Про щастя склалося ряд стереотипів, неправильних уявлень, міфів. Корисно буде розглянути деякі з них.»

Міф перший : сімейне щастя – це результат великого везіння; подружжю дуже пощастило, вони ідеально підходять один одному і тому щасливі.

Насправді випадки, коли подружжя спочатку складає дуже гармонійну пару і в їхній сім’ї відразу панує мир і лад, є рідкісним винятком. Більшість благополучних пар прийшли до сімейної згоди не відразу, і їх щастя – це підсумок дуже великої сумісної праці. Але навіть якщо щось дається відразу і без зусиль, то, як правило, це і не дуже цінується. Що ви більше цінуватимете: спадок американського дядька, що несподівано звалився на вас, чи ті ж гроші, але зібрані за довгі роки і зароблені важкою працею? До того ж, мало, зробивши правильний вибір, отримати в дар сімейне щастя – потрібно його ще зберегти. І щаслива сім’я – це завжди заслуга подружжя, нагорода за їх працю.

Тепер про гармонію. Я знаю цілком щасливі сім’ї, де чоловік та жінка володіють дуже непростими характерами і зовсім не є якимись ідеальними людьми. Навпаки, мають немало недоліків і навіть шкідливих звичок. Але вони навчилися ставитися з розумінням до немочі своїх половинок і любити їх зі всією їх недосконалістю.

Бувають пари, де сходяться настільки різні люди – просто «хвиля і камінь, лід і полум’я», – що тільки дивуєшся. Один відомий мені настоятель храму володів просто вогненним характером, всім від нього діставалося, а дружина у нього була дуже тиха і покірна, говорила ледве чутним голосом. Вона вміла пом’якшити, врівноважити запальний характер батюшки, і вони чудово ладнали.

» Міф другий: для того, щоб сім’я була щасливою, потрібні особливі умови, а без них щастя неможливе.Наприклад: для щастя обов’язково потрібно мати багато грошей, зручне, просторе житло, хорошу машину.

І, звичайно, для щастя потрібні діти. Якщо все це є, сім’я буде щаслива, якщо ні, тоді ніякого щастя не вийде. Звичайно, всі вище перераховані  блага не перешкодять жодній сім’ї і можуть дуже допомогти подружжю стати щасливим. Але, як не дивно, можуть і ніяк не сприяти сімейному щастю. Все залежить від самих людей. Думаю, майже кожному відомі приклади, коли дуже забезпечені сім’ї – з дітьми, квартирами, машинами і заміською нерухомістю – були дуже нещасні. Серед відомих мені нещасливих сімей більшість дуже добре забезпечені. Ніби все мають, а найголовнішого у них немає.

І, навпаки, навіть дуже важкі умови помешкання і брак засобів не заважають люблячим людям бути щасливими. Я знаю одного отця диякона, який живе з дружиною і п’ятьма дітьми в однокімнатній квартирі, і скажу, що дбайливішого і щасливішого чоловіка і батька важко знайти. Він проживає поряд з храмом і між службами використовує кожну вільну хвилину, щоб побути з дружиною і дітьми, чимось допомогти їм.

Навіть відсутність дітей, хоча і є важким хрестом, не заважає багатьом подружжям бути щасливими. Інший мій знайомий, протодиякон, вже багато років живе в шлюбі, але Бог не дав їм з дружино дітей. Звичайно, вони дуже сумують, але це не заважає їхній подружній любові. Коли отець протодиякон розмовляє з матушкою навіть по телефону, голос у нього змінюється, стає дуже ніжним, ласкавим.

Відомі мені і протилежні приклади, коли навіть наявність п’яти і більше дітей не рятувало вінчаних церковних людей від розлучення. «Навіщо і скарб, коли в сім’ї лад», – свідчить народна мудрість. Ніхто, звичайно, не заперечує, що подружжя повинне прагнути створити хороші матеріальні умови для себе і своїх дітей, але найголовнішими цінностями завжди будуть мир, лад, тепло, дружна атмосфера в сім’ї. Ось без них сімейного щастя точно не побудувати. Одного разу в інтернеті проводився конкурс на кращу сімейну історію про щастя – «Просте щастя, якому десять років».

