Характеристика цих двох підходів до гріха і таїнства покаяння не має на меті зіставлення їх один одному. Ми не можемо стверджувати, що правовий підхід помилковий, а лише особовий підхід є істинним. Йдеться про відповідні пріоритети. Правовий підхід, перш за все, фокусує погляд людини на власній провині і на можливості загладити її; особовий же підхід більше уваги приділяє погляду Бога на грішника і дароване йому примирення в Ісусові Христові.

Особовий підхід повинен розумітися як основний і першочерговий, а правовий підхід - як додатковий. Ісус не відкриває нам Бога перш за все як Законодавця і Суддю, але як прощаючого Батька, який з розкритими обіймами приймає грішника, що повернувся. Ретельний аналіз і глибока молитовна медитація над притчею про блудного сина можуть бути хорошими ліками для тих, хто, зосереджуючись на юридичному підході до гріха і таїнства покаяння, не може позбавитися від паралізуючого страху перед Богом як Суддею.

Особовий підхід до гріха і таїнства покаяння при збереженні правових рамок, встановлених Церквою, пред'являє нам значно серйознішу вимогу, ніж чисто правовий підхід. У особистісному трактуванні сповіді йдеться не лише про певні обрядові дії, що виконуються нехай навіть щиро і захоплено, але про з'єднання в новому фундаментальному акті рішення деформованої через гріх реальності.

Юридичний підхід до гріха і таїнства покаяння дуже сильно укорінявся в свідомості віруючих.

Ознакою такого правового підходу є питання, яке часто встає перед віруючими, наприклад: " Прошу, отче, відповісти мені... чи гріх це?" У питанні, сформульованому таким чином, йдеться не про стан совісті, але про існування відповідного закону, церковного припису, навіть випадкове порушення якого вважається гріхом. Про юридичне трактування гріха і сповіді свідчить зізнання в недобровільних і навіть неусвідомлених порушеннях церковних приписів, наприклад: "їв м'ясо в п'ятницю, але я забув, що це п'ятниця; не був в неділю на Службі Божій, але я дуже погано себе почував". Гріхи людини при такому підході обмежуються подібними порушеннями приписів і заповідей.

Готуючись до сповіді, вона не випробовує свою совість, а шукає порушення або факти невиконання наказів або заборон.

«Психологічні дослідження показують, що мотивування совісті, а також весь образ Бога в свідомості багатьох християн просочений духом залу судових засідань. Юридичний формалізм необхідно відслідковувати у всьому контексті релігійного відношення. Якщо він панує у відносинах між людиною і Богом, то отруює їх» (А.Сковронек).

При особовому розумінні таїнства покаяння перш за все враховується позиція серця. Йдеться вже не лише про фактичне порушення закону, але про прагнення і мотивації, про життєву позицію і звички, недоліки і схильність до зла. Зовнішнє порушення правил і церковних приписів при особовому підході завжди розглядатиметься в контексті позиції серця, тому що будь-який гріх бере початок в людському серці. При особовому підході першим гріхом людини завжди буде вважатися слабкість віри або просто невірство, побудова свого життя навколо себе - егоцентризм, життя "безбожне", без Бога.

«Я повинен мати огляд всіх моїх мотивацій, а не лише концентрувати увагу на моїх усвідомлених, помилкових рішеннях, я повинен чітко усвідомити всі принципи, що лежать в основі моєї поведінки, виявити життєві звички, різні сторони мого характеру - лише тоді зрозумієш, що багато що волає до кардинальних змін, і тільки тоді відчуєш себе здатним зробити цю роботу над собою» (А.Сковронек).

Тому також у випробуванні совісті важливо встановити не лише фактичне порушення заповідей, але і мотивації: чому? Безневинні з вигляду гріхи можуть бути вираженням повної байдужості людини до Бога і життя лише для себе. З іншого боку, тяжкі з першого погляду гріхи можуть бути більшою мірою вираженням людській безпорадності і горя або навіть хвороби, ніж морального зла.

У іспиті совісті перед таїнством покаяння необхідно проаналізувати свої звички, різні сторони свого характеру, які можуть бути джерелом більшості людських гріхів. Звички і характер не звільняють нас від відповідальності за нашу поведінку. У людини є характер, але вона - особа. Можна ще додати: людина як духовна особа має характер і має свободу у відношенні до свого характеру. Ми можемо мати безліч старих звичок і важкий характер, але в нашій свободі ми є неустанно підтримувані через милість, яка закликає нас перемогти власну матеріальність для того, щоб постигнути правду свого буття.

Умовами доброї сповіді є наступні 5 : іспит совісті , жаль за вчинені гріхи , постанова поправи , визнання гріхів перед священиком, відбута покута.

www.credo-ua.org