У теперішніх часах побутують тисячі гасел про реформування подружжя. Якщо розміркуємо як слід, то пересвідчимося, що ця реформа може відбутися тільки в одному напрямку: ми повинні повернути подружжю первинні основи віри, зберегти його нерозривність і чистоту, оскільки від цього залежить, чи житиме людство, чи загине!

Фактом є те, що держава не може обійтися без родини, але правдою також є те, що сама держава не може дати сім'ї моральних основ, які забезпечили б її розвиток.

Жодна держава у світі не є задоволена розлученнями. Кожен знає, які фатальні наслідки для народу є результатом розлучень. Тому кожна держава прагне, щоби подружжя були якомога тривалішими. Але бачимо, що без релігійної допомоги ці старання держави підупали, як давній Рим за часів Августа.

За часів Августа розлучення були дуже модними. Кесар з метою рятунку подружжя, яке було під загрозою, видав два суворі закони: один у 4 році після Христа, так званий "Lex Julia", другий у 9 році, так званий "Lex Poppaea". Водночас призначив нагороди для чисельних родин, з іншого боку, наклав покарання на тих, які не хотіли вступати в подружні зв'язки і на бездітні подружжя.

Яким був результат всього цього? Жодного! Нічого не допомогло. Чому? Послухаймо, що скаже історія. Той самий Август, який видав ці суворі приписи, сам жив у нелегальному подружжі і цим дав красномовне свідоцтво того, що державні закони не досягають мети, коли йдеться при виховання сумління громадян.

Тепер розуміємо, яку важливу працю виконало християнство, коли піднесло подружжя до гідності тайни. Першим плодом хреста було створення ідеалу християнського подружжя; це історичний факт, завдяки якому християнство на руїнах стародавнього світу заклало фундамент християнської культури.

Хто все це ретельно обміркує, мусить визнати, що людство зробило фатальну помилку, коли спротивилося Божій волі і почало розлучати подружжя. Внаслідок цього в людському житті утворилася рана, суспільні чесноти ослабли, захиталися їх підвалини, похоті, сваволя та капризи потоптали Божий закон.

Це правда, що нерозривність тягне за собою трагедії та жертви, як і кожне інше правило чи закон. Але добро загалу стоїть понад особистими інтересами і зиском; для вигоди одиниць не можна нехтувати правилами, які служать для добра загалу. Якщо відступимо від цих правил ― як це вчинило людство, коли погодилось на розлучення ― ми опинимося у прірві, з якої не виберемося ніколи.

Чи не дивимося з жахом, як з дня на день множаться причини розлучення? Раніше за розлучення клопотали тільки у виняткових випадках; помалу, щоразу більше зростала кількість надуманих причин, і, врешті, люди хочуть знищити саме подружжя. Зрозуміло, що людина дійшла до цього, тому що оперлася на фальшиві засади. Якщо не дбаємо про своє вбрання, то швидко порветься.

Добре знаємо, що родина є основою розвитку народу! Знаємо, що найгарніші суспільні програми залишаться лише пустими фразами, якщо вони не мають на меті передусім родину. Знаємо, чого найбільше потребує суспільство в нинішніх часах: зміцнення родинного життя. Це потрібніше, ніж мистецтво, наука, техніка, сільське господарство, промисловість і торгівля ― бо вони процвітають і живляться з родин. І навпаки: розпад родини тягне за собою незліченні моральні втрати; народ, родини якого розлітаються, зникає з обличчя світу.

З болем мусимо ствердити, що більшість держав у певній мірі піддалися течіям, що підривають ідеал подружжя, але зате з тим більшою радістю дякуємо Церкві, яка завжди охороняла і зараз стоїть на сторожі чистоти науки Христа про подружжя.

Скільки разів з цієї причини їй віщували смерть! "Церква загине, якщо і надалі буде обороняти свої закостенілі форми, якщо не поступиться і не буде поблажливою до сучасного життя". Ні! Церква не може поступитися, якщо її поступливість принесла би згубу і смерть! Її святим обов'язком є утримувати родину на ідеальних висотах, на яких первинно її помістив Бог, а Христос підніс до гідності тайни.

Не знаємо, яка доля чекає культуру Заходу, а разом з нею і Церкву Христову, але певно, що доля Європи буде залежати від того, чи вдасться збудувати в ній нову християнську культуру, бо давня вже розсипалась. Також фактом є те, що збудувати нову християнську культуру вдасться лише тоді, коли її фундаменти спочинуть на ґрунті ідеального, християнського подружжя.

