Не забуваймо про нагороду, яку Ісус обіцяє – Царство
Небесне, а на цій землі – тішитись будемо правдивим спокоєм серця. Хто буде правдиво чистий в серцю Спаситель житиме в Ньому. А хто посідає Ісуса, той є найбагатший. Ісус йому замінить все, Ісус буде переживати ним і Сам займеться всіма справами так, що нічого не буде потребувати від людей і не хотітиме ніяких розкошів, крім духовних.
1. До чого зобов’язує нас шлюб чистоти?
Через обіт відреклися подружнього життя і зобов’язалися уникати всіх зовнішніх і внутрішніх діл проти 6 і 9 заповіді.
Обіт додає нове зобов’язання до тих приказань, так що монах чи священик поповняє 2 гріхи: один проти чистоти (9 і 6 заповідь), а другий проти обіту, тобто проти Бога, і цей останній гріх є тяжчий від попереднього бо то правдиве святотатство. Крім цього коли грішить зовнішньо (словом чи ділом) і це бачуть інші додається ще гріх третій – згіршення, убиває любов до згромадження і знеславлює чин до якого належить грішний монах.
Тут немає різниці між чистотою і обітом, бо все що ранить чистоту, ранить і обіт чистоти монаший чи священний.
Хто грішить смертельним гріхом проти чистоти поповнює смертельний гріх проти обіту, а хто грішить легким гріхом проти чистоти грішить легко проти обіту.
2. Коли поповняється смертельний гріх нечистоти.
а) Насамперед коли робиться якийсь акт щоби дістати (відчути) почуття або приємність нечисту. А затим не тільки всякий злий вчинок сам у собі (вчинок, слово, думка, дотикання, погляд, розмова, читання) менше чи більше нечисте, але рівно ж всяку чинність саму в собі добру і шляхетну, якщо є виконана в наміреню збудження або відчуття приємності або чуття нечистого – становить смертельний гріх.
б) Коли є воля, тобто коли прагне цілком добровільно сповнити нечисте діло; або пізнати нечистої приємності, хоч би не було зовнішнього вчинку.
в) Коли є добровільне уподобання, тобто коли хто згоджується добровільно і цілковито на злі думки, враження, почуття або покуси нечисті, навіть тоді коли прийшли недобровільно, без нашої вини.
3. Заувага.
а) Щоби поповнити смертельний гріх думкою, словом або ділом треба:
- цілковитої згоди на зло тобто дійсно хотіти, прагнути злого або похваляти чин подібний.
- цілковитого пізнання розумом що річ є зла тобто добре знати і бачити що то є гріх смертельний.
- щоб цілковите пізнання і згода були одночасними (спільно), іншими словами, щоб в хвилі цілковитої згоди грішник бачив досконало велику злість свого чину, щоб актуальна увага була звернена на велику злобу.
Якщо одної з цих умов нестає цілковито, тобто якщо або пізнання (уваги), або згоди немає в цілому, або якщо то пізнання і згода не існує одночасно, тоді немає гріху ані смертельного або повседневного. Якщо має хто пізнання (увагу) більшу або меншу, але недосконало усвідомлює величину злоби свого вчинку; або коли згоджується більше чи менше, але не цілковито на той огидний – тоді гріх буде тільки легкий.
б) Все що з нами стається або що робимо недобровільно; без пізнання зла; без нашої вини; без уподобання добровільного (чи то під час сну в на півсні, або навіть підчас неспання) – все то не є гріхом жодним. Що трапляється в напівсні (напівсонному) ніколи не може бути гріхом смертельним.
в) Можуть в нас існувати 2 роди злих думок, почуттів і покус нечистих. Найперше такі, які самі добровільно викликані, або котрі добровільно пеленгуємо (шукаємо) через привязання до зла (тобто через любов до нечистоти) – є вони завжди гріхами смертельними. По друге такі, які походять від диявола, злої зажди, тілесної пристрасті нашої зіпсутої природи: вони не є гріхами, до того часу поки ми на них добровільно не згодимося, доки не будемо мати в них добровільного уподобання, доки їх не хочемо, спротивляємося їм, доки відвертаємо від них нашу увагу, займаємося спокійно, ніби їх не було, якоюсь працею або виконуванням свого обов’язку. Що більше, коли спротивляємося покусі, коли не згоджуємося на ню, не тільки не ображаємо Господа Бога, але маємо заслугу переможця; а заслуга то о стільки є більша, о стільки боролася з покусою насильною і дуже упертою.
