Про любов до ближнього

"Любитимеш ближнього твого, 
       як себе самого (Mm. 22, 39)

Третім об'єктом нашої любові є ближній. Як із вогнем пов'язане тепло, так із любов'ю до Бога пов'язана любов до ближнього. Тому Божественний Спаситель говорить: "А друга (заповідь) подібна до неї: "Люби ближнього твого, як себе самого" (Мт. 22, 39). Під словом "ближній" слід розуміти кожну людину - чи приятелів, чи ворога; всіх людей, незалежно від національної і релігійної приналежності.

І. Чому ми повинні любити наших ближніх?

1. Господь Бог вважає їх гідними своєї любові. Бог сотворив людину на свій образ, дав їй безсмертну душу. Точнісінько так, як ми виявляємо пошану перед знаком св. хреста, фігурою чи образом, бо вони нагадують нам про щось святе, так само ми повинні любити наших ближніх, бо вони є образами Бога і нагадують нам Сотворителя. Св. Катерина з Сієни з якнайбільшою старанністю доглядала одну стару жінку, яка була хворою на відразливу хворобу. Невдячниця не тільки поводилася з нею нечемно і грубо, але ще й кидала на неї безсоромні наклепи та обмови, які були дуже прикрими і болючими для чистої дівиці. Але св. Катерина не відзивалася на те жодним словом, а продовжувала з любов'ю прислуговувати цій недужій і цим своїм добрим прикладом привела її до покаяння і поправи життя.

2. Всі ми відкуплені Ісусом Христом, за нас всіх пролив Божественний Спаситель Свою Дорогоцінну Кров. Оскільки Христос Господь відкупив і спас всіх людей такою високою ціною, всі вони є Йому безконечно милими і дорогими. Тому дуже прикро було б Йому бачити, що Його власність понижують, переслідують або ненавидять. Хоч би якою злою і грішною була людина, все одно її душа є цінною в очах Божих. Гріх і злі вчинки можемо ненавидіти, але не маємо права ненавидіти особу. Ми всі між собою є братами Ісуса Христа і повинні одне одного любити. Тому Спаситель говорить: "Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших - ви Мені зробили" (Мт. 25, 40).

3. Всі ми покликані до тієї самої щасливості, ми всі маємо разом оглядати
святе лице Бога, маємо разом взяти участь у весільній вечері і без кінця перебувати у Божій радості. А як можна допустити до неба такого, що приносить із собою сварку, непокій, ворожнечу і ненависть?

4. Ісус Христос виразно це наказав і своїм життям дав нам приклад: "Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як Я був полюбив вас, так любіте і ви один одного. З того усі спізнають, що ви - Мої учні, коли любов взаємну будете мати" (Йо. 13, 34-35). А чи не навчав Спаситель, що ми повинні любити також і наших ворогів? "Ви чули, що було сказано: "Люби ближнього свого й ненавидь ворога свого. А Я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі..." (Мт. 5,43-45). Чого Спаситель навчав, те і показав своїм прикладом.

Він простив своїм ворогам, за них молився, за них віддав своє життя. Тому святі всіх часів наслідували цю любов Спасителя, наприклад, св. Стефан, Іван Гвальберт і інші.

II. Як ми повинні любити наших ближніх?

На це запитання Спаситель відповідає: "Люби ближнього свого, як себе самого". Власне "я" є мірилом християнської любові до ближнього. Про це Св. Письмо так говорить: "Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм..." (Мт. 7, 12). Тому ми повинні ближнім робити все те, чого самі можемо справедливо домагатися, а не робити того, чого ми самі не бажали б зазнати. Старе прислів'я говорить: "Не роби іншому того, що тобі не миле". Особливо ми повинні дбати про спасення ближніх. Наша любов до ближніх повинна бути:

