Дорогі браття і сестри! Ми вступили в час святого Великого посту. Цей час є особливий для кожної віруючої людини, бо це час Божого Милосердя і любові Всемогутнього Вічного Бога до немічної впавшої людини, яка перебуває на цій долині сліз у подорожі і прямує до вічності. Каятися за вчинений гріх мали наші перші прародичі Адам і Ева, але, на превеликий жаль, вони цього не вчинили. І через те, що не принесли плоду покаяння за свій вчинок, були прогнані з раю: " За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох" (Бут. З, 17-19).

Іншою дорогою пішли нащадки Адама і Еви - дорогою покаяння.

ПОКАЯННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ

У Старому Завіті покаяння було тісно пов'язане з жертвоприношенням. Так, на початку людського роду ми бачимо, як жертву приносять праведний Авель, Патріярхи, Ной і Авраам. За часів правління Мойсея Господь Бог дає закон, який визначає, за які гріхи мають приноситися ті чи інші жертви: "Промов до синів Ізраїля так: Коли хтось і згрішить ненароком проти котрої-будь заповіді Господньої і зробить що-небудь, чого не годиться робити, і якщо згрішить помазаний священик, і провина спаде на народ, то за гріх свій, що ним провинився, жертвуватиме Господеві за покуту молодого бичка без вади" (Лев. 4, 1-3). Господь Бог установив особливий день у році для всенародного очищення і покаяння: "Це буде вам установою віковічною: сьомого місяця, десятого дня місяця, маєте вмервтляти самих себе й нічого не робити, чи тубілець, чи чужинець, що пробуває між вами; в той бо день відправлятиметься покута за вас, щоб очистити вас; і будете чисті перед Господом від усіх ваших гріхів. Це день повного спочинку для вас, і ви мусите вмертвляти самих себе: це установа віковічна" (Лев. 16. 29-31). Хоча цього дня в загальній покуті і очищенні бере участь увесь народ, але особливе місце призначене для священика: "Покуту ж відправлятиме священик, що його помазано й висвячено, щоб священодіяв замість батька свого... Він покутуватиме за святиню й за намет зборів, і за жертовник; і за священиків і за всіх людей у громаді робитиме покуту" (Лев. 16, 32-33). Коли люди приносили жертвоприношення, то це не мав бути тільки зовнішній обряд, бо цього було замало. Треба було принести і покаяння свого серця і душі, про що часто забували ізраїльтяни, дотримуючись лише зовнішніх формальностей. Тому пророк Ісая засуджує такі жертвоприношення: "Не приносьте більше пустих дарів! Кадило стало осоружним для мене. Нових місяців, субот і скликання сходин я не можу стерпіти: беззаконня разом з урочистим зібранням" (Іс. 1, 13). Жертвоприношення, яке мало тільки зовнішню форму, пророк Ісая називає пустою жертвою і навіть огидною в очах Божих; Господь відвертається від таких приношень: "Від новомісячних ваших та святкувань ваших відвертається душа моя. Вони для мене стали тягарем, вони мені незносні. Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас мої очі. Навіть коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Руки ваші повні крови" (Іс.1, 14-15). Поправа життя грішника, правдиве його покаяння, приносили обильні плоди, а саме прощення всіх гріхів, якими б вони не були, очищало: "Обмийтеся, станьте чистими; усуньте з-перед моїх очей нікчемні ваші вчинки; перестаньте чинити зло!... Коли б гріхи ваші були, як багряниця, вони стануть білими, як сніг; коли б, мов кармазин, були червоні, стануть, як вовна" (Іс.1, 16-18). Господь Бог неодноразово звертався до свого народу, устами пророків і патріярхів напоминав та навертав на дорогу покаяння. Коли народ ізраїльський виступав проти Божого Закону, його сумлінно не виконував, перекручував або занедбував, тоді Господь відвертався від цього народу, даючи його на поталу ворогам, і він попадав у неволю державну і моральну. Господь Бог відкривав перед народом глибину Свого милосердя і прощення яко доброго і люблячого батька: "Відверніться, зречіться ваших переступів, щоб не мати вам більше приводу до гріха. Повідкидайте геть від себе ваші гріхи, що ними ви згрішили супроти Мене, і зготуйте собі нове серце й новий дух. Чого ж бо вам умирати, доме Ізраїля? Мені бо не люба смерть грішника, - слово Господа Бога. Наверніться ж і живіть!" (Єзк. 18, 30-32).