г) Треба також зазначити, що може існувати двоякого роду задоволення в злім.
- уподобання добровільне, тобто те якого хочемо, прагнемо, якого добровільно затримуємо, на яке
згоджуємося – і то є гріхом.
- уподобання природне але не добровільне, або скоріше схильність до нечистоти що походить з нашої зіпсутої природи, а яку відчуваємо по мимо волі; - не є воно гріхом, доки не згодимося на неї цілком добровільно.
д) Крім актів противлячихся прямо чистоті (а які завше є гріхом смертельним, якщо їх допускаємося добровільно з цілковитим пізнанням і цілковитою згодою), є ще багато речей, які можуть плямити її непрямо; наприклад прив’язання, схильності і почуття надто ніжних, змислових; довірливі, секретні утиски і інші ознаки занадто чутливі (ніжні) або змислові чутливості; дотикання змислове або неприличні , видумування собі або добровільне пригадування речей нечистих, непристойних; небезпечні читання, брак скромності і занадто свобідні погляди на особи, образи, статуї і інші предмети злі або небезпечні; слова надто ніжні, непристойні, двозначні; світські пісні і т.д., речі сповнені без поважних причин лиш для звичайної цікавості, з легкодумності, для простої змисловості (без нечистої, безстидної інтенції), будуть тяжкими чи легкими гріхами після того, чи саме через справляючи більше чи менше враження, або насуваючи на себе нечисті покуси, а теж чи наражаємось на більшу чи меншу небезпеку поповнення гріха.
Якщо допускаємось тих речей з прив’язання до злого (нечистоти), щоб збудити в собі непристойні враження або дізнати приємності нечистої, тоді поповняємо гріх смертельний; а якщо їх сповняємо із слушних причин, наприклад тому що є то необхідне або корисне для душі або тіла, тоді не буде гріха, мається розуміти, якщо не допускається добровільного уподобання в нечистих враженнях і якщо немає небезпеки згодження на неї.
Взнеслість чесноти чистоти.
1) Ісус особливою любовю оточує душі чисті і обдаровує їх надзвичайними ласками. Через обіти, особливо чистоти, монах лучиться з Христом, посвячує і віддає Йому тіло і душу і то назавжди. Господь Ісус з своєї сторони віддається також такій чистій і мужній душі, віддається цілковито з усіма скарбами багатств і ласк. Тому святі Отці говорять про душі через обіт чистоти Богу посвячених, називаючи їх улюбленицями Господа Ісуса а Його їх Улюбленцем (Обручником, Женихом). Звідси випливає, що монах вже не належить до себе; належить він до Христа; є виключно Його власністю, ставши річчю святою, дуже святою, ніж чаша призначена до переховування Крові Ісусової.
Внаслідок того:
а) все в нім повинно бути чисте: розум, думки, воля, бажання, серце, почуття, уява, спогади, погляди, вуха, уста, слова, руки, ноги, кроки, враження;
б) яка ж повага належиться монахові і тим душам святим, з якими маємо щастя спілкуватися в Законі;
в) було би то великим злочином, правдивим святотатством, через гріх противний чистоті безчестить своє тіло і душу, які є посвячені Христові і до Нього належать.
2) Найсвятіша Діва Марія любить найбільше душі чисті, як своїх наймиліших дітей, над якими має особливу опіку, бо через свою чистоту подібні до Неї, до Її особливої оздоби. Всі великі святі, які мали обяви Матері Божої були ангелами чистоти.
3) Вже тут на землі душа чиста тішиться спокоєм серця, що перевищує усякий розум, спокоєм, якого інші не знають. Надто отримують вони внутрішнє світло, полегшує їм пізнання речей Небесних, бачать Бога в створіннях, в настоятелях, в братах, в ближніх, в правилах, в терпіннях і хрестах, в добрім і злім, в усьому що на них Богу подобається зіслати. « Благословенні чистого серця, бо вони Бога оглядають».
4) В кінці для тих що заховують до смерті чистоту, обіцяну Ісусу, приготовив Бог в Небі корону безсмертну, особливу корону щастя і слави, якої інші святі мати не будуть. « А сповняли вони нову пісню… Вони ходять за Агнцем всюди де Він йде». Об’яв. 14.3.