Над будівництвом, над зміцненням містичного Христового Тіла повинні працювати не тільки священики, але й вірні: "щоб не було роздору в тілі, але щоб члени дбали однаково один про одного" (1 Кор. 12, 25). Тільки тоді в Церкві розквітне нова весна, коли не тільки єпископи і священики, але всі вірні спричиняться до її відбудови. Церква тільки тоді відновиться, зміцниться і стане гарнішою, коли християнськими стануть родина, подружжя, батьки і діти.

Світ заточується, як п'яний велетень. Здається, що хвилі підлості і нікчемності заллють землю, як колись води потопу за часів Ноя. Якби це сталося, якби загинуло все, що гарного і великого людство виплекало протягом тисяч років, то і тоді серед бурхливих хвиль спокійно попливе другий ковчег Ноя, Католицька Церква, оберігаючи в собі нову родину Ноя ― котра врятує людство від загибелі чистим, сильним та ідеальним родинним життям! Не торгівельні конференції, не машини, не профспілки, не мирні договори ― але батьки і матері врятують світ: батьки працею, матері любов'ю; батьки і матері християнські!

Людство з жахом спостерігає, що родинне життя стоїть над прірвою, що всі культурні цінності є під загрозою. Біологи, політики, вихователі терміново шукають виходу. Тисячі думок та планів кружляють у людських розумах. Але немає іншого способу врятувати родинне життя, як тільки через повернення до давніх покинутих законів Бога і природи ― через повернення до ідеалу християнського подружжя. Найпевніша запорука у новому тисячолітті для нашої держави, найефективніша євгеніка (вчення про поліпшення "людської породи" біологічним шляхом, що виходить із визнання фізичної і психічної нерівноцінності рас, біологічного походження класів, класової нерівності. ―Прим. ред.), найгарніша відбудова раси ― це євангельський закон: Рятуйте ідеал святості подружжя, і врятуєте народ і державу.

* * *

Дорогі в Христі! Сходову клітку берлінського Нового музею (нім. Neues Museum) оздоблюють величні історичні картини Каульбаха (нім. Kaulbach). Одна велика картина представляє зруйнування Єрусалима. У приголомшливих сценах видно загибель вибраного народу. Єрусалимська святиня стоїть у полум'ї; ангели, які виконують вирок Творця над містом, озброєні вогненними мечами. Праворуч видно звитяжного воєначальника Титуса на чолі римських легіонів, ліворуч у глибині йдуть гордовиті, засмучені і безсильні давні провідники єврейського народу. Посередині картини на першому плані стоїть первосвященик і хоче вбити себе кинджалом, але жінка і діти благають, щоби він вбив спершу їх... Страх, розпач, безнадійність і руїна промовляють з тої картини.

Однак ні! Друга половина картини говорить про щось інше. Там бачимо християнську родину, яка на мулах втікає з міста, що загибає; на одному сидить мама з двома дітьми біля грудей, за ними сидить ще одна дитина, на другому ― самі діти. Перед ними йде хлопець і співає псальми з піднесеними до неба очима. В кінці йде батько, також співає псальми. Над ними піднімається група ангелів: віра, надія і любов, які тримають в руках не вогняні мечі, але сяючу монстранцію Пренайсвятішої Тайни.

На цій монументальній картині, яка ідеально підходить, щоби закінчити сьогоднішню проповідь, бачимо ще один епізод: з натовпу стривожених євреїв вибігає троє хлопців, ледь напіводягнених і благальним жестом кидаються перед християнською родиною, що втікає: заберіть нас, не дайте нам загинути! Одне з християнських дітей сердечною усмішкою запрошує їх, щоби йшли разом...

У сердечній усмішці тієї дитини є наша надія! Бо хто не розуміє, що означає для нас ця картина? Хто не бачить, що над небом збунтованого родинного життя вже підноситься Божий гнів? Хто не чує, як тріщать і падають колись сильні мури святині домашнього вогнища, ховаючи під руїнами наші цінності: чесноти, щастя, культуру ― все, що гарного і великого створила на землі людина?!

Є лише один спосіб вийти з цього нещастя: католицькі родини мусять покинути отруєні трясовини фальшивих гасел і перекручених моральних понять, мусять повернутися до ідеалу християнського подружжя і поширити його по цілому світі.

Нічого більше сьогодні не потребуємо, окрім християнських родин. Якщо світ має уникнути загибелі, то його врятує християнська родина.

Родина, яка виховує чистих дівчат і шляхетних юнаків!

Яка поширює спокій, лад і щастя!

Яка є чарункою і фундаментом правдивого людського життя!

Яка відбудує і зміцнить знищене гріхом людство!

Боже! Просимо Тебе: бережи, зміцнюй і благословляй наші християнські родини! Амінь.

З циклу проповідей єпископа Тіхамера Тота

www.saintjosaphat.org