Христос не тільки наново відкриває людству Божий задум щодо подружжя, але сповнює цей задум — єднається, одружується з людством, з Церквою встановлює новий Таїнственний Союз любові, який провіщали пророки.
Церква — як «Народ Божий», «Божа родина», спільнота святих, дітей Божих — «живе Словом і Тілом Христа і таким чином сама стає Христовим Тілом» . Бог, властиво, і сотворив людей на Свій образ, даруючи їм свободу як покликання до любові, до сопричастя, співучасті у Його Божественному житті, сопричастя, яке здійснюється через «скликання» людей у Христі, а це «скликання» є Церквою. Християнське подружжя має особливе місце і роль у житті цієї великої Божої спільноти.
Подружжя охрещених наділене високою гідністю таїнственного знаку благодаті, оскільки відображає єдність Христа зі своєю Церквою , згідно ап. Павла: «Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву й видав себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води зо словом» (Еф. 5:25-26).
Християнське подружжя та й усе християнське життя несе на собі відбиток шлюбної любови Христа й Церкви. Уже Хрещення, що вводить до Божого Народу, є шлюбною містерією: воно подібне до весільної купелі, що випереджає весільну трапезу, Євхаристію — що є спільністю життя з Богом .
Згідно моральної катехизи християнське подружжя — це «передусім Тайна міжособової єдности в Божественній любові, тайна об’явлення Царства Божого у світі» . Це є союз любові чоловіка і жінки, що встановлюють спільноту згідно Божого задуму на все життя: для добра одне одного і для народжування і виховання дітей. Подружжя є найпершою і фундаментальною спільнотою осіб, для яких властивим способом існування і життя разом є «сопричастя»: communio personarum (сопричастя осіб). Тільки особи здатні жити у сопричасті: через відношення «Я і Ти» та «Я і Христос» сопричастя виходить поза межі двох осіб і рухається в напрямку сім’ї, Церкви та суспільства.
Подружжя як сопричастя не може бути чимось тимчасовим, оскільки твориться на образ сопричастя Христа і Церкви:
Християнське подружжя є іконою єдности, якою живе Христос зі своєю Церквою. Як немислимим є, щоб Христос залишив свою Церкву, або Церква, оживлювана Святим Духом, залишила Христа, так несумісними зі суттю християнського подружжя є розлучення, подружня невірність, неприйняття дару нового життя у контексті християнського подружжя.
Християнське подружжя — це Таїнство Христа і Церкви, отже воно вводить чоловіка і жінку у вимір нового життя, освячує подібно до Святих Тайн Хрещення, Покаяння, Причастя та інших. Оскільки подружжя є Таїнством, віруючий і віруюча укладають його у храмі, перед всією Церквою Христовою.
Уділення Таїнства Подружжя для двох християн у східному обряді сьогодні починає відновлювати свою первісну форму зв’язку із Євхаристією , що було втрачено через певні історичні обставини. Сьогодні все частіше можна побачити уділення Таїнства Подружжя в часі Святої Літургії як Пасхальної Жертви Христа, у якій закорінений зміст усіх Таїнств. У Євхаристії Христос здійснює спомин Нового Союзу, в якому назавжди єднається (одружується) з Церквою, для якої віддає Себе добровільно і яку приймає як Своє Тіло. Рівно ж і подружжя засвідчує свою добровільну згоду віддати себе одне одному через жертву власного життя, прилучивши її до жертви Христа за Свою Церкву, що присутня у Євхаристійній Жертві, і тоді, приймаючи Євхаристію, споживаючи те саме Тіло і Кров Христа, подружжя знову і знову стає «одним тілом» у Христі.
Таїнство Подружжя — це джерело благодаті, яким є Сам Христос: «Так як Бог заснував колись Союз любові і вірності зі Своїм народом, так і тепер Спаситель людей і Наречений Церкви виходить назустріч християнському подружжю через Таїнство Подружжя». Він залишається з подругами, дає їм силу йти за Ним, узявши на себе свого хреста, дає силу підніматися з упадків, взаємно прощати одне одному, нести тягарі один одного (Гал. 6:2), коритися одне одному «у Христовім острасі» (Еф. 5:21) і любитися надприродною, ніжною і плідною любов’ю.
