1. Авва Антоній говорив: Маючи перед очима страх Божий, завжди пам'ятатимемо про смерть; зненавидьмо світ і все, що в нім є, зненавидьмо всяке тілесне заспокоєння; відречімось цього життя, щоб жити для Бога. Пам'ятатимемо про те, що обіцяли Богові, бо Він зажадає від нас цього в день суду. Будьмо голодні, спраглі, нагі, невсипущі, плачмо, зітхаймо в своєму серці; перевіряймо себе, чи стали ми гідними Бога; полюбімо смуток, щоби знайти Бога; погорджуймо тіло, щоби спасти свою душу.
2.  Оповідали про авву Арсенія, що він увесь час свого життя, сидячи за ручною роботою, мав у пазусі хустинку до витирання сліз, що скапували з його очей.
3.  Брат просив авву Амона, щоби той сказав йому слово. Старець мовив: Іди й май такі думки, які мають злочинці в тюрмі. Вони постійно питають инших: «де суддя?», «коли він прийде?» І від очікування на нього плачуть. Так і чернець має безнастанно бути уважним і викривати душу свою, кажучи: горе мені! Як я стану на Христовий суд і чим виправдовуватимуся перед Ним? Якщо завжди так роздумуватимеш, можеш спастися.
4. Авва Евагрій говорив: Сидячи в келії зосередь свій розум і пам'ятай про день смерти; уяви собі тодішній розклад тіла, подумай про це; завдай собі трудів; пізнай марність світу; подбай про терпеливість і ретельність, щоб ти міг постійно перебувати в стані мовчання і не слабнути. Згадай і про стан у пеклі й подумай, як там перебувають душі! В якому вони гіркому мовчанні! Або в яких страшних зойках! В якому страхові й муках! В якому очікуванні терплять вони безнастанний смуток душевних і безконечних сліз! Згадай також і про день воскресення і явлення свого перед Богом. Уяви собі той страшний і жахливий суд. Уяви собі те, що приготовано грішникам, — сором перед Богом і Христом Його, перед ангелами й архангелами, і властями й усіма людьми; уяви собі всі кари, — вічний вогонь, невсипучий черв, ад, морок, а до того всього скрегіт зубів, жах і муки. Уяви собі й блага, приготовані праведникам, їх спілкування з Богом Отцем і Христом Його, з ангелами, архангелами, із властями і з усім ликом святих, уяви собі Небесне Царство і його блага, радість і насолоду. Перегорни собі у пам'яті те й те. Сумуй і плач над засудженням грішників, ридай і над своєю душею, боячись, щоби й тобі не бути з ними; але радій, тішся й веселися благами, приготованими праведникам. Старайся й сам стати їх причасником й уникнути мук. Гляди, щоби це ніколи не покидало твоєї пам'яті, — і перебуватимеш у келії, чи де-небудь поза нею, не полишай роздумувати про це, щоб хоч таким способом уникнути нечистих і шкідливих помислів.
5. Авва Ілля мовив: Я боюся трьох речей: а саме того, коли душа полишає тіло і коли я матиму стати перед Богом, і коли буде проголошено мій останній присуд.
в. Говорив авва Ісая: Хто перебуває в мовчанні, мусить мати страх Божий, страх свого явлення перед Богом, що займає все його єство; бо якщо гріх знаджує серце чоловіка, то в ньому ще немає страху Божого.
7. Авва Петро, учень авви Ісаї, говорив про нього: Коли я відвідав його під час хвороби й виявив, що авва, тяжко страждає, то він, бачачи мою журбу через нього, мовив до мене: Що Це за страждання, коли є надія заспокоєння! Та мене огортає страх того доволі мрячного часу, якщо буду відкинений від лиця Божого й ніхто вже не явиться мені на поміч і не буде надії на заспокоєння.
8.  Говорив іще: Иншим разом, коли я прийшов до нього, також побачив його надзвичайно слабким. А він, побачивши журбу мого серця, мовив до мене, що в цих стражданнях він мало не зблизився до смерти. Мусимо ж ми пам'ятати про цю гірку годину, бо здоров'я цього смертного тіла не має користи; -тіло шукає здоров'я, аби віддалитися від Бога. І в дереві, якщо його щоденно поливати, все ж таки висихає його корінь, так, що воно не може приносити плоду.
9. Авва Петро говорив: коли я спитав його (Ісаю), що таке страх Божий, то він відказав мені: Чоловік, що надіється на кого-небудь, а не на Бога, не має в собі страху Божого.
10.  Ще говорив про причастя (Святих Тайн): Горе мені! Скільки разів я не причащаюся, — входжу в спілку з ворогами Бога. То ж яке я маю з Ним спілкування? Я таким чином причащаюся собі на суд і осудження. Ми проголошуємо: святеє святим, — себто: святим належить святе. Коли я святий, то вороги безсилі зробити зі мною що-небудь.
