Як зазвичай виправдовують себе подружжя, які уникають дітей? Сміливо придивімося до їхніх аргументів на свій захист.
Найчастіше виправдовуються браком матеріальних засобів. "Так, ми би хотіли мати дітей, але не маємо засобів для їх утримання. Нам достатньо одної дитини, більше виховати не можемо..." Часто чуємо такі виправдовування, але коли ближче пізнаємо осіб, які висловлюють подібні переконання, доходимо до висновку, що найчастіше не матеріальна скрута, а саме добробут є причиною уникання дітей.
Це звучить неправдоподібно, але так є!
Подивімося на історію цієї хвороби, звідки походить ця чума родинного життя? Може з робітничих чи селянських мас? Може цю згубну моду започаткували родини, які дійсно можуть боятися, що їм не вистачить хліба для кількох дітей? А певно, що ні! Незаперечним є факт, що ця моральна чума, яка підточує життя народів почалася із заможних родин, які могли би виховати більшу кількість дітей, тому що їм вистарчає не тільки на хліб, але і на різноманітну марноту: проте замість дітей прагнуть особистої вигоди, спокою і свободи. На жаль, це правда.
Так само і зараз. Що сьогодні бачимо? А те, що уникають потомства не ті подружжя, які мають 150 пенге (Пенге - грошова одиниця Угорщини до 1946 р. - Прим. ред.). доходу на місяць і тісняться з великою родиною в однокімнатному помешканні; а одну дитину мають ті, які займають чудові помешкання, оздоблені перськими диванами й оригінальним антикваріатом. Крім того, мають елегантну покоївку, кухарку, виховательку і дві чи три старанно доглянуті і гарно прибрані собачки. "На більше дітей нам не вистарчить", - кажуть такі батьки, але зате їм вистачає на розваги, бали, виїзди, купелі, дачі, прийняття, вишуканий одяг, на карти, машини і собак. Тільки на дітей не мають грошей!
Це суворі слова, але подивіться, хіба насправді так не є? В багатьох подружжях немає дітей, тому що вони бояться, що їм не вистарчить на вигідне та розкішне життя. Найбільше уникають дітей не ті, які не можуть звести кінці з кінцями, але ті, які не живуть вірою і викинули Бога зі своєї душі, щоби тільки догодити своїм забаганкам і уникнути тяжкого обов'язку, яким є виховання дітей!
Цілком інше уявлення мають віруючі подруги! Для них прихід дитини на світ завжди є радістю, тому що за будь-яких обставин, в працях, клопотах, безсонних ночах, в їхній душі завжди звучить божественна мелодія слів Ісуса Христа: "Хто приймає дитину в моє ім'я, той мене приймає" (Мт. 18, 5). Хіба є щось радісніше і більш піднесене для подругів, ніж таке сприйняття, що з появою кожної дитини на світ, до них приходить Сам Ісус Христос?
Не бійся більшої кількості дітей! Не бійся, що одержать менше! Серце батьків - як розпалена піч: що більше до неї покласти, то більше розігрівається. Серця бездітних подругів - холодні. Перша дитина розпалює вогонь любові в серцях батьків і зміцнює в них завзяття до праці та дбайливості - кожна наступна дитина підсилює і підтримує той вогонь.
Кажучи ці слова, бачу, як багато з вас готується до відплати: "Почекай, напишу тобі пару слів! Легко говорити з проповідальниці, але не знаєш життя!" Не треба мені писати - добре знаю і визнаю, що багато подругів слушно побоюються наступних дітей, бо не мали би що дати їм їсти.
Що сказати таким? Що сказати убогим, які вже самі не знають, що кажуть?
"Церква сувора і без серця! - кажуть. - Хіба на світі ще мало злиднів? Вже не вистачає тим, хто є! Що таке вигадує Церква, що це гріх - уникати дітей! Чи вже аж на стільки короткозора, що не бачить, що робиться на світі?
Правдиво представив ці закиди, щоби ви бачили, що Церква все розуміє. Як же Церква мала би не знати, що недостаток вдерся до багатьох подружжів? Як же мала би не співчувати тим, які мало не вмирають з голоду! Як же мала би не вболівати за багатьох подругів, яких крайні злидні штовхають на страшні бездоріжжя?
