Найпершими і найважливішими вихователями дітей є, безперечно, батьки, бо вони володіють найбільшою компетенцією у цій справі і поділяють виховну місію з іншими особами чи інституціями - такими, як Церква і держава. Коли починається виховання дітей? Існують різні думки і погляди. Одні вважають, що виховання починається вже із зачаттям дитини в лоні матері, тому радять батькам, особливо матерям, правильне харчування і життя без нервових стресів. Інші кажуть, що воно починається тоді, коли дитина з'являється на світ, ще інші - коли дитині виповниться 6-7 років, тоді вона починає аналізувати і розрізняти добро і зло.

Процес виховання дітей дуже складний і відповідальний. Він вимагає не тільки доброї волі, але й великих зусиль, співпраці батька і матері. Не добре, коли один будує, а другий руйнує. Батько своїм авторитетом повинен підтримувати добрі настанови матері. Більше того - у завданні виховання своїх дітей батьки повинні пам'ятати про "дві фундамен­тальні істини: перша, що людина покликана жити в правді і любові; а друга, що кожен самоутвер­джуєтьсч через щирий дар себе". Чоловік і жінка, ставши "одним тілом" через подружні узи, роз­діляють обов'язок виховання своїх дітей через добровільну співправцю.

Сім'я має вирішальне значення у формуванні емоційного світу самосвідомості і моральних засад у перші роки життя. У формуванні релігійної позиції, тобто способу ставлення до Бога, суттєве значення має ознайомлення дитини з надприродними цін­ностями та сприяння формуванню емоційного зв'язку з ними. Третій елемент позиції, який тісно пов'язаний з двома попередніми, - це готовність до певної поведінки стосовно Бога і людей. Тут важливі релігійні практики, у які дитину можна поступово вводити вже з другого року життя. Знак Святого Хреста, молитва, участь у Св. Літургії і Таїнствах можуть стати родинним переживанням. Отже, виховання у вірі з боку батьків має починатися від наймолодшого віку дитини. Воно виявляється вже тоді, коли члени сім'ї допомагають одне одному зростати у вірі завдяки їхньому християнському свідченню, часто мов­чазному, але постійному, що відбувається у ритмі щоденного життя, прожитого за наукою Євангелія. Важливим у християнському вихованні є останнє Христове доручення - катехизація, яке Церква завжди вважала одним зі своїх основних завдань, тому що перш ніж відійти до Отця, воскреслий Ісус Христос дав учням завдання: зробити учнями всі народи та навчати їх зберігати все, що Він заповів (Мт. 28, 19). Він доручив їм місію і владу пояснювати авторитетно все, чого Він їх навчав - Його слова, Його діла, Його чуда, Його заповіді, і дав їм Св. Духа - виконувати таке завдання. Катехиза - це виховання у вірі дітей, підлітків, дорослих, яке включає навчання християнської науки, щоб ввести їх у повноту християнського життя. Якщо цього не зроблено або зроблено погано, відтворити втрачене надзвичайно важко. В умовах сім'ї вкорінюються основні якості, здібності, нахили, таланти і звички дітей. Добрі батьки систематично сприятимуть розвитку під час навчання дитини в школі і на подальших етапах її розвитку. Тому важливу роль у вихованні відіграють духовні цінності (релігія, мораль, наука, культура, мистецтво тощо), які забезпечують моральний, інтелектуальний, естетичний розвиток особистості, відповідальне ставлення до Бога, людини, навко­лишнього світу, свого роду, рідного краю, віри, мистецтва, формують уміння цінувати і прагнення примножувати духовне багатство країни. Отже, виховання - це цілий процес розвитку почуттів, волі, оцінка явищ життя, формування характеру. Людина може бути освіченою, але бездуховною, навіть злою. Безумовно, людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Виховує все: люди, речі, явища, але передусім і більше всього - люди. Зі всім складним світом довколишньої дійсності дитина входить у безконечне число відношень, кожне з яких постійно розвивається, переплітається з іншими, ускладнюється фізичним і моральним ростом самої дитини. Увесь цей "хаос" начебто не піддається ніякому обліку, проте він створює в кожний момент певні зміни в особистості дитини. Спрямовувати цей розвиток і керувати ним - ось завдання виховання.

