Господь Бог дав нам в руки могутню силу, що їй навіть Він сам не може опертися, а тією силою є молитва. Молитва - це привілей і обов'язок людини. Привілей, бо відриває нас від сотворінь і лучить з Богом, а обов'язок, бо випливає з тієї правди, що ми Божі сотворіння, християни і Божі діти.

Молитва - це піднесення духа до Бога або розмова душі з Богом, а щодо християн, то це таємна і довірлива розмова Божої дитини зі своїм Небесним Батьком. Святий Йоан Золотоустий каже: "Це найвище достоїнство і честь людини, що вона може розмовляти та довірливо спілкуватися зі своїм Сотворителем".

Наша душа, яка є закрита у в'язниці тіла і видимого світу, пригадує собі своє походження і свого Отця, свою майбутню вітчизну і теперішню недолю, відривається від земних речей, а прямує до небесних. Шукає того, що є вгорі, тужить за тим, що є невидиме, бажає з'єднатися з Богом, як зі своїм початком і кінцем, величає Його Маєстат, складає Йому свої подяки, виявляє свої просьби, перепрошує за свої гріхи, визнає свою нужденність і свою неміч - одне слово, молиться

Три умови маємо виконати, щоб дістатись до неба:

1) зберігати Божі Заповіді;

2) не впасти в духовній боротьбі;

3) витривати в Божій ласці аж до смерті.

А цього неможливо досягнути без молитви. Хто молиться - буде спасенний, а хто не молиться, той наражає себе на втрату вічного спасіння.

Якщо через молитву ми отримуємо наше спасіння, то спасіння - в наших руках. Тому ніхто з нас не може легковажити молитви, бо тут ідеться про нашу вічність.

Молитва є дією душі, бо всі її сили беруть у ній участь. Пам'ять пригадує досконалості, діла й дари Божі, розум те все розважає, серце переймається почуттями, воля робить постанови. Навіть тіло на молитві складає Богові певну жертву.

Молитва є актом надприродного життя, бо переносить нас у надприродний світ, в товариство Бога і всього Небесного Двору, але то не ми самі молимося, а Дух Святий своєю ласкою в нас і з нами молиться. То Він "допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо; але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними" (Рм. 8, 26). Він також дає нашій молитві світло, силу, піднесеність, насолоду, так що ми "проказуємо між собою вголос псалми й гимни та духовні пісні, співаючи і прославляючи у серцях наших Господа" (Еф. 5, 19). Можна впевнено сказати, що та молитва є досконаліша, в якій ласка Божа ефективніше діє на душу і легше спонукає її до думок, постанов і святих вчинків, а особливо до жалю, упокорення себе, довіри і любові. Без ласки Божої ми не змогли б належно молитися. "Твоя молитва, - каже Святий Августин, - це розмова з Богом. Коли ти читаєш духовну книжку, Бог говорить до тебе, а коли молишся - ти говориш до Бога". Бог цієї ласки нікому не відмовляє, але духа молитви, тобто замилування і зосередження в молитві дає тільки тим, які про це просять. О, який добрий Бог, що дозволяє людині молитися! Святий Йоан Золотоустий говорить: "Треба подивляти добротливу ласкавість Бога, який не лише дозволяє, але просто наказує нам розмовляти з собою". Бо хто ж то є Бог? Безконечний Маєстат, безконечна Могутність, безконечна Святість, безконечна Досконалість. А хто є людина? "Порох і попіл" (Сир. 10, 9), "висохла трава" (Іс. 40, 8), "листок, зірваний вітром" (Йов. 13, 25). І то цій людині Бог дозволяє говорити до Себе не один раз у житті, а стільки разів, скільки вона сама захоче, не тільки у Своїй святині, але на кожному місці і в будь-який час. Заледве вона відкриє свої уста або закличе стогоном серця, Бог вже її слухає і не може чинити опір цій покірній і довірливій молитві. "Заки просячий торкнеться дверей, - каже святий Єфрем, - а вже йому Господь відкриє, заки перед ним упаде - вже подасть йому руку, заки проллє сльозу - вже обсипає його помилуванням". Тому що Бог має уподобання в молитві, як батько має уподобання і приємність у розмові з дитиною, а кожний голос, який випливає з чистого чи розкаяного серця, пробиває і попадає в Ісусове Серце. "Ще більше, - каже Свята Магдалина де Пацці, - Бог певною мірою вдячний душі, яка молиться, бо може утолити своє прагнення уділити тій душі скарбів своєї доброти".

У книзі Одкровення святий Йоан описує, що бачив Ангела, який стояв перед троном Божим і тримав золоту кадильницю, наповнену пахучим тиміямом, а тим тиміямом була молитва святих. Подібно і святий Вернард бачив Ангела, який обкаджував золотою кадильницею монахів, які молилися в хорі. Милою є для Бога така молитва. Святе Письмо прирівнює молитву до гри на арфі, яку Бог з приємністю слухає. Результат нашої молитви залежить не від кількості та добору слів, а від налаштованості серця.

