Цю статтю про подружню любов хотілося б почати уривком з листа:
"У мене за плечима 29-літній стаж подружнього життя, освяченої вінчанням у церкві подружньої любові. Я не можу погодитися із твердженням, що шлюб автоматично гарантує любов. Клятва, яку ми даємо при вінчанні, - це одне, а життя - зовсім інше. Все виглядає гарно тільки у мріях і в книгах. Після вінчання настає повне розчарування. Любов кудись зникає, залишається сексуальне використання дружини домінуючим в союзі чоловіком. Дружина стає предметом, купленим через таїнство шлюбу, її роль полягає у вихованні дітей, веденні домашнього господарства, сексуальному задоволенні чоловіка та у роботі для заробітку. .."
Любов - основне покликання людини
Любов це основне вроджене покликання кожної людини. Чому? Тому що кожна людина створена за образом і подобою Бога, що Сам є Любов. Ми щасливі тільки тою мірою, якою реалізуємо це своє покликання. Світлої пам'яті Йоан Павло II сказав ще більш влучно: "...людина не може жити без справжньої любові" (Сандомеж, 12.06.1999).
Що ж таке "справжня любов"? Як її здобути, якщо від неї залежить моє щастя, якщо без неї неможливо жити? Ми присвячуємо цим питанням, таким важливим, дуже мало серйозних міркувань. Сучасна людина вважає єдиним серйозним заняттям свою роботу, а після неї шукає розваг - і в такому ритмі проводить весь свій час. Міркування над найважливішим питанням людського існування перебувають за межами цього ритму. Людина мало цікавиться тим, що вона собою являє і що могла б являти. Її більше цікавить, скільки вона має і скільки могла б мати. Рідко шукає правду про себе і своє життя, частіше - про речі. Завжди готова вдосконалити речі, себе ж удосконалює неохоче... Все це проявляється як життя. Ми набуваємо все більше речей, але володіння не є гарантією щастя. Щастя таїться в інших джерелах, на що так драматично вказує лист.
Любов у нашій уяві часто пов'язана із сентиментальністю, з якимись довоєнними романсами. Хтось вважає, що її взагалі немає. Для когось любов ототожнюється із сексом. Такі примітивні асоціації нашій свідомості і підсвідомості постійно пропонує масова культура на чолі з телебаченням і ми бездумно піддаємося подібній обробці!
Оскільки наше щастя на землі та у вічності залежить від того, як ми розуміємо й реалізуємо любов, диявол, "батько неправди" (Йо. 8, 44) намагається спотворити правду про неї. Ми повинні розуміти це. Відкрити значення "справжньої любові" нелегко. Стати "людиною люблячою" ще важче. А це наше найважливіше завдання.
Що таке подружня любов?
Що таке любов? Найчастіше духовна література визначає любов як бажання робити добро іншій людині, Існує різного роду любов: батьки люблять своїх дітей, люблять один одного родичі й друзі, учителі - учнів, лікарі - пацієнтів. Ми повинні любити навіть своїх ворогів і робити їм добро. Але насамперед ми повинні любити невидимого Бога. Наша любов до Нього виражається у виконанні Його заповідей: "...це є любов до Бога, щоб ми дотримувались заповідей Його" (1 Йо. 5, 3), - пише св. апостол Йоан Богослов.
В цих міркуваннях не можна обійти мовчанням проблему почуття, особливо тоді, коли ми говоримо про подружню любов. Почуття грають дуже важливу роль, на що вказує св. апостол Павло: "І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жодної користі" (1 Кор. 13, 3).
Шлюб задуманий Богом як взаємна любов, як джерело щастя для чоловіка й жінки. Джерело, повне життя, розвитку. Чому ж він стає джерелом страждання, деградації, приниження - цілком протилежним тому, що задумане Богом? А може Господь Бог помилився? Погано спланував? Може, щось потрібно змінити, вдосконалити?
