Всі ми знаємо притчу про блудного сина, який взявши у свого батька частину спадщини, яка йому належала, змарнував її з блудницями, живши розпусно. Згодом, опинившись у злиднях, марнотратний син згадав про батька, розкаявся і вирішив повернутися до нього, що зрештою і зробив. Ця притча дуже добре вияснює нам таїнство сповіді-покаяння, навернення людини до Бога. Чим властиво є покаяння? Воно є переміною способу думання про щастя, якого прагне кожне людське серце. Дуже часто людина шукає щастя там, де його немає,шукає своє щастя без Бога, живучи в гріхах, які засліплюють душу так, що людина вже не прагне Бога, бо його місце тепер займає гріх. Розкаяння є залишенням гріха і наверненням до Бога та життя згідно з його заповідей та у стані освячуючої ласки.Бог є Батьком для кожного з нас і чекає на наше навернення, чекає, коли ми прийдемо до Нього, бо бажає нам дати правдиве щастя, ніж те, що дає гріх, яке насправді є злом і нещастям, бо віддаляє нас від Бога, нашого доброго і милосердного Отця. Приступаючи до сповіді, передовсім маємо обов’язок сповідатися зі всіх тяжких, тобто смертельних гріхів, які позбавляють нас Божої ласки, а потім вже після них можемо визнати всі інші гріхи, через які ми не втратили Божої ласки. Тяжкими гріхами є передовсім гріхи супроти 10 Божих заповідей, супроти двох великих заповідей любові Бога і ближнього, та супроти 6 церковних заповідей, керуючись якими можемо уникнути гріха та осягнути велике духовне добро. Сповідь, або таїнство покаяння є примиренням людини з Богом, є поверненням від гріха до Отця і життя в його домі, є приверненням Божої ласки а з нею невинности і чистоти душі, яку кожен охрещений отримав у таїнстві хрещення. Знаємо, що блудний син щиро розкаявся і рішуче постановив залишити грішне життя – таке розкаяння спричинило глибоку переміну в його серці. Але уявімо собі, що цей блудний син не щиро розкаявся, але на короткий час, щоби лише скористати з матеріального достатку свого батька, і згодом знову повертається до такого самого грішного способу життя, який провадив раніше… Саме так, нажаль, і поступають деякі християни, які, хоч сповідаються зі своїх тяжких гріхів, але однак не щиро, бо згодом знову добровільно поповнюють ті самі гріхи. Така сповідь є самообманом, хоч і приймають вони Святе Причастя після такої сповіді, однак не мають духовної користі від цього, бо дуже скоро своїми гріхами знищують те, отримали у сповіді, тобто освячуючу Божу ласку. Дуже часто, хоч не завжди, це є ті християни, які сповідаються раз на рік, або ще рідше. Їх життя дуже часто є життям гріха і тому важко назвати його християнським. Нажаль, вони тільки називаються християнами, але їх життя мало відрізняється від життя невіруючих людей. Їхнє християнство є зовнішнім, тобто з назви, лише тому, що вони були охрещені, натомість в їх житті й далі залишається той самий гріх, який віддаляє їх від Бога. Каже апостол Петро, що «з ними трапилося те, про що приповідка влучно каже: «пес повернувся до своєї блювотини», або: «свиня, вимита, качається у грязюці» (2 Пт., 2, 22). Таїнство сповіді є святою тайною для всіх охрещених, однак не всі охрещені можуть отримати відпущення гріхів, навіть тоді, коли вони визнають свої гріхи. Це можуть бути ті люди, які живуть у постійній нагоді до гріха, люди, що часто поповнюють ті самі гріхи і не роблять ніякого старання, щоби поправитися з цих гріхів, чи щоби уникнути нагоди до гріха, чи злого товариства, чи товариства особи з якою допускаються гріха. Наприклад, люди, які живуть без церковного шлюбу, не можуть отримати відпущення гріхів у таїнстві сповіді і відповідно не можуть приймати Святе Причастя. Хоч може бути, що такі люди вже мають цивільний шлюб, тобто шлюб укладений перед державою і живуть вже багато років разом а може і все життя так прожили, все ж однак не можуть отримати відпущення гріхів у сповіді до того часу, поки не матимуть церковного шлюбу. Таким є припис церкви, основою якого є заповідь Божа, і цей припис служить як для добра християнського подружжя, так і для добра всієї Христової церкви.Бог є нашим Отцем і чекає на кожного з нас, він очікує нашої співпраці з його ласкою, якої нікому не відмовляє тому, хто щиро кається своїх гріхів і рішуче постановляє їх непоповняти більше. Хто так поступає, той легко отримає розрішення гріхів, бо священик, тобто сповідник виразно бачить, що така людина не змарнує Божої ласки, а буде старатися уникати навіть нагоди до гріха, щоби не втратити Божої освячуючої ласки. Щире покаяння і залишення грішного способу життя є першою ознакою щирого жалю за гріхи і глибокого навернення, ознакою щирої співпраці з Божою ласкою. Правдива сповідь це рішуче залишення гріха і глибоке навернення до Бога, це переміна способу думання і переміна способу життя з нехристиянського до євангельського, тобто такого, до якого закликав Христос кажучи: «покайтеся, бо наблизилося до вас Царство Боже», якого навчає теж свята церква через своїх єпископів і священиків. Таїнство сповіді це є зустріч людини з Богом, де людина не тільки перед священиком, але передовсім перед Богом обіцяє, що більше не повторить добровільно того самого гріха, хоч з немочі може трапитися, що впаде, але тоді швидко побачить цей гріх і якнайскоріше визнає його на сповіді. У таїнстві сповіді, чи то примирення, грішник, отримує відпущення гріхів та освячуючу ласку, якщо втратив її поповнивши важкий гріх. Божа ласка, яку отримуємо у тайні сповіді через щире покаяння, робить нас улюбленими синами і доньками Отця в Ісусі Христі.

о. Герман Ничак, ЧСВВ
uniat.ucoz.com