Останніми днями ми замітали й прибирали комірчину нашого серця, щоб прийняти Господа. Нині до нас зійшов цей пре­небесний Гість і Відвідувач душ. Даймо ж Йому спокій, утішмо, аби Він міг чинити в нас те, що Йому до вподоби.

Даймо спокій. Ми відклали на цей час будь-яку житейську суєту та розваги й не дозволимо собі їх. Ми визначили скромну міру, як задовільняти потреби тіла, і нехай ця печать скромности й убогости назавжди залишиться на цьому, неминучому для нас, служінні тлінним речам. До домашнього розпорядку ми додали благочестиві заняття, і нехай вони залишаться як постійний незмінний закон нашого життя. До нього додаймо ось що: утри­маймося від розкидання помислів, не допустімо заворушення бажань, не дозвольмо порухів пристрастей. Зосередьмо всю свою увагу та бажання на вході до серця, де зараз Господь, усіма силами відганяймо все, що може порушити Його спокій у нас, — і Він у нас спочиватиме.

Утішмо Господа. Господь тішиться усім чистим, святим, істинно добрим. Адже сам Він — чистота, святість, добро. Тож оточіть Його мешкання у вас щирими переконаннями щодо Його істин, святими намірами, чистими задумами, готовністю чинити добро за Його заповідями.

Потурбуймося, щоб Він міг чинити в нас те, що Йому, до вподоби. Господь уседіючий. У нас Він може бути Вседіючим не без нас. Він не чинить насилля над нашою свободою, а чекає, щоб ми самі віддали Йому себе або дали Йому владу над собою. Тож прийдіть з усіма силами свого духа й упавши перед Ним, поклоніться Йому й помоліться, щоб Він узяв ваші сили й діяв у них, насаджуючи все, що благе й спасенне, а все, що лихе та згубне, викидав і знищував. Молитва проведе Божу силу в усі ваші члени й дасть їй простір діяти у вас.

От тоді Господь вас не залишить, Він буде заспокоєний, утішений і зможе діяти у вас, як Йому до вподоби. Зараз ви, звісно, маєте такий настрій, що Господеві нема чого бути неза­доволеному вами. Ви втихомирені й спокійні у ваших внутрішніх порухах і в зовнішній поведінці. Ви думаєте тільки про добро, бажаєте тільки добра й молитва не сходить з ваших уст. О, якби назавжди так залишалося. А що буде далі? Настане світлий празник і одразу ж приваблива пора року. Ми про все забудемо. Спершу дозволимо собі незначні розваги та незначне ширяння думок і бажань, ніби відпочинок після великопосних трудів. Тоді непомітно дамо волю пристрасним порухам; а потім дозволимо пристрастям керувати нами чи з'єднуватися з серцем, опісля ж дуже швидко повертається пристрасне життя. А далі що? А далі — голова порожня, серце стривожене, справи й починання не влаштовані. Пропадає все, що надбали спасенним постуванням. Про Господа забули — й Він відходить. Оцього ж бійтеся! Бійтеся прийдешніх розваг і захоплень. Пильнуйте за собою і своїми ділами і весь час, від одного причастя до иншого, не допускайте того, що може образити Господа та позбавити вас Його бла­годатної присутносте, щоб із кожним причастям Господь не заново вселявся у вас, а більше й тісніше єднався з вами, а ви з Ним.

Хочете, підкажу вам найпростіший і найдієвіший спосіб, як досягти успіху? Ніколи не забувайте, що Господь у вас. Як господар, приймаючи високого гостя, не дозволяє трапитися чомусь неприємному для нього, так і ми, поки пам'ятатимемо, що носимо в собі Господа, який зволив вселитися в нас, наша совість не допустить нічого, що могло б Його образити. Як ніхто з нас не наважився б робити те, що робили мучителі, під час Господніх страстей, так, поки добре пам'ятатимемо, що Господь у нас, не можемо ослабити пильність і дозволити, потурбувати Його спо­кій. Якщо прийдуть недобрі думки, згадайте, що у вас перебуває Господь, і відкиньте їх, инакше це означало б уподібнитися до слуг, які глузували з Господа. Захочеться зробити щось проти заповідей Спасителя, згадайте, що Господь у вас, і не дозвольте собі цього; инакше це — означає глумливо вклякати й казати: «Радуйся, царю юдейський». Коли закипить пристрасть, згадайте, що Господь у вас, і знайдете силу погасити її, будете инакше схожі на тих, що кричали: «Розіпни Його!» І так у всьому. От і станеться, що пам'ять про те, що Господь у вас, змусить кожного дбайливо усувати все, що могло б Його образити. Щоб ця пам'ять не полишала вас, якнайчастіше бувайте в Божих храмах, зокрема на літургіях, згадуйте ті спасенні настрої, котрими ваші душі наповнювалися цими днями, зокрема згадайте ту велику милість, якої ви сьогодні сподобилися. Згадуючи на літургії про святе причастя, згадайте мимохіть і той блаженний стан, в якому ви були і є зараз, та побажайте залишатися в ньому назавжди, щоб завжди мати в собі Господа.

