Ми поговорили про головні гріхи, яких треба уникати, їх коріння і наслідки, які треба умертвляти, а тепер обговоримо головну ваду кожного з нас. Найперше дослідимо що таке головна вада, потім поговоримо як її пізнати та відрізнити, і врешті - як з нею боротися.


Це вада, яка має перевагу над іншими, а тому впливає на наш спосіб відчуття, судження, симпатії, бажання і вчинки. Ця вада має тісний зв’язок з індивідуальним темпераментом. Є різні темпераменти, схильні до мягкості, слабкості, лінивства, хтивості, змисловості. Є особливо схильні до гніву і гордості. Не всі піднімаються тою самою дорогою на гору досконалості. Ті, хто має мягкий характер, повинні через молитву про ласку потрібної чесноти стати мужнішими, ті, які від природи є жорсткі, легко впадають у злість, повинні працювати над собою і через випрошену ласку стати лагіднішими. Поки станеться  та переміна темпераменту голос вади не раз буде давати про себе знати.
Ця вада є нашим внутрішнім хатнім ворогом, який може знищити до руїн діло ласки, тобто внутрішнє життя. Це як дірка у відрі: хоч відро здається новим і цілим, але поступово вода витікає і воно стає порожнім. Наприклад,  зродилася якась антипатія, підсвідома відраза до когось і, якщо це не зауважувати, не керуватися розумом, духом віри і любові, то вона може спричинити спустошення в душі і довести до тяжкої несправедливості, через що душа зазнає ще більше зла, ніж ближній, бо є набагато більшою шкодою робити несправедливість, ніж її зносити.
Головна вада є небезпечною тому, що часто загрожує нашій головній добрій рисі, тобто добрій схильності нашої натури, яка повинна постійно розвиватися і підноситися через ласку. Наприклад, хтось з природи схильний до лагідності, але внаслідок своєї головної вади - мягкості - його лагідність перемінюється у слабкість і боягузство, у надмірну поблажливість, так що  вкінці він втрачає всю енергію. Хтось, навпаки, схильний до мужності, але, якщо піддаватиметься своєму гніву, мужність переросте у жорстокість або нерозсудну поспішність.
В  кожній людині є сторони світлі і темні, є головна вада і вроджена добра риса. Божа ласка найперше вдосконалює в нас те, що є добре від природи, а потім те, що є менш добрим. Одні є схильні до молитви, інші - до праці. Треба, отже, чувати над тим, щоб головна вада не заглушила наші вроджені переваги. Диявол намагається щораз більше розвити нашу головну ваду, намагається знищити в нас діло Боже, Божі дари.

Пізнати свою головну ваду і не мати сумнівів щодо цього є обов’язково. Злий дух знає її добре і користується нею, щоб доводити до гріхів нас і ближніх, які живуть поряд з нами. У фортеці нашого внутрішнього життя, збудованій різними чеснотами, головна вада є слабким неукріпленим місцем, яке незахищене ні теологічними чеснотами (вірою, надією, любов’ю), ні моральними (мужність, розторопність, повстриманість, страх Божий). Сатана шукає цю слабку сторону людини. Тому є обов’язково, щоб ми добре знали своє слабке місце. Але як його пізнати? Це досить легко початківццям, якщо вони щирі. Але пізніше головна вада стає менш помітною, бо старається заховатися і прийняти образ чесноти: гордість одягається в одежу великодушності (жертвенності), а малодушність (уникання навіть малих жертв) - у покору. Отже, треба пізнати головну ваду, бо якщо її не знати, то не можна з нею боротися, а якщо з нею не боротися, то ніколи не буде правдивого внутрішнього життя.
Щоби добре розпізнати свою головну ваду, треба передовсім просити Бога про світло: «Господи, дай мені пізнати ту перешкоду, яка перешкоджає Твоїй ласці. Дай мені сили усунути її, а якщо я недбалий(-ла) у цій праці, то зволь Сам зруйнувати цю перешкоду, хоч би це коштувало багато терпінь.»
Щиро попросивши про просвічення, треба ретельно себе дослідити. В який спосіб? Запитати себе: до чого схиляють мене найзвичайніші заінтересування з самого ранку, коли прокидаюся, або коли залишаюся наодинці, куди самовільно пливуть мої думки і бажання? Тут треба собі пригадати, що головна вада з легкістю керує всіма пристрастями і часто набирає вигляд чесноти і, якщо не поборюється, то приводить до закам’янілості. Юда загинув через захланність, яку не вмів і не хотів опанувати і яка привела його до зради, подібно як штормовий вітер кидає корабель на скелі.
