Людина, сповідаючись, свідчить, дає знак віри. Визнаючи гріх, вона визнає Божу святість. Таке усвідомлення св. Сповіді дуже важливе. Визнання гріха – це визнання Божої любові і святості. Це суть св. Тайни Покаяння, у якій Господь, виявляючи гріх, лікує зранену душу, у якій Бог любові і святості оздоровлює хвору душу.

Чому ця Тайна має назву „Покаяння”? Це слово нагадує нам міру нашого особистого навернення, яке ми започаткували у св. Тайні Хрещення. Кожен каянник носить в собі досвід гріха, що, немов ярмо, не дає наблизитись до Бога, віддаляє від Нього.

Покаяння – це перша реакція на гріх. У сьогоднішні часи ця тема непопулярна, а скромність неактуальна. Однак визнання гріха може бути щирим лише тоді, коли воно походить з покори. Покора – це радикальна, повна залежність від Творця. У св. Сповіді Він бажає, щоб каянник повністю розкрив перед Ним свою душу. Але у цьому дуже часто стають на перешкоді егоїзм, самовпевненість, зухвалість, які намагаються усунути Бога з людського життя. Наша ж покора має коріння в Бозі, бо ми – Його творіння. В кожній св. Сповіді нечутно для людського вуха лунають слова Христові: „Покайтесь і віруйте в Євангелію: в Мене і в Моє Царство”.

 Прощення і примирення

 Тайна Сповіді – це тайна Прощення і Примирення, у якій Господь прощає людині гріхи. Здійснення тайни Примирення неможливе без священика. Бог відпускає гріхи, а священик в імені Бога підтверджує цей факт примирення словами Христа: „Прощаються тобі твої гріхи”. Тайну Примирення творить Божа любов. Парадоксально, але у нашому серці Бог примирюється Сам з Собою, оскільки тайна і факт Покаяння – це заслуга Бога. Завдання ж людини – визнати і усвідомити свої гріхи.

Гріх – найстрашніша хвороба людини. Тайна Сповіді – вершина одкровення Божої любові й милосердя до кожного з нас. Тайна Покаяння – це визнання людиною того, що її спасає сам Христос.  Водночас ця Тайна дає людині благодать уподібнитися до Христа (пор.: Кол. 3, 5-16). Тайна Сповіді – це повернення до дому Отця, до Церкви (Притча про блудного сина). Церква – мій рідний дім, де панує мій Отець – Творець і Бог (пор.: ІІ Ват. Собор Lumen gentium, 1). Перше навернення людини відбулося у св. Тайні Хрещення, усі наступні – у св. Тайні Покаяння. Цю Тайну неможливо обійти або усунути, бо вона установлена самим Христом: „Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж задержите – задержаться” (Ів. 20, 23).

Церква – це не організація, не структура, вона – містичне Тіло Господнє, душа якого Христос. У св. Тайні Сповіді Церква уділяє нам благословення в імені Пресв. Тройці, примиряючи нас з Богом, відновлюючи наше спілкування з Ним. Цю благодать Христа і Церкви передає людині священик.

Тайна Покаяння – це зовнішній знак Божої ласки, а водночас і внутрішня, духовна подія, яка проникає і пронизує серце каянника через покору-любов та епітимію-покуту.  Тайна Сповіді – це внутрішнє покаяння через навернення серця шляхом визволення від душевного болю, спричиненого гріхом (визначення Тридентійського Собору). На духовному ґрунті найлегше розпізнати глибину гріха. Тайна Сповіді виявляє щиру волю людини до зміни життя: вона звершується в сокрушеному серці через віру в Божу поміч і заступництво. Сповідь - це не психічний стан. Це свідчення віри і довіри перед Богом, Який приймає, обіймає і зцілює людину. Це атмосфера сокрушеного серця. Це не приниження перед Богом, а перебування у Його ласці. Тайна Сповіді – це засіб прощення гріха, де каянник зустрічається з живим Богом (пор.: Мк. 2, 7).