5) Тому не дивно що всі Вчителі Церкви одноголосно виславляють чистоту. Називають її скарбом Церкви, славою людської природи, рисою святості, помноженням заслуг, приятелькою Бога, школою чеснот всіх. Через неї совість має спокій, розум, освячення, погоду ясну на обличчю, веселість живе у душі, а в кінці дає вона смерть спокійну і запевняє Небо. О св. Церкво, в якій мешкає Бог, о святине св. Духа, о перло дорога, якої рідко хто знає, а ще рідше посідає її. Благословенні (щасливі) ті, хто тебе посідає; благословенні, хто щоби тебе заховати, мужньо несе усякі жертви, бо потрудившись з любові до тебе, знаходить в тобі невичерпане джерело розкоші.
Які є середники щоб заховати і побільшити чистоту?
Отже чистота є неоцінимим скарбом, що безконечно перевищує всі скарби землі. Є то однак чеснота надзвичайно ніжна і чутлива, яка ніби квіт – делікатна, який може знищитись від вітру, сонця, холоду. З величезною ревністю і розторопністю повинен поступати монах, щоб той цвіт так прекрасний, дорогоцінний, а одночасно так ніжний – заховати! Не вистачить йому уникнути старанно всього, що його може в якийсь спосіб пошкодити – треба щоденно поступати в перед в чистоті як то робили святі, треба уживати всіх зусиль, щоб через чистоту тіла і душі наслідувати чистоту ангелів. До тої цілі послужать наступні середники:
1) Молитва. Без ласки Божої ніхто не може жити в чистоті, то говорить виразно Святий Дух. Як дуже потребуємо тої ласки щоб набути духа чистоти. Усі різні ласки виєднює нам молитва, а тому і дар чистоти осягнемо тільки через неї. Якщо хочеш як монах заховати ангельську чистоту то всю свою надію і сили зложи в Бозі, проси Його щоденно, о ту велику ласку через посередницю Непорочну Діву Марію, Царицю дівиць. Не забувай о чистоту просити особливо тоді коли приймаєш св. Причастя чи відвідуєш Найсвятішу Тайну Євхаристії.
2) Покора є матірю чистоти, без неї не можна рости в тій чесноті, ані зберігати в серці її духа, тому що «Бог гидиться гордим і не дає таким ніякої ласки, тим більше такої великої як чистота. Визнай перед Богом свою велику слабість і наглячу потребу Його ласки.
В тім покірнім і щирім визнанню твоєї низості (негідності) черпати будемо силу Божу, не надіятись на себе, а цілковито зложимо надію лиш на ласку Божу.
В переконанню о своїй слабості будемо черпати силу в Ісуса. В ту зброю при оздоблений, разом з св. Павлом говорити будеш: коли я слабий – тоді я сильний, тобто коли переконаний, що справді немічний і слабак, Бог уділить мені своєї ласки, тому що «покірним дається ласка». Хоча би ми не потребували боротися, хоча би ми жили від довшого часу в досконалій чистоті і маємо уже старечі літа. Неможна нам ослаблювати в собі того духа покори і недовіри до себе – молитись щоденно о чистоту.
3) Чування над очами, особливо в спілкуванню з особами іншої і в деяких небезпечних обставинах. Скільки то покус і гріхів мають своє джерело взанедбанню скромності очей. «Очі то є вікна душі, через які диявол і гріх входять до нашого серця».
«Будь що нечисте – говорить св. Григорій – що зазирає через ті вікна (очі). Хоч би не хотів чоловік, впаде в спокусу і в гріхи до яких перед тим чув обридження» - погляди нескромні і неповстримані є небезпекою чесноти, отрутою чистоти, спонукою до гріху, смертю побожності і іскрою пекельною.
Який побожний був Давид, а упав так низько лиш тому що не чував над очима. Якщо хочеш (тобто зовсім їх не мати) і заховати серце так чисте як св. Альфонс і інші святі, мусиш як вони пильно чувати над очима, над всякими поглядами нескромними і нерозтопними.
4) Уникнення нагоди, тобто обставин зовнішніх, які легко наражають і представляють небезпеку до гріха. «Хто любить риск (небезпеку) – згине в нім. Монах може теж опинитися в таких обставинах; особливо в непотрібних стосунках з світовими людьми – виставляє себе на небезпеку і упадає нижче як вони.