Саме тому християнське Подружжя як Таїнство є Таїнством Любови (згідно з Йоаном Золотоустим), бо тільки любов єднає людей з Богом і між собою, бо «від Бога любов» (1 Ів. 4:7) і Бог є Любов (1 Ів. 4:8.16). Любов є «початком і кінцем» (Одкр. 1:8, 21:6, 22:13) всього, є змістом, ціллю і наповненням усього життя. Любов є самою природою Божого життя — незбагненною таємницею для людини. Проте сама Любов Божа вийшла назустріч, відкрилася людині, стала тілом: любов, якою Бог так полюбив світ, знайшла своє вираження у Христі, який є джерелом і посередником всякої любові для людей.
Подружня любов — це особовий вибір, яким долається опір «часу». Хто по-справжньому любить свою дружину, той кохає її заради неї самої, той щасливий від того, що може збагатити її даром самого себе.
Християнське подружжя — це шлях до Бога вдвох, сходження до Бога не поодинці, а разом, мовби одною душею, одним єством, що не змішується, але й не розділюється, хоч і помножується:
Їхнє життя вносить ту суцільність, в яку входять усі складові частини особи — поклик тіла й інстинкту, сила почут¬тя й ефективність, прагнення духа і волі. А це спрямовується до глибокої особистої єдності, яка перетворює злуку в одне тіло і має на увазі лиш одне серце і одну душу; і домагається нерозривності й вірності в остаточній взаємовідданості, відкриваючись для плідності .
Через подружнє єднання здійснюється подвійна мета шлюбу: добро самого подружжя і передавання життя. Тому і до подружньої любови ставиться подвійна вимога: вірності, оскільки Бог є завжди вірний, і плідності, оскільки Божа любов у своїй природі є плідною. Подружня любов подругів не є чимось егоїстичним, замкнутим у собі, але, черпаючи свої сили із Божественної любові Христа, в самому серці подружньої любові з’являється взаємний дар єднання, плід любові — дитина.
Людина є істотою гармонійного поєднання духу, душі і тіла, по своїй суті покликана до єднання, до творення спільноти осіб. Саме тому Бог у своєму задумі сотворив людину чоловіком і жінкою — подружжям, що взаємодоповнюють одне одного, творять спільноту, поєднану тілом і духом із своїм Творцем.
Об’єктивні узи подружжя потрійно з’єднані з Богом через Христа і благодать дії Духа Святого: всі акти любові — здійснення покликання, яке закладене в подружжі, та реалізація його значення як найвищої спільноти любові стають богослужінням, прославою Бога.
В такий спосіб християнське подружжя є іконою Пресвятої Трійці, оскільки у ньому в таїнственний спосіб особи протилежної статі стають єдиним цілим, але відкритим до плідності і спільнотності. Це можна представити собі у спосіб наступних людських відношень :
 роль чоловіка і батька, який дає початок життю, діяльності і розвитку родини;
 роль жінки і матері, яка є підставою спільноти і любові;
 роль дитини, яка є уособленням діалогу спільноти осіб між її батьком і матір’ю, є плодом спільного життя і любові.
Подібно як і відношення у внутрітроїчному житті Пресвятої Трійці: Бог-Отець — як підстава життя; Син Божий — як підстава спільноти; Дух Святий — як підстава єдності у любові.
Отож, християнське подружжя є покликаним до осягнення повноти життя в Бозі, є сопричастям осіб, що має свою закоріненість і подобу у сопричасті Осіб Пресвятої Трійці через сопричастя Церкви з Христом — а це, ще раз варто наголосити, є «велике Таїнство» (Еф. 5:32), яке відкриває Бог тим хто Йому милий.

Християнська Сім’я — домашня Церква, клітинка Тіла Христового, Царства Божого
Своєю природною сутністю подружжя та подружня любов покликані бути плідними, є спрямовані на народження та виховання потомства (Бт. 1:28), на творення більшої спільноти: християнської сім’ї, родини, Церкви. Саме в народженні і вихованні дітей полягає найбільша таємничість співучасті подружжя в акті Божого творіння — це є втілення (воплочення) подружньої любові, це видимі плоди любові подругів, це постійна співпраця у реалізація Божого задуму, Божої любові, оскільки «народження є продовженням створення» (Іван Павло ІІ).
Бог у Своєму задумі встановив сім’ю як близьке спілкування життя та любо¬ві, саме тому християнська сім’я є спільнотою на образ Царства Божого, перетворюється у шлях служіння Христу і в такий спосіб приєднується до спільноти святих. З огляду на це можна сказати, що любов остаточно визначає сутність і завдання сім'ї: стерегти, вияв¬ляти і передавати любов, оскільки вона є живим і дійсним відблиском участі в любові Бога до людей і в любові Христа Господа до Його нареченої — Церкви, через що така сім’я стає вогнищем любові — «домашньою Церквою» .
