— Геронде, якось Ви сказали нам, що від любові людина росте, зріє.

— Просто любити когось — це ще мало. Треба любити людину більше, ніж себе самого. Мати любить своїх дітей більше, ніж себе. Для того, щоб нагодувати дітей, вона залишається голодною. Однак радість, якої зазнає вона, більша від тої радості, яку відчувають її діти. Малята харчуються тілесно, а мати — духовно. Вони відчувають чуттєвий смак їжі, тоді як вона втішається духовною розрадою.

Якась дівчина до заміжжя може спати до десятої години ранку й при цьому ще розраховувати на те, що мати підігріє їй молоко для сніданку. Виконати яку-небудь роботу такій дівчині ліньки. Вона хоче жити на всьому готовенькому. Хоче, щоб всі її обслуговували. До матері в неї претензії, до батька претензії, а сама насолоджується неробством. Незважаючи на те, що в її [жіночій] природі є любов, вона не розвивається, тому що не перестаючи приймає допомогу й благословення від матері, від батька, від братів і сестер. Однак, ставши матір'ю сама, вона починає нагадувати пристрій, що самозаряджається, котрий чим більше напружується в роботі, тим більше заряджається — тому що в ній не перестаючи працює любов. Колись, доторкнувшись до чогось брудного, вона зазнавала відчуття бридливості й ретельно мила руки із запашним милом. А зараз, коли її дитина накладе в штанці і їх треба відпирати, з'являється таке почуття, немов бере в руки мармеладні цукерки! Бридливості вона не відчуває. Раніше, коли її будили, голосно висловлювала невдоволення тим, що її потурбували. Зараз, коли дитина плаче, вона не спить всю ніч, і їй це не важко. Вона піклується про свою дитину й радіє. Від чого? А від того, що перестала бути дитиною. Вона стала матір'ю, і в неї з'явилися жертовність, любов.

Треба сказати й про те, що мати досягає більшої любові й жертовності, ніж батько, оскільки батькові не надається стільки сприятливих можливостей приносити себе в жертву. Мати мучиться з дітьми, займається з ними більше, ніж батько, але водночас вона "підзаряджається" від дітей, віддає їм всю себе. А батько й не мучиться з дітьми так багато, як мати, але й не "підзаряджається" від них, тому його любов не настільки велика, як любов материнська.

Скільки ж матерів приходять до мене зі сльозами і просять: "Помолись, отче, за мою дитину". Знаєте, як вони переживають! Від деяких чоловіків можна почути: "Помолись, моя дитина збилася з дороги". Так от і сьогодні приходила одна мати з вісьмома дітьми. З яким же трепетом ця неборачка підштовхувала своїх малят уперед і вишиковувала їх у рядочок, щоб всі вони могли взяти благословення.

Побачити батька, що поводиться подібним чином, — велика рідкість. І Росія втрималася завдяки матерям. Батьківські обійми — якщо в них нема Благодаті Божої — сухі. А обійми материнські — навіть без Бога — мають у собі молоко. Дитина любить свого батька й поважає його. Але й ця любов до батька збільшується завдяки ніжності й теплу материнської любові.

Правильне ставлення до бездітності

Якщо жінка, що має дітей, не ставиться до свого становища духовно, то вона страждає. Як же я намучився з однією жінкою, котра не мала дітей! Чоловік цієї нещасної займав високу посаду. Їй належало кілька будинків, які вона здавала внайми. Крім того, у них був великий будинок, у якому вона жила з чоловіком, який взяв за неї у свій час чимале придане. Але все для неї було тягарем: і на ринок піти, і їжу приготувати... Та й не вміла вона готувати. Сидячи вдома, телефонувала в ресторан і відтіля їй приносили готові страви. Усе в неї було, однак вона мучилася, тому що ніщо її не тішило. Цілими днями сиділа вдома: те їй було не так, це — не так. Одне робити нудно, інше — важко... Потім її починали душити помисли, і вона була змушена пити таблетки. її чоловік брав роботу додому, щоб їй було веселіше, а вона, не знаючи, чим убити час, стояла в нього над душею. Звичайно, вона набридла цьому бідоласі: адже, крім усього іншого, людині треба було й роботу виконувати! Зустрівшись з нею, я порадив: "Не сиди цілими днями вдома! Адже так ти зовсім запліснявієш! Піди до лікарні, відвідай хворих..." — "Та куди я там, отче, піду? — відповіла вона. — Хіба мені така справа під силу!" — "Тоді, — кажу, — зроби ось що: як прийде час читати перший час, читай його, потім у свій час читай третій час і так далі1. Поклади й один-другий поклінчик..." — "Не можу", — відповідає. "Ех, — кажу, — ну тоді берись-но ти за Житія Святих". Я велів їй прочитати житія всіх жінок, котрі досягли святості, щоб щось із прочитаного запало їй у душу й допомогло. З великим зусиллям вдалося повернути її в нормальну колію, щоб вона не докотилася до божевільні. Ця жінка довела себе до повної непридатності. Потужний двигун, але мастило в ньому підхололо.