Рівночасно, щоб розпізнати свою головну ваду, треба себе запитати: яка є на загал причина або джерело мого суму чи радості? Який є головний мотив моїх вчинків, причина моїх гріхів, особливо коли це стосується не випадкового гріха, а цілого ряду гріхів чи спротивлення Божій ласці, коли це триває кілька днів і схиляє нас до опущення наших побожних вправ. Тоді треба щиро і наполегливо шукати чому душа моя не хоче повертатись до добра?
Слід також запитати: що думає про це мій духовний керівник? Яка, на його думку, моя головна вада? Він є кращий суддя ніж я, бо, направду, ніхто не є добрим суддею у власній справі, самолюбство заводить нас у блуд. Часто духовний провідник може відкрити ваду, скриту перед нами. Може він вже багато  разів говорив нам про неї. Чи не намагалися ми себе оправдати? У випадку впертого оправдання себе головна вада з легкістю збурює наші пристрасті, приказує їм, а вони слухаються її бездоганно. Так, зранене самолюбство викликає іронію, гнів, нетерпеливість. Більше того, головна вада, коли вже в нас закореніла, дуже важко виявляється, бо хоче в нас панувати. Інколи це заходить так далеко, що, коли ближні вказують нам на ту ваду, протестуємо: «Маю багато хиб, але не саме цю.»
Також головну ваду можна розпізнати по спокусах, які  диявол найчастіше в нас збуджує, бо він передовсім атакує слабке місце нашої душі.
Накінець, у хвилини правдивої ревності надхнення Святого Духа вимагає від нас жертв власне щодо цієї слабкої сторони.
Якщо ми щиро прибігаємо до тих різних середників розпізнання своїх вад, то нам не дуже важко буде виявити того внутрішнього ворога, якого носимо в собі і який робить нас своїми рабами. Ми ніби перебуваємо у внутрішній в’язниці, яку всюди носимо з собою. Мусимо гаряче прагнути визволення.
Яке би було щастя, коли би ми зустріли святого, який би вказав: «Оце твоя головна вада, а це - головний потяг ласки в тобі, за яким ти повинен великодушно йти, щоб дійти до з’єднання з Богом.»

То є необхідною річчю боротися з тою головною вадою, бо вона є головним внутрішнім ворогом, а коли її переможемо, то спокуси перестануть бути небезпечними, радше стануть нагодою до поступу.
Та головна вада не може бути переможена, коли немає правдивого поступу в побожності або у внутрішньому житті, поки душа не дійшла до правдивої і постійної  ревності волі, тобто до тієї охочої волі у службі Богові, що і є суттю правдивої побожності.
В тій духовній битві треба вдатися до трьох головних середників: молитви, іспиту совісті і покути.
Треба щиро молитися: «Господи, покажи мені головну перешкоду до мого освячення, яка не дозволяє мені користати з ласк та труднощів, які були б на добро моєї душі, якщо б краще вмів прибігати до Тебе». Святі доходили до того, що молилися: «Тут, Господи, пали, тут січи мене, щоб тільки був спасенний на віки. Господи, забери від мене все, що перешкоджає мені йти до Тебе, дай мені все, що мене приведе до Тебе, забери в мене мене і дай мені Себе.» Така молитва не звільняє від іспиту совісті, а, навпаки, спонукає до нього. Початківці повинні записувати скільки разів напротязі тижня піддалися тій головній ваді, яка прагне в них деспотично керувати.
Дуже корисно наложити на себе певні обмеження, покути за кожний раз, коли впадаємо знову у той гріх. Такою покутою може бути молитва,  мовчання, різні внутрішні та зовнішні умертвлення. Таким чином направляється і задоситьучиняється гріх. Одночасно набуваємо більше обережності на майбутнє. Так, не один вилікувався від звички проклинати, накладаючи на себе обов’язок дати за кожним разом милостиню як задоситьучинення.
Поки ми не поборемо нашу головну ваду, то наші чесноти будуть радше природними добрими схильностями, аніж правдивими і грунтовними чеснотами, які вкорінені в нас.
Коли ми ще дуже шукаємо самих себе і мало живемо для Бога, то джерело ласк ще недостатньо відкрите для нашої душі, щоб здобути перемогу.