Так проповідувалося покаяння у Старому Завіті до приходу Христа Спасителя. Останній пророк Старого Завіту, Предтеча і Хреститель Ісуса Христа Святий Йоан, проповідував покаяння для ізраїльського народу: "Так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрещення покаяння на прощення гріхів. І виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої" (Мр. 1, 4-5). Йоан Хреститель виступав як пророк, вказував людям на їхні гріхи і занедбання і взивав народ до правдивого покаяння: "Побачивши, що сила фарисеїв та садукеїв іде на хрещення до нього, він до них мовив: "Гадюче поріддя! Хто вас навчив тікати від наступаючого гніву? Принесіть же плід, гідний покаяння, і не гадайте, що можете самі собі казати: Маємо за батька Авраама. Кажу бо вам, що Бог з цього каміння може розбудити (до життя) дітей Авраама. Сокира вже при корінні дерев: кожне дерево, що не приносить доброго плоду, зрубають і в вогонь кинуть" (Мт. З, 7-10). Це були слова, які глибоко проникали в серце кожної людини, яка приходила до Святого Йоана. Люди застановлялися над своїм життям і справді приносили ці плоди покаяння, про які говорив Хреститель. Проте вони не лише каялися у своїх гріхах, але й хотіли поради: як мають дальше жити і поступувати в цьому житті, щоб не прогнівити Господа Бога? І цю пораду їм радо давав Йоан Хреститель: "Люди питали його: "Що ж нам робити?" Він відповів їм:" Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить". Прийшли також митарі хреститись і йому мовили: " Учителю, що маємо робити?" А він сказав їм:"Нічого більше понад те, що вам призначено, не робіть". Вояки теж його питали: "А ми що маємо робити?" Він відповів їм: "Нікому кривди не чиніть, фальшиво не доносьте і вдово-льняйтесь вашою платнею" (Мт. З, 10-14). У проповіді Святого Йоана Хрестителя лунав новий заклик, про який люди ще не чули, а саме: "Покайтеся, бо наблизилося Небесне Царство" (Мт. З, 2). Це були слова надії і потіхи, що прийшов час, на який очікував весь ізраїльський народ.

ПОКАЯННЯ У НОВОМУ ЗАВІТІ

1.Покаяння у Новому Завіті голосить Святий Йоан Хреститель, який мав приготувати дорогу на прихід Месії. Проповіддю про покаяння він розпочав своє служіння: "Того часу з'явивсь Йоан Хреститель і проповідував у пустині Юдейській. Він говорив: Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство" (Мт. З, 1-2). У словах Йоана ми вже чуємо не лише заклик до визнання своїх гріхів, але він пояснює, чому треба каятися з цих гріхів. Тому що Царство Небесне близько! Йоан має на увазі Христа Спасителя, який гряде: "Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця Його сандалів. Я вас христив водою, а Він христитиме Святим Духом" (Мр. 1,7-8).

