки, догляду, виховання нерідко дивилися на своїх батьків не з почуттям дитячої любові, захоплення і відданості, а як на людей, які стали тільки джерелом матеріального забезпечення. Приїжджаючи у відпустку в Україну, батьки не відчували любови і відповідної поваги від своїх дітей, не раз жалілися, як вони тяжко працюють для своїх родин, а не мають від них за це жодної подяки. Чому так? Любов і повагу не можна купити за жодні гроші та скарби цього світу. Жива присутність батьків у сім'ї - це найбільше щастя. Коли дитина своїми очима бачить, як у тяжких хвилинах життя, в час смутку, нестатків, випробувань різного роду батьки допомагають один одному, подають руку взаємної підтримки, коли в родині панує постійна атмосфера взаєморозуміння, то такі фактори, мають найбільше виховне значення для формування характеру дитини. Тоді батьки є справжнім ідеалом для своїх дітей, а родинне гніздо найбільшою школою в житті дитини. Коли дитину образили, скривдили - де вона шукає для себе захисту, підтримки? На колінах або в обіймах найближчої особи, тата або мами. Але коли батьків немає поряд, дитина шукає порятунку і захисту в людей, які можуть її захистити, в так званих "авторитетів" у будинку чи місцевості, де проживає, в школі чи у вищому закладі, де навчається. І так поволі наші діти відходять від нас і стають на дорогу свого способу життя. Такі втрати не можна оцінити жодними матеріальними вимірами. І тоді само по собі випливає запитання: що людина здобула і що втратила? Отримала можливість придбати різні матеріальні цінності, але втратила набагато більше свою родину.

Дорогі християнські родини! Пресвята Родина з Назарета - Мати Божа і її Обручник св. Йосиф - дають нам сьогодні живий приклад правдивого християнського життя. Найбільша радість для родини, коли дружина і чоловік, батьки і діти є разом. Разом радіють, веселяться, сумують і плачуть, один одному допомагають, підтримують, радять. Бажаю всім нашим християнським родинам духа вірности, взаємної любови і поваги, духа молитви і розторопності, духа вірности в подружньому житті, яку ви обіцяли один одному, коли складали присягу під час вінчання. Хай Пресвята Родина з Назарета вас благословить і допомагає!

о. Василь КОВПАК
www.saintjosaphat.org