 Гріх – найстрашніше рабство

 Найбільша помилка – це твердити, що я не маю гріха. Гріх – найжорстокіше рабство, найстрашніша хвороба. Прощення і звільнення від гріха – це природний стан душі, до якого вона постійно прагне. Простити гріх – це звільнити душу каянника від рабства і повернути її в Божі обійми. Церква, як наречена Духа Святого, виконує найголовніше завдання – примирює людину з Богом в Тайні Покаяння.

Кожен гріх – це персональна справа каянника, але він заторкує також спільноти: сім’ї, громади, Церкви (Lumen gentium). Римські імператори Нерон, Діоклетіян, диктатори інших часів і народів нищили християн фізично. Сучасний світ нищить душу християнина, його віру, зневажає і висміює Таїнства Церкви. Але найбільше нищить Церкву наш/мій гріх. Наше навернення – це життя Церкви, її вічна молодість, сила і краса. Таїнство Сповіді – це участь і свідчення людини через Боже Милосердя у Пасхальному Таїнстві Христа (пор.: Енцикліка Папи Івана Павла ІІ Dives in Miserеcordia). Милосердя Боже сильніше від гріха. Ісус Христос – це постійне сходження Божого Милосердя на людей. Хто любить, той народжений від Бога. Хто не торкнутий цією любов’ю, той не може розрізнити і визнати гріх. Ми – грішні, і нам потрібне визволення від гріха. Якщо ми кажемо, що не маємо гріха, то робимо Сина Божого неправдомовним. Визнання особистого гріха – це вилиття Божого Милосердя на каянника. Тайна Сповіді – це чудовий, неперевершений засіб Божої любові, джерело якого – у Божому Серці, у Божому Милосерді.

Як я, священик, можу проповіду­вати Боже Милосердя, коли сам його не розумію, не передаю, не практикую?! Не маючи в серці милосердя, моє слово про Боже Милосердя – це пустий дзвін, це мертве слово, яке не дає життя. Священик від імені Христа повинен постійно закликати вірних до примирення з Богом. „Пригадую вам, брати, Євангеліє, яке вам проповідував, яке ви і прийняли, в якім і стоїте. Ним ви також спасаєтеся, коли держите його таким, як я вам проповідував; інакше ви увірували надармо” (І Кор. 15,1-3).

Священик повинен служити в Імені Христа – in persona Christi – як брат кожного каянника  і спістраждаючий з ним священик, який служить Божій Правді задля порятунку людини (пор.: ІІ Ват. Собор Presbyterorum ordinis). Служіння сповідника – найважче, найвідповідальніше і найпотрібніше. Сповідь очима віри, за словами Блаженного Папи Івана Павла ІІ – найвеличніша і найспасенніша служба. Священик-сповідник – це другий Христос, який, служачи на землі, лікує і прощає гріх.

 Людська душа – святая святих

 У святая святих Єрусалимського храму міг  заходити тільки первосвященик. В кожному нашому храмі також є таке місце – це кивот з дарохранильницею, до якого має доступ тільки священик. Так само він має право заходити у святая святих людини – її душу, видаляти з неї зло і примножувати добро. Серце – центр всесвіту, вогник вічності в людині. Серце – найпотаємніша святиня душі. І ми, священики, маємо право - через владу Христа і  Церкви - до неї заходити! Туди не можуть увійти ні психологи, ні юристи, ні політики, ні навіть лікарі. Лише священик має право увійти в святая святих людини – в її серце.

Входження у святиню людини має два смисли, які виходять від Божественного начала і від начала природи. Пресвітер – служитель сповіді – має оберігати гідність і совість людини. Священик – це стіл примирення, на який людина складає свої гріхи. Пресвітеру дано пізнати всю повноту душі каянника: її печалі і її радощі. Вся духовна сутність людини виявляється у св. Сповіді. Щоби проникнути у її глибини, священик має стати другим Христом: добрим, милосердним і завжди доброзичливим, пам’ятаючи, що перед ним святиня людини – її душа. Тому дуже шкода, що людина часто не хоче іти сповідатися до священика, який не входить у ворота її душі, а іншим способом. Христос сказав: „Я – двері для овець”. Священик – це двері до людської душі. Тому в його голосі, в його мові людина має чути голос Господа. Священик – це пастир, який веде своїх овечок на пасовище, а не лихий наймит, який гонить і картає бідних овець – людські душі.