Батьки повинні допомогти своїм дітям стати Божими дітьми. Їм належить створити таке сімейне середовище, оживлене любов'ю та пошаною до Бога і людей, що сприяло б повнокровному, індиві­дуальному та соціальному вихованню дітей. Отже, в християнських сім'ях релігійне виховання є основою морального виховання дітей. Релігія є загальною і живою основою всього людського життя, сприяючи правильному і повному розвитку окремих його сторін. Тільки завдяки релігії може бути задоволене прагнення людини до пізнання істини. Тільки релігія відкриває глибину пізнання Бога і дає повне істинне щастя кожній віруючій людині, бо лише в Бозі людина може бути щасливою. Саме релігія повинна складати основу всього виховання і всього життя дитини, і щоб це проявлялося не в одному лише знанні про Бога, але мало глибокі корені в серці і направляло волю до вдосконалення дій. Дбаючи про християнське виховання, батьки повинні докласти великих зусиль у зміцненні віри і релігійних почуттів таких, як: страх Божий, любов до Господа, відданість, вдячність, а також необхідність коритися Його волі, виконання якої для людини повинно бути обов'язковим. "Немає нічого важчого за мистецтво виховання. Але батьки звертають увагу тільки на те, щоб їхні діти одержали добру освіту. Чи не безглуздо вчити дітей мистецтва, посилати їх для цього в училища, нічого не шкодуючи для того, а про виховання християнське не дбати? Ми ж самі першими й пожинаємо плоди такого виховання наших дітей, бачачи їх зухвалими, нестриманими, роз­бещеними" (Св. Йоан Золотоустий). Оскільки всі помисли батьків спрямовані на світське життя, тому вони плекають більше розумові здібності дитини, забуваючи про серце, яке є осередком релігійно-морального життя.

Такі засади релігійного виховання, як пізнання Бога, батьки здійснюють тоді, коли звертають увагу дитини на причиновість, доцільність, красу всесвіту, бажання досконалості, на спонукання дітей до думки про Боже Провидіння. Релігійне життя не може обійтися без волі, без змушення себе відвернутись хоч на короткий час від гамору світського життя, щоб подумати про Бога, про свою душу, про молитву. Батьки повинні навчати дітей упорядкувати своє внутрішнє життя щоденними іспитами совісті і зробити все, щоб заохотити дітей до читання духовної літератури (релігійні журнали, газети). Книжка - це перший промінчик батьків у націо­нальному вихованні, релігійному зростанні, впевненості, а також друг дітей, що вказує шлях до пізнання Бога - щастя, добра і краси.

Родинне вогнище повинно бути пронизане Святим Духом, який присутній в любові Пресвятої Трійці і своєю присутністю, своєю силою, внутрішнім з'єднанням членів будує одне тіло, дає взаємну любов. Батьки поділяють свою місію також з іншими особами або інституціями - наприклад такими, як Церква і держава. Отже, релігійне виховання полягає у введенні дитини в надприродну дійсність за допомогою формування близьких взаємин з Богом та залучення її в спільноту Церкви. Що означає - залучити дитину до спільноти Церкви, яка є Містичним Тілом Христа? Можливо, таке визна­чення не цілком зрозуміле, але тільки тому, що для пояснення дуже складних справ бракує відповідних слів. Тіло - це те, що нам найближче. Поруч стоїть стіл, за яким я сиджу, ще ближче одяг, але тіло - найближче: так близько, що є мною, а я тілом, хоч водночас я - це більше ніж тіло. Отже, вислів "Христове Тіло" для визначення Церкви вказує на найбільшу, яку тільки можемо собі уявити, близькість. Як залучити дитину до такої близькості з Господом? "Бо де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я серед них" (Мт. 18, 20). Можна сказати, що де двоє або більше людей зібралися з любов'ю, там перебу­ває Господь. Якщо в родині панує любов: чоловік кохає дружину, батьки люблять дітей, діти - бабусю, свекруха - невістку, там є Бог. Христос наближається до родини так близько, що вона стає Церквою.