2. Христос почав свою проповідь із заклику до покаяння: "Почувши, що Йоана ув'язнено, Ісус повернувся в Галилею і, покинувши Назарет, пішов і оселився в Капернаумі... З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: "Покайтеся, бо Небесне Царство близько" (Мт. 4. 12, 17). Христос підтверджує своїми словами науку, яку голосив Святий Йоан Хреститель;Він продовжує науку, про яку проповідували пророки в Старому Завіті; науку, яку голосив Його Предтеча і Хреститель. Ця наука про покаяння стане основою, фундаментом християнського життя. Багатьом вірним тяжко усвідомити і збагнути значення покаяння; для них це щось далеке, незрозуміле, чуже, неприємне, нудне. Можна зрозуміти тих людей, стан їхньої душі, боязнь, їх упереджене ставлення до покаяння. Але уявімо собі, що лікар ставить людині діагноз, що в її організмі злоякісна пухлина, ця хвороба загрожує життю. Чи буде ця людина спокійно сидіти і чекати на день смерти, чи буде різними способами рятувати своє життя? Буде рятувати своє життя! Буде шукати лікарів, спеціалістів, медичних світил, різного роду ліки, щоб бути здоровим. Сам процес лікування тієї чи іншої хвороби є довготривалий, важкий і виснажливий. Препарати, які приймаєш, зовсім не є солодкі і приємні.

Якось мені довелося сповідати хвору, яка приймала курс хіміотерапії. Жінка середнього віку, голова її була лиса, все волосся внаслідок лікування повипадало. Рятуючи своє життя, вона і її сім'я не брали під увагу зовнішній вигляд, а робили все, щоб зберегти життя. І якими б не були неприємними препарати, проте коли вони сприяють покращенню і збереженню нашого життя, то ця неприємність з часом губиться, зникає, ми забуваємо про неї. Ми вдячні людям, які спричинилися до нашого лікування і оздоровлення. Покаяння - це також лікування нашої хворої душі. Не може покаяння відразу видатися нам привабливим і солодким. Душа поранена, покалічена, вся покрита раковими злоякісними пухлинами, які виділяють неприємні запахи, гнійні рани... Це страшно і відразливо. Неможна механічно піти до Святої Сповіді, без підготовки, належного приготування, правдивого покаяння - і вже ви стали здорові. Ні. Людина мусить прийняти повний курс духовного лікування, без якого неможливо стати цілковито здоровим. У фізичному лікуванні не завжди можна допомогти людині. Деколи чуємо гіркі слова лікаря, до якого прийшли на консультацію: вже запізно, нічого не можемо вчинити. Проте інакша справа з духовною хворобою. Доки живеш на землі, ніколи не пізно лікувати її. Запізно є тільки тоді, коли людина вмирає нерозкаяною у тяжких гріхах. Не будьте байдужими, не бійтеся лікувати своєї душі. Святий Йоан Золотоустий дає нам таку науку щодо духовного лікування: "Покаяння - це великий лік, не зневірюйся... Не так страшно впасти в глибину зла, як упавши, залишатись у ньому... Ти впав, зазнав стільки ран? Однак пам'ятай, що нема жодної рани душевної, щоб її не можна було вилікувати. Тіло має багато невиліковних ран, а душі всі виліковні, але про тіло ми постійно журимося, а про душу зовсім не дбаємо (Святий Йоан Золотоустий, Гомілія 24, на Діяння 10: 44-46).

3. Для того, щоб ця наука була тривала і постійна, треба ще однієї умови, а саме віри. Святий Євангелист Марко вказує нам, що потрібно, аби вистояти в дорозі до Царства Небесного: "Сповнився час, і Царство Боже близько; покайтеся і вірте в Євангелію" (Мр. 1, 15). Мало тільки вчинити сам акт покаяння. Для того, щоб вистояти в покаянні, тобто в новому житті ласки Божої, ми маємо вірити і будувати наше життя на науці Святої Євангелії. Тому Христос Спаситель завжди акцентував, коли приходили до Нього з різними проблемами і немочами: чи ви вірите, що Я вам можу допомогти? Або в інших випадках промовляв: хай тобі станеться по твоїй вірі; іди, віра твоя спасла тебе. Святий Апостол Павло розказує царю Агриппі про своє життя і навернення до Господа. Христос вимагає віри від людей, які навернулися на дорогу правди. Так промовляв Господь до Савла: "Я - Ісус, якого ти переслідуєш. Але встань і підведись на ноги: на це бо Я тобі з'явився, щоб вибрати тебе слугою й свідком видіння, в якому ти Мене бачив, і тих, в яких тобі ще з'явлюсь. Я визволю тебе від народу та від поган, до яких Я тебе посилаю, щоб їм відкрити очі, щоб вони повернулися від темряви до світла і від влади сатани до Бога, та щоб вірою в Мене одержали відпущення гріхів і спадщину між освяченими" (Ді. 26, 15-18). Віра є тією стежкою, яка провадить нас до купілі покаяння, і тому: "Всюди нам потрібна віра. Віра - мати всіх благ, лік на спасіння... Віра - це щит, що охороняє тих, які вірять не досліджуючи. Воюють у нас помисли, - висуньмо наперед віру. Бунтуються у нас погані бажання, - закличмо на допомогу віру. І в трудних обставинах, і в нещасті будемо шукати потіхи у вірі" ( Святий Йоан Золотоустий).