Настільки величною у Божому задумі є ідея сім’ї, що Христос творить свою Церкву як велику сім’ю, яку від початку планував розвинути із подружжя Адама і Єви, а відносини з Церквою – творить на зразок подружніх стосунків, основою яких є взаємна жертвенна любов. Іншими словами, так як Церкву Христос заснував на зразок Божої сім’ї та встановив на основі відносин любові як із своєю Нареченою, так і християнська сім’я своїм природнім покликанням відображає «в мініатюрі» цілу Церкву : через Таїнство Хрещення входить у Церкву Вселенську, в Євхаристії стається Тілом Христа, а через Таїнство Подружжя як вічний союз двох у Христі стає новою малою Церквою, у якій є присутній Христос . Ця домашня Церква є цеглиною будівлі всієї Церкви Христової, живою її клітиною як і новою плідною клітиною Тіла Христового, яка росте і приносить плоди любові. В такий спосіб, Церква у Таїнстві вінчання народжує малу (домашню) церкву, яка в свою чергу через плідність спільного життя помножує Церкву у своїх дітях, як нових християнах, чи ділах милосердя і апостольської місії поширення Євангелія іншим людям.
Домашня Церква вповні віддзеркалює Церкву Христову, бо є також покликана бути єдиною — як подружжя у Господі, святою — як спільнота святих через життя у Христі, соборною — через рівну гідність усіх членів сім’ї, як образу Божого, й апостольською — через участь у місії голошення Євангелія Христа.
Синод Єпископів Католицької Церкви в 1980 році визначив основні завдання християнської сім’ї : 1) творення спільноти осіб; 2) служіння життю; 3) участь у розвитку суспільства; 4) участь у житті та місії Церкви. Ці завдання зводяться до служіння у розбудові Царства Божого в історії спасіння за посередництвом участі у житті та місії Церкви.
Беручи участь у пророчій, священичій та царській місії Христа, християнська сім’я може бути представлена у наступний спосіб:
а) Спільнота віруючих, які голосять Євангеліє
Згідно свого пророчого завдання, християнська сім’я приймає та звіщає Боже слово, щодня зростає у вірі і тим голосить Євангеліє. Подружжя, приймаючи Слово Боже, яке об’являє Добру Новину для їхнього подружнього і сімейного життя, лише у вірі «спроможні відкрити і бути вдячними за ту гідність, до якої Бог хотів піднести подружжя і сім’ю, роблячи їх знаком і місцем любові між Богом і людьми: між Ісусом Христом і Церквою — його нареченою».
Папа Іван Павло ІІ, послідовно продовжуючи своїх попередників, зауважує, що проповідування Євангелія великою мірою сьогодні залежить від домашньої Церкви.
Домашня Церква в глибині своєї сутності покликана до того, щоб стати знаком присутності Христа і Його любові. В першу чергу це стосується батьків, які уприсутнюють Христа своїм дітям, а відтак, усі разом — для тих, які ще не вірують, і навіть для тих християнських сімей, які вже більше не живуть згідно з прийнятою вірою. Християнська сім’я як «мала Церква» покликана бути подібною до «великої Церкви», покликана стати «знаменом єдності для світу, щоб цим виконати своє пророче завдання: свідчити Царство і мир Христа, до якого крокує увесь світ».
б) Спільнота діалогу з Богом
Так як «Слово стало тілом, і оселилося між нами» (Ів. 1:14), так і Євангеліє, яке приймає сім’я з вірою, починає жити у ній як постійний діалог з Богом через життя святими тайнами і жертвоприношення власного життя та молитви, що все глибше і глибше втаємничує християнську сім’ю у життя Боже.
Християнська сім’я базується на фундаменті Таїнства Подружжя, що є Таїнством трьох: подругів і Христа. Християнські подруги, чоловік і жінка, в злуці з Христом мають найважливішу роль спілкування у сім’ї і відповідальність перед Богом за одержаний дар любові, благодать якого діє на всю родину.
в) Спільнота, що служить людині
Царська місія християнської сім’ї, яка прийняла Слово Боже, живе у молитві і благодаті Святих Таїнств, полягає у служінні ближнім, а отже і Христові, поширюючи в такий спосіб Його «царство правди і життя, царство святості і благодаті, царство справедливості, любові й миру».