"Тепер, заки закінчу цей лист і заки уділю Вашим родинам свого Архиєрейського благословення — писав у 1900 році Митроп. Андрей Шептицький — хочу подати Вам іще спосіб, і то спосіб нетяжкий, яким, за Божою ласкою, можна відновити християнське життя.

І цього собі, Мої Милі Брати, найбільше бажаю!

А поки маю в Бозі надію, що ті християнські родини, які послухають мого голосу та підуть за моєю радою, що вони найдуть у ній вдоволення і поміч, і за поміччю її зможуть охоронитись від не одного лиха, що псує родинне життя.

А моя рада така:

Нехай ціла родина: батько, мати, діти і ціла челядь спільно щодня відмовляють молитви, якщо можливо, то: ранком і у вечір, перед і після обіду, а коли це тяжко, то бодай у вечір.

Спільна молитва, Мої Милі Брати, має більшу силу, ніж молитва кожного зокрема. Не лише тому, що тут один за другого молиться, один другому випрошує ласки з неба, але ще й тому, що Ісус Христос обіцяв особливішим способом бути з тими, що лучаться в Його імені.

А спільна молитва родини має ще й через те велике значення, і особливішим способом приносить ласку Божу, що вона є спільним актом віри, спільним визнанням науки Ісуса Христа.

Тепер настали, Мої Милі Брати, такі часи, що ми, християни, мусимо голосно й одверто признаватися до науки Ісуса Христа! Бо чимраз більше на світі таких людей, що Христа відрікаються.

Зрештою признаватися до науки Ісуса Христа є обов'язком кожного християнина, не лише як одиниці, але як члена родини і народу!

І так, як визнавець Христа мусить бути християнином не лише в сумлінні, але й перед усіма людьми, так само мусить він і признаватися до Ісуса Христа і голосно визнавати Його науку і як батько родини, і як член цілого народу.

І не лише одиниця мусить признаватися завжди і всюди до Ісуса Христа, але також і кожна частина суспільного організму, але теж і цілий народ, так, як і на цілий народ спливають добродійства Христової науки.

Так! Релігія не є лише приватним обов'язком кожної одиниці, але і суспільним обов'язком кожної частини суспільного організму: отже і християнської родини. І родина, як така, т. зн. як родина, є обов'язана піддаватися науці Христа.

Тому безбожна то наука, яка каже, що релігія, то приватна річ кожної людини, що релігія — то річ свобідного вибору.

Вправді ані Христос, ані Церква не відбирають людині свобідної волі, але християнин, якраз зі своєї свобідної волі, має бути добрим християнином.

Примусу на це нема, так, як нема примусу бути доброю людиною. Отже так само, як не є примусом, а тільки обов'язком бути добрим чоловіком, так і не примусом, а обов'язком є бути добрим християнином.

І цей обов'язок лежить теж і на родині, яка складається з християн.

а) А знайте, Мої Дорогі Брати, що нема ліпшого способу (для християнської родини) визнати свою відданість Христові, як тільки так, що ціла родина спільно молитиметься до Нього.

Хрест святий, що находиться у Ваших хатах, є теж доказом, що Ви християнські родини, і що признаєтся до хреста. Але на цей хрест і на ці образи ми так легко забуваємо, що нам треба таки якогось способу, яким би ми голосно визнавали, що ось ціла наша родина є родиною направду християнською.

б) А до того спільна молитва принесе Вам, Милі Брати, не одну користь у житті.

Вже через те саме, що Ви спільно клякнете перед хрестом, буде Вам з дня на день пригадуватися й сердечний зв'язок, що Вас спільно лучить. А це вже немало причиниться до любови та й згоди в родині!

Бо і як же не відпустили б собі своїх провин, як же не усунули б з-поміж себе взаємних непорозумінь такі люди, що відмовляючи у вечір "Отче наш", говорять спільно: "Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим!"

І як же ж мали б псувати собі гріхами подружнє життя такі люди, що з дня на день подають собі руки перед Спасителем, так, як колись в Церкві подали собі їх перед духовником?!

Приклад: Щоб Вам наглядно показати, що може зробити спільна молитва, оповім Вам один приклад, який трапився таки в моїй єпархії.

В одній родині батько був пияком, а жінка побожною християнкою. Діти були добрі.

Для жінки і дітей вельми прикрою річчю було глядіти, як батько вертався завжди п'яним додому. І пішла ця побожна невіста до свого душпастиря просити ради. А священик порадив ось що: "Кожного ранку та вечора молися разом, враз із своїми дітьми, у наміренні, щоб Господь Бог навернув твого чоловіка".

Як Отець Духовний порадив, так вона й робить.

А чоловік це бачить. Не сміє він якось забороняти такої молитви, бо має ще якесь християнське сумління. А знову болить його серце, що жінка й діти моляться в наміренні його навернення.

І не минув тиждень, як ось приходить цей чоловік до священика і каже: "Отче духовний, висповідайте мене!"

"Я хочу поправитися! Хочу відректися горілки, бо не можу витримати, коли бачу, що моя жінка враз з дітьми молиться про це, як про найбільшу ласку".

Висповідався, відрікся горілки і став одним із найчесніших господарів у громаді.

Коли б я не був забув, де воно саме так було і як звалися ті люди, то був би Вам їх тут і по імені назвав та прилюдно похвалив. Бо справді за таке гарне діло заслуговують на похвалу.

А й для чоловіка цього не було б це соромом (коли б виявилось його ім'я).

Бо соромом є бути пияком і не хотіти поправитися! А бути колись пияком, а пізніше поправитися, то велика слава.

Яким є той чоловік тепер у своєму житті, цього я не знаю. Але думаю, що є добрим християнином.

Бо думаю так: де християнська родина кожного дня ранком і в вечір разом молиться до Господа Бога, то хоч би часом і прийшло між ними до якоїсь сварки, чи незгоди, то спільна молитва все направить".

Андрей Шептицький

www.saintjosaphat.org