5) Уникнення приязні змислової чи особистих (окремих).- треба мати серце закрите на всякого роду почуття надто людське і уникати всяких не розсудних дотикань, всякої довіри і оказування прив’язання або приязні почуттєвої, все те може стати дуже небезпечне, а навіть уже є гріхом. Почуття і прив’язання починаються невинно, а навіть маючи джерело в побожності і чесноті не є свобідні від небезпеки і часто зле закінчуються. Зрештою, що може бути дозволене між людьми світовими, не пристоїть монахам, які посвятилися Богу і обрали Господа Ісуса за Обручника свого.
6) Повдержність в їді, а особливо в питті після слів святого Павла – «Не впивайтеся вином в якім є нечистота» Еф. 5.18.
7)Умертвлення і покути тілесні – які душа чиста високо цінить. Неможна бути чистим, панувати над природними потягами без вправляння в умертвленн, без обмеження вимог тіла. Ті хто хоче зберігати чистоту не сплямлену повинні бути сильно переконані о потребі покут тілесних, необхідних до утримання в підлеглості тіла, того великого неприятеля чистоти. Тому ти не жалій і не щади свого противника (тіло), але за прикладом святих карай своє тіло а через то одержиш перемогу (коли будеш його любити, ніжити, виконувати забаганки його і допомагати в нагодах до розкошів і відчуттів: тепла, ситості, смаку, запаху, вигоди, дотику і т. д. –то буде такий сильний ворог, що твою слабу душу легко переможе і потягне до пекла. А тут (в омертвленню) треба мати розсудливість і границі, яких переступати не можна. Провір під тим поглядом правила монаші і не роби нічого без дозволу сповідника чи настоятеля. Покута керована послухом буде мати подвійну заслугу і вільна буде від всяких блудів.
8) Уникнення байдикування. Ледарювання є «побудка чорта» - є джерелом усіх гріхів. Щасливий, тисячу раз щасливий монах. Маючий завжди багато роботи. Як же багато монахів чистих і цнотливих доки мали багато роботи, а потім через лінивство утратили чесноти. А навіть покликання ! Монахине – нехай нещастя інших буде для тебе наукою. Уникай пильно байдикування (відпочинку), старайся мати багато занять і шукай їх, щоб диявол, як лев рикаючий прагнучий тебе пожерти. Знаходив тебе завжди занятим.
9) Сердечна набожність до Пречистої Діви Марії – Цариці дівиць і до св. Йосифа опікуна дів.
10) Часте св. Причастя буде хлібом вибраних і вином, яке родить діви, дає сили проти покус, ослаблює пожадливості і захоронює від смертельного гріху.
11) Звірення справи духовному провідникові. Особливий і найпнвніший середник – то звірення з якнайбільшою щирістю перед духовним провідником, відкриття трудностей, блудів, покус, нагод які до них провадять. Така щира сповідь чи розмова є початком доброго застосування інших середників.
Увага: крім цих середників , які тут надані монах має в своїх правилах багато приписів спеціальних для захоронення себе від небезпек і заховання чистоти. Як треба заховатись щодо тих чисельних але необхідних осторожностей? Чи вважати їх за тягар невиносимий ? Чи старатися ухилитися від нього? Чи радше не повинен полюбити його, як канал що дає найбільші скарби? І якщо деколи використання цих вказаних середників і заховання приписів Закону видається а надто трудним і болючим, хай зверне увагу на зусилля які докладають світові люди, щоб здобути і наскладати трохи грошей. –Чи, отже, не варта завдати собі трохи насилля щоб здобути скарб понад усі багатства світу? Справді повинні ми бути дуже обережні і пильні, коли носимо той скарб в глинянім посуді і з усіх сторін, зовнішньо і внутрішньо оточені є зрадливими і підступними неприятелями. Слабі дівиці не вагалися пролити свою кров щоб зберегти чистоту, чи ж монах маючи такі приклади мав би тратити відвагу, щоб завдати собі трохи труду і омертвлення з любові до своєї чесноти чистоти? «Воліла м мучитися в пеклі ціле життя ніж втратити чистоту» - казала св. Клара.

Середники, які треба застосовувати під час покус нечистоти.
1) Скоро як лиш спостережеш (звернеш увагу) покусу, зразу ж звернися до Ісуса і Марії кажучи, наприклад: «О добрий Ісусе, люблю тебе з цілого серця, будь при мені, дозволь мені радше умерти ніж тебе образити! Найсолодше Серце Ісуса, всю надію покладаю в тобі! Маріє, будь мені Матір’ю, стережи мене, опікуйся мною, як своєю дитиною. – Через Пречисте дівство Твоє і Непорочне Зачаття, о Маріє, очисти серце і тіло моє! Солодке Серце Марії будь моїм спасенням! Ісусе, Маріє, Йосифе вам віддаю серце, розум і життя моє!» Добре також відновити обіт чистоти кажучи: «О, добрий Ісусе, шлюбую Тобі чистоту.