4. Щоб покаяння було тривалим у нашому житті і Господь прийняв його, маємо принести плід покаяння. Йоан Хреститель так навчав юдеїв: "Принесіть же плід, гідний покаяння..."(Мт. З, 8). Не досить лише позбутися зла, але маємо обов'язок чинити добро. Про це говорить Святий Давид: " Відступи від зла й чини добро, шукай миру та його тримайся!" (Пс. ЗЗ, 15). Святий Апостол Павло також у своїй науці закликав приносити достойні плоди покаяння: "Тому, царю Агриппо, я не був неслухняний небесному видінню, а, навпаки, я почав проповідувати спочатку тим, що в Дамаску, а потім тим, що в Єрусалимі і по всім краю Юдейськім, а також поганам, щоб покаялись і навернулися до Бога та й чинили діла, достойні покаяння" (Ді. 26, 19-20). Преподобна Марія Єгипетська 17 років провела в блуді і розпусті. В 15 років стратила свою дівичу чистоту, все більше і більше вогонь пристрастей огортав її душу і тіло так, що в своєму житті вона більше про ніщо не хотіла думати і говорити, тільки про гріх нечистоти. Після покаяння іде в пустиню, де до кінця своїх днів перебуває у пості та молитві. Покаявшись зі своїх гріхів, пішла в Йорданську пустиню, де перебувала 47 років, не бачивши ні одного людського обличчя. За ці роки покути вона отримала від Господа таку благодать, що переходила через ріку Йордан як по суші, в часі молитви підносилася від землі в повітря, знала Святе Письмо, хоч ніколи його не читала. Господь завжди пам'ятав про неї. Коли надійшла її кончина на цій долині сліз, Марія мала велике бажання ще тут, на землі, з'єднатися з Христом Спасителем у Пресвятій Тайні Євхаристії. Господь посилає до неї в пустиню священика на ім'я Зосим, який підготував її до смерті і уділив Святі Тайни. Так велика грішниця Марія, яка провела 17 років у розпусному житті, принесла достойний плід покаяння, 47 років проживши в молитві, пості і покуті. Святий Василій Великий так навчає нас щодо плодів покаяння: " Тим, що каються, не досить до спасіння самої стриманості від гріхів; їм треба ще й плодів гідних покаяння (Святий Василій Великий, МПр.1).

