Вернувшись з пустелі Ісус Христос пішов і оселився у місті Капернаумі
й приступив до виконання волі Отця Небесного, про котру, говорить Слово
Боже у Мт.4:17, Мт.17:5, Ів.5:30, Ів.3:16- хоче, щоб грішник
розкаявся, навернувся й жив. Сою месійну діяльність Син Божий розпочав
закликом: « Покайтесь, бо Небесне Царство близько.» Мт.4:17.
Нещодавно Церква відсвяткувала свята: Різдво Христове та Богоявлення.
У першому святі християнський світ радо зустрічав Віфлеємського Ісуса й
приходив до Нього, немов оті древні східні волхви, щоб Йому поклонитися
й скласти свої посильні дари. У наступному святі ми бачимо Його вже не
Дитям, а повнолітнім. У юдеїв саме 30 річна людина вважалася
повнолітньою. Він приходить до свого Предтечі, щоб христитися від нього й
щоб Іван публічно засвідчив, що Він є Істинний Агнець Божий, давно
Богом обіцяний Спаситель світу. Ів.1:32-34, Ів.1:29.
Після тих свят Христова Церква для своїх діток ставить ряд неділь, де
подає до прикладу яким повинно бути покаяння, молитва та істинне
навернення до Бога. Після подає святий час Великоднього посту, час
щирої молитви, покаяння й навернення, що закінчиться Голгофою -
Престолом де буде довершено волю Отця. Де смертю буде переможена смерть.
Але це, тільки буде, а до того всього Ісус закликає – покайтеся.
Чи всі почули цей Божий заклик тоді?
Так, були такі, що почули, але багато слухало Його й не почуло, а жаль.
Церква подає нам після Божого заклику до покаяння перший приклад
істинного покаяння. Цим наверненим грішником був Закхей. Лк.19:1-10.
Що читаємо у неділю Закхея?
А читаємо, що Ісус проходив через місто Єрихон в котрому проживав
начальник митників Закхей. Юдеї вважали взагалі всіх митників за
грішників, а Закхея, що був їх начальником, напевно вважали ще більшим
грішником. Та цей, відчуваючи у своїм серці брак ласки Божої й почувши
про те, що через їх місто буде проходити Великий Пророк із Назарету,
відразу второпав, що саме тепер прийшов його час. Час, коли він зможе
примиритися з Богом. Вилізши на смоківницю, щоб побачити Ісуса, він уже в
серці своїм таку збудив віру, як ота жінка, що 12 років хворіла на
кровотечу, подумавши в собі – досить мені буде, щоб я, грішник, лише
подивився з вірою та покаянням на свого Спасителя і мені полегшає, бо я
чув, що Бог не дивиться на людські лицемірні уста, а на їх щирі
розкаянні серця. Ісус, ідучи в супроводі своїх апостолів та багато
народу, дійшовши до дерева на котрому сидів Закхей, зупинився й каже до
нього, щоб той швидко злізав з дерева, бо Він має сьогодні гостювати в
нього. Віра творить чудеса. Ісус, довгожданий Месія, хоче йти на гостину
до смертельного грішника.
Ісус як сказав, так і зробив. Тоді з боку юдеїв почалися нарікання,
але митник відчувши у своїм серці, що не лише під його покрівлю прийшов
Господь, а й у його серце, сам собі вибирає покуту за скоєні ним злочини
й каже, що половину свого майна роздам бідним, а якщо кого сильно
образив, верну йому у четверо більше. Спаситель тоді встає й каже, що й
цей розкаяний грішник та весь його дім стався сином Авраама.
Цей приклад істинного розкаяння й приклад покути за гріхи подає нам
Церква у неділю Закхея. Для порівняння з нашим сьогоденням, розважмо
собі у своєму серці, чи є сьогодні хоч один такий розкаянник й не
обов’язково лише митник, щоб був подібний у розкаянні своїм до Закхея.
Наступна неділя, це неділя де Церква приводить приклад молитви. Тут
знову ж таки Ісус приводить до прикладу двох чоловік, а власне,
приводить їх молитву.
Фарисеї самі себе вважали за великих праведників, а митарів держали
за грішників. Саме таких два, митар і фарисей, прийшли у храм молитися,
але як вони молилися читаємо про це у Лк.18:10-14. Подібна ситуація є
актуальною й сьогодні.
Церква, щоб вберегти своїх вірних від такої молитви, через котру
немає оправдання і подає до розважання розказану Спасителем притчу про
митаря й фарисея. Подає тому, щоб кожний, хто щиро помолився, за
прикладом митаря, вийшовши з храму з постановою оберігався всіма своїми
силами від повернення до свого гріховного стану. Щоб слова апостола
Петра у 2-му його Посланні 2: 20-22 нікому не були адресовані.
