Сімейне життя - приватна справа кожного. Але оскільки сім'я вважається домашньою церквою, то і тут можна говорити про церковний етикет. 

Церковне благочестя і домашнє благочестя взаємозв'язані і доповнюють один одного. Справжній син або дочка Церкви залишаються такими і поза церквою. Християнський світогляд визначає весь лад життя віруючого. Не стосуючись тут великої теми домашнього благочестя, торкнемося деяких питань, що стосуються етикету.

Звернення. Ім'я. Оскільки ім'я правовірного християнина має містичне значення і пов'язано з нашим небесним покровителем, то воно повинне вживатися в сім'ї по можливості в повній формі: Микола, Коля, але не Кольчик, Колюня; Інокентій, але не Кеша; Ольга, але не Ляля і тому подібне. Вживання пестливих форм не виключається, але воно має бути розумним. Фамільярність в мові часто свідчить, що незримо стосунки в сім'ї втратили трепетність, що повсякденність взяла верх. Неприпустимо також називати домашніх тварин (собак, кішок, папуг, морських свинок і так далі) людськими іменами. Любов до тварин може перетворитися на справжню пристрасть, яка зменшує любов до Бога і людини.

Будинок, квартира церковної людини повинні являти собою приклад життєвої і духовної відповідності. Обмежуватися необхідною кількістю речей, предметів кухонного вжитку, меблями - означає бачити міру духовного і матеріального, віддаючи перевагу першому. Християнин не женеться за модою, це поняття взагалі має бути відсутнім в світі його цінностей. Віруючий знає, що кожна річ вимагає до себе уваги, часу, якого часто не вистачає на спілкування з близькими, на молитву, читання Священного Писання. Знайти компроміс між Марфою і Марією (по Євангелію), виконувати по-християнськи сумлінно обов'язки господаря, господині будинку, батька, матері, сина, дочки і при цьому не забути про єдине на потребу - це ціле духовне мистецтво, духовна мудрість. Поза сумнівом, духовним центром будинку, що збирає в часи молитви і духовних бесід всю сім'ю, має бути кімната з добре підібраним набором ікон (домашній іконостас), який зорієнтовує тих що моляться на схід.

Ікони мають бути в кожній кімнаті, а також на кухні і в передпокої. Відсутність в передпокої ікони зазвичай викликає у віруючих людей, що приходять в гості, деяке замішання: увійшовши до будинку і бажаючи перехреститися, вони не бачать образу. Збентеження (вже з обох боків) викликає і незнання або гостем, або господарем звичайної для віруючих форми вітання. Той, що входить вимовляє: "Молитвами святих отців наших. Господи Ісусе Христе Сине Божий, помилуй нас", на що господар відповідає: "Амінь"; або гість говорить: "Мир вашому дому", а господар відповідає: "Із миром приймаємо".

У квартирі церковної людини духовні книги не повинні знаходитися на одній полиці з мирськими, світськими. Духовні книги не прийнято обертати в газету. Церковну газету не використовують для побутових потреб. Духовні книги, журнали, газети, які стали непригодними, спалюють.

У червоному кутку поряд з іконами не розміщують портрети і фотографії дорогих господарям людей.

Ікони не ставлять на телевізор і не вішають над телевізором.

У жодному випадку в квартирі не тримають такі поширені зараз гіпсові, дерев'яні або інші зображення язичницьких богів, ритуальні маски африканських або індіанських племен і так далі.

Гостя, який прийшов (навіть на малий час), бажано запросити до чаю. Тут хорошим прикладом може служити східна гостинність, позитивний вплив якої такий помітний в привітності християн, які живуть в Середній Азії і на Кавказі. Запрошуючи гостей з якогось певного  приводу (іменини, день народження, церковне свято, хрещення дитини, вінчання і тому подібне), заздалегідь продумують склад гостей. Виходять при цьому з того, що віруючі люди мають інший світогляд і інтереси, ніж далекі від віри люди. Тому може трапитися, що людині невіруючій будуть незрозумілі і нудні розмови на духовну тему, це може образити. Або ж може трапитися, що весь вечір піде на запеклу  суперечку, коли буде забуте і свято. Але якщо запрошений - на шляху до віри, шукає істину, подібні зустрічі за столом можуть піти йому на користь. Прикрасити вечір можуть хороші записи духовної музики, фільм про святі місця, лише б це було в міру, не надмірно затягнутим.