1. Щирою, тобто вона повинна виявлятися не тільки словами, а перш за все ділами. Дуже часто світським людям притаманні гарні і привітні слова, але їхня рука є далеко від несення помочі. Божественний Спаситель не тільки говорив слова, але справді допомагав: "Ісус перейшов, ділаючи добро" (Ді. 10, 38). Св. Йоан пише: "Коли хтось має достатки цього світу і бачить брата свого в нестачі й замикає перед ним своє серце, то як любов Божа може перебувати в ньому? Дітоньки! Не любімо словом, ані язиком, лише ділом і правдою" (Йо. З, 17-18). А апостол Яків так пише на цю тему: "Коли брат або сестра будуть нагі і позбавлені засобів щоденного прожитку і хто-небудь з вас до них скаже: "Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь", і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе?" (Як. 2, 15-16). Нашими вчинками ми показуємо, якою є наша любов до ближнього.

2. Наша любов до ближнього повинна бути загальною, тобто нею маємо обіймати всіх людей, ми не маємо права виключити когось із нашої любові. Само собою зрозумілим є те, що ми не повинні всіх людей любити однаково. Навпаки, Св. Євангеліє вчить нас, що батька-матір, чоловіка-дружину, родину ми повинні любити більше, ніж чужих нам людей. Отже, рідня, приятелі, добродії мають більше права на нашу любов, і ми найперше повинні їм допомагати, коли цього потребують. Після рідні ми повинні любити наших одновірців і земляків. Щодо любові до нації, то сьогодні часто поширюються хибні погляди, які суперечать християнству. Для не одного крайнього націоналіста рідний нарід стоїть понад всіма іншими, лише він один має право на існування, а інші нації є менше вартісними, недобрими, злими, і їх можна ненавидіти. Для інших земляки не мають жодного значення, вони хочуть знищити всі родинні і національні зв'язки. Але якою щодо цього є наука Св. Церкви: "Своїх земляків слід любити". Апостол Павло добре знав почуття, які тягнуть нас до рідного народу; він говорить: "я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом: вони - ізраїльтяни" (Рм. 9, 3). Проте св. Павло голосив Слово Боже не тільки своїм землякам, але також і сирійцям, македонянам, грекам, римлянам і іншим народам. Наша національні почуття не повинні переважати над релігійністю, ми всі є дітьми Отця Небесного і всі відкуплені Ісусом Христом, тому ми повинні любити наших християнських братів; коли хтось ними погорджує, а підносить і обожнює тільки, свою націю - тяжко грішить супроти любові до ближнього.

Папа Пій IX під час поїздки влітку 1847 р. побачив на вулиці одного старого чоловіка, який лежав на землі непритомний. А коли поцікавився, хто є той бідак, то почув відповідь: "Це всього лишень жид". Незадоволений такою немилосердною відповіддю, Папа вийшов і сам, своїми руками, допоміг занести того чоловіка до свого екіпажу, потім відвіз його до свого помешкання, викликав лікаря і щиро опікувався цим бідаком.

3. Любов до ближнього повинна бути безкорисливою, тобто ми повинні любити ближніх і робити їм добро не тому, щоб нас бачили і хвалили люди і щоб ми мали з того користь, а тому, що цього вимагає від нас Господь Бог. Так, наприклад, любов фарисеїв була дуже користолюбною. Вони виконували діла любові до ближнього, давали милостині, але тільки тому, що їх за це люди хвалили; тому Божественний Спаситель так про них висловився: "Вони вже мають свою нагороду" (Мт. 6, 2). Така любов є поширеною між поганами. "Бо коли любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять? І коли ви вітаєте лише братів ваших, що надзвичайного чините? Хіба не те саме й погани роблять?" (Мт. 5,45-46). Ісус Христос вчить нас, що ми повинні наші добрі діла виконувати таємно. "Ти ж, коли даєш милостиню, нехай твоя ліва рука не знає, що робить твоя права" (Мт. 6, 3).

