Любов не можна "пробувати", не можна "бавитися" у любов. Забава в любов завжди закінчується психічним стражданням (розрив стосунків, відхід, покидання один одного), а, іноді, має драматичне закінчення (зачаття небажаної дитини). Зачаття дитини, яке є справжнім даром і усмішкою Бога, у цій ситуації – для людей незрілих та вражених цією подією – стає драмою. Перелякані "плодом" своєї "забави в любов", можуть шукати розв'язання проблеми (бо дитина стає для них проблемою) через вирок смерті для своєї ненародженої дитини.

Хлопці і дівчата! Ви повинні усвідомити, що в ситуації закоханості домінують наші людські емоції, а на них не можна будувати майбутнього. Закохані, зачаровані люди є налаштовані на те, щоб отримувати, а любов – це дарування добра іншій особі в різних формах. І цього дарування (не тіла, а допомоги, часу, сили, підтримки, опіки) треба вчитися. Інакше кажучи, любові треба вчитися, вчитися будувати, опікуватися, треба дбати про її розвиток.

Людина все своє життя повинна піклуватися про розвиток любові, здатності любити. Бо любов є процесом динамічним і підлягає розвиткові. Якщо не розвивається, то гине. У першій фазі любові домінують емоції, вона є подібна до захоплення, у ній бере участь вся психіка. Тоді ми говоримо про велику любов. Але чи насправді вона є "великою?"

Нижчі почуття: такі як злість, ненависть переживаються дуже емоційно, можуть полонити цілу людину, відібрати їй можливість властивої оцінки ситуації. Переживання цих почуттів для інших є найчастіше помітне, важко їх сховати. Людина стає нездібною до прийняття будь-яких порад чи пропозицій. Часто робить великі, зовсім незрозумілі дурниці.

Чим більш примітивне почуття, тим переживання є більш гіперболізовано емоційне, але триває воно недовго.

Почуття вищого ґатунку, до яких зараховуємо вдячність, чуйність, толерантність, довіру переживаються менш емоційно і через це є вартіснішими, більш тривалими, дійсно пов'язані з відповідальністю.

Любов "нова", "свіжа", "молода" має в собі щось примітивне (захоплення, емоційність, неприйняття уваги і т.д.), потім нормальним процесом є зміна в переживанні її: від дуже емоційного - до спокійного, тривалого, відповідального.

Справжня любов прагне до зрілості і не може затриматись тільки на емоціях. Часто в поезії чи піснях з'являється тема жалю за великою любов'ю, котра відійшла. Вона не відійшла, змінилася тільки її форма, вона дозріває. Людина, котра постійно хотіла би переживати такі піднесення, ніколи не дійшла би до зрілої любові.

Любов від початкової форми, емоційного переживання, де на першому місці було моє «Я», переходить до «МИ». «МИ» в ієрархії займає вище місце від «Я». Врешті, у цій вартості «МИ» друга особа стає для мене даром, кимось найціннішим. ТИ і твоє добро є для мене найважливіше, я живу для тебе, для твого добра.

Передподружня чистота – дорога, котра веде до правдивої любові

Щоб відповідально дозрівати до прекрасної та правдивої любові чистота є необхідна. Дотримання чистоти – це нелегка справа. Треба докласти багато старань до самовиховання у чистій любові, котра є також умовою правильного психосексуального розвитку людини.

Насамперед ми повинні усвідомити собі, що статевий потяг є великою вартістю та даром Бога, тому прийняття чистоти – це не тільки відречення, праця, тягар, але чистота є чеснотою, котра має визволяти людину від постави споживацтва та навчити її переживати зрілу любов. У самовихованні до чистоти нам потрібна Божа допомога, бо сама людина не в стані приборкати свої пристрасті.

Надприродніми засобами цієї праці є: молитва, Євхаристія та набожність до Пресвятої Діви Марії, а також тих святих, котрі особливо вирізнялись у практиці чистоти.

Натуральними засобами є: наявність здорових норм поведінки (говоримо про таку людину, що вона є принципова), зайняття спортом, розвиток фізичний та інтелектуальний, розвиток зацікавлень, а також уникнення можливостей, які провадять до еротичних збуджень, до гріха (порнографія, розмови, в котрих справи людської статтевості є предметом жартів і т.п.).

Дуже серйозною проблемою у сучасному світі є збереження передподружньої чистоти серед старшої молоді та наречених.

У передподружньому стані двох осіб, про яких говоримо, що вони є парою, важливим є те, що вони не є ще союзом. Ще все може трапитися, все може змінитися. Тому, до суті буття дівчини не належить хлопець і до суті буття хлопця не належить дівчина. Тому співжиття (котре єднає їх) є перевертанням, забрудненням суті.

Ця ситуація зовсім змінюється у подружжі. Саме вже подружжя полягає у з'єднанні двох осіб. Подружжя не може існувати в одній людині. Тобто, щоб почало існувати подружжя, необхідно мати двох людей – чоловіка та жінку, а також того, що їх єднає. Це є любов, котра окрім почуття виражається також в з'єднанні тілесному, в сексуальному акті подружжя. Сексуальний акт тоді не є "нечистим" у подружжі, тому що належить до суті подружжя, а до суті людини в "самотньому" стані (також перед подружжям) належить його інтегральність, індивідуальність, його неповторність, його недоторканість.

Красу та вартість чистоти побачимо найвиразніше тоді, коли вона буде торкатись не стільки нас, але особи, котру любимо. Чому? Справжня, автентична любов бажає виключності. Молоді люди ревнують один одного. Ревнують до контактів коханої особи – теперішніх, минулих, а також майбутніх. Брак втраченого дівоцтва "десь по дорозі" є дуже болючим ударом як для того, котрий цим даром в подружжі не буде обдарований, так і для того, котрий цей дар хотів би дати, але вже його втратив. Якою ж болючою мусить бути інформація, що кохана (коханий) вже "належали" комусь!

В автентичній та справжній любові – чистота, дівочість – як дівчини, так і хлопця – має велику вартість.

Далі буде

www.livingrosary.org.ua