5. Багато людей потішають себе тим, що я, мовляв, вірю в Бога, гріхів не маю, нічого такого страшного у своєму житті не вчинив, не маю за що жаліти і за що каятися. Без сумніву, що такі речі в очах віруючої людини є просто нісенітницею, бо немає на землі людини, яка б жила і не згрішила. А якщо людина згрішила, то має обов'язок постати з цього гріха і перепросити Господа Бога за провини - тобто покаятися. Чому ж так багато людей цих простих і елементарних духовних речей не розуміють? Чому так важко нам зрозуміти правду і повернутися на дорогу покаяння? Тому, що: "Немає нічого легшого, як себе обманювати, бо кожний є для себе занадто ласкавий суддя і називає корисним те, що йому приємне. Треба бути переконаним, що найважча справа - це себе пізнати і себе провадити, бо самолюбство - людям вроджене, і кожний задля самолюбності відступає від правдивого суду" (Святий Василій Великий, Монаші науки 21, 22). З цих слів випливає, що я засліплений, самозакоханий, я ще не вивчив і не пізнав себе, ким я є насправді. Я хотів бачити і бачив у своєму житті тільки ті вчинки, дії, слова, які мене вивищували, були мені приємні. А те що мною було вчинене зле, я викреслював зі своєї пам'яті, зі свого життя, або виправдовував себе кажучи: були такі умови життя, так склалася ситуація, це не моя провина, а моїх працівників, сусідів, знайомих тощо. З будь-якої ситуації я зумів знайти для себе оправдання. Але це в очах людей. А як я виглядаю перед Господом Богом? Перед ним нічого не скрию. Він знає найменші бажання мого серця і душі. Тому мушу переглянути своє життя в світлі Божої правди. Але не можу. Чому? Хто мене тримає? Що, окрім мого особистого егоїзму, самолюбства, відтягує мене від дороги покаяння і поправи мого життя? Ти потрапив у руки дуже небезпечного ворога, більшого, як ти сам собі можеш уявити: "Гордість - це заперечення Бога, винахід диявола, погорда людей, мати згуби, дитина неслави, ознака неплідності душі, втеча від Божої благодаті, предтеча шаленості, причина упадків і біснування, джерело гніву, двері лицемірства, твердиня бісів, сховище гріхів, причина безсердечності" (Святий Йоан Ліствичник, Слово 23). Маю набратися мужності, духа покори, переглянути своє життя і сердечно покаятися. Покаяння необхідне для спасіння, тому Ісус Христос так промовляє до юдеїв: "Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами. Озвавшись, він сказав їм: "Гадаєте, що ті галилеї, тому що так постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само" (Лк. 13, 1-3). Цей приклад покаяння ми бачимо на горі Голгофті. Розбійник, який висів по правиці від Божого Сина, покаявся зі своїх гріхів і успадкував вічне життя в Царстві Небесному. Розбійник по лівиці, який висміював Христа і зневажав Його науку, пішов на вічні муки. Без покаяння неможливо осягнути небо. Є у Святого Василія Великого один чудовий вислів. Якби кожен з нас його пам'ятав, то завжди б старався жити в ласці Божій: "Покаяння є спасінням, а непокаяння - смертю" (Святий Василій Великий, А.Б. 2).

6. Щоб Господь Бог простив нам наші гріхи - потрібно визнати ці гріхи і покаятися з них. Йоан Хреститель христив у пустині та проповідував хрещення покаяння на прощення гріхів. "І виходили до нього - вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, хрестились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої" (Мр. 1, 5). В день Зіслання Святого Духа Апостол Петро промовляв до зібраного народу. Люди, почувши слова проповіді, "... розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших Апостолів: "Що нам робити, мужі брати?" Петро ж до них: "Покайтесь", каже, "і нехай кожний з вас охриститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших, і ви приймете дар Святого Духа" (Ді. З, 37-38).

Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький у своєму заклику до покаяння наголошує, що час Святого Посту - це найбільш сприятливий час до спокутування своїх гріхів і навернення: " Чотиридесятниця - це час, призначений на покаяння. В цей час Свята Церква готує вірних до великої події в їхньому житті, до найбільшої хвилини в році - до Святого пасхального Причастя. Від тієї хвилини може залежати ціла вічність багатьох душ: щаслива вічність зі Святими в небі або бездонне нещастя відкинення і прокляття в день Страшного Суду (Митрополит Андрей Шептицький, Заклик до покаяння).