Один студент, який повертався взимку з міста додому, раптово втратив свідомість, впав на сніг і був би загинув, якби не один візник, який проходив мимо, не заопікувався ним. Коли студент прийшов до тями, хотів винагородити грішми свого рятівника. Але візник відповів: "Гроші за послугу, до якої зобов'язаний кожен християнин щодо свого ближнього задля Христа?" І не взяв нічого. Студент хотів довідатися хоча б ім'я того, хто врятував йому життя, але чесний чоловік сказав: "Чи знаєте ви ім'я євангельського милосердного самарянина?" Щиро з ним попрощався і пішов геть. Отже, чинімо за цими наведеними принципами, виконуймо заповідь любові до ближнього щодо всіх людей щиро і безкорисливо. Як гарно було б на світі, якби між людьми було більше любові!

Але, на жаль, люди самі собі отруюють життя взаємною ворожнечею, мстивістю і ненавистю. Коли св. Йоан був старим і немічним, просив, щоб його носили на зібрання вірних, де постійно повторював: "Діти, любіться!" Коли його запитали, чому постійно говорить одне і те ж саме, апостол відповів: "Тому що це є заповідь Божа, якщо ви її виконаєте, цього досить". Певно, що хто правдиво любить свого ближнього, той також любить Бога, бо ці дві заповіді нероздільні. А хто щиро любить Господа Бога, той може сподіватися вічного життя, як певної нагороди.

* * *

В одному місті жила побожна жінка, мати кількох дітей. ЇЇ чоловік не був практикуючим католиком, проте не забороняв їй по-християнськи виховувати дітей.

Настав час, і наймолодший син готувався до прийняття Першого Святого Причастя. Напередодні він прийшов до майстерні свого батька, впав на коліна і промовив: "Дорогий тату, я сьогодні приступив до Тайни Святої Сповіді, але перед тим, як маю перший раз прийняти до свого серця Ісуса, хочу попросити пробачення за кожен мій непослух і на майбутнє обіцяю стати кращим".

Батько, втерши сльози, сказав: "Це добре, мій сину, якщо ти коли-небудь заподіяв мені прикрість, радо тобі прощаю". - "А тепер, - додав схвильований хлопчина, - я маю до вас іще одне прохання". Батько трохи знітився, він здогадувався, про що піде мова, і не мав бажання продовжувати розмову. "Іди, - сказав він до сина, я не маю тепер часу!".

Дитина сумно дивилася батькові в очі, але не мала сміливості наполягати... Хлопчина поволі повернувся до своєї кімнати, упав на коліна перед образом Пречистої Діви Марії і, склавши рученята, сильно і гаряче молився.

Батько був свідомий прикрості, заподіяної дитині, навшпиньки тихенько пішов за нею, а коли побачив свого сина зі складеними руками при молитві, більше не витримав: "Він молиться за мене, - сказав сам до себе, - за мене, свого негідного батька..." - і впав у крісло, закривши обличчя руками... Згодом, підвівшись, побачив сина перед собою. "Татку, - просило дитя, не відмовте мені того, про що вас проситиму. Я хочу, щоб завтра, в день мого Першого Святого Причастія, разом з матусею ви були в церкві та щоб ми всі троє разом запричащалися".

Слова дитини мали в собі щось таке благальне, що батько був переможений. "Добре! - сказав. - Я ще сьогодні піду до Сповіді, а завтра буду біля тебе під час Святого Причастія".

Так, як Ісус спас душу батька через молитву сина, подібно спасе Він душі

твоїх ближніх, якщо ти захочеш молитися за них.