Насамперед треба перемогти малодушність, яка намагається переконати нас, що головну нашу ваду неможливо викорінити. З ласкою Божою можемо її побороти! Бог ніколи не вимагає неможливого, але, даючи заповіді, каже робити все, що можемо, і просити про ласку для сповнення того, що неможливе.
Духовна боротьба є більш потрібна, ніж перемога, бо, якщо звільнимося від тієї  боротьби, покинемо внутрішнє життя, перестанемо йти до досконалості. Не можна заключати перемир’я з своїми вадами.
Врешті, не треба вірити нашому ворогові, який хоче нас переконати, що перемогти блуди можуть тільки святі, які підносяться до найвищих сфер духовного життя. Без витривалої ефективної боротьби душа наша не може щиро прагнути досконалості. Без тієї боротьби немає радості внутрішнього миру, бо мир походить з духа жертви.
Одна з найважчих для перемоги вад є лінивство. Однак, можна його перемогти з допомогою ласки, бо Бог не вимагає неможливого і каже нам молитися для отримання ласки, щоб виконати те, що не можемо.
Тоді любов до Бога і ближніх у Бозі остаточно переважає над головним гріхом, любов тоді займає перше місце в нашій душі і радить нам корисне. Умертвлення, яке винищує нашу головну ваду, визволяє нас, запевняє перевагу правдивих наших вроджених добрих рис і  спеціального потягу ласки. В той спосіб  людина помало доходить до того, що стає собою у властивім значенні того слова, собою в надприродний спосіб, виключаючи вади. Мова не йде про копіювання (мавпування) переваг інших осіб, ані про шаблон для всіх однаковий. Є велика різнорідність людських особливостей. Але не треба піддаватися своєму темпераменту, треба його переробити, залишивши  в ньому те, що добре. Треба, щоб наш характер був в нашому темпераменті знаменням набутих і вллятих чеснот, особливо чеснот теологічних. Тоді замість інстинктивного скерування всього до себе (так робимо, коли керує нами головна вада), ми стаємо схильні спроваджувати все до Бога, думаючи справді постійно про Нього, живучи для Нього, притягаючи до Нього всіх, хто наближений до нас.


Не можливе внутрішнє життя без боротьби з самим собою з метою впорядкування і дисциплінування своїх пристрастей та внесення в збурення наших почуттів світла здорового глузду і, навіть, ласки віри та християнської розсудливості. Почуття повинні бути під контролем розуму як дисциплінований учень, якого удосконалюють.
Почуття, емоції – це порухи змислового пожадання, яке походить з уяви певного добра чи зла, відчутніх через змисли і поєднаних з тілесним збудженням організму, зокрема з биттям серця. Різні почуття ми можемо спостерігати по обличчі  - сум, радість, страх, цікавість, гнів, і т.п. Почуття самі з себе  не є ані добрі, ані злі, але стають морально добрими, коли не противляться заповідям Божим, і злими, коли переступають Божу волю.
Почуття повинні бути керовані розумом. Акт чесноти має більшу заслугу, - говорить св. Тома, - якщо беруть в ньому участь почуття. Бог дав нам почуття, щоб ми їх використовували на добро. Вони є тією силою, яка допомагає сповняти волю Божу. Нічого не діється без почуттів. Власне почуття надавали силу і мужність ревності святих.
Навпаки, неупорядковані, некеровані почуття стають вадами, змислова любов стає лакімством або розпустою, огида – заздрістю, відвага – зухвальством, а страх – малодушністю. Якщо ті неупорядковані почуття випереджають розсудливість, то можуть зменшити відповідальність, заслугу або провину, а коли виникають після суду розуму, тобто є добровільними, то збільшують злобу вчинку. Замість бути силою на службі добра, служать гріхові..
В душах святих, місіонарів, мучеників почуття досконало упорядковані і є силою.


Почуття самі з себе не є ані добрі, ані злі, тому не треба їх викорінювати як вади, але слід їх повстримувати, регулювати, дисциплінувати за допомогою розуму, просвітленого вірою. Якщо вони непомірковані, то тоді стають коренем вад, якщо ж дисципліновані, то є на службі чеснот. Почуття повинні відповідати образу дитини Божої, істоти розумної, а не безмозглої тварини.
Повстримувати почуття треба не матеріально, а згідно того, що вимагає розум в даних обставинах. Можна за певних умов без гріха відчути великий сум, великий страх і сильне обридження. Так, Мойсей, коли побачив, що євреї поклонилися золотому тельцю, упав у гнів і розтрощив того ідола на порох та дуже сурово покарав винних.