2) Відразу відкидай нечисті думки і уяву, з такою пильністю з якою скидаєш з себе павука чи горючий вугіль, від якого може загорітись твоя одежа.
3) Молися або працюй дальше з спокоєм і увагою; погорджуй дияволом.
4) Уяви собі Ісуса, розп’ятого на хресті, кровю спливаючого, терплячого і умираючого за тебе, або перенесись духом в безодню пекельну, або відчуй на собі всі болі, які зазнають терплячі люди ще тут на землі, всі страхи і насильства садистів; подумай про смерть, яка може прийти в любій хвилині.
5) Коли покуса є довша і трудніша, добре є піддати тіло якомусь терпінню, щоб відвернути увагу розуму від покуси, а звернути увагу на біль, часто вистарчить молитися з піднятими руками. Св. Бернард в подібній покусі качався на тернях, а св. Бенедикт кидався в льодяну воду.
6) Дуже корисно є думати про Божу присутність і говорити собі: «Бог, який має бути моїм суддею, дивиться на мене, готовий мені допомогти, побуджує мене до відважної боротьби, обіцяє мені корону вічну, якщо залишуся Йому вірним».
7) Ніколи б не зважився б на такі гидкі речі коли б хтось з людей дивився на тебе. Але що то людина порівняно з Богом? Пречиста Діва Марія, святі і ангели які все тебе бачать, чи не стидно тобі?
Увага. Якщо диявол заповнює твою уяву думками огидними і будить в тобі похоті (бажання) тілесні, упокорюйся перед Богом, уживай вказаних вище середників але не лякайся і не трать відваги: «Бог не допустить покуси понад наші сили». Не покуса, ані відчуття але згода і добровільне уподобання гріх становить.
Було б помилкою думати, що менше любим Бога тому, що бридкі думки наповнюють тебе проти твоєї волі, хіба що недбальство дало повід до того. Найбільші святі підлягали недобровільним порушенням тіла: апостол Павло, хоч був узятий до третього неба, чув однак роздразник нечистий в тілі. Серед пустині, вичерпаний постами святий Іронім мав покуси, яких ти встидаєшся. «Господи, де Ти був, коли так страшно нечисті думки непокоїли мій розум?» - питала св. Катерина. «Був у твоїм серці, дочко» – відповів Ісус.
Як заховати обіт чистоти?
Вступ: Застановися над словами святого Письма. Дай мені Господи, перейнятися пошаною і любов’ю до добровільного дівоцтва.

Пункт 1. Як прекрасна і цінна є монаша чистота.
1) Обіт чистоти вкладає на монаха той стислий обов’язок, що відрікається усіх почуттів тілесних (смислових), противних 9 заповіді, і не мати іншого улюбленця крім Ісуса Христа.
Чарівна і цінна є чистота монаша, вона бо чинить душу подібну до Бога, який є духом всякої непорочності і зближає її до Пресвятої Тройці, яка після слів св. Григорія є перша дівиця, а одночасно джерелом дівоцтва і плідності.
Прекрасна і цінна є монаша чистота, бо то улюблена чеснота Христова. Він не тільки Сам , як Богочоловік, є найчистішим бо він вільний від всякої злої присутності, але надто любить ту чесноту в людях, бо саме на Матір Свою вибрав Дівицю непорочну, яка після св. Отців дівоцтвом сподобалася Богу; по – друге, полюбив дуже дівственного учня Івана і його синівській опіці поручив Матір свою; врешті дівоцтво подав як раду і середник до святості.( Мат. 19.12). Хто любить і облітував дівоцтво, того душа стається улюбленицею (обручницею) Самого Христа. Він всім тим, які заховають дівоцтво, надмірну дасть нагороду, що ходитимуть за Агнцем, де б лиш не пішов і співатимуть нову пісню, якої ніхто не може співати. Об’яв. 14.3-4.
Прекрасна і цінна є монаша чистота. Як ангельська чеснота. Вона з людей робить ангелів, а навіть вищими над ними, бо Ангел уже є чистий – нічого в тім дивного; адже Ангелам невідома пристрасть тіла, а ні звабна постать чи стать інша не зводять; а чоловік в слабім тілі і під впливом пожадань заховує чистоту – є то чудо ласки.