 Про подарунки в дні важливих духов­них подій

При хрещенні хресна мати дарить дитині-хрещеникові "крижму" (тканину або матерію, в яку завертається немовля, вийняте з купелі), хрестильну сорочку і чепчик з мереживами і стрічками; колір цих стрічок має бути: для дівчаток - рожевий, для хлопчиків - блакитний. Хрещений батько, окрім подарунка на свій розсуд зобов'язаний приготувати новохрещеному хрестик і сплатити хрестини. Обидва - і хрещений батько, і хресна мати - можуть зробити подарунки матері дитини.

Весільні подарунки. Обов'язок жениха - купити кільця. За старовинним церковним правилом для жениха необхідне золоте кільце (глава сім'ї - сонце), для нареченої - срібне (господиня - місяць, що світить відбитим сонячним світлом). На внутрішній стороні обох кілець вирізуються рік, місяць і день заручення. Крім того, на внутрішній стороні кільця жениха вирізуються початкові букви імені і прізвища нареченої, а на внутрішній стороні кільця нареченої - початкові букви імені і прізвища жениха. Окрім подарунків, нареченій жених робить по подарунку батькам, братам і сестрам нареченої. Наречена і її батьки також, зі свого боку, роблять подарунок женихові.

 Весільні традиції

Якщо на весіллі будуть посаджений батько і мати (вони замінюють на весіллі батьків жениха і нареченої), то після вінчання вони повинні зустріти молодих біля входу в будинок з іконою (тримає посаджений батько) і хлібом-сіллю (пропонує посаджена мати). За правилами, посаджений батько має бути одружений, а посаджена мати заміжньою.

Що стосується боярина, то він має бути неодмінно неодружений. Бояр може бути декілька (як з боку жениха, так і з боку нареченої).

Перед від'їздом в церкву боярин жениха вручає нареченій від імені жениха букет квітів, який має бути: для дівчини-нареченої - з помаранчових квітів і мирти, а для вдови (або другошлюбної) - з білих троянд і конвалій.

При вході в церкву попереду нареченої, за звичаєм, йде хлопчик п'яти - восьми років, який несе ікону.

Під час вінчання головний обов'язок боярина і подружки - тримати вінці над головами жениха і нареченої. Це буває досить важко - протримати вінець з піднятою вгору рукою протягом чималого часу. Тому бояри можуть чергуватися між собою. У церкві родичі і знайомі з боку жениха стають справа (тобто за женихом), а з боку нареченої - зліва (тобто за нареченою). Виходити з церкви до закінчення вінчання вважається вкрай непристойним.

Головним розпорядником на весіллі є боярин. Разом з близькою подругою нареченої він обходить гостей для збору грошей, які потім жертвуються в церкву на богоугодні справи.

Тости і побажання, які вимовляються на весіллі в сім'ях віруючих, звичайно, мають бути насамперед духовного змісту. Тут згадують: про призначення християнського шлюбу; про те, що таке любов в розумінні Церкви; про обов'язки чоловіка і дружини, згідно Євангелію; про те, як побудувати сім'ю - домашню церкву і так далі Весілля церковних людей проходить з дотриманням вимог благопристойності і міри.

 В дні скорботи

Нарешті, декілька заміток про час, коли відмовляються від усіх святкувань. Це час трауру, тобто зовнішнього прояву відчуття печалі по покійному. Розрізняють глибокий траур і звичайний траур.

Глибокий траур носиться тільки по батькові, матері, дідові, бабусі, чоловікові, дружині, братові, сестрі. Траур по батькові і матері продовжується один рік. По дідові і бабусі - шість місяців. По чоловікові - два роки, по дружині - один рік. По дітях - один рік. По братові і сестрі - чотири місяці. По дядькові, тітці і двоюрідному родичеві - три місяці. Якщо вдова всупереч пристойності вступає в новий брак раніше закінчення трауру по першому чоловікові, то вона не повинна запрошувати на весілля нікого з гостей. Ці терміни можуть бути скорочені або збільшені, якщо перед смертю було отримане особливе благословення від вмираючого, бо до передсмертного бажання, благословення (особливо батьківського) відносяться з повагою і благоговінням.

Взагалі в християнських сім'ях без благословення батьків або старших не ухвалюють ніяких важливих рішень. Діти з ранніх років звикають навіть на повсякденні справи просити благословення батька і матері: "Матуся, я лягаю спати, благослови мене". І мати, перехрестивши дитя, говорить: "Ангела хранителя тобі на сон". Відправляється дитина в школу, в похід, в село (у місто) - на всіх шляхах її оберігає батьківське благословення. Якщо можливо, батьки приєднують до свого благословення (коли діти одружуються або перед своєю смертю) видимі знаки, дари, благословення: хрести, ікони, святі мощі, Біблію. Складаючи домашню святиню, вони передаються з роду в рід.

іеромонах Аристарх (Лоханов)

zazimye.info