7. Правдиве покаяння провадить грішника до нового життя - життя благодаті Божої. Через покаяння митар став оправданий: "... митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, - буде вивищений" (Лк. 18, 13-14). Жінка блудниця, яка через свої тяжкі гріхи за приписами Мойсеевими мала бути укаменована, отримує через своє покаяння прощення гріхів: "Де ж вони, жінко, оті твої обвинувачі? Ніхто не осудив тебе?" "Ніхто Господи", - відповіла. Тоді Ісус до неї: "То і я тебе не осуджую. Йди та вже віднині не гріши" (Йо.8, 10-11). Прикладів покаяння зі Святого Письма Старого і Нового Завіту, історії Вселенської Церкви, життя Святих можна навести дуже багато. Як священик, зауважив у духовному житті одну таку вагому помилку в багатьох віруючих людей, які вважають, що час на покаяння - це виключно час святого Великого Посту, а поза ним ми знову повертаємося до свого буденного звичайного життя, не раз і до своїх злих звичок і гріхів і чекаємо знову на другий рік. Такий підхід до покаяння - велика помилка тих людей, які так думають, так живуть і в такий спосіб провадять своє духовне життя. Поповнивши тяжкий гріх, який є великою образою нашого Бога і Спасителя Ісуса Христа, людина зобов'язана не чекати аж наступного часу на покаяння Святого Великого Посту, але якнайшвидше має постати зі своїх гріхів, тобто учинити покаяння. Сьогодні Бог дав тобі день, час і можливість, завтра, можливо, буде запізно. Завтра буде для багатьох людей, але чи буде для тебе - цього не може знати ніхто. Тому Святий Василій Великий закликає нас: "Сьогодні пора покаяння, завтра - нагороди; сьогодні час праці, завтра - заплати. Сьогодні Бог є помічником для тих, що навертаються зі злої дороги; завтра Він буде страшним Суддею людських діл, слів і думок - Суддею, якого ніхто не ошукає. Сьогодні ми є свідками Його довготерпеливості, завтра пізнаємо Його справедливість, коли воскреснемо хто на вічну кару, хто - до вічного життя, коли кожний дістане по заслузі (Святий Василій Великий, Вступ до Ширших Правил).

Дорогі читачі! Бажаю вам обильних ласк від Господа Бога в часі покаяння не тільки в цьому Святому Великому Пості, а впродовж усього вашого життя. Будьте витривалі і постійні в цій важкій боротьбі за спасіння своєї безсмертної душі. Не опускайте ніколи рук, не оглядайтеся назад і не жалійте за грішним минулим життям. Вперед і тільки вперед до духовної боротьби з гріхом! Не обдурюйте себе самих, що нарешті можемо відпочити. Це неправда. Долина сліз - це не час і не місце для відпочинку, це час для неустанної боротьби. І той, хто розслабився, збайдужів, опустив свої руки, приречений на поразку. Хто перестав молитися, покутувати, заспокоїв себе: як мені добре, нарешті прийшов бажаний час, час миру і злагоди, затишшя... - такий чоловік нехай не буде самовпевнений, бо цей спокій - тимчасове явище для того, щоб ти розслабився, збайдужів, був безпечний. Диявол опустив тебе, щоб нанести тобі сильніший удар, щоб прикликати собі на допомогу ще більше легіонів сильніших від себе. І що буде з тобою, який склав духовну зброю - чи зумієш вистояти в цій боротьбі? А навіть якщо ти сьогодні переміг, не радій занадто, бо боротьба не скінчилася, вона буде продовжуватися... Тому Святий Йоан Золотоустий закликає нас бути завжди готовими до цієї боротьби: "Похіть тіла - це вогонь, вогонь невгасимий і постійний. Це скажений і лютий собака. І хоч би ти тисячі раз його відганяв, то він тисячі разів нападає і не відступає. Страшне полум'я вугілля, але полум'я похоті ще страшніше. В тій війні ніколи не маємо перемир'я. В цьому житті ми ніколи не маємо відпочинку, а тільки постійну боротьбу, щоб і вінець був світлий" (Святий Йоан Золотоустий, Гомілія на похвалу мученика Варлаама).

о. Василь КОВПАК

www.saintjosaphat.org