Хто від природи є сильний, повинен стати лагідним, а хто від природи схильний до лагідності, повинен стати сильним. І одні і другі піднімаються на ту саму вершину гори, тільки різними стежками.
Щоб добре керувати конем, треба застосовувати то уздечку, то батіг. Подібно, керуючи почуттями, треба їх то повстримувати, то збуджувати. Часом треба великих зусиль, як з норовистим конем, але такі емоційні люди, якщо навчаться керувати своїми почуттями, здатні до великих речей. Через 10-15 років праці над собою вроджений характер зміниться на характер християнина.
Почуття – це дар Божий. Якщо хтось щиро оплакує свої гріхи в сповіді, отримує більше прощення кар за гріхи, ніж той, хто холодно, без почуттів сповідається. Хто радо дає милостиню, має більшу заслугу, як той, що з похмурим обличчям кидає жебракові. Веселого дателя любить Бог.
На початках у внутрішньому житті треба особливо пильнувати над гарячковістю (поспіхом) та над домінуючим (переважаючим) почуттям, щоби воно не стало головною вадою. Надмірний поспіх називають ще імпульсивністю, що схиляє до необдуманих вчинків, чого треба всіма силами уникати. Гарячковість є у всіх початківців духовного життя, навіть в дуже добрих. Вони хочуть поступати швидко, швидше, ніж наповняються ласкою, внаслідок неусвідомленої зарозумілості намагаються перескочити ступені внутрішнього удосконалення, а коли приходить випробування, то пригноблюються і відступають. Це схоже на молодих студентів: спочатку мають цікавість у навчанні, а коли її задовільняють або коли стає надто важко, то впадають в недбалість і лінивство. Дійсно, не можна зразу віднайти золоту середину чесноти, яка є щитом одночасно між двома протилежними вадами, як, наприклад,  боягузство і зухвальство.
Чим є, властиво, гарячковість? Це - поступки під імпульсом волі або нерозсудливого почуття, без усвідомлення, без достатньої розваги. Це гріх проти поміркованості і дару ради. Він веде до зухвальства у судженнях і подібний до поспіху, з яким хтось надто швидко спускається сходами і падає, замість того, щоб зійти поволі.
В духовному житті треба йти з розсудливістю, виконуючи чинності з певною метою, без занедбання при цьому другорядних факторів, як, наприклад, пам’ять про минулий досвід, зважання на теперішні обставини, передбачення можливих перешкод, послух порадам старших і досвідчених. Тобто, треба завжди у житті поступати мудро, розважливо, без поспіху, який не дає можливості застановитися: чи добре я роблю?
Коли людина поступає під впливом імпульсу волі (бажання) або почуття, тоді занедбує всі сторони: пам’ять про минулий досвід, увагу на теперішні обставини, передбачення майбутніх перешкод, послух наставникам. Тоді людина спотикаєтьсяі падає, тобто грішить. З багатьох щоденних легких гріхів не можемо поправитися, бо спішимося.
Які причини гарячковості і поспіху? Ця вада походить з того, що ми свої природні вчинки ставимо вищі безе ласки Божої, тому  поступаємо з гарячковим  запалом, без достатнього роздуму  молитви до Духа Святого про просвічення, без поради духовного керівника. Природний поспіх походить з того, що беремо до уваги тільки ближчу ціль, не пов’язуючи її з найвищою ціллю, до якої треба змагатися (Бога), тобто бачимо тільки безпосередньо людську ціль і робимо все людським світовим способом, не просячи в достатній мірі про Божу поміч. Святий Симон-Петро в своїй зарозумілості і  гарячковості вигукнув: "Я Тебе не покину, хоч би всі повтікали”, а упокорений гріхом зради був вилікуваний від гордині і відтоді вже не розраховував на себе, але на ласку Божу, просячи Господа, щоб був вірний, і ласка Божа допровадила його до найвищої святості через мучеництво.
Гарячковість, про яку говоримо, схиляє деяких молодих і нерозсудливих до того, що хочуть дійти до вершин святості скоріше ніж позволяє ласка, минаючи почергові етапи, не беручи до уваги проміжні ступені, необхідне умертвлення для здисциплінування почуттів, поступають так, якби дійшли уже до з’єднання з Богом. Багато читають вони пожадливо з цікавістю про життя святих та містичні діла і заскоро зривають гарну квітку, так що овоч не мав часу визріти. Таким чином наражаються на багато помилок, а коли прийде розчарування, можуть впасти в духовне лінивство і малодушність.