Для уникнення непорозумінь мусимо відверто сказати, що Церква не бажає собі, щоби батьки користали з подружніх прав без почуття відповідальності! Зовсім ні! Є родини, які без труднощів можуть виховати 8-10 дітей, але є і такі, які дійсно можуть утримати одну дитину, найбільше - двох. Церква це розуміє, але за жодних обставин не може дозволити, щоби обмеження народження відбувалося зі збезчещенням родинної святині. Якщо деякі подружжя з обґрунтованих причин не можуть мати більше дітей, повинні жити в статевій стриманості, а не грішити різноманітними протизаплідними засобами.
Це те питання, про яке сьогодні так багато говориться, як про "брак католицької сексуальної етики", про "банкрутство моральності католицького подружжя", про "неможливість дотримання принципів католицького подружжя" і т. д.
Теперішня людина любить багато чути, за винятком одного: не хоче чути про панування над собою. Сьогоднішня людина запанувала над стихійними силами матеріального світу, але забула опанувати себе. Забула, а навіть радо перечить тому, що плоди матеріальної і духовної культури і кожна велич є результатом панування над собою.
Церква, вимагаючи від подружжів безумовної подружньої чистоти, не перестає добиватися відповідних матеріальних умов для родин, що уможливили б дотримання подружньої чистоти.
Якщо визнаємо, що багатьом подругам в теперішніх нелегких часах важко дотримуватись Божих законів, то з цього не випливає, що їм можна перекручувати ці закони, але потрібно оздоровити економічні умови. Божий закон вічний, людині не можна його змінювати. Зате форми суспільного і господарського життя залежать від нас. Якщо мій годинник не погоджується з сонцем, то не сонце, а годинник є поганим!
Кожний визнає, що законодавство має в цьому напрямку велике поле для діяльності! Є багато людей, які не утримують родин, але за одну ніч прогулюють більше, ніж коштувало би кількатижневе утримання чисельної родини! Отож, якщо Католицька Церква сміливо стає в обороні народження потомства, то робить послугу для народу; тому цивільне законодавство не повинно бездіяльно споглядати на напружену працю Церкви в обороні дитини, але відповідними законами, допомогою для родин, зниженням податків, надаванням робочих місць і житла та іншими способами, які можуть бути застосовані в цій сфері, повинно уможливлювати утримання чисельних родин.
Знову інші, уникаючи потомства, окрім матеріальних труднощів, посилаються на міркування здоров'я. Пострахом для багатьох людей є те, що "народження спричиняє передчасне старіння... позбавляє матір сил... часом і життя".
Скільки разів чую такого роду слова і побоювання молодих жінок про те, що народження "позбавляє жінку здоров'я" і робить її "старою" - приходить мені на думку випадок одного славетного французького лікаря. Одного разу прийшла до нього якась пані за порадою. Лікар приглянувся до неї пильно і запитав:
- Скільки Ви маєте дітей?
- Трьох, - відповіла жінка.
- Як будете мати п'ятеро дітей, хвороба пройде сама, - відповів лікар.
Дивною силою є дитина! Її слабі рученята з кожним днем щораз сильніше зв'язують серця батьків. Спілкуючись з улюбленою дитиною, самі стають милими, коханими та схожими до неї! Якою незрівнянною мовою мама говорить до своєї дитини! З якою делікатністю і ніжністю батько бере її в свої обійми! Як розвіюються смуток і журба і прояснюються обличчя батьків, коли поглянуть у радісні і невинні оченята своєї дитинки!
У такий спосіб стає дійсністю образ щасливого подружжя, поданий нашим великим поетом Міхаєм Томпою (Міхай Томпа (1817-1868) репрезентував народно-національну течію угорської поезії; автор багатьох пісень, казок і легенд, написаних за мотивами фольклору. - Прим. ред.): "Ти, що спочиваєш на грудях матері і пригортаєшся до неї, ти, яка тримаєш його на руках і насолоджуєшся його виглядом, я, який тішуся вами і маю вас, - душа моя повна радості. Хтозна, хто з нас трьох найщасливіший?"
Ось омолоджуюча сила дитини, яка запобігає завчасній зневірі й знесиленню! Навпаки, в родину, де бракує дитячого щебету, рано завітає старість, бо душа бездітних подругів старіє швидше, ніж їхнє тіло.
"Не хочу завчасно зістарітись через дітей!" - таким чином обороняються деякі молоді жінки.
Що їм відповісти?