11.  Авва Ісая говорив: Горе мені! Горе мені, що я не трудився очистити себе так, щоби вдостоїтися ласкавої Божої милости. Горе мені! Горе мені, що я не трудився в боротьбі доти, доки не переміг ворогів Твоїх, щоб Ти запанував у мені.
13.  Сказав іще: Горе мені! Горе мені, що я маю перед собою обвинувачів, яких частково знаю, а частково не знаю, й не можу віддалити від себе. Горе мені! Горе мені! Як я можу стати перед Господом й святими Його, бо вороги не лишили в мені жодного члена чистим перед Богом?
14.  Блаженний Теофіл, архиєпископ, наближаючись до смерти, мовив: Щасливий ти, авво Арсеніє, що завжди пам'ятав про цю годину.
15.  Отці оповідали: якось, коли браття їли на вечері любови, один брат розсміявся за столом. Авва Йоан (Колов), побачивши його, заплакав і мовив: Що це в брата на серці, що він розсміявся? Він має радше плакати, бо споживає вечерю любови.
16. Авва Яків сказав: Як смолоскип, поставлений у темній кімнаті, освітлює її, так і страх Божий, як оселяється в серці чоловіка, просвічує його і навчає всіх чеснот і заповідей Божих.
17. Дехто з отців, спитав авву Макарія Єгипетського: Чому це, — чи ти їж, чи постиш, — твоє тіло завжди сухе? Старець відповів йому: Костур, що ним обертають підпалений хмиз, цілковито з'їдає вогонь; так само й чоловік, — коли очищатиме свій ум страхом Божим, то цей страх з'їдатиме його тіло.
18.  Розповідали про авву Макарія Великого: якось, йдучи пустелею, знайшов він череп мерця, що валявся на землі. Старець, ударивши череп пальмовим ціпком, мовив до нього: Хто ти? Відповідай мені. Череп відповів: Я був головним жерцем поган, що жили на цьому місці; і коли ти, авво Макаріє духоносний, співчуваючи тим, що страждають у муках, помолишся за них, тоді вони відчувають деяку відраду. Авва Макарій спитав його: Що то за відрада і що за муки? Череп каже йому: Як далеко небо від землі, такий великий вогонь у долині під нашими ногами й аж до самої голови; коли ми стоїмо посеред цього вогню, не можемо бачити облич одне одного, бо пов'язано між собою нам спини. Коли ж ти молишся за нас, то по части один бачить обличчя иншого. Старець заплакав і мовив: Нещасний той день, що в ньому родився той чоловік! Невже тільки це є потіхою для нього в його карі? Старець спитав його ще: Чи нема иншої, тяжчої муки? Череп відповів йому: Під нами муки ще страшніші. Старець запитав його: А хто є там? Череп відповів: Ми, що не знали Бога, ще трохи помилувані, але ті, що пізнали Бога і відреклись Його й не творили Його волі, ті знаходяться під нами. Тоді старець узяв череп, закопав його в землю й пішов своїм шляхом.
19.  Було, що старці з Нітрійської гори послали в скит до авви Макарія попросити його до себе. Посланці кажуть йому: Поки весь народ, зібравшись до тебе, не обтяжив тебе, прохаємо, — прийди до нас, щоби ми побачили тебе, поки відійдеш До Господа. Коли Макарій прийшов на гору, зібралася до нього вся братія. Старці прохали його, щоби сказав слово братам. Макарій, заплакавши, мовив: плачмо, браття! Хай наші очі Проливають сльози, поки відійдемо туди, де наші сльози палитимуть наші тіла. Й усі заплакали, впавши ниць, і сказали: Отче! Помолися за нас.
20.  Авва Мойсей сказав: Коли нас перемагає тілесна Пристрасть, то не лінуймось покаятися й оплакати самих себе, Поки захопить нас плач судний.
21.  Сказав іще: Слізьми осягає чоловік чесноти; слізьми одержується відпущення гріхів. Тому, коли плачеш, не підноси голосу зітхання і хай не знає твоя лівиця, що робить правиця. Лівиця означає марнославство.
22.  Один брат говорив авві Пімену: Мене бентежать помисли й не дають мені подумати про свої гріхи, а змушують завважувати тільки недоліки брата мого. Авва Пімен оповів йому про авву Диоскора, що він у келії плакав над собою, а його учень жив у иншій келії. Коли учень приходив до старця і заставав, що той плакав, то питав його: Отче! Над чим ти плачеш? Він відповідав йому: Плачу над гріхами своїми, чадо! Учень мовив до нього: Ти, отче, не маєш гріхів! Але старець відповідав йому: Запевняю тебе, сину мій, — коли б я мав змогу бачити свої гріхи, то мало б було ще чотирьох людей, щоб разом зі мною оплакувати ці гріхи. При тому сказав авва Пімен: Той воістину чоловік, хто пізнав самого себе.