Підготували Традиційні сестри ЧСВВ
Провінції Божого Милосердя

Журнал "Дзвін з Фатіми" №4(33) липень -серпень 2007

Подружня любов

Цю статтю про подружню любов хотілося б почати уривком з листа:

У мене за плечима 29-літній стаж подружнього життя, освяченої вінчанням у церкві подружньої любові. Я не можу погодитися із твердженням, що шлюб автоматично гарантує любов. Клятва, яку ми даємо при вінчанні, - це одне, а життя - зовсім інше. Все виглядає гарно тільки у мріях і в книгах. Після вінчання настає повне розчарування. Любов кудись зникає, залишається сексуальне використання дружини домінуючим в союзі чоловіком. Дружина стає предметом, купленим через таїнство шлюбу, її роль полягає у вихованні дітей, веденні домашнього господарства, сексуальному задоволенні чоловіка та у роботі для заробітку. ..

Любов - основне покликання людини

Любов це основне вроджене покликання кожної людини. Чому? Тому що кожна людина створена за образом і подобою Бога, що Сам є Любов. Ми щасливі тільки тою мірою, якою реалізуємо це своє покликання. Світлої пам'яті Йоан Павло II сказав ще більш влучно: "...людина не може жити без справжньої любові" (Сандомеж, 12.06.1999).

Що ж таке "справжня любов"? Як її здобути, якщо від неї залежить моє щастя, якщо без неї неможливо жити? Ми присвячуємо цим питанням, таким важливим, дуже мало серйозних міркувань. Сучасна людина вважає єдиним серйозним заняттям свою роботу, а після неї шукає розваг - і в такому ритмі проводить весь свій час. Міркування над найважливішим питанням людського існування перебувають за межами цього ритму. Людина мало цікавиться тим, що вона собою являє і що могла б являти. Її більше цікавить, скільки вона має і скільки могла б мати. Рідко шукає правду про себе і своє життя, частіше - про речі. Завжди готова вдосконалити речі, себе ж удосконалює неохоче... Все це проявляється як життя. Ми набуваємо все більше речей, але володіння не є гарантією щастя. Щастя таїться в інших джерелах, на що так драматично вказує лист.

Любов у нашій уяві часто пов'язана із сентиментальністю, з якимись довоєнними романсами. Хтось вважає, що її взагалі немає. Для когось любов ототожнюється із сексом. Такі примітивні асоціації нашій свідомості і підсвідомості постійно пропонує масова культура на чолі з телебаченням і ми бездумно піддаємося подібній обробці!

Оскільки наше щастя на землі та у вічності залежить від того, як ми розуміємо й реалізуємо любов, диявол, "батько неправди" (Йо. 8, 44) намагається спотворити правду про неї. Ми повинні розуміти це. Відкрити
значення "справжньої любові" нелегко. Стати "людиною люблячою" ще важче. А це наше найважливіше завдання.

Що таке подружня любов?

Що таке любов? Найчастіше духовна література визначає любов як бажання робити добро іншій людині, Існує різного роду любов: батьки люблять своїх дітей, люблять один одного родичі й друзі, учителі - учнів, лікарі - пацієнтів. Ми повинні любити навіть своїх ворогів і робити їм добро. Але насамперед ми повинні любити невидимого Бога. Наша любов до Нього виражається у виконанні Його заповідей: "...це є любов до Бога, щоб ми дотримувались заповідей Його" (1 Йо. 5, 3), - пише св. апостол Йоан Богослов.

В цих міркуваннях не можна обійти мовчанням проблему почуття, особливо тоді, коли ми говоримо про подружню любов. Почуття грають дуже важливу роль, на що вказує св. апостол Павло: "І якби я роздав
бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав
любові, то я не мав би жодної користі" (1 Кор. 13, 3).

Шлюб задуманий Богом як взаємна любов, як джерело щастя для чоловіка й жінки. Джерело, повне життя, розвитку. Чому ж він стає джерелом страждання, деградації, приниження - цілком протилежним тому, що задумане Богом? А може Господь Бог помилився? Погано спланував? Може, щось потрібно змінити, вдосконалити?

Ні, все сплановано ідеально. Винувата сама людина. Люди непомітно будують собі передпокій пекла там, де могли б побудувати передпокій раю.