Бог вимагає молитви від людини як цілопальної жертви Богові тому, що молитва є актом пошани і визнання, які належаться Творцеві від сотворіння. Через молитву людина визнає свою нужденність, а відтак Всемогучість і Доброту Божу, визнає, що сама по собі є нічим, нічого не має і нізвідки не може отримати, а тільки від Бога, який може дати все і хоче дати все, що потрібне людині.

Людина є Божим сотворінням, тому повинна вшановувати свого Творця. Вона є Божим дитям, тому повинна виявляти любов до свого Батька, потребує Божих ласк, тому повинна про них просити, отримує Божі дари, тому повинна за них дякувати. А все це виконує молитва. Отже, молитва є пошаною сотворіння для Творця, просьбою злидаря при царських дверях, стогоном винуватця перед троном Судді, тугою вигнанця за своєю батьківщиною, пестощами дитини на руках батька.

Якщо людина відчуває себе людиною - вона молиться, а якщо не молиться, тим самим доказує, що є дияволом або нерозумною твариною, або одним і другим. Влучно сказав святий Йоан Марія Віаней, що "людина видає двоякий крик - крик Ангела через молитву і крик тварини через гріх". На жаль, сьогодні молитва дуже занедбана, тому люди не тільки перестають бути християнами, але навіть людьми, а це найбільша рана суспільства.

Чому люди не хочуть молитися? Бо одні втратили віру в Бога - тож як можуть молитися до Того, якого не хочуть визнати? Інші ніби вірять, але не стараються пізнати Господа Бога - тож як мають молитися до Того, який для них чужий? Інші ніби вірять і знають Бога, але Його не люблять, тому не дивно, що їм немилою є молитва, як акт упокорення себе, відречення і жертви. Інші не моляться, бо не мають доброго розуміння молитви, хибно думають, що вона є тільки механічним вимовлянням певних слів чи формул, а звідси - духовна остиглість і нудьга. Інші не моляться тому, що не відчувають потреби молитви. А, однак, що ж є найконечніше над молитву?

"Молитва - це хліб душі: чим більше його їстимеш, тим станеш сильнішим ", - каже святий Августин.

Молитва потрібна для спасіння і до духовного поступу

Святий Василій Великий каже, що "молитва - це дорога до спасіння". Як відомо, тільки той буде спасенний, хто помре в стані освячуючої ласки. А цією ласкою Бог наділяє тільки тих, що просять її в Нього, тобто тих, що моляться. А хто не молиться, не може сподіватися великої ласки від Бога. Іншими словами: молитва - це середник, конечний до спасіння.

У житті християнина молитва займає важливе місце, тому що вона є головною допомогою, потіхою, змістом і обов'язком, так, що можна сказати, що життя християнина повинно бути життям молитви. Наш Божественний Вчитель каже, що треба молитися, а навіть каже, що "треба завжди молитися і не переставати". А в іншому місці каже: "Моліться, щоб не ввійти в спокусу" (Лк. 22, 40), "Просіть, і одержите". З цих слів святий Тома з Аквіну робить висновок, що молитва є обов'язком для кожної людини. Молитися треба тоді, коли душа перебуває в тяжкій спокусі або в стані гріха, або в небезпеці смерті. Молитися повинні і ті, які беруть участь у святій Службі Божій чи приймають Святі Тайни.

Молитва - це ключ до всіх скарбів Божої доброти. Як у людей можна отримати все за гроші, так у Бога - все можна отримати через молитву. Учителі Церкви твердять, що не може бути без гріха той, який один місяць, а найбільше два, цілком занедбує молитву.

Колись сам Христос молився цілими ночами, що ж тоді нам робити, аби осягнути спасіння? Хто не молиться, не має сили протистояти спокусам. Така людина подібна до вояка без зброї, до птаха без крил, до корабля без вітрил і керма. "Хто не мо­литься - той вже тепер мертвий", - каже святий Йоан Золотоустий.

Знаємо, що без ласки не можемо спастися, а без мо­литви не можемо отримати ласки. Святий Августин каже: "Віримо, що ніхто не може бути спа­сенний, кого Бог не покличе; що жоден покли­каний не може спастися, якщо Бог йому не поможе, і ніхто не може ви­єднати собі поміч, якщо не молиться". "Хоч деякі ласки, - додає святий Августин, - на­приклад заро­док віри, Бог дає без молитви, однак інші ласки, наприклад ласку витривання, Бог уділяє тільки тим, які про неї просять".

Молитва є ключем, який відкриває скарбницю Божого Милосердя. Якщо ти відчу­ваєш духовну посуху, йди з тим клю­чем до тієї скарбниці, бо він має таку силу, що сам Бог не може чинити опір. "Якщо ти не відки­неш молитви, Бог не відверне від тебе свого Милосердя", - каже святий Августин. Немає нікого сильнішого від людини, яка молиться, бо вона має силу над самим Богом. "Через молитву людина стає мовби всемогутньою", - каже святий Альфонс Лігуорі.