Цінна є чистота і благословенні є її овочі. Вона то іде вслід за любов’ю і найбільше помагає до з’єднання з Богом, то ж благословенні чистого серця, бо вони Бога оглядають.Мат.5.8. Вона звільняє дух з путів світа і позволяє підноситись вгору на крилах молитви. Вона дає вищий політ і радість святу, так, що можна сказати, немає чоловіка щасливішого над чистого монаха і люблячого Бога, а в Бозі ближніх. Вона урожайною зробить працю монахині, бо законниця свята молитвою, покутою і тихим апостольством родить Господа Ісуса в багатьох інших душах і навпаки багато інших душ народжується для Ісуса Христа – внаслідок того, що вона зреклася власної сім’ї, стається матір’ю чужих, а особливо бідних дітей, матір’ю сиріт, опікункою опущених, утішителькою терплячих, спасенням грішних.
Внаслідок того добровільне дівоцтво монахині прибільшує славу Богу, Церкві, суспільству, честі їй самій; оскільки отже пошани гідні катол. монахині, що ведуть до смерті життя тверде і омертвлене, повне праць і посвят і то не тільки в ріднім народі але навіть серед племен. Звідки мені то, о Господи, що і мене до так почесної гідності покликав?
2. Нічого дивного що Учителі Церкви так високо цінують чистоту добровільну і називають її чеснотою принесеною з Неба. Навпаки, яка бридка і страшна в наслідках є нечистота. Бридка є нечистота, бо вона робить чоловіка подібним до нерозумних звірят, які сліпо ідуть за своїми інстинктами – пожаданнями. О яка то ганьба для чоловіка затирати в собі образ Божий і знижатися до рівня свиней. Вона найбільше плямить тіло, яке після слів св. Апостола, є членом Христовим, храмом Святого Духа, а тим самим погорду виражає Ісусу Христу і Святому Духові.
Страшна є нечистота, бо страшні її наслідки. Направду, подібна вона до палючого вогню, який скоро до душі вдереться, нищачи всі її чесноти аж до коріння, а її саму огидну пустиню перемінює. Якщо ж так страшна є нечистота для всіх, о скільки більше для законниці, хоч би тільки обмежувалася на добровільні уподобання в нечистих думках і відчуттях. Найстрашніше є в той час, якщо монахиня не тільки любується в який не будь спосіб бридкі пожадання, але таїть свої упадки перед сповідником і допускається подвійних святотацтв. Біда їй якщо завчасу не навернеться, пекло чекає її без сумніву.
А як же ти є успособлений виглядом монашої чистоти? Чи ціниш і любиш її більше чим своє життя? Чи маєш за гасло ці слова: «Радше умерти ніж сплямити чистоту!». Чи готова повторити з св. мучен. Агатою: «Нехай кати гострять свої знаряддя мук, розпалюють вогонь, гріють оливо, нехай навіть відкриється само пекло і всі чорти накинуться на мене – не залякано умру християнкою і дівицею».

Пункт 2: Як стерегти обіти і чесноту чистоти?
1) Передовсім хай монахиня уникає кожного гріху нечистого чи добровільного уподобання в думках, почуттях, словах і ділах проти 6 і 9 заповіді, бо прочиняючись проти чистоти провиняється проти обіту, (не так як в обіті убожества, де можна згрішити проти чесноти, але не переступити обіту) і поповнює два гріхи, а ті гріхи є смертельними, якщо з цілковитою свідомістю стали виконані. Чи мені тут совість нічого не закидає?
2) Хай врівноваж уникає того всього, що до гріху уособлює, а саме: під поглядом очей: надто свобідні, смішливі погляди і читання книжок, газет, телевізор; під поглядом язика: рада слухання того що є слизьким і невідповідним для дівиць, приймати компліменти, підхлібства особливо щодо свого вигляду, проявів прихильності і любові занадто ніжних як від мужчин так і від жінок; під поглядом язика – слова двохзначні, легкодумні або підлабузницько – лестицькі, а також пісеньки світські; під поглядом змислу дотику всякі товарисько – довірительні і доводи ніжного прив’язання, хоч би тільки дотик руки зі сторони мужчин, як урівноваж ніжності і пестощі з особами тої самої статі; під поглядом уяви – небезпечні спогади або марення і образи нечисті, хоч би й не було цілковитого уподобання в злім самім; під поглядом серця – почуття занадто ніжні і приязнь смислова, хоч би стосовно жінок, а тим більше прив’язання до мужчин, відбирання від них листів або подарків і т.д. Чи мені тут сумління чогось не закидає?