Усім цим я хочу сказати, що жіноче серце робиться непридатним, якщо та любов, яку жінка має у своєму єстві, не знаходить собі виходу. Ти подивися: в іншої жінки може бути п'ять, шість або навіть вісім дітей. За душею в нещасної може не бути ні гроша, однак вона радується. У неї є й благородна великодушність, і мужня стійкість. Чому? Тому, що вона знайшла свою мету.

Один випадок врізався мені в пам'ять. У мого знайомого було дві сестри. Одна вийшла заміж дуже юною й народила багато дітей. Ця жінка приносила себе в жертву. Крім іншого, будучи кравчинею, вона шила одяг і в такий спосіб подавала милостиню біднякам. А днями приїхала й говорить мені: "У мене ж тепер і внучата є!" При цьому її серце тріпотіло від радості. А інша сестра заміж не вийшла. Однак і духовної користі зі свого безтурботного становища вона не витягла. У якому ж вона перебувала стані! Як вона жила — краще навіть не запитувати... Вона чекала, щоб старенька мати її обслужила, та ще й скаржилася, що та робить це недостатньо ретельно. Бачите як? Вона не стала матір'ю, і тому в неї всередині нічого не змінилося. Але, допомагаючи тим, хто перебуває в нестатках, вона могла б пустити в діло ту любов, що вже є присутньою у жіночому єстві, витягти з неї користь. Однак вона цього не зробила.

Тому я наголошую, що жінці необхідно приносити себе в жертву. Чоловік, навіть якщо він не виплекає у собі любові, особливого збитку не зазнає. Однак жінка, маючи в собі любов і не спрямовуючи її в потрібне русло, уподібнюється включеному верстату, котрий, не маючи вихідної сировини, працює вхолосту, трясеться сам і трясе інших.

Материнська витривалість

— Геронде, святитель Нектарій Егінський в одному з листів до черниць закликає їх не забувати, що вони жінки, і наслідувати преподобних жон, а не преподобних мужів2. Чому Святитель так говорить? Можливо, тому, що жінкам не вистачає витривалості?

— Кому? Це жінкам не вистачає витривалості? Та я просто дивуюся, яка в них витривалість! Вони ж семижильні! Тіло жінки може бути більш слабким, ніж чоловіче, але в неї є [сильне] серце, і, працюючи ним, вона має таку витривалість, яка перевершує чоловічу силу. Так, у чоловіка є тілесні сили, але серця, яке є в жінки, у нього нема. Якось я спостерігав за одною кішкою, що прийшла до мене в келію зі своїми кошенятами. Худа-прехуда, ребра можна було перерахувати. Одного разу до мене у двір забіг великий мисливський собака. Курд — так звали кота — дременув кудись, а кішка приготувалася до бою, вигнулася дугою, прийняла загрозливу позу й була готова накинутися на пса. Я тільки дивувався: звідки в неї взялося стільки сміливості! Бачиш: вона захищала своїх кошенят.

Мати страждає, знесилюється, але ні болю, ні втоми при цьому не відчуває. Вона змушує себе [до роботи], але, люблячи дітей, люблячи свій дім, все робить з радістю. Людина, котра цілими днями лежить на дивані, стомлюється набагато більше. Пам'ятаю, коли ми були маленькими, наша мати була змушена носити воду здалеку, а ще готувати, пекти хліб, прати одяг, та ще й працювати в полі. При цьому ще й ми — діти — не давали їй спокою: коли сварилися між собою, до її численних справ і турбот додавалися ще й суддівські обов'язки! Однак вона говорила: "Це мій обов'язок. Я зобов'язана робити все це й не нарікати". Вона вкладала в ці слова добрий смисл. Вона любила дім, любила своїх дітей і від справ і турбот не знесилювалася. Вона все робила від серця, з радістю.

І чим більше минає років, тим сильніше мати любить дім. Її роки вже не ті, що раніше, однак, незважаючи на це, вона жертвує собою все більше й більше, щоб і внучат виростити. У неї залишається все менше сили, однак вона робить всі свої обов'язки від серця, і її сили перевершують навіть сили її чоловіка, і ті сили, які сама вона мала в молодості.