Я вже не нагадую вам про те, що коли Господь у нас, то в нас є все: і світло відання — чисте й незатемнене ні сумнівами, ні брехнею, — і міць добродіяння, яку не похитнуть ні внутрішні, ні зовнішні перешкоди, і мир Божий, що приносить блаженство, при котрому блаженствують навіть у муках. Хто з вас у ці хвилини не відчуває таких благ більшою чи меншою мірою? Дозвольте ж заради вашого благого стану молити вас, щоб ви намагалися зберегти його. Порівняйте те, які ви зараз, з тим, які буваєте, коли віддаєтеся суєті та пристрастям, — і виберіть, що краще. Хто тепер стоїть вище від вас? Не принижуйтеся. Хто блаженніший за вас? Не вкидайте ж себе в обтяжливе гірке життя не за Христовим духом.

«Знавши те, блаженні будете, коли так чинитимете». Як близько до нас наше благо і як рідко ми вміємо скористатися ним. Помолімося ж до Господа, Пречистої Владичиці Богородиці та всіх святих, нехай подасть нам мудрість владнати все так, щоб Той, хто нині навідався до нас, залишився з нами, а залишив­шись, щоб викидав кожен гріх, кожну пристрасть і кожне душе­тлінне слово, діло й помисел, і так вчинив нас достойними бути постійним Його домом, на славу Його пресвятого імени. Амінь.

5 квітня 1862 р

Установивши нині таїнство Тіла й Крови, Господь повелів, щоб його звершували святі апостоли, а святі апостоли повеліли в святій Церкві, в якій Він перебуває і діє. Свята Церква закликає до святого причастя завжди та всіх, зокрема в час святих постів, а особливо у святу Чотиридесятницю, коли всі служби правляться для того, щоб підготувати вірних достойно приймати Христове Тіло й Кров.

Слухняні діти Церкви смиренно відповідають на її поклик і в цей час неухильно виконують свій християнський обов'язок. І за це слава Богу! Слава Богу, що вони хоч раз на рік очищають свою совість і причащаються! І даруй Господи, щоб серед нас не було таких, що самовільно позбавляють себе такого великого Божого дару! Ті, що так роблять, позбавляють себе Господа, а без Ньо­го — хто ми?

Без мене, — каже Господь, — ви нічого чинити не можете. Як не спроможна гілка сама з себе плоду принести, якщо не пере­буватиме вона на виноградині, ось так і ви, якщо не перебуватимете в мені. Хто перебуває в мені, а я в ньому, той плід приносить щедро (Йо. 15, 4-5). А хто ж перебуває в Господі? Хто споживає тіло моє і кров мою п 'є, той у мені перебуває, а я — в ньому (Йо. 6, 56). Отже святе причастя — це наше життя. Причащатися чи не причащатися — означає бути чи не бути християнином, жити чи не жити в Христі. Тому Господь додає: якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров— не матимете життя в собі (Йо. 6, 53).

Згадуючи ці рішучі Господні слова, дивуєшся — чому ж це в нас не часто причащаються? Недавно, гортаючи одну книжку, я знайшов у ній настанови для тих, хто часто причащається. Отак, подумав я, блаженний той час, коли такі повчання були до речі. А в нас, якщо скажеш: причащайся, окрім Великого посту, ще в якийсь із постів, то це видасться дивним, суворим і, мабуть, недоречним.

Зрештою, зараз я не маю наміру переконувати вас, що треба часто причащатися. Мій намір ось який: без Господа, як ви чули, ми не можемо нічого чинити, і навіть не маємо життя в собі. Господь буває в нас через святе причастя. До святого причастя у нас приступають здебільшого раз на рік. То ж чи не можна бодай надовше протягнути силу цього одного причастя, якщо вже не хочемо часто причащатися, чи не можна перебути в стані причас­тя від одного причастя до другого. Та що ж я кажу: чи не можна? Треба так зробити. Як собі знаєш, а влаштуй усе так, щоб ти завжди був таким, ніби щойно причастився. Бо ж тільки це й означатиме, що ти — в Господі, а Господь у тобі, або що ти живеш по-християнськи. А тільки-но згубиш силу причастя, згубиш Господа, і життя в собі не матимеш.

Ось що цим вимагається. Сила причастя, в тому, щоб спізна­ти Господа. Бути в стані причастя означає, постійно пізнавати Господа або духовними чуттями відчувати Його перебування в нас і Його силу. То ж як цього досягти?