Священик – це добрий самарянин, який рятує майже мертву від гріха людину, змащує, лікує і зцілює її смертельні рани. Тайна Сповіді – це радість життя і воскресіння людського серця, це велике чудо порятунку душі, яке за взором і в Імені Христа звершує священик. Він має владу лікувати від найгіршої хвороби – від смерті душі.

Усі священики мають однакову гідність перед Богом, а також зобов’язані бути справедливими. Таким чином, священик, за дорученням Бога, – суддя. Страх Божий, за св. Августином, – це початок Мудрості. Але Бог – милосердний Суддя, який завжди прощає. А священик?! Тому священик за взором Христа повинен чувати над кожним каянником, щоб він зустрівся з Істиною-Богом, Який є Світлом, що усуває всю пітьму і всю неправду з душі. Водночас священик повинен усвідомити, що Сповідь – це конституальне продовження Св. Письма, яке благословляє, спасає і освячує. Отож священик – це пастир, учитель, приятель і милосердний суддя. Такий священик – це другий Христос – учитель, лікар, суддя і завідувач Божого милосердя, а також знак і знаряддя спасіння для людської душі.

Священик – другий Христос

 З Тайни Покаяння випливає влада прощення гріхів. Бог користується священиком, грішною людиною, для прощення людських гріхів. Але священик також потребує милосердя і співчуття. Знаючи цю глибоку істину про самого себе, відповідальний священик сповнений вдячністю св. Церкві, яка породила його для служіння Богові, яка чуває, щоб він цим Божим скарбом завідував смиренно і бережливо.

Жодна революція, жодна свобода людини західного зразка не йде в жодне порівняння зі свободою, яку отримує душа у Тайні Сповіді – у світлі Істини, рятуючись від найгіршого рабства: від гріха.

Сповідник – не господар примирення, а слуга, посередник, який доносить до каянника волю Божу через прощення гріха. „Пасіте довірене вам Боже стадо, доглядаючи за ним не примусово, але добровільно, по-Божому; не ради брудного зиску, але доброхіть, і не як пануючі над вибраними, але будьте зразком для стада” (І Петра 5, 2-4). Alter Christus est – cвященик є другим Христом, не розчиненим у Христі, а одним духом з Христом, співдіючи з Ним як відкупитель і спаситель. Священик, як Христос, повинен принести себе в жертву за спасіння людських душ насамперед у Тайні Покаяння. І коли людина цього потребує, він має робити це, не зволікаючи (пор.: ІІ Ват. Собор Presbyterorum ordinis).

В св. Тайні Покаяння священик є втіленням Ісуса Христа, є справжнім другим Христом, який думає і відчуває як Христос: з Його повною владою. Це найвищий дар, який може бути: примиряти людину з Богом через участь у житті Церкви. Тому священик повинен пам’ятати, що він служитель Церкви – Божого Дому, охоронець побожності. Для відповідального священика св. Тайна Покаяння – це не психоаналіз, а добра духовна підготовка з наміром розрішати людські вчинки – actis humanis. Якщо священик – людина незріла, він не може бути добрим сповідником. Тому пресвітеру треба знати медицину, етику, звичаї, біологічні снаги – тобто розуміти реальну суть людини, поважати її гідність, любити і служити Істині та бути вірним учительському уряду Церкви.

З такими якостями і знаннями ми можемо вести каянників шляхом примирення, очищення і благословення. Щоб вести духовно інших, священик має бути першим у духовності, бути духовно зрілим, бути людиною, яка здатна зрозуміти кожну людину. Особиста духовність священика свідчить його віру, надію і любов, його молитва підтверджує зв’язок з Богом, його справжню належність Христові.

Сповідник – не професіонал, а людина віри, яка готова віддати навіть життя задля порятунку людської душі, він – знаряддя віри і миру, посередник і завідувач Божих дібр – благодатей. Сповідник – знаряддя Бога у порятунку людей. Господь обрав його своїм посланцем і розпорядником Божого Милосердя. Бог хоче, щоб Церква під проводом Св. Духа стала місцем порятунку всіх людей – через службу ревних, відповідальних і совісних священиків.

о. Ігор Пелехатий

novazorya.if.ua