23.  Якось авва Пімен, ідучи до Єгипту, побачив жінку, що сиділа на могилі й гірко плакала. Він сказав при тому: Якби явилися приємності всього світу, то й вони не відірвали б її душі від журби. Так і чернець мусить незмінно мати журбу в своїй душі.
24. Колись авва Пімен з аввою Анувієм простували межами Діолка. Минаючи цвинтар, вони побачили жінку, що сильно побивалася і гірко плакала. Вони зупинилися й дивились на неї. Потім, трохи відійшовши, зустріли одного чоловіка. Авва Пімен спитав його: Над чим та жінка так гірко плаче? Він відповів, що в неї помер чоловік, син і брат. Авва Пімен звернувся до авви Анувія й каже: Запевняю тебе, авво, коли чоловік не умертвить усіх пожадань тіла й не буде так плакати, не може стати ченцем. Все життя й душа тієї жінки поринули в журбу.
25.  Іще сказав авва Пімен: Плач приносить подвійний хосен: створює чесноти і зберігає їх.
26.  Брат спитав авву Пімена: Що мені робити? Старець каже йому: якби Бог навідався до нас, то чим нам турбуватися? Своїми гріхами — відповів брат. Старець каже йому: Тож ходімо у свої келії та й будемо сидіти там й роздумувати над своїми гріхами, а Господь поможе нам у всьому.
27.  Инший брат спитав авву Пімена: Що мені робити? Той відповів: Коли Авраам прийшов ув Обіцяну землю, купив собі місце на захоронення і через гробницю унаслідував землю (див. Бут. 23). Що ж означає ця гробниця? — сказав брат. Старець відповів: Місце плачу й ридання.
28.  Брат спитав авву Пімена: що мені робити зі своїми гріхами? Старець відповів: хто хоче очиститись від гріхів, очищує їх слізьми.
29.І ще сказав (авва Пімен): Плач — це дорога, що її вказало нам Святе Письмо й наші отці, що говорили: «плачте, — крім цієї дороги, нема иншої».
30.  Авва Ісаак відвідав авву Пімена, й коли вони сиділи, побачив, що той в екстазі, та й спитав його: Де був твій ум? Старець відповів: Там, де була свята Марія й плакала біля хреста Спасителя, і я б бажав завжди плакати.
31.  Блаженний Атанасій, архиєпископ Олександрійський, просив авву Памва, щоб той прийшов із пустині до Олександрії. Коли авва прийшов, то побачив жінку-акторку й заплакав. Коли ті, що були з ним, спитали, чому він заплакав, то він відповів: Дві речі мене зворушили, — по-перше, погибель цієї жінки, а, по-друге, що немає в мене стільки старання на те, Щоби догоджати моєму Богові, скільки має ця жінка, щоби догоджати розпусним людям.
32.  Авва Силуан, якось сидячи раз із братією, увійшов у екстаз і впав долілиць. Коли минуло доволі багато часу, авва встав і заплакав. Братія запитала його: Що з тобою сталося, отче? Він мовчав і плакав. Коли ж браття принукували його сказати, він відповів: Мене було забрано на суд і я бачив, що багато з нашого чернечого стану йшло на муки, а багато з мирян йшло до Небесного Царства. Старець продовжував плакати й не хотів виходити зі своєї келії. Коли ж навіть мусив Покидати її, завжди закривав своє обличчя кукілем і говорив: навіщо мені дивитися на цей дочасний світ, з якого не маю жодної користи?
33.  Мати Синклитикія говорила: багато подвигів і праці треба буде докласти тим, що приходять до Бога; але опісля -невимовна радість. Бо як ті, що хочуть розпалити вогонь, спочатку задихаються від диму і пускають сльози й уже потім досягають того, що шукають, так і ми мусимо розпалювати в собі Божий вогонь зі слізьми і трудами. Бо Святе Письмо каже: Бог наш - вогонь, що пожирає (Євр. 12, 29).
34.  Авва Іперехій говорив: Чернець працює день і ніч, чуваючи і перебуваючи на молитвах, і ранить своє серце, і проливає сльози та призиває ласку з неба.
35.  Прийшли браття до авви Філікса в супроводі деяких мирян і просили його, щоби сказав їм слово. Старець мовчав. Коли ж вони дуже просили, сказав їм: Ви хочете чути слово? Так, авво! — відповіли вони. Старець мовив: Сьогодні нема слова. Коли браття питали старців і сповняли те, що їм старці говорили, тоді сам Бог навчав їх, як сказати слово; а сьогодні тільки питають, але не роблять того, що чують. Тому Бог відібрав від старців ласку слова й вони не знаходять, що говорити, бо нема тих, що сповняли б (їх слова). Браття, почувши це, зітхнули і сказали, помолися за нас, авво!
