Болючою та сумною була тема двох попередніх наук, в яких ми говорили про "бездітне подружжя", зате радісною і піднесеною буде тема двох наступних проповідей, в яких приділимо увагу подружжям, які мають численне потомство.

Жахлива неприродна тиша панує в пустих помешканнях бездітних подружжів, і навпаки, срібний сміх багатьох дітей приносить повноту радості і життя, оживлює домашнє вогнище.

Постаріли подруги, які свідомо уникали дітей, стоять з пустими руками над безоднею гробу, як трухляве, самотнє дерево, роздягнене з листя та квітів, позбавлене всяких оздоб; тимчасом ті, які з жертовною любов'ю і надією на Бога охоче прийняли обов'язок виховання дітей, є у своїй старості як велетенський, сильний дуб, в буйному гілляччі якого гніздиться співуче птаство. Такі батьки з радістю приймають дітей і втішаються у веселому та любому гроні внуків і правнуків, які, як зграйка пташенят, оточують їх своїм щебетом. Такі батьки не будуть покинуті на смертному ложі. Буде кому зайнятися ними і помолитися за спасіння їхніх душ!

Так, дорогі в Христі, християнські подружжя завжди любили дітей; найгарнішою оздобою їхнього помешкання була колиска з розкішним ангелятком у ній, а поруч, посередині кімнати трилітній братик, галопуючий на дерев'яному коні, який хвалиться своєю бравою їздою перед старшим братом.

Залишимо безплідну атмосферу бездітних подружжів, про які ми говорили останнім часом, і перейдемо до щасливого домашнього вогнища подружжів, які мають численне потомство. У сьогоднішній проповіді хочу тільки в загальному розповісти про дві ознаки християнських подружжів, які І) шанують дітей і ІІ) виховують їх. У наступній проповіді розглянемо деякі подробиці щодо методики християнського виховання дітей.

І. Християнське подружжя шанує дітей

Християнський світогляд завжди оточував дітей особливою шаною, вважав їх чимось святим, "res sacra". За хвилю переконаємося, що мав рацію.

"Дитина є святою річчю", "Res sacra puer". Якщо так говорили погани, то тим більше так повинні думати ми, християни! Дитина є завдатком великих надій! Дитина є святою в очах християнських батьків, вона для них є не тільки опорою в старості, але продовженням їхнього життя, життя, яке прямує до гробу. Дитина є святою в очах християнства, бо в ній живе народ, а сильна, добре вихована, моральна молодь є двигуном життя народу, натомість неморальна і легковажна молодь є його згубою. Дитина є святою в очах Церкви, бо з дітей виростають святі Церкви, через них світло Євангелія шириться на землі. Дитина є святою в очах Христа, який завжди ніжно її любив і благословляв.

Отже бачимо, що не перебільшував мученик Леонід, про якого читаємо, що часто клячав з одухотвореним обличчям над своїм сплячим сином Орігеном, а коли дружина запитала його, що робить, відповів: "Вшановую Святого Духа, який перебуває в дитині". Яке це глибоке, направду християнське розуміння! Дійсно: "Res sacra puer", дитина є святою річчю!

Але дитина, відповідно до християнського світогляду, є не тільки "святою річчю", але і "благословенням Божим"; а це тому, що її малі, безсилі рученята найсильніше зміцнюють родину.

Родину єднають спільно пережиті терпіння та болі.

Часто в різних формах повторюються переживання святої Перпетуї з її немовлям.

Ким була свята Перпетуя? Дружиною заможного громадянина Карфагену. Як християнка, за наказом цісаря Севера, була кинута в ув'язнення і там чекала на вирок смерті, але найбільше мучило її не ув'язнення, а розлука з маленькою дитиною. Неможливо без зворушення читати про тугу та скарги цієї матері-героїні, які дослівно збереглися в актах мучеників: "Багато днів я почувалася тяжкохворою та пригніченою. Врешті мені вдалося мати з собою в ув'язненні дитину. Дитина зміцнила мене і я одужала завдяки тому, що могла нею опікуватися. В'язниця стала багатим, розкішним помешканням і з тієї хвилини я охочіше перебувала там, ніж деінде"10. Які це піднесені слова! Кожна мама годинами могла би їх розважати. Стала здоровою завдяки тому, що могла опікуватися дитиною! В'язниця стала багатим і розкішним помешканням, бо зі мною була моя дитина!

Родину єднають не тільки спільно пережиті терпіння, але й спільні радості. Якщо приказка "поділена радість є подвійною" правдива, то в такому разі радість у родині збільшується у стільки разів, скільки осіб налічує ця родина. Велику виховну цінність мають навіть маленькі радощі і приємності, які осяюють монотонність життя, як, наприклад, родинні свята, привітання з нагоди іменин, днів народжень, тихі вечори, проведені в товаристві своїх улюблених родичів, очікувані свята, Святвечір та інші події.

Особливо мушу підкреслити, наскільки важливо і як за всяку ціну потрібно обороняти родину від розпорошення і розділення, які в теперішніх часах - на жаль - щораз більше їй загрожують. Життя в родині вимагає, щоби її члени якомога більше перебували разом. У будні дні життєві клопоти розділяють їх, отож принаймні в неділю мають бути разом. На жаль, сучасні розваги: театр, кіно, спорт, зібрання розпорошують родину й унеможливлюють необхідне для родини співжиття.

Маємо визнати, якщо людина провела своє дитинство вдалині від милого та близького родинного грона, то це вельми негативно відбивається на характері і в загальному на всій її духовності. Зазвичай в іншому значенні кажуть: "Ця людина погано вихована" - це стосується неґречних осіб - але слушно можемо сказати, що з дітей, які не зазнали родинного тепла, потім виростають нервові, легковажні люди, які даремно шукають мети в житті. Важливою причиною збільшення кількості таких людей є зменшення кількості родин, члени яких перебувають разом в близькості та довірі.

Через роздроблення сучасної родини вимерли давні чесноти, що ними відзначалися колишні подружжя, які, без сумніву, мали велику виховну вартість.

Якщо хтось був у Голландії і перебував там у католицьких родинах, неодмінно зауважив великий вплив на них існуючого до сьогодні звичаю спільної молитви, яку разом відмовляла ціла родина з прислугою. Хіба існує більш відповідний і дієвий виховний засіб, ніж коли батьки разом з дітьми і всією домашньою прислугою клякають до молитви? Якщо батьки разом зі своїми дітьми йдуть до сповіді і Святого Причастя, тим самим мають більш результативний вплив, ніж усякі повчання та кари.

Ясна річ, що правдива вартість зовнішніх релігійних практик полягає у їхній внутрішній вартості. Праця в родині повинна опиратися на любові, довірі і на вірі в Бога та послуговуватися надприродними середниками. Що би не спіткало родину, радість чи смуток, всі її дії, наміри і плани повинні бути згідні з Божою волею. Будьмо певні, що коли батьки прищепили такі погляди своїм дітям, зробили їх найціннішим скарбом.

10 Acta Sanctorum Mart. ed. a Joanne Bollando, t. I, s. 632.

Вp. Toth T. Małżeństwo chrześcijańskie. -

Warszawa: Te Deum, 2001. - 180 с.

www.saintjosaphat.org