Ви бачили в травневому світанні молоде квітуче дерево, упоєне власною красою, що купається в променях сходу сонця, - це образ нареченої, яка стоїть перед шлюбним вівтарем. Вона молода і гарна, як дерево навесні, обсипане цвітом.
Але гарнішим є дерево, коли з нього поопадали пелюстки квітів і на їхньому місці з'явилися малі зав'язки плодів, а дерево неустанно протидіє вітрам, бурям, холоду, спеці, всією своєю силою п'є життєдайні соки землі та сонця, щоби, коли прийде осінь, мати на своєму галуззі багато смачних плодів. Нехай кожна молода дружина-жінка, яка побоюється за свою красу і принадність, розміркує, що квітуче дерево є гарним, але непотрібним і некорисним, якщо не приносить плоду.
Правда, що плодоношення є іноді небезпечним. Народження дітей деколи загрожує матері смертю, але переконуємося, що власне в тих небезпечних хвилинах віра і довіра до Бога народжує героїчні типи духовної величі. Це матері, які в небезпеці смерті не дозволили загинути своїй дитині. Це люди, принципом життя яких є: людина повинна робити все, що в її силах, і не противитися Божій волі - решта справ належить Богові. Так чинять героїчні матері, переконані, що підкорення Божим законам нікому не може вийти на зле, хоч би це вимагало серйозних жертв.
Так, є багато жертви в материнському покликанні. Церква з повною пошаною віддає честь тим героїням і вірить, що на них сповниться обітниця св. Павла, згідно з якою матері спасуться за те, що дали дітям життя (1 Тим. 2, 15).
Дорогі в Христі!
Завершуючи цю науку, хотів би обговорені в ній проблеми підкріпити ще одним доказом. Згадаю про нього зараз, наприкінці проповіді.
Ми говорили про страшні речі. Серце крається і краще би було не згадувати про це, але мовчанням неможливо усунути тієї страшної чуми, яка випливає з нікчемного світогляду. Може занадто гостро висловлююся? Але чи можна вжити інші слова, коли людина в листах подружжів читає: "Перед шлюбом ми домовилися, що не будемо мати дітей... Без дітей людина почувається вільною. Ми ще молоді і хочемо насолодитися життям. Завжди можна народити дитину пізніше".
Чи в тих людях справді померло сумління? Чи вже зовсім забули про обов'язки щодо Бога і не відчувають жахливості гріха, хоч би тільки з огляду на свій стан? Адже народ - це не земля, не фабрики, не залізнична мережа - це велика сукупність сильних і моральних людей!
"Завжди можна народити дитину пізніше... " Страшно навіть думати, які скарби втрачає через це жахливе уявлення потоптаний народ! Якби давні матері думали в такий спосіб, не було би Іштвана Сечені, бо був третьою дитиною! Не народився би Йокай, бо був п'ятою дитиною! Не жив би Ференц Деак, бо був сьомою дитиною. Ми не мали би Араня, найбільшого угорського лірика, бо був десятою дитиною! Моцарт був п'ятою дитиною, Рембрандт - шостою, Вагнер - сьомою, Наполеон - восьмою, Шуберт - тринадцятою, Франклін - сімнадцятою...
Послухайте, чого вимагає від нас Христова Церква! Нічого більше, тільки того, щоби кожен зрозумів мудру відповідь Муссоліні, який - коли йому представили план обмеження народжуваності - з погордою відкинув його зі словами: "Цей ідіотизм залишимо іншим".
Чого вимагає Христова Церква? Нічого більше, тільки того, щоби кожен з повагою висловлювався про маму, яка з тугою чекає на прихід наступних дітей, осяяна блиском слави Найсвятішої Діви Марії.
Чого хоче Христова Церква? Нічого більше, тільки того, щоби кожен сміливо звернув увагу подругам, які годують котів і собак замість того, щоб виховувати дітей!
Чого хоче Христова Церква? Того, щоби кожен чоловік і кожна дружина перейнялися словами Христа: "Хто прийме одного з цих малих в Моє ім'я, Мене прийме!"
Чого хоче Христова Церква? Тільки того, щоби на всіх матерях сповнилася обітниця св. Павла, що скільки разів приводить на світ дитину, стільки разів заслуговує на Небо.
Жінки! Матері! Вашим щастям і вашим багатством є діти! Амінь.
http://www.saintjosaphat.org