36.  Оповідали про авву Ора й авву Теодора: одного разу, кидаючи глину на келію, мовили вони один одному: Ящо тепер завітає до нас Бог, що зробимо? І, заплакавши, покинули вони глину і відійшли до своїх келій.
37.  Один старець оповідав, що якийсь брат бажав відійти в пустиню, але йому не дозволяла рідна мати. Він не кидав свого наміру й говорив: Я хочу спасти свою душу. Мати довго вмовляла його, та не сила було їй затримати сина, й врешті вона відпустила його. Він відійшов і став ченцем та жив безпечно. Й трапилося, що вмерла його мати. За якийсь час він сам тяжко занедужав і в нестямі забрано його на суд, де стрінув він свою матір разом із иншими, що їх судили. Коли вона побачила його, здивувалася і мовила: Що це таке, сину мій! І ти засуджений на це місце! Де ж твої слова, що ти їх говорив: Хочу спасти свою душу? Збентежений такими її словами, він стояв похнюпившись і не знав, що відповісти матері. І знову чує голос, що говорить йому: Заберіть його звідсіля. Я послав вас у кеновію за иншим ченцем, його тезкою із такої-то пустині. Коли видіння припинилося, брат отямився і розповів про нього присутнім. Для підтвердження і засвідчення своїх слів просив одного брата піти в ту кеновію, що про неї чув, і довідатись, чи не вмер там брат, про котрого він чув. Той, що прийшов до кеновії, виявив, що так воно і є. Після того, як брат піднявся з недуги й міг жити самостійно, став затворником і сидів, роздумуючи над своїм спасінням, каявся і плакав над тим, що раніше жив собі безпечно.
Його скруха була такою, що багато хто вмовляв його, дати собі певну полегшу, щоби не потерпіти якоїсь шкоди через непомірний плач. Він же не хотів до цього схилятися, мовлячи: Коли я не зніс докору своєї матері, то як зможу в день суду перенести сором перед Христом і святими ангелами?
30.  Старець мовив: Коли б людські душі могли в Божий прихід по воскресенні вмерти зі страху, то весь світ умер би від цього жаху й здивування. Як можна дивитись на небо, що роздирається, Бога, що являється з гнівом, незчисленне військо ангелів і все людство разом? Тому ми мусимо жити так, як ті, що кожної години мають здати Богові звіт зі свого життя.
31.  Брат спитав старця: Авво, чому моє серце тверде, так, що я не боюся Бога? Старець відповів йому: Я думаю, коли чоловік приймає в своє серце докори самому собі, тоді він набуває Божого страху. Брат спитав його: В чому полягає докір? В тому, відповів старець, щоби чоловік докоряв своїй душі в кожному ділі, кажучи самому собі: «пам'ятай, що ти мусиш стати перед Богом» і ще:«чого я хочу для себе, живучи з чоловіком, а не з Богом?» Тож я думаю, коли хто матиме це (самодокоряння), до нього вселиться страх Божий.
40.  Старець побачив того, що сміявся, і мовив до нього: Перед небом і землею треба нам здати Богові звіт з усього свого життя, — а ти смієшся!
41. Старець сказав: Як свою тінь ми всюди з собою носимо, так, де б не були ми, мусимо плакати і мати в собі скруху.
42.  Брат спитав одного старця: Авво, скажи мені слово! Старець мовив йому: Коли Бог покарав Єгипет, то не було такого дому, де б не було плачу.
43.  Брат спитав одного старця: Що мені робити? — Ми маємо постійно плакати, — сказав старець. Так один старець якось зомлів, а коли минуло багато часу, отямився. Ми спитали його: Що ти бачив там, авво? Він сказав нам зі сльозами: Я чув там плач тих, що говорили безнастанно: «Горе мені! Горе мені!» так і ми маємо невпинно взивати.
44. Брат спитав одного старця: Чому моя душа бажає сліз, коли чую старців, що плачуть, — а сльози не приходять, і цим журиться душа моя? Старець сказав йому: Сини Ізраїля по сороках літах увійшли до Обіцяної землі. Сльози — це Обіцяна земля. Коли їх осягнеш, не боятимешся війни. Так Бог хоче скрухи твоєї душі, щоб вона постійно прямувала до тієї землі.
45.  Старець мовив: Перебуваючи в келії, щогодини пам'ятай про Бога, — і огорне тебе страх Божий. Усунь зі своєї душі будь-який гріх і зло, щоб одержати спокій.
46. Сказав іще: Той, що придбав Божий страх, має повноту благ, бо страх Божий спасає чоловіка від гріха.