Віруючі батьки прагнуть передати дітям свою віру та свою релігійність. Часто вони стикаються з труднощами, бо їхня власна релігійність незріла, а любов - недосконала, і батьки бачать, що не можуть бути взірцем. Але на шляху до Господа батьки не мусять бути для дітей взірцем у значенні кінцевого пункту - діти можуть їх перевершити. Батьки мусять бути тільки взірцем у невтомних стараннях і прагненнях, у вірності обраній меті. У релігійному житті можна багато почерпнути від дітей. Їхні запитання змушують замислитись над багатьма проблемами. Спільна з дітьми молитва зміцнює віру в дорослих. Прохання, щоб Господь підтримав наші невмілі виховні зусилля, навіть якщо не видно їх результатів, виражає надію, а любов до дітей наближає до Бога.

В теперішній час особливо помітно зменшився вплив родини на виховання дітей, і це є небезапечним явищем. Небезпечним тому, що або хтось інший може цю важливу частину виховання, яка належала раніше родині, взяти в свої руки, або ця частина виховання зовсім стане занедбаною і тим саме загрожує катастрофічними наслідками для нового покоління. Батьки повинні обмежувати пересиджува­ння дітей при телевізорі, комп'ютері та Інтернеті, бо всі ці засоби масової інформації шкідливо впливають на виховання дітей і є небезпечним явищем.

Турбота про дітей, піклування про те, щоб вони стали християнами, намагання дати їм християнське виховання - все це знаряддя, що забезпечує не лише світле майбутнє, а й дає запевнення, що завтра таким батькам не буде соромно за свою дитину. Виховання у вірі з боку батьків - виховання, що має починатися від наймолодшого віку дитини - виявляється вже тоді, коли члени сім'ї починають зростати у вірі завдяки своєму християнському свідченню, що відбивається у ритмі християнського життя, прожитого за наукою Євангелія. Факт, коли правди, які стосуються головних проблем віри і христи­янського життя, обговорюють у сімейному сере­довищі, просякнутому любов'ю і пошаною, часто накладає на дітей вирішальний відбиток, який залишається на ціле життя. Самі батьки мають користь із цього зусилля, тому що в такому катехитичному діалозі кожен одержує і дає. Тому християнські батьки повинні старатися приготувати себе до такого служіння своїм дітям. З боку батька і матері потрібні зусилля, щоб здійснити своє послан­ництво як у духовному, так і фізичному вимірі. У міру сил батьки повинні працювати, старатись, турбу­ватись, але при цьому їм потрібно молитися, бо зусилля і надія, що Бог допоможе у виконанні функції батьківства, веде до глибокого розуміння віри.

Важливим елементом релігійності є ставлення дитини до інших людей: "Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить" (1 Йо 4, 20). Навчитись любити можна не інакше, як через досвід. Любов батьків між собою, батьків та дітей, братів та сестер дає змогу якнайбільше наблизитись до Господа, який є любов'ю, вводить Його в сім'ю. "Бога ніхто ніколи не бачив. Коли ми любимо одне одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала" (1 Йо. 4, 12).

У Катехизмі Католицької Церкви сказано: "Категоричною вимогою є надавати молодим людям відповідне і вчасне навчання, найперше у серці самої їхньої родини, про гідність подружньої любові, її роль і завдання".

Тому батьківська сім'я - важливий інститут соціалізації раннього дитинства, виховання дітей і молоді для зміцнення і практикування чеснот милосердя, сумління, стриманості, мужності та цнотливості.

Ірина СОБЕЙКО

www.saintjosaphat.org