3. Замість того хай монахиня цілою душею полюбить добровільно дівоцтво і так само як своє тіло, хай її найгідніший. Коли св. Агнеті офірував шляхетний і добрий жених Роман Сімфорям свою руку, то свята діва дала йому відповідь: «Я уже залюблена іншому Обручнику, який мене дорогими скарбами і перснем обдарив. Ти, ж хлопе, хоч який би твій рід не був шляхетний, не порівняєш Йому в гідності і шляхетності, бо Отець Небесний, не порівняєшся Йому в гідності і шляхетності, бо Отець Небесний є Його Вітцем, а Непорочна Діва Марія його мати… Його дари є неоцінені, Його багатства невичерпані, ніхто не може з Ним мірятися в потузі і славі, в красоті». І як же не любити такого Улюбленця.
По-друге, той Обручник підносить монахиню безконечно високо, вище направду, аніж коли би король найгіршу жебрачку по шлюбував собі, надів на неї пурпур і зробив царицею. Читаємо, що одна царська дочка, рідкої краси, проти волі всіх утікала від шлюбу до монастиря. Жених за радою єпископа уступився давши місце Божому Обручнику – хотів зробити тебе моєю жінкою і королевою, але що Ісус Христос вибрав тебе на свою улюбленицю, тому зрікаюся мого наміру і віддаю тебе Небесному Женихові. Направду, більша нерівність є перед Богом гідність монахині ніж цариці.
Врешті того Обручника Небесного пошлюбовує монахиня урочисто, в обличчю Бога і Церкви, то ж слушно, щоб Йому завжди і у всім залишилась вірна. «О найдорожча обручниця Христова – упоминає її св.. Бернард – не думай уже про себе ані про світ, бо уже не належиш до себе самої ані про до світа, але до Бога, якому подарувалась. Забувай тому про все, а думай лиш про те, щоб жити для свого Обручника і Йому тільки подобатись». Як сподобатись учить св. Сінклетіно в своїй промові до монахинь: « Якщо світові невісти нічого не занедбують, щоб стати привабливими і милими своїм мужам, якщо стільки роблять для піднесення принадливості тіла, о скільки ж більшим повинно бути старання наше, щоб сподобатися Царю Небес і всіх сотворінь, а нашому Обручникові. Тому потрібна постійна праця над очищенням себе з гріхів, а набувати чесноти. Дочки того світу прикрашаються дорогими каміннями, ми ж прикрасмося в чесноту; вложім на голову потрійний вінець з віри, надії і любові- покора, умертвлення і т.д. А щоб нам не забракло оливи в лампі на дорозі до Неба, тобто, щоб душі наші не були позбавлені чеснот- уважаймо на це, щоб не були відкинуті Христом, як гидкі і нечисті жінки-потвори.
Хай же, отже,кожна монахиня думає завжди о Божім Обручнику і старається Йому на кожному кроці приподобатися. Хай в часі покуси нечистої поглядає з любовю на хрест або біжить перед Найсвятіші Тайни Євхаристії і благає: « О Ісусе, не позволь мені відпасти від Тебе! Радше хай помру в цій хвилі». Хай під час боротьби і терпінь підноситься до Неба, де на неї чекає Божий Обручник і де їй місце слави тримає. Св. Лукреція Орсіні бачила раз у видінні то місце, яке в Царстві Небеснім святі невісти займають, і захоплена тим видом, закликала: « О хто ж може повірити, яким дорогим є дівоцтво в очах Бога і Найсвятішої Діви Марії».
Така слава є і для мене приготована, але чи я стараюсь на ню заробити? Чи відкидаю з обридженням всяку покусу нечисту, всяке прагнення любові земської, стараємся досконало заховати вірність для Небесного Обручника?
Іспит совісті. Акт упокорення і жалю.
Постанова: буду від тепер обережніша в стосунках з людьми, хоч би з сестрами, щоб серце моє не прильнуло до чогось з ущербом для любові до Ісуса.
Акт стрілистий: Знайшла м Того кого любить душа моя, піймала м Його і не відпущу.(Піснь над Піснями).