Треба іти добрим кроком щораз впевненішим і швидшим, в міру того як наближаємось до Бога, який притягає нас щораз більше. Треба уникати того, що святий Августин називає  «великі кроки поза правдивою дорогою».
Наслідками того поспіху і задоволення себою, які йдуть поряд, є: утрата внутрішнього совокуплення, неспокій і безплідна  шарпанина, яка має тільки вигляд плідної діяльності, схожої на скляні камінці, які імітують діаманти.
Легко вказати лікарство на ту гарячковість. Ця вада походить з того, що ставимо нашу поспішну людську діяльність на місце Божої діяльності. Тому головним лікарством є повна залежність від Бога і згідність нашої волі з Його волею. Тому треба ретельно все обдумувати перед вчинком, треба просити Духа Святого про світло, слухати поради духовного керівника, який згідно свого стану має ласку провадити нас, і поступово на місце надмірного поспіху прийде повна підлеглість діянням Божим у нас. Можливо будемо трохи менше задоволені себою, але знайдемо більший спокій, а час від часу відчуватимемо правдиву радість у Бозі.
Щоби здисциплінувати почуття, треба побороти з одної сторони живість темпераменту, злучену з зарозумілістю, яка походить з переоцінення себе, а з другої – м’якість, лінивство, що є ще шкідливіше для внутрішнього життя. Завдяки цій кропіткій витривалійпраці, з якою щоденно повинні рахуватися, з синів грому станем лагідними, не втрачаючи правдивого духовного запалу, який є ревністю о славу Божу і о спасення душ. Треба також, щоб лагідні, які                від природи схильні до мягкості, без журби і недбальства стали мужніми.
Таким чином одні і другі будуть підніматися різними стежками на висоту досконалості і побачать, що це велика річ вміти поступово здисципліновуватися, добре собою керувати або радше уміти залишатися постійно вірним ласці, без якої в ділі спасення не можемо нічого зробити.
Тоді-то почуття, уже упорядковані і здисипліновані, стануть силою правдиво могутньою для добра нашої душі і для добра яке можемо робити іншим.Тоді відвага буде на службі мужності, яка буде панувати над нерозумним страхом, коли наприклад треба прийти з поміччю ближньому у небезпеці.                                   Подібно лагідність, вимагаючи великого опанування собою, погашує гнів, щоби був він тільки святим обуренням ревності, яке нічого не тратить з свого запалу і є ознакою святості.    


Важко себе стримати, коли бачиш, як одержима недугою пияцтва людина розтрачує свої роки, веде безалаберне й безцільне життя, занедбує свої обов’язки перед рідними, перед Церквою. Мимоволі прокидається гнів, роздратування і навіть відчай. Але ми, християни, повинні навіть до таких людей ставитися по-християнськи, як до важкохворих: з любов’ю, співчуттям, лагідністю, сумирністю, доброзичливістю. Хай жалюгідний вигляд цих нещасних заохотиь нас самих бути стараннішими у виконуванні Божих заповідей, щирішими у молитві, витривалішими у пості.
Нелегко є жити з людьми, душа яких скута важкою недугою, та не впадаймо в розпач, а  віддаймо цю нашу біду в руки Господа Бога та Непорочної Його Матері, і з Їхньою допомогою рятуймо з неволі диявола наших рідних, щоб не стали вони гірші "тварі безсловесної” (св.Іван Золотоустий). Адже навіть тварини чи їдять, чи п’ють, знають свою межу і не переступають її, хоч би й примушувано їх. А непомірковані гірші за "безсловесних”.
Пригадаймо слова Ісуса, об’явлені святій Фаустині: "Приведи до Мене все людство, а особливо всіх грішників, і занури їх у море Мого Милосердя, і цим потішиш Мене у гіркому смутку, який спричиняє Мені страта душ…” Тож просім Ісуса, щоб прийняв наших алкоголіків, наркоманів, розпусників у надра Свого Милосердя, Свого Пресвятого Сеця. Дозвольте Господу контролювати ваше життя, вирішувати ваші проблеми, зарадити вам у біді. А для цього перш за все змініть себе, змініть своє ставлення до одержимого пияцтвом:
1.    Визнайте не тільки своє безсилля щодо вирішення проблеми пияцтва, але й безсилля вашого чоловіка(брата, сестри, зятя) перед їх залежністю від алкоголю.