Можна інколи почути нарікання мов з нас сміються. Сміються, а чому
сміються? Напевно тому сміються, що молитва й вчинки наші є сміху гідні.
Напевно тут варто прислухатися до слів Павла де він каже: «Як би ми
самі себе осуджали, то нас би тоді не судили» І Кор.11:30. На жаль ми
цього не все робимо ні в молитві ні в нашому побуті, а тому й сміються.
Люди з боку бачать, як проходить наше життя й за кого себе видаємо, які
ми були й чим сьогодні дишемо. Такий стан наших справ та нашої такої
молитви, може принести власній душі точно стільки користі, скільки
принесла молитва користі фарисею. То є правда, що така молитва й
поведінка, приносить горде егоїстичне тимчасове задоволення, але яка від
нього користь, оправдання ж немає.
Після неділі про митаря й фарисея слідує неділя про блудного сина,
про котрого описано у Лк. 15:11-32. Читаючи про навернення блудного сина
й поведінку перед Батьком сина, будемо так казати – праведного. Тут
вимальовується нам по своєму сюжетові така ж сама картина, як і у
випадку про митаря й фарисея. Батько радий, що навернувся блудник і
робить велику гостину. Господь каже, що на Небі при наверненні грішника є
велика радість, Лк.15:7. У даному випадку поведінка праведника подібна
до фарисея. Цей праведник немов той Люцифер починає бинтуватися проти
Батька. Його поведінка не стикується з його ж словам, де він:
«Розгнівався й не хотів зайти на гостину почав Батькові дорікати: Багато
років служу Тобі й ніколи не переступив жодної заповіді Твоєї, і Ти не
дав мені ніколи й козеняти, щоб з друзями моїми я міг повеселитися. Але,
коли повернувся цей син Твій, що проїв Твій маєток з блудницями, Ти
зарізав для нього годоване теля.» Лк.15:28-30. Хочеш не хочеш, а
закрадаються до серця сумніви про праведність такого брата. Тому, нехай
буде нам для науки, що коли хтось щиро приходить до Бога, а він є такий,
котрого ми не звикли бачити на молитві чи у храмі, а більш на місцях не
зовсім морального чи християнського призначення, ми разом з Отцем
Небесним та всіма ангелами, що на Небі, повинні радіти, щоб не
уподібнитися до старшого брата. Він подібно до фарисея, що молився у
храмі, проявив свою поведінку й до Батька й до наверненого брата.
Церква, подаючи оцю притчу до нашого розважання бажає навчити своїх
вірних любові до брата, котрий почув заклик ГНІХ: «Покайтеся…» і каючись
навертається. Ісус, що забрав на себе всі прогрішення світу, від ходячи
від апостолів на Небо, дає нам через них завіт любові Ів.15:12,14-15,17
і каже, що не треба тривожитися, мов якщо навернуться грішники то місця
праведним не вистачить, «віруйте, в Домі Отця мого, каже Він, багато
жител» Ів.14:2.
Причта про навернення грішника має на меті показати безмежну Божу
любов до кающогося грішника. Немає такого переступу, котрий би безмежно
милостивий Бог не простив. Причина розкаяння криється у самому
грішникові, бо можуть бути покаяння різні по своїй суті. Наприклад, коли
Мойсей просив фараона відпустити на волю народ Ізраїлю, фараон і
слухати не хотів про це. Але, як Господь послав на фараона свої кари й
не було жодної хати у Єгипті де не було б мерця, фараон розкаявшись, у
ночі покликав Мойсея й Арона й наказав забиратися з поміж єгиптян народу
Ізраїлю. Вихід 12:29-33. Чи подібне розкаяння було правдивим? Звичайно
що ні. Це покаяння було - покаяння відчаю, бо фараон не находив у
скрутній ситуації жодного виходу, а тому був змушений розкаятися й
відпустити народ. Тільки лиш біда проминула, він погнався за євреями де й
знайшов свій кінець у морській глибині.
Інший приклад подібного покаяння записаний у Мт.27:3-5.
Юда, як побачив, що Христа засудили розкаявся й вернув гроші
первосвященикам. Він визнав свою провину перед первосвящениками, але не
навернувся до Бога. Таке покаяння часто буває й сьогодні і повірте воно
нічого доброго не дає. Святі отці Церкви тримаються думки, що якщо би
був Юда і направду розкаявся й прийшов до Христа, то Ісус простив би був
йому той гріх, але розкаяння Юди було таке як і у фараона та й кінець у
такого розкаяння плачевний, подібний фараону, бо Слово Боже каже, що
Юда пішов і повісився. Біблія вміщає у собі й інші подібні розкаяння,
але вони не є правдивим покаянням. Це покаяння відчаю. Нехай воно буде
прикладом – як не треба каятися. Істинне покаяння - відвернення від
дороги гріха у своїм серці з твердою та не по хитною постановою більше
до гріха не вертатись. Коли людина починає ненавидіти всім своїм єством
гріх, саме гріх ненавидіти, а не його наслідки, таке покаяння є
правдивим. Про наслідки гріха йдеться у євангельських читаннях
мясопусної неділі Мт.25:31-46.