Любов між жінкою і чоловіком, що приводить до шлюпу, і любов подружня - специфічна форма любові. Бог створив чоловіка і жінку так, що в них закладений фундамент для найбільш близького, найбільш інтимного зі всіх земних союзів, тому що жінка і чоловік є двома взаємодоповнюючими
типами особистості. Вони відрізняються не тільки фізично, але й психологічно і духовно, і для гармонійного сполучення цих особливостей шукають свою половину. І саме емоційна любов сприяє створенню такого співтовариства. Сприяє, оскільки підносить над власним егоїзмом.

Як же виникає ця "справжня любов", що є "...довготерпелива, лагідна, ...не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла..." (1 Кор.
13,4-6)? Насамперед вона виникає зі сприйняття тих цінностей, носієм яких є інша людина (доброта, м'якість, стриманість, чистота, щедрість, працьовитість, віра). Любов - це замилування красою людини, а людина гарна саме завдяки цим цінностям. Якщо ж замилування викликає лише фізична краса, то любов буде неглибокою.

Тут варто ясно розрізняти поняття "замилування фізичною красою" і "хтивість". Любов і статевий потяг - це взаємно протилежні поняття. Там, де є хтивість, немає любові. А там, де насправді є присутньою любов, немає хтивості, хоча є жагуче бажання фізичного з'єднання з коханою людиною. Дуже важливо усвідомити цю відмінність. Справжня любов пробуджує повагу і лицарське відношення до коханої людини, робить люблячого покірним, делікатним, чистим, м'яким, піднімає над власним егоїзмом. А хтивість - це прояв егоїзму.

Кожна людина неповторна. Творець не повторюється. Особиста чарівність і краса конкретної людини цілком неповторним чином стосуються іншої людини, котра починає любити. Звичне почуття, яке описується словами "ми створені одне для одного", можуть бути пережиті насправді. Більше того, мають бути пережиті. Необхідно знайти і бути знайденим тією людиною, яку Бог створив для тебе і тобі її призначив, а тебе - для неї. Або, інакше кажучи, ту людину, з якою ми доповнюємо одне одну у всіх відношеннях.

Найкращий мотив для укладення шлюбу - це любов, яка випливає з переконання, що подружжя укладається з тим, кого тобі призначив Бог, і що ти той (або та), кого Бог призначив для цієї людини. Справжність цієї любові і цієї переконаності, звичайно, необхідно перевірити, щоб переконатися в призначенні. Це значить, що обов'язково потрібні роздуми, розважання. Необхідна молитва, особливо молитва про дар розпізнання, або, як звичайно говорять, "про доброго чоловіка (чи дружину)".

Дуже важливе питання до Бога: "Чи це та людина, що призначена мені Тобою?" Тільки в такому, запланованому Богом, союзі чоловік і жінка будуть почувати себе половинками. Тільки такий союз встановлює зв'язок нескінченної близькості, глибини, ніжності, яких не досягти ні з якою іншою людиною. Подружня любов за своєю природою звернена до однієї людини. Неможливо щоб чоловік любив справжньою подружньою любов'ю більше, ніж одну жінку, а жінка більше, ніж одного чоловіка. Можна мати до інших і до себе які-небудь почуття, але це не буде подружня любов. І якщо хтось говорить: "Тепер я люблю цю жінку, не знаю, чи буду любити її пізніше", - теж любить не подружньою любов'ю. Винятковість (тільки ця людина і ніяка інша) і прагнення до нерозривності союзу (тільки ця людина і назавжди тільки ця) закладені в природі подружньої любові.