— Знаєте, Геронде, жінки й у хворобі відрізняються більшою холоднокровністю, ніж чоловіки.

— Знаєш, у чому тут справа? Мати багаторазово зіштовхувалася з тим, що занедужувала її власна дитина. І тому вона знає, що таке хвороба взагалі, у неї багатий досвід щодо цього. Вона пам'ятає, скільки разів у її маляти піднімалася температура й скільки разів вона опускалася. Вона бачила різні сцени: наприклад, як дитина, котра задихалася чи втрачала свідомість, вартувало її трішки поплескати по щоках, приходила до тями. Чоловік усього цього не бачить, і такого досвіду в нього нема. Тому, довідавшись, що в дитини піднялася температура або вона зблідла, чоловік панікує й починає нервувати: "Дитина гине! Що ж нам тепер робити? Ану ж бо, швидко дзвонити лікареві!"

Вагітність і годування грудьми

Виховання дитини починається з вагітності. Якщо мати, котра носить у лоні, хвилюється й нервує, то зародок у її утробі теж тривожиться. А якщо мати молиться й живе духовно, то дитина в її лоні освячується. Тому жінка, коли вагітна, повинна творити Ісусову молитву, читати щось із Євангелія, співати церковні пісні, не тривожитися душею. Але й близькі теж мають бути уважними, щоб не дратувати її. У цьому випадку народжена дитина буде дитиною освяченою, і батькам не доведеться зазнавати з нею труднощів — ні поки вона буде маленькою, ні коли підросте.

Потім, коли дитина народиться, мати повинна годувати її грудьми — чим довше, тим краще. Материнське молоко дає дітям здоров'я. Годуючись грудьми, малята всмоктують у себе не тільки молоко: вони всмоктують любов, ніжність, втіху, безпеку й у такий спосіб стають людьми із сильним характером. Але, крім того, годування грудьми допомагає і самій матері. Якщо матері не годують своїх дітей грудьми, то в організмі жінок виникають аномалії, й це може спричинити [рак] і видалення грудей.

За давніх часів, якщо в матері було молоко, то вона могла годувати грудьми і своє маля, і сусідське. А зараз багатьом матерям важко погодувати грудьми навіть власних дітей. Мати, що ледарює й не годує дитину грудьми, передає "мікроби" неробства й ледарства і їй. Колись на банках зі згущеним молоком була намальована мати, що тримає в обіймах маля, а зараз на банках зі згущенкою зображують "маму", що тримає в руках квіточки! Мами не годують дітей грудьми, і тому діти виростають без утіхи. Хто дасть їм ніжність і любов? Банка з молоком корови? Малята ссуть соску, яка надягнута на "крижану", скляну пляшку, і їхнє серце теж холоне. А потім, досягнувши певного віку, вони теж шукають утіхи в пляшці — у корчмах. Щоб забути свою душевну тривогу, вони починають пити і стають алкоголіками. Якщо діти самі не дістануть ніжності, то в них не вистачить її й на те, щоб передати своїм дітям. Так одне спричиняє інше. А потім приходять матері й починають просити: "Помолись, отче! Я втрачаю свою дитину".

Мати, яка працює

— Геронде, якщо жінка працює — це правильно?

— А що чоловік говорить із цього приводу?

— Він залишає це на її вибір.

— Жінці не просто залишити свою роботу й присвятити себе дітям, якщо вона отримала освіту до заміжжя. А от жінка, котра освіту не отримала і котра працює на якійсь простій роботі, може залишити її без труднощів.

— Геронде, я думаю, якщо жінка не має дітей, то робота їй на користь.

— Що ж, по-твоєму виходить, якщо в неї нема дітей, то вона обов'язково повинна займатися професійною працею? Адже є так багато інших справ, якими вона може займатися. Звичайно, якщо в неї діти, то краще їй сидіти вдома. Бо ж в іншому випадку як вона зможе їм допомогти?

— Геронде, багато жінок кажуть: ми змушені працювати, щоб зводити кінці з кінцями.