Покаятися, це значить – поміняти свої думки й грішні погляди на
світ, поміняти спосіб життя й звернути з дороги гріха, це все виконати у
глибині свого серця. Згадаймо як молився Давид до Господа, коли він
допустився смертельного гріха. «Серце чистим сотвори у мені, Боже, й дух
правий обнови в мені» Пс.50:12. Таким чином, Давид впавши у гріх,
покаявшись перед Богом. Він довго перебував на молитві й пості просячи
Господа зробити серце його чистим від гріха й той правий дух, що він мав
при його помазанні, нехай знову відновиться.
Приклад істинного покаяння й навернення знаходимо й у Новому
Заповіті. Савло, переконаний юдей переслідував і гонив Христову Церкву.
Наповнений воїнствующого пилу до християн, Савло їхав до Дамаску, щоб
там ув’язнити християн. По дорозі зустрів у виді великого світла з неба,
самого Ісуса, впавши ниць, він розкаявся у своїх грішних вчинках й
звернув з грішної дороги. З того часу, взявши собі при хрещені
християнське ім’я Павло, він ніколи не вертався до гріха, а з великого
гонителя Церкви Савла, стався Великий Первоапостол Народів – Павло.
Ді.9:1-30.
Багато яскравих прикладів навернення грішників та щирої, ревної,
довгої молитви є й у історії Христової Церкви. Святий Августин, будучи
гарним молодим чоловіком, талановитим й високо вченим, перепробував
багато різних гріхів, але у свої 34 роки, відчув у своїм серці сором,
жаль й розкаяння перед Богом за своє грішне життя. Він не бігав до
сповідальниці багато раз, один раз покаявся й більше до гріха не вертав.
Із біографії цього святого є ще один приклад, приклад ревної, щирої й
довгорічної материнської молитви за сина. Свята Моніка довгі роки
просила Бога у молитвах за сина Августина й Бог вислухав її молитву.
Так, Бог все простить, якщо грішник покається і в покаянні
примириться з Богом. Але, Господь бажає від кожного, щоб перед тим як
хтось наважиться до примирення з Богом, перш за все, сам примиритися з
своїми ворогами. Про це говориться у євангельських читаннях неділі сиро
пісної. Мт.6:14-21. Це неділя, після котрої вже настає святий час
покаяння й очищення. Під час Великого посту багато хто йде до сповіді,
бо так радить своїм вірним Церква. «Кожного року, бодай раз, а саме коло
Великодня, висповідатися й запричаститися» - Церковна 4-а заповідь.
Дуже багато чого є сказати саме за Святу сповідь. Про Тайну
покаяння, котра робить із грішної душі, що має на собі безліч гріхів і
виглядить від цього немов багряниця, душу - білішою за сніг. Робить з
блудника й раба гріха, дитям Отця Небесного, або як Ісус сказав за
Закхея - і цей син Авраама.
Можна безліч раз сповідатися, але жодного разу не висповідатися,
можна кожний раз жаліти й каятися за скоєні гріхи, але ні разу не
розкаятися. Таке формальне ставлення до Тайни покаяння, легковажне й
формальне ставлення до стану власної душі є смертельним гріхом. Не
обманюймо самих себе тим, що йдучи до сповіді, ми робимо це тому, щоб не
їсти паску не сповіданим, іти до сповіді бо тепер всі йдуть
сповідатися, тому, що священики у храмах на це наголошують, друзі й
сусіди йдуть до сповіді, батьки на тому настоюють і на кінець тому, що
цього вимагає у своїй заповіді Церква. Ні, нехай це так не буде. Це не є
Тайна подружжя, котру можна приймати у житті один раз. До сповіді
потрібно йти тоді, коли Ти у серці своїм відчуєш глибоку жаль за гріх і
таке ж саме глибоке за нього перед Богом розкаяння. Жаль і розкаяння за
гріх не з тої причини, що за гріх прийдеться терпіти пекельні муки, а
жаль, що нанесена образа Всевишньому.
Протоієрей Михайло Шелемба http://dnevnik.bigmir.net/article/325069
Усі права застережено. Повне або часткове використання матерiалiв www.traducionalist.at.ua дозволяється за умови посилання (для iнтернет-видань — гiперпосилання) на www.traducionalist.at.ua. Увесь матеріал, представлений на сайті www.traducionalist.at.ua, взятий з відкритих джерел. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.