Без молитви не можна витривати в ласці освячуючій. Бо чим є дихання для тіла, тим молитва для душі. Аби не втратити освячуючу ласку, треба перемогти спокуси. А хто може їх перемогти, якщо Бог не допоможе боротися? А що випрошує Божу поміч? Тільки молитва.

Влучно підкреслює святий Пімен, кажучи: "Злі помисли - то вогонь, а водою на нього є молитва". І як молитва дає силу і міць проти наших духовних ворогів, так також дає нам силу піднестися з наших упадків. Молитва - це початок навернення.

Мойсей під час битви жидів з амалекитянами мо­лився, підносячи руки вгору, і як довго тримав їх підне­сеними, то перемагав Ізраїль, а як опускав - перемагав Амалек. Подібно і ти, душе, коли будеш у небезпеці, під­носи руки до Бога, тоді пере­можеш, бо молитва спро­вадить тобі на допомогу самого Бога. А якщо за­недбаєш молитву - то з певністю впадеш. Святий Йоан Золотоустий каже: "Не може бути виправданий той, хто в спокусі упадає. Бо падає тому, що не хоче молитися". Без молитви ми не можемо повер­нути собі втрачену ласку, бо щоб виєднати Боже прощення, треба визнати себе вину­ватцем і припасти до стіп Судді, блага­ючи милосердя. А це можемо осягнути через молитву. Терту­ліан каже: "Якщо ми смиренно моли­мося, то покора більше за нас промовляє перед Богом, ніж всі заломлювання рук і зітхання, які супроводжує гордість".

Як хворий і нагий жебрак сльозами і стогоном пробуджує до себе жалість і милосердя перехожих, так і грішна душа стогоном і сльозами жалю зворушує Боже Серце до ми­лосердя.

Пророк Ісая запевняє:: "Так, народе сіонський, ти вже не плакатимеш більше. Бог напевно змилується над тобою, коли почує твій крик. Він, ледве почує, вислухає тебе" (Іс. 30, 19)."Благо­словен, - подібно потішає нас пророк Давид, - щоне відкинув моєї молитви і не забрав своєї ласки від мене" (Пс. 66, 20).

Без молитви ми не отримаємо потрібних ласк, щоб праведно жити і витривати в доброму до кінця, а без цього також не зможемо спастися. "Всі Святі, які нині є в небі, окрім малих дітей, стали святими через молитву; а всі прокляті загинули, пішли до пекла, бо не молилися", - каже святий Альфонс Лігуорі. Навіть із двох розбійників, які висіли на хрестах побіч Ісуса, один спасся, бо молився, а другий загинув, бо не молився.

Людина, засліплена гордістю і власною любов'ю, не хоче визнати своєї немочі і надто прив'язана до своєї волі. Окрім того, світові пожадливості зчиняють у душі страшний гамір і ставлять, немов греблю, Божій ласці так, що душа не може ані піднестися до Бога, ані почути Його голосу. А молитва упокорює людину, нагадуючи їй, що вона є лише мізерним жебраком. Молитва втишує земний гамір в душі і на мить відриває її від світу, а тим самим спричиняє, що ласка Божа легше проникає до розуму і волі. "Молитва, - сказав кардинал Бона, - є водопроводом, по якому потоки Божої ласки спливають на душу. Де її немає, там душа висихає і поволі гине".

Якщо молитва така потрібна для звичайного християнського життя, то наскільки ж більше потріб­ною вона є до досконалого життя. Без ревної, гарячої і витривалої молитви Бог не дає обильних ласк, а без них ми не можемо набути досконалості. Якщо Бог кличе якусь душу до досконалішого життя, то най­перше уділяє їй дару молитви. "Тільки молитва, - каже св. Тереза від Дитятка Ісуса, - була дверима і дорогою до тих всіх великих ласк, які я отримала від Бога".

О, якщо б ми тих дверей ніколи не закривали, нас би тоді Бог не оминав! Без покірної і ревної молитви ми не можемо також позбутися злих схиль­ностей і набути досконалих чеснот. "Як може хтось поступити в чесноті, - каже святий Йоан Золото­устий, - якщо не звертається безустанно з просьбою до Того, який єдиний може дати ті чесноти, і якщо не розважає чеснот Христових?" Святий Бонавентура каже: "Добре жити вміє той, хто вміє добре молитися".

Молитва є найважливішим завданням і заняттям осіб, що посвятили себе на службу для Господа Бога або кому повірена опіка над іншими душами. Вона є найпотрібніша, бо без неї не можна нічого над­природно доброго вчинити ані вести справді духовне життя.

Наш Божественний Спаситель не тільки велів нам молитися і вчив, як молитися, а також і Сам молився (Мр. 1, 35; Мт. 14, 23; Лк. 6, 12). Усе Його земне життя було постійною і найдосконалішою молитвою. Він і помер зі словами молитви на устах, ця молитва пливе і зараз з Його Серця на престолі слави і з Пресвятої Тайни Євхаристії.

Жертвуй Богові всі свої думки, слова і діла, терпіння і втіхи в побожному наміренні - це найкраща молитва.