Ні, все сплановано ідеально. Винувата сама людина. Люди непомітно будують собі передпокій пекла там, де могли б побудувати передпокій раю.
Любов між жінкою і чоловіком, що приводить до шлюпу, і любов подружня - специфічна форма любові. Бог створив чоловіка і жінку так, що в них закладений фундамент для найбільш близького, найбільш інтимного зі всіх земних союзів, тому що жінка і чоловік є двома взаємодоповнюючими
типами особистості. Вони відрізняються не тільки фізично, але й психологічно і духовно, і для гармонійного сполучення цих особливостей шукають свою половину. І саме емоційна любов сприяє створенню такого співтовариства. Сприяє, оскільки підносить над власним егоїзмом.
Як же виникає ця "справжня любов", що є "...довготерпелива, лагідна, ...не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла..." (1 Кор.13,4-6)? Насамперед вона виникає зі сприйняття тих цінностей, носієм яких є інша людина (доброта, м'якість, стриманість, чистота, щедрість, працьовитість, віра). Любов - це замилування красою людини, а людина гарна саме завдяки цим цінностям. Якщо ж замилування викликає лише фізична краса, то любов буде неглибокою.
Тут варто ясно розрізняти поняття "замилування фізичною красою" і "хтивість". Любов і статевий потяг - це взаємно протилежні поняття. Там, де є хтивість, немає любові. А там, де насправді є присутньою любов, немає хтивості, хоча є жагуче бажання фізичного з'єднання з коханою людиною. Дуже важливо усвідомити цю відмінність. Справжня любов пробуджує повагу і лицарське відношення до коханої людини, робить люблячого покірним, делікатним, чистим, м'яким, піднімає над власним егоїзмом. А хтивість - це прояв егоїзму.
Кожна людина неповторна. Творець не повторюється. Особиста чарівність і краса конкретної людини цілком неповторним чином стосуються іншої людини, котра починає любити. Звичне почуття, яке описується словами "ми створені одне для одного", можуть бути пережиті насправді. Більше того, мають бути пережиті. Необхідно знайти і бути знайденим тією людиною, яку Бог створив для тебе і тобі її призначив, а тебе - для неї. Або, інакше кажучи, ту людину, з якою ми доповнюємо одне одну у всіх відношеннях.
Найкращий мотив для укладення шлюбу - це любов, яка випливає з переконання, що подружжя укладається з тим, кого тобі призначив Бог, і що ти той (або та), кого Бог призначив для цієї людини. Справжність цієї любові і цієї переконаності, звичайно, необхідно перевірити, щоб переконатися в призначенні. Це значить, що обов'язково потрібні роздуми, розважання. Необхідна молитва, особливо молитва про дар розпізнання, або, як звичайно говорять, "про доброго чоловіка (чи дружину)".
Дуже важливе питання до Бога: "Чи це та людина, що призначена мені Тобою?" Тільки в такому, запланованому Богом, союзі чоловік і жінка будуть почувати себе половинками. Тільки такий союз встановлює зв'язок нескінченної близькості, глибини, ніжності, яких не досягти ні з якою іншою людиною. Подружня любов за своєю природою звернена до однієї людини. Неможливо щоб чоловік любив справжньою подружньою любов'ю більше, ніж одну жінку, а жінка більше, ніж одного чоловіка. Можна мати до інших і до себе які-небудь почуття, але це не буде подружня любов. І якщо хтось говорить: "Тепер я люблю цю жінку, не знаю, чи буду любити її пізніше", - теж любить не подружньою любов'ю. Винятковість (тільки ця людина і ніяка інша) і прагнення до нерозривності союзу (тільки ця людина і назавжди тільки ця) закладені в природі подружньої любові.