Передусім треба не змушувати Господа відійти від нас, а потім ушляхетнювати духовні чуття, щоб відчувати єдність із Ним. Господні обітниці вірні. Що Він сказав, так воно і є. Скільки бо обітниць Божих у ньому — «Так», і тому через нього «Амінь», — каже апостол (2 Кор. 1, 20). Він сказав, що сам перебуває в тому, хто причащається Його Тіла й Крови: так воно і є. У всіх достойних причасниках перебуває Господь. Зрадійте, Божі причасники, й не заперечуйте в собі цього великого дару через фальшиве смирення або хибне уявлення про плоди святого причастя. Нехай навіть ви цього не певні й не відчуваєте, але Господь є у вас, поки Він не відійде від вас через якісь смертні гріхи. Це схоже на те, як у природі звичайного дня сонце сяє і являє свою силу, хоч його й не видно через хмари; або коли тане лід, температура на термометрі не піднімається, хоча навколо дуже тепло; або при лікуванні деколи ліки вже виліковують, а хворий все-таки почувається недобре. Так і тут: Господь у вас, але Його світла не видно через туман різнома­нітних помислів, хоча Господь і розсіює цей туман; Господь у вас, але Його тепло ще не відчутне, бо навколо вашого серця залягли холодні земні й житейські бажання, хоч вони вже й тануть від Господнього вогню; Господь у вас і вже лікує вас, але свою цілющу силу, для вашого ж добра, приховує від вас під вашими видимими немочами. Иншими словами: ви вже з'єдналися з Господом, але ваш духовний смак ще не здоровий, тому ви й не відчуваєте цього.

Отож утвердіться в думці, що Господь у вас. Вшануйте цим і Дарувателя, і дар, і самих себе. А завдяки цьому самі бачите, що треба робити. Треба всіма силами клопотатися про те, щоб Господь, який потаємно в нас перебуває і діє, не відійшов від нас. Запитаєте: як це зробити? Відповім: не думайте, що для цього треба так трудитися, щоб аж гори переставляти. Ні. Цей спосіб дуже простий. Ось що потрібно: 1) берегти свою совість чистою стосовно до Бога, ближніх, кожної речі й кожного діла; тому, щоб ви не робили, майте на це свідчення Божого слова і робіть це зі смиренням і старанням, не допускаючи самоволі та недбалости; 2) ні в словах, ні в ділах, ні в чому — малому, чи великому не допускайте нічого, щоб не стосувалося до Божої слави і чимось би шкодило вашому спасению; 3) хоч би ви й цілим світом володіли, почувайтеся в серці так, як чужинці — приходні на землі, що не мають тут постійного місця, а очікують майбутнього. Ото й усе.

Отож, пам'ятайте, потрібно три речі: бути чужинцями, все обертати на Божу славу та своє спасения і зберігати совість чистою.

Не буду широко їх пояснювати. Скажу тільки, що в цих трьох є все, що ви самі побачите, коли станете жити за ними. Налаш­туйтеся так і поклопочіться, щоб завжди жити за таким настроєм. І Господь не тільки невідступно перебуватиме з вами, а й часто дозволить вам відчувати себе. Це відчуття буде найсильнішим тоді, коли вам треба буде змусити себе до самопожертви, щоб зберегти встановлений порядок; і ви зробите це без жалю, з цілковитою покірністю Божій волі. Цим Господь утішає та крі­пить своїх, даючи їм пізнати, що трудяться немарно й з дороги не збилися, І чим більше в когось ревности й труду, тим більше Господь його втішає або дає відчути себе — духовно себе причас­титися. Тут відбувається те саме, що й у природі, коли сонце вигляне й знову сховається у хмарах, знову вигляне й знову сховається, а тоді розжене всі хмари і само велично ступає всією небесною твердю. Якщо хтось хоче швидше дійти до того, щоб відчувати або спізнавати Господа, потрудися, щоб навчити цього наші духовні органи чуттів. Око ума нехай силкується узріти тайни божественного одкровення, починаючи від Пресвятої Тройці, через створення й відкуплення, до майбутнього відтво­рення всіх. Духовне вухо нехай вчиться слухати й сприймати Божі повчання, котрі закарбовуються безпосередньо в серці, або по­даються посередньо через Боже слово та инші зовнішні вказівки. Духовний смак нехай вправляється в тому, щоб уміти розпізнати істинно святе й божественне. Нехай звикає вдихати Христовий аромат у радості, веселості духовній і відчувати дотик Його вогню в теплі, котре зігріває всю його істоту й духовну, й душевну, й тілесну.

Коли навчитеся духовних відчуттів, завершиться сходження до безперестанного відчуття єдности з Господом. Коли навчитеся їх, впаде перегорода, що відокремлює нас від Господа. Коли очі розплющені і є світло, ми природньо бачимо його; коли є пахощі й здоровий нюх, ми відчуваємо пахощі, так і коли наші духовні відчуття будуть навчені й очищені, ми будемо здатні сприймати Господа згідно з тим, як Він діятиме в нас, або будемо постійно пізнавати Його, чи инакше постійно причащатися Його.

Таким чином, браття, Господа святіть у ваших серцях (1 Пт. З, 15). І Він милостивий, перебуде у вас і все утримає в собі та з собою. Нехай Його доброта дарує це вам! Амінь.
16 квітня 1865 р. Теофан Затворник