— Вони не зводять кінці з кінцями, тому що хочуть мати телевізор, відеомагнітофон, власний автомобіль тощо. Тому вони повинні працювати, а результатом цього буває те, що вони не дбають про власних дітей і втрачають їх. Якщо трудиться тільки батько й сім'я задовольняється малим, то такої проблеми не існує. А тому, що працюють і чоловік, і дружина — нібито через те, що їм не вистачає грошей, — сім'я розпорошується й втрачає свій справжній смисл. І що після цього залишається робити дітям? Якби матері жили більш просто, то й самі вони не вибивалися б зі сил, і діти їхні були б радісними. Якийсь чоловік знав сім іноземних мов, а його дружина докладала великих зусиль, щоб вивчити чотири. А ще вона давала приватні уроки й для того, щоб бути в робочій формі, жила на таблетках. Діти цієї пари народилися здоровими, а виросли душевнохворими. Потім вони стали вдаватися до "допомоги" психоаналітиків... Тому я раджу матерям спростити своє життя, щоб могти більше займатися дітьми, які в них бідують. Інша справа, якщо в матері вдома є якась робота, на яку вона може переключатися, коли стомлюється від клопотів з дітьми. Сидячи вдома, мати може стежити за дітьми і займатися якоюсь іншою справою. Це допомагає сім'ї уникнути багатьох незгод.

Сьогодні діти "голодують" від нестачі материнської любові. Але навіть рідну материнську мову вони не вивчають, тому що всі дні мати проводить на роботі, а дітей залишає під наглядом чужих — часто сторонніх — жінок. Діти із сирітського притулку, де серед виховательок трапиться жінка із християнського сестринства, котра дала обітницю безшлюбності і виявляє до них хоч трохи ніжності, перебувають у становищі в тисячу разів кращому, ніж ті діти, чиї батьки віддають їх під опіку жінок, які одержують за це гроші! А знаєте, до чого все це призводить? До того, що коли в дитини нема одної мами, то в неї є ціла купа няньок!

Домашнє господарство і духовне життя матері

— Геронде, як домогосподарка може впорядкувати свої справи й турботи, щоб мати час і для молитви? Яке співвідношення повинно бути між роботою й молитвою?

— Жінки, як правило, не мають міри в справах, їм хочеться додавати до своїх справ і клопотів все нові й нові. Маючи багато серця, жінки могли б дуже успішно вести "домашнє господарство" своєї душі, але замість цього вони розтрачують серце на дрібниці. Уявіть, що в нас є, наприклад, келих, прикрашений гарними візерунками, смужками й таким подібним. Якби він не був прикрашений цими смужками, це не заважало б йому служити за своїм призначенням. Проте жінки приходять у магазин і починають пояснювати продавцеві: "Ні-ні, мені потрібно, щоб смужки були ось доти і намальовані не так, а ось як". Ну а якщо там намальована квіточка, то їхнє серце починає просто радіти! Таким чином, жінка розтрачує весь свій потенціал. Рідко зустрінеш чоловіка, що звертав би увагу на подібні речі. Якщо є, приміром, його настільна лампа коричневою або чорною — чоловік цього навіть не помітить. А жінка [навпаки] — вона хоче чогось гарного, вона радіє, віддає цьому гарному шматочок свого серця. Іншому "гарному" вона віддає інший шматочок, але що потім залишається для Христа? Позіхання і втома під час молитви. Чим більше жіноче серце віддаляється від гарних речей, тим більше воно наближається до Христа. А якщо серце віддане Христу, то воно має велику силу! Днями я зустрівся з жінкою, що цілком довірила себе Богові. Було видно, як у ній горить якесь солодке полум'я! За будь-яку справу вона береться гаряче. Колись ця жінка була цілком мирською людиною, але по-доброму налаштована, і в якийсь момент у її душу запала іскра. Всі свої золоті прикраси й розкішні одежі вона викинула. Зараз вона живе з надзвичайною простотою! Подвизається, здійснює над собою духовну роботу. Якою жертовністю наповнені її вчинки! Вона стала "ревнувати", "заздрити" святим — у доброму значенні цього слова. Знаєте, скільки чоток вона протягає в молитві, які здійснює пости, скільки часу віддає читанню псалтиря!.. Надзвичайне діло! Подвижництво стало зараз її їжею.

— Геронде, якась мати сказала мені: "Я тілесно слабка й дуже втомлююся. Ні справ своїх не встигаю зробити, ні часу для молитви в мене не залишається".

— Для того, щоб залишався час для молитви, вона має спростити своє життя. За допомогою простоти мати може суттєво досягти успіху. Мати має право сказати "я втомлююся", якщо вона спростила своє життя, а багато трудиться лише тому, що має багато дітей. Однак, якщо вона втрачає свій час, намагаючись, щоб її дім справив враження на чужих людей, що тут скажеш? Деякі матері, бажаючи, щоб кожна річ у їхньому домі красиво лежала на своєму місці, пригноблюють, гнітять своїх малят тим, що не дозволяють їм зрушити з місця стілець чи подушку. Вони змушують дітей жити за законами казарменої дисципліни, і в такий спосіб діти, народившись нормальними, виростають уже не цілком нормальними. Якщо мисляча людина побачить, що в багатодітному домі кожна річ лежить на своєму місці, то вона прийде до висновку, що тут або діти розумово відсталі, або мати, відрізняючись жорстокістю й деспотизмом, примушує їх до військової дисципліни. В останньому випадку в душах дітей живе страх, і від цього страху вони поводяться дисципліновано. Якось я опинився в домі, де було багато дітей. Як же радували мене малята своїми дитячими витівками, які руйнували мирський чин, що гласить: "кожна річ на своєму місці". Цей "чин" є найбільше безчинство, що суттєво віднімає сили в сучасної людини.