Існування такої любові робить шлюб бажаним, але не встановлює об'єктивного союзу. Любов жінки і чоловіка стає об'єктивною реальністю в момент освячення шлюбу. Після закінчення періоду роздумів наречений і наречена вирішують віддатися один одному остаточно, безповоротно і повністю, взявши у свідки щирості цього рішення Бога, представника Церкви і представників суспільства, у якому вони живуть. Це рішення приймається не під впливом моменту, раптової навали почуттів і т.д., це - розумне, виважене рішення. Чоловік і жінка доповнюють його найінтимнішим, фізичним з'єднанням. Єднання душ і сердець підтверджується і доповнюється з'єднанням тіл. У Божому задумі статевий акт означає, що чоловік і жінка віддаються один одному повністю, остаточно, безповоротно. Остаточно, тобто назавжди. Повністю, тобто у всіх відношеннях. Безповоротно, тобто назавжди. Людина, що розуміє сутність подружньої любові, відкидає спільне життя до шлюбу або так званий "шлюб на пробу".
Подружжя починає існувати з моменту складання присяги, яка виражає усвідомлення любові до подруга. Подружня клятва - це зобов'язання зберігати ту любов, яку чоловік і жінка мають одне до одного в час укладення шлюбу, і плекати її. Це вони можуть зробити, оскільки це залежить від їхньої волі.
Небезпеки для подружньої любові
Любов, як і кожна більша цінність, може бути загублена, перетворитися в товариський союз, у якому чоловік і жінка обумовлюють між собою певні умови з міркувань власної егоїстичної зручності. (...) Підтримка любові - важке завдання, тому тут так потрібна ласка або допомога Божа, котра випливає з Тайни Подружжя, але ця допомога не звільняє чоловіка і жінку від необхідності докладати власні зусилля. Ніщо не відбувається "автоматично". Ні! Необхідно співробітничати з Божою ласкою.
Які ж найбільші небезпеки для подружньої любові?
Недостатнє усвідомлення того, що вона є завданням, вирішувати яке доведеться протягом всього життя. Вінчання - це не кінець шляху, не прибуття в порт призначення. Це початок нового, прекрасного, важливого, але в цілому нелегкого етапу. Різниця характерів, звичок, смаків, виховання - все це вимагає позбавлення егоїзму і розвиток поблажливості, терплячості, довіри солідарності, спільного переживання труднощів.
В суспільстві поширена думка, що спільне статеве життя підтримує любов. Ні! Секс може підтримувати, але може також і знищувати шлюбний союз. Підтримує, якщо в спільному житті чоловік і жінка керуються етичними засадами, знищує, якщо не роблять цього.
Любов вимагає насамперед роботи над собою, а саме зміцнення і примноження тих цінностей, які колись пробудили любов.
У роботі над собою найбільше допомагає Свята Тайна сповіді. Це найефективніший спосіб викорінювання недоліків. Любов тісно пов'язана з вірою. Хіба може людина, що регулярно сповідається і серйозно ставиться до сповіді, розцінювати свого чоловіка як "предмет, куплений через таїнство шлюбу"?
Недостатнє усвідомлення загроз для подружньої любові. Такою загрозою насамперед є кожен гріх, оскільки він послаблює або навіть розриває зв'язок з Богом, джерелом любові: "...любов від Бога..." (Йо. 4,7), - пише св. Йоан. Перебування в гріху руйнує подружню любов. Контрацепція, будучи серйозним гріхом, одночасно являє собою серйозну загрозу для подружньої любові. Той факт, що 50% шлюбів, у яких чоловік і жінка використовують контрацептиви, закінчуються розлученням, є конкретним доказом цього.
Звернімо увагу на те, що перебування в гріху є наслідком іншого гріха - недостатньої турботи про підтримку в собі віри. Як і кожна більша цінність, віра вимагає від людини певних зусиль для її збереження. Як і любов, віра може дегенерувати до простої декларації, до простого визнання існування Бога. Але Бога необхідно шукати, а це вимагає особливих зусиль. Віра не розвивається без систематичної молитви, медитації, приборкання своїх пристрастей, читання духовної літератури, приймання Святих Тайн. Віра - це зустріч із Христом, розмова з Ним, життя з Ним і для Нього, відповідно до Його заповідей.