Існування такої любові робить шлюб бажаним, але не встановлює об'єктивного союзу. Любов жінки і чоловіка стає об'єктивною реальністю в момент освячення шлюбу. Після закінчення періоду роздумів наречений і наречена вирішують віддатися один одному остаточно, безповоротно і повністю, взявши у свідки щирості цього рішення Бога, представника Церкви і представників суспільства, у якому вони живуть. Це рішення приймається не під впливом моменту, раптової навали почуттів і т.д., це - розумне, виважене рішення. Чоловік і жінка доповнюють його найінтимнішим, фізичним з'єднанням. Єднання душ і сердець підтверджується і доповнюється з'єднанням тіл. У Божому задумі статевий акт означає, що чоловік і жінка віддаються один одному повністю, остаточно, безповоротно. Остаточно, тобто назавжди. Повністю, тобто у всіх відношеннях. Безповоротно, тобто назавжди. Людина, що розуміє сутність подружньої любові, відкидає спільне життя до шлюбу або так званий "шлюб на пробу".

Подружжя починає існувати з моменту складання присяги, яка виражає усвідомлення любові до подруга. Подружня клятва - це зобов'язання зберігати ту любов, яку чоловік і жінка мають одне до одного в час укладення шлюбу, і плекати її. Це вони можуть зробити, оскільки це залежить від їхньої волі.

Небезпеки для подружньої любові

Любов, як і кожна більша цінність, може бути загублена, перетворитися в товариський союз, у якому чоловік і жінка обумовлюють між собою певні умови з міркувань власної егоїстичної зручності. (...) Підтримка любові - важке завдання, тому тут так потрібна ласка або допомога Божа, котра випливає з Тайни Подружжя, але ця допомога не звільняє чоловіка і жінку від необхідності докладати власні зусилля. Ніщо не відбувається "автоматично". Ні! Необхідно співробітничати з Божою ласкою.

Які ж найбільші небезпеки для подружньої любові?

Недостатнє усвідомлення того, що вона є завданням, вирішувати яке доведеться протягом всього життя. Вінчання - це не кінець шляху, не прибуття в порт призначення. Це початок нового, прекрасного, важливого, але в цілому нелегкого етапу. Різниця характерів, звичок, смаків, виховання - все це вимагає позбавлення егоїзму і розвиток поблажливості, терплячості, довіри солідарності, спільного переживання труднощів.

В суспільстві поширена думка, що спільне статеве життя підтримує любов. Ні! Секс може підтримувати, але може також і знищувати шлюбний союз. Підтримує, якщо в спільному житті чоловік і жінка керуються етичними засадами, знищує, якщо не роблять цього.

Любов вимагає насамперед роботи над собою, а саме зміцнення і примноження тих цінностей, які колись пробудили любов.

У роботі над собою найбільше допомагає Свята Тайна сповіді. Це найефективніший спосіб викорінювання недоліків. Любов тісно пов'язана з вірою. Хіба може людина, що регулярно сповідається і серйозно ставиться до сповіді, розцінювати свого чоловіка як "предмет, куплений через таїнство шлюбу"?

Недостатнє усвідомлення загроз для подружньої любові. Такою загрозою
насамперед є кожен гріх, оскільки він послаблює або навіть розриває зв'язок з Богом, джерелом любові: "...любов від Бога..." (Йо. 4,7), - пише св. Йоан. Перебування в гріху руйнує подружню любов. Контрацепція, будучи серйозним гріхом, одночасно являє собою серйозну загрозу для подружньої любові. Той факт, що 50% шлюбів, у яких чоловік і жінка використовують контрацептиви, закінчуються розлученням, є конкретним доказом цього.

Звернімо увагу на те, що перебування в гріху є наслідком іншого гріха
- недостатньої турботи про підтримку в собі віри. Як і кожна більша цінність, віра вимагає від людини певних зусиль для її збереження. Як і любов, віра може дегенерувати до простої декларації, до простого визнання існування Бога. Але Бога необхідно шукати, а це вимагає особливих зусиль. Віра не розвивається без систематичної молитви, медитації, приборкання
своїх пристрастей, читання духовної літератури, приймання Святих Тайн. Віра - це зустріч із Христом, розмова з Ним, життя з Ним і для Нього, відповідно до Його заповідей.