Мені сподобалася невелика історія однієї сім’ї, яка взяла участь в цьому конкурсі. Ось що написало це подружжя: «Ми – це сімейна пара Катя і Міша. У нас двоє синів. Можливо, все, про що тут написано, банально і нудно, але це наше життя, наше щастя. Нині нашій сім’ї десять років – такий, здавалося б, маленький, ювілей. А скільки пережито радощів і труднощів! Ми середньостатистична сім’я, що живе в сільській місцевості, працює на заводі. Доходи наші скромні, і вистачає тільки на найнеобхідніше. Але ми і цьому раді, хоча кому не хочеться мати всього відразу. Все в житті нам дістається великою працею. Найбільше щастя «привалило», коли на світ з’явилися відразу два синочки. Тепер все життя присвячене тільки їм. Якось само собою прийшло усвідомлення того, що тепер ми єдині, у нас сім’я, а значить – загальні плани, загальні думки, загальні справи. З двома малюками нудьгувати було ніколи. Нагодувати, попрати, прибрати, погуляти, погратись, сходити в магазин – все робили разом, спільно або розділяли обов’язки. Що не уміли і не знали – тому життя учило, життя ламало. Турбот вистачає і зараз. Але коли чоловік і дружина живуть єдиними думками, єдиними відчуттями, можна і гори звернути. Весь вільний час проводимо разом з сім’єю. Басейн, походи на природу, катання на лижах, кіно, розваги і поїздки – тільки з дітьми і ради дітей. Без них ми навіть не уявляємо собі ні життя, ні відпочинок. Тільки діти розмальовують наше життя у веселкові фарби. Турбота про них – радість, а не тягар. З поступовим зростанням дітей приходило нове осмислення життя, бачення світу зовсім з іншого боку. Щастя – мати свій будинок, де завжди тебе хтось чекає, де ти комусь потрібний. Де тебе не просто розуміють, а люблять всією душею. Величезна радість – щодня бачити, як ростуть твої діти, допомагати пізнавати їм цей дивовижний світ, учити чомусь новому, спілкуватися з ними. Ніякі скарби, ніяка кар’єра не можуть замінити цей крихкий, маленький світ благополуччя, розуміння і любові. Хіба не щастя чути від близьких тобі людей, нехай не щодня, але досить часто, впродовж десяти років: «Я тебе люблю»?! І за дрібним клопотом, нескінченними домашніми справами приходить розуміння того, що ось воно – наше сімейне щастя».

» Міф третій: подружнє щастя – це як в голлівудських фільмах про любов: постійне свято життя, закоханість, яка ніколи не припиняється, море пристрасті, драйву (як говорить молодь) і романтики. І взагалі життя щасливої сім’ї проходить без усяких проблем і скорботи.

Насправді ні в одній, навіть дуже щасливій, сім’ї пристрасть і закоханість вічно продовжуватися не можуть. Все це повинно перейти в рівне, спокійне, радісне душевне відчуття взаємної прихильності, любові і сімейної єдності. Та і втомитися можна від бурхливих емоцій. По-моєму, велике виявляється в малому, і для мене особисте щастя завжди складається з якихось звичайних, повсякденних приємних дрібниць. Якщо не уміти бачити їх в кожному дні, то і велику радісну подію можна не помітити. Щастя – це коли знаходиш вранці записку від дружини з проханням купити продукти, а в кінці – приписка: «Я тебе люблю». Або коли, виходячи з будинку, прощаєшся з дитиною, хрестиш її, і вона теж у відповідь «благословляє» тебе своєю маленькою ручкою. Або коли купуєш дружині яку-небудь дрібницю – не на честь свята, а просто так – і бачиш в її очах щиру радість і подяку – значить, догодив.

Щастя – це і нова скатертина на столі, і простий, але смачний обід, і чашка гарячого чаю, подана дбайливою рукою, коли втомлений приходиш з роботи, і похід за грибами всією сім’єю… Та багато ще всього. Кожен день дає щось нове. Псалмоспівець Давид говорить: «Цей день створив Господь: зрадіємо і звеселимося в ньому» (Пс. 117, 24). Бог дав день, дав їжу, дав сім’ю, а значить, вже є привід для радості і щастя. Тільки треба уміти розгледіти їх в кожному дні.