Віра змінює любов. Союз людей, що живуть у вірі, радикально відрізняється навіть від найблагороднішого союзу, у якому одна людина бачить іншу тільки в рамках природного порядку. Між цими двома союзами можна знайти прірву розбіжностей! (...) У любові, що перейнята вірою, прагнення робити добро подругу піднімається до прагнення його вічного спасіння. Взаємне прагнення до такого співтовариства з думкою про вічне життя стає центром подружньої любові, підносячи її над любов'ю земною. Св. Йоан Хризостом так описує подружню любов: "Беру тебе у свої
руки і люблю сильніше, ніж життя своє. Тому що життя теперішнє - ніщо, а моїм найгарячішим прагненням є прожити його з тобою таким чином, щоб ми були впевнені, що не будемо розділені і в іншому житті, що для нас приготовлена...".
Якою повагою повинна бути перейнята подружня любов, якщо чоловік і жінка усвідомлюють це таїнство! Хіба міг би чоловік, що так вірує, "використати дружину сексуально"? Хіба міг би зробити її життя "жахом"? Хіба міг би розцінювати подружню присягу, складену Богові, виходячи із принципу: "Присяга - це одне, а життя - це зовсім інше"? Такого ніколи не зробила б людина, у якій живе страх Божий.
Чи можна вберегтися від нещасного шлюбу?
Цей лист є застереженням для дівчат. Чи можна вберегтися від нещасного шлюбу? З великим ступенем упевненості заявляю: так! Ось п'ять основних принципів, від яких може залежати дуже багато чого:
1. Доглядати за своєю вірою і вдосконалювати себе у вірі. Чим кращими ми будемо, тим сильніше нас будуть любити. Ми подобаємося не тільки Богові (а це повинно бути основною метою нашого прагнення до досконалості), але й людям. Чим досконалішою є людина, тим глибше і правдивіше зможе вона любити.
2. Постійно молитися про доброго чоловіка, але пам'ятати, що це не врятує від власної позиції й оцінки. Перший хлопець, що виявляє до мене цікавість і до якого я відчуваю якісь почуття, не обов'язково саме той, кого Господь Бог мені призначив.
3. Починати "ходити з ким-небудь" тільки тоді, коли вік дозволяє серйозно міркувати про шлюб і з'являється серйозне прагнення створити родину. Треба дати собі час на дозрівання. Чим менш зрілою є людина, тим більше вона схильна чинити дурниці, за які пізніше доведеться гірко розплачуватися.
4. Безкомпромісно зберігати дівочу чистоту до шлюбу. Поведінка хлопця щодо цього є більш ніж достовірним показником того, який він і чи любить насправді. Любов "...не бешкетує, не шукає свого..." (1 Кор. 13,5). Угоди, переконання, наполегливі дії, шантаж свідчать про те, що ми маємо справу з людиною нестриманою або навіть сексуально залежною. Таких чоловіків зустрічається все більше. Це поганий кандидат у чоловіки. Існує ризик, що він буде "сексуально використовувати дружину". Там, де прагнення бере людину в полон, немає шансу для справжньої любові.
5. Треба поставити собі запитання, чи насправді чоловік, що, можливо, стане моїм чоловіком, є людиною віруючою. І адресувати це запитання собі, а не йому. Легко помітити, чи живою є його віра, чи існує тільки декларація віри. Саме молитва свідчить про живу віру. Якщо він молиться щиро, то, відповідно, і сповідається і працює над собою.
А що ж робити тим, хто вже живе в невдалому шлюбі? Насамперед ніколи не втрачати надії на зміни й надією просити Бога про ці зміни адже для Нього немає нічого неможливого...
підготував Ян Білевич / Греко Католицька Традиція / http://www.saintjosaphat.org
