Надійшов час Великого Посту, Чотиридесятниця, злучена зі Страсним Тижнем. Час, що призначений в особливий спосіб на покуту й роздумування про Христові страсті, час, призначений на молитву, застанову й працю над власною душею, над поправою власного життя. Ніхто не може змарнувати цього великого часу, що його Св. Мати-Церква установила для нашого спасіння, бо ніхто не може сказати про себе, що він не потребує для своєї душі ні застанови, ні молитви, ні покути, ні Св. Тайн, ані Божої ласки. "Хто святий, нехай ще більше освячується" (Од. 22, 11), - каже Св. Письмо і запрошує кожного до праці над собою, над своїм освяченням.
Навіщо ж Свята Церква установила Святий Піст? І ви відповісте: "На те, щоб приготуватися до доброї сповіді і до гідного святкування Великодня".
Звичайно, і так навчає катехизм. Але коли запитати дитину, яка ходить регулярно на уроки релігії, який гріх поповняє людина, коли занедбує Великодню сповідь, та без вагання відповість: "Поповнює гріх смертельний".
А коли б далі запитати, скільки потрібно тяжких гріхів, щоб попасти до пекла, то скажуть без вагань: "Досить поповнити тільки один важкий гріх і померти без приготування".
Цілий рік ви займалися лише справами цього світу, старалися про своє майно, ганялися за приємностями життя, взагалі не приділяли уваги своєму духовному вдосконаленню. Нарешті, перед самим Великоднем приходите до сповіді і розказуєте свої гріхи так, якби розказували якусь цікаву історію - оповідання, підсміхуючись, жартуючи і т. п. На закінчення відмовите як не-будь, механічно декілька молитов - і вже вам видається, що справи з Богом полагоджені аж до наступного року. А що по сповіді? - Знову повернення до старого бурхливого життя. Бари, дискотеки, алкоголь, розпуста, опущення богослужінь у дні недільні і святочні і т. п. З року на рік те саме! Пам'ятай, людино: якщо ти свої сповіді відправляєш рідко і недбало, то вони не тільки що неважні, але в більшості святотатські. А що про це думають звичайні люди?
Духовно бідні й несвідомі люди вважають, що саме зовнішнє, бездушне визнання гріхів на сповіді з відмовленням якоїсь молитви можна вважати доброю і досконалою сповіддю. Але знаймо, що така мертва, поверхнева сповідь - це не є Св. Тайна, а тільки одна зневага Бога. Якщо б Христос-Спаситель сьогодні з'явився на землі між людьми, то таких християн, що свідомо зле сповідаються, вигнав би з церкви за зневагу Св. Тайни, як вигнав колись торговців з єрусалимського храму. Бо що означає сповідатися? Сповідатися означає робити покуту у Св. Тайні Покаяння. А що таке покута? Це ніщо інше, як тільки навернення, відвернення від гріха до Свого найкращого Батька, до Бога. А що потрібне до правдивого навернення й поправи життя? Потрібно щирого жалю за скоєні гріхи. Той, хто має щирий жаль у Св. Сповіді, бажає, щоб сповненого гріху вже не було ніколи. Він сильно постановляє більше не грішити і вірно служити Богу, щиро хоче того, що хоче Бог, втікає від кожної найменшої нагоди до гріха. Бо без правдивого жалю і правдивої постанови поправи немає Св. Тайни покаяння, ні відпущення гріхів, ні освячуючої ласки, ні обнови життя.
Сповідь - це Божа установа, і тому вона є невимовно великим добром і благословенням для окремих душ, для цілих родин, громад, народу і всієї спільноти. Добра сповідь - це відродження душі, це нове життя в Божій ласці, це надприродний спокій душі. Послухайте, який стан був у св. Августина перед його наверненням. "Я носив у собі, - каже святий, - роздерту і пошматовану душу, що збурювалась проти мене, і не міг знайти собі місця, ні спокою. Ані в тінистих садах, ні в забавах, ні в співі, ні в розкішних кімнатах, ні в мистецтві не знайшов я спокою. Все лякало мене і налягало на мене, навіть денне світло. Лише повернувшись до Бога, я знайшов довгоочікуваний спокій, правдивий спокій серця і душі".
Де вірні добре сповідаються, там звичайно видно переміну, поправу і обнову духовного життя, що проявляється навіть у зовнішності. Бо Св. Тайна покаяння, цей цілющий бальзам проти душевного занепаду, є також джерелом обнови родинного і суспільного життя. Каянник, що має правдивий жаль і постанову поправити своє життя, відходить від сповідальниці обновленою, в життєвих відносинах новою людиною, відходить чистим до своєї родини, свого оточення. Св. Тайна сповіді, що оживляє душі, віддає родині обновленого тата і маму, батькам обновленого сина й дочку, громаді обновлені родини, народові - обновлену молодь і членів. Бо у сповіді поборюється всяке зло, пороки, незгода, самолюбство, ненависть до ближнього, всяка кривда, що порушує лад і спокій, а натомість наказується любов, справедливість, лад і плекання інших чеснот, так потрібних у суспільному житті.
о. Степан КУРИЛО, СБССЙ
Греко-Католицька Традиція 3(163),березень 2011 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org