Віра змінює любов. Союз людей, що живуть у вірі, радикально
відрізняється навіть від найблагороднішого союзу, у якому одна людина бачить іншу тільки в рамках природного порядку. Між цими двома союзами можна знайти прірву розбіжностей! (...) У любові, що перейнята вірою, прагнення робити добро подругу піднімається до прагнення його вічного спасіння. Взаємне прагнення до такого співтовариства з думкою про вічне
життя стає центром подружньої любові, підносячи її над любов'ю земною. Св. Йоан Хризостом так описує подружню любов: "Беру тебе у свої
руки і люблю сильніше, ніж життя своє. Тому що життя теперішнє - ніщо, а моїм найгарячішим прагненням є прожити його з тобою таким чином, щоб ми були впевнені, що не будемо розділені і в іншому житті, що для нас приготовлена...".

Якою повагою повинна бути перейнята подружня любов, якщо чоловік і жінка усвідомлюють це таїнство! Хіба міг би чоловік, що так вірує, "використати дружину сексуально"? Хіба міг би зробити її життя "жахом"? Хіба міг би розцінювати подружню присягу, складену Богові, виходячи із принципу: "Присяга - це одне, а життя - це зовсім інше"? Такого ніколи не зробила б людина, у якій живе страх Божий.

Чи можна вберегтися від нещасного шлюбу?

Цей лист є застереженням для дівчат. Чи можна вберегтися від нещасного шлюбу? З великим ступенем упевненості заявляю: так! Ось п'ять основних принципів, від яких може залежати дуже багато чого:

1. Доглядати за своєю вірою і вдосконалювати себе у вірі. Чим кращими ми будемо, тим сильніше нас будуть любити. Ми подобаємося не тільки Богові (а це повинно бути основною метою нашого прагнення до досконалості), але й людям. Чим досконалішою є людина, тим глибше і правдивіше зможе вона любити.

2. Постійно молитися про доброго чоловіка, але пам'ятати, що це не врятує від власної позиції й оцінки. Перший хлопець, що виявляє до мене
цікавість і до якого я відчуваю якісь почуття, не обов'язково саме той, кого Господь Бог мені призначив.

3. Починати "ходити з ким-небудь" тільки тоді, коли вік дозволяє серйозно міркувати про шлюб і з'являється серйозне прагнення створити родину. Треба дати собі час на дозрівання. Чим менш зрілою є людина, тим більше вона схильна чинити дурниці, за які пізніше доведеться гірко розплачуватися.

4. Безкомпромісно зберігати дівочу чистоту до шлюбу. Поведінка хлопця щодо цього є більш ніж достовірним показником того, який він і чи любить насправді. Любов "...не бешкетує, не шукає свого..." (1 Кор. 13,5). Угоди, переконання, наполегливі дії, шантаж свідчать про те, що ми маємо справу з людиною нестриманою або навіть сексуально залежною. Таких чоловіків зустрічається все більше. Це поганий кандидат у чоловіки. Існує ризик, що він буде "сексуально використовувати дружину". Там, де прагнення бере людину в полон, немає шансу для справжньої любові.

5. Треба поставити собі запитання, чи насправді чоловік, що, можливо, стане моїм чоловіком, є людиною віруючою. І адресувати це запитання собі, а не йому. Легко помітити, чи живою є його віра, чи існує тільки декларація віри. Саме молитва свідчить про живу віру. Якщо він молиться щиро, то, відповідно, і сповідається і працює над собою.

А що ж робити тим, хто вже живе в невдалому шлюбі? Насамперед ніколи не втрачати надії на зміни й надією просити Бога про ці зміни адже для Нього немає нічого неможливого...

підготував Ян Білевич, Греко Католицька Традиція, 10-23 травня 2009

www.saintjosaphat.org