За колишніх часів не було духовних книг, і матері не могли зайняти себе, допомогти собі читанням. Зараз видано величезну кількість святоотцівських книг, більшість з них перекладено сучасною мовою, але, на жаль, чимало матерів [проходять повз усе це багатство й] займають свій час дурницями або ж [постійно] працюють, щоб звести кінці з кінцями.

Замість того, щоб скрупульозно й схоластично займатися домашнім господарством — речами бездушними, матері краще зайнятися вихованням дітей. Нехай вона говорить їм про Христа, читає їм Житія Святих. Одночасно вона повинна займатися й очищенням своєї душі — щоб і вона духовно світилася. Духовне життя матері непомітно, безшумно зцілюватиме і душі її дітей. Таким чином, її діти будуть жити радісно й сама вона буде щасливою, тому що в собі вона буде мати Христа. Якщо мати не може вибрати час навіть на те, щоб прочитати "Святий Боже", то як освятяться її діти?

— Геронде, як бути, якщо мати має і багато дітей, і багато роботи?

— Але хіба вона не може, виконуючи домашню роботу, одночасно молитися? Мене до Ісусової молитви привчила мати. Коли ми, будучи дітьми, скоювали якусь витівку, й вона була готова розсердитися, то я чув, як вона починала вголос молитися: "Господи, Ісусе Христе, помилуй мене". Саджаючи в піч хліб, мати вимовляла: "Во ім'я Христа і Пресвятої Богородиці". Замішуючи тісто й готуючи їжу, вона теж постійно промовляла Ісусову молитву. Так освячувалася вона сама, освячувалися хліб і трапеза, які вона готувала, освячувалися й ті, хто їх вкушав.

У скількох же матерів, котрі мали святе життя, діти теж були освячені! Взяти для прикладу матір Старця Хаджі-Георгія. Подвижницьким було навіть молоко цієї благословенної матері, що живила дитя Гавриїла — так звали Старця Хаджі-Георгія в миру. Ця жінка народила двох дітей, а потім жила зі своїм чоловіком у дівоцтві. Вони любили одне одного як брат і сестра Мати Хаджі-Георгія з дитинства відрізнялася подвижницьким духом, тому що її сестра була черницею, подвижницею. Свою сестру-черницю вона часто відвідувала, й уже будучи заміжньою, приїжджала до неї разом зі своїми дітьми. Батько Гавриїла теж був чоловіком побожним. Він займався торгівлею й тому більшу частину часу проводив у подорожах. Це давало його матері сприятливу можливість жити просто, не піклуючись і не дбаючи багато про що3, брати свого сина зі собою й ходити разом з іншими жінками на цілонічні чування, які відбувалися іноді в печерах, а іноді в різних каплицях. Тому згодом її син досяг такої міри святості4.

Благоговіння матері має велике значення. Якщо в матері є смиренність, є страх Божий, то все в домі йде як слід. Я знайомий з молодими матерями, обличчя яких світяться, незважаючи на те, що ці жінки не отримують жодної допомоги. Спілкуючись із дітьми, я розумію, у якому стані перебувають їхні матері.

Зноски:

1 Часи — коротка богослужебна послідовність, яка входить до складу добового богослужебного кола. Богослужебні часи, які читаються у визначений час, освячують ті часи, на котрі був поділений день в Римську епоху. Час читання першого часу — близько 6 години ранку, третього — близько 9 години ранку, шостого — близько полудня і дев'ятого — близько З години пополудню.

2 Αγίου Νεκταρίου, 'Επισκόπου Πενταπόλεως. 35 Ποιμαντικές Επιστολές, Επιστολή 26η. Έκδ. «Υπακοή» Αθήνα, 1993. Σ. 12.

3 Див.ЛК. 10:41.

4 Див.: Γέροντος Παϊσίου Άγιορείτου. Ό Γέρων Χατζη-Γεώργης ό Αθωνήτης. Έκδ. «Ί. Ήσυχαστήριον Ευαγγελιστής 'Ιωάννης ό Θεολόγος», Σουρωτή Θεσσλονίκης, 6, 2001.