Що ж до проблем, спокус і скорботи, то вони, на жаль, не минуть жодну, навіть найблагополучнішу, сім’ю. Просто в щасливій сім’ї правильно ставляться до скорботи. І вони не руйнують сім’ю, а тільки роблять її міцнішою, дружнішою.

» Міф четвертий: щастя і благодать наступлять в нашій сім’ї тільки тоді, коли мої близькі виправлять свої численні недоліки і поводитимуться так, як хочеться мені (адже я краще знаю, що нам потрібно для щастя). Інакше слід пошукати щастя десь у іншому місці.

Дуже поширена точка зору. Немало чоловіків і дружин намагаються день за днем, рік за роком перевиховати, змінити своїх благовірних, думаючи, що цим самим вони дійсно допоможуть їм стати кращими, і наївно вважаючи, що так вони зможуть досягти хороших стосунків у сім’ї. Змучивши себе та інших, зрозумівши, що справа не зрушується з місця, вони роблять висновок, що їм просто дуже не повезло з дружиною або чоловіком, і вирушають на пошуки сімейного щастя. Але, як правило, ніякого щастя в новій сім’ї не знаходять. Тому що, як вже було сказано, не буття визначає свідомість, а наш власний погляд на людей і наше життя визначає наше буття: щасливим воно буде або ж нещасним.

Звичайно, це дуже зручна позиція: у всіх моїх сімейних бідах винна моя друга половина. Зручна, але абсолютно неконструктивна і безплідна. По-перше, іншої людини переробити не можна; по-друге, у важкій сімейній ситуації завжди обопільна провина. Спираючись на приклади благополучно розв’язаних сімейних конфліктів, можу сказати, що ситуацію вдавалося змінити на краще тільки тоді, коли хоч би один член сім’ї усвідомлював свої помилки і починав їх виправляти. Не намагався переробити оточуючих, а змінювався сам і змінював своє ставлення до близьких.

Приведу тільки один приклад. Кілька років тому до мене прийшов молодий чоловік і розповів, що від нього пішла дружина, забравши двох дітей. У їх сім’ї склалася важка ситуація, і винні в цьому були і чоловік, і жінка. Він, звичайно, дуже переживав і хотів все виправити. Оскільки він неодноразово сповідався у мене, мені було неважко вказати йому на ті сторони його характеру, які дуже заважали його сімейному щастю. Переконати його по-справжньому почати боротися зі своїми пристрастями вдалося не відразу. Але тільки тоді, коли він почав виправлятися сам, боротися з собою, стосунки з дружиною покращилися. Він пройшов довгий, нелегкий шлях до примирення з дружиною – довелося ніби заново завоювати її любов, але, з Божою допомогою, вони знову разом.

І кожну людину, яка приходить до мене за порадою і запитує, як поліпшити стосунки в сім’ї, я прагну спонукати розпочати з себе. Тільки любов’ю, пошаною і хорошим ставленням ми зможемо позитивно вплинути на іншу людину. То де ж шукати ключі від щастя?

«Щастя ключі в своїх руках шукай», – говорить прислів’я. Як завжди, народна мудрість потрапляє просто в ціль. Наше щастя ми творимо з допомогою Божою, але своїми власними руками. Інавіть, якщо воно дається нам відразу – як дар, як манна небесна, треба ще побачити його і зберегти. А це теж чимала праця.

Духовний оптимізм, тобто правильний, світлий погляд на речі, не приходить сам собою, він, як говорить філософ Іоанн Ільїн, «отримується в духовній зрілості». Навіть якщо людина народилася з цим відчуттям, без внутрішньої духовної праці вона може легко його втратити.

Без любові, без хороших стосунків з людьми щастя, особливо сімейне, також неможливе, а хороші стосунки з людьми – це теж праця. Але чим більше в нас буде любові, тим щасливішими ми будемо. І, звичайно, щастя – це подяка Богові за все, що Він нам посилає. Будьте щасливі!