2.    Довірте свого пияка тому, хто безмірно сильніший від вас – Ісусу Христу. Це означає:
-    перестаньте його постійно контролювати;
-    не перевіряйте його зіниць (чи він  випив);
-    не принюхуйтеся чи пахне від нього спиртним;
-    не закривайте його вдома;
-    не робіть ревізію його кишень, не забирайте  все до копійки, і т.п.
3.    Твердо постановіть собі не хвилюватися за будь-яких обставин.
4.    Позбудьтеся пов’язаного з цим страху.
5.    Перестаньте їх виручати:
-    не давайте їм гроші на спиртне, незважаючи на прохання і будь-які аргументи;
-    не прикривайте їх на роботі, не брешіть начальнику, не діставайте довідки, лікарняні;
-    не давайте за них хабаря миліції, і т.п.
6.    Не тягніть його силоміць до церкви.
7.    Не тримайте в квартирі спиртні напої, але і не виливайте їх, якщо знайшли, не переховуйте їх.
8.    Майте непохитну віру в перемогу над цим злом, хоч поки що не бачите ніяких змін.
9.    Прийміть тверде рішення змінити себе, своє життя, свою поведінку замість того, щоб намагатися змінити своїх ближніх.
10.    Не карайте, не погрожуйте, не упрікайте, не проклинайте свого пияка.
11.    Не залучайте дітей, щоб вплинули на алкоголіка.
12.    Не вимагайте обіцянки припинити чи обмежити вживання алкоголю, не надійтеся на такі обіцянки.
13.    Не дозволяйте дияволу знущатися над вами, не чиніть за його натхненнями, тобто: уникайте розмов з п’яною людиною, не зчиняйте скандалу. Якщо є можливість піти в інше місце, коли п’яний хоче вивести вас з себе, то підіть, якщо ж ні, то всіма силами намагайтеся зберегти душевний спокій.
14.    Владою віруючої людини, владою християнина ув’язнюйте силу зла алкоголізму, підкоряйте неправильні думки послухові Ісуса Христа. "І зброя нашої боротьби не плотська, але сильна в Бозі на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми, і всяку гордість, що повстає проти пізнання Бога, і полонимо всяку думку на послух Христові.”(ІІКор.10:4,5).
15.    Звільніться:
-    від жалості до себе;
-    від образи на ближніх;
-    від почуття провини;
16.    Вам вдасться зберегти мир і перемогти лиш в одному випадку –  коли   будете  любити своїх ближніх і намагатися допомогти.

Господи візьми нас і наші сім’ї! Ми свідомо віддаємо своє життя і свою волю під Твою опіку. Предвічний Отче, глянь милостивим оком на бідних грішників, для яких єдиною надією є Милосердне Серце Твого Сина і нашого Господа Ісуса Христа. Заради Його страстей прояви Своє милосердя, щоб ми всі разом прославляли Твою Всемогутність тепер і на віки вічні. Амінь.
Молитва дружини алкоголіка
Ісусе, я, як та вдова, вже виносила свого чоловіка з міста (Луки, 7:12-15), тобто з свого життя, з своєї сім’ї, а Ти вийшов мені назустріч, втішив мене, пообіцяв допомогти. Я прошу Тебе: доторкнися мого чоловіка, цього "живого трупа” і зроби з ним все, що хочеш. Вірю, що в один прекрасний момент Ти вирвеш його з пут диявола, накажеш йому "Встань!” і він підніметься.
Господи, я безсильна змінити ситуацію в моїй сім’ї, я не взмозі вирішити цю проблему. Довіряю тільки Тобі! Ісусе, використовуй мене так, як хочеш!  Зроби мене провідником Твоєї благодаті, щоб я сіяла любов там, де є ненависть, гармонію там, де є розлад, віру там, де є сумнів, надію там, де відчай.
Господи, я рішуче постановляю простити всім, хто мене скривдив, покаятися перед тими, кому я причинила біль. Навчи мене жертвенної любові! Навчи мене любити так, як любиш нас Ти! Во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Я вірю, що мій лікар – Ісус Христос, Його рецепт – слово Боже, і Він в силі повернути мені душевний спокій. Господи, Ти терпів і вмер ради мого спасення, мого щастя, мого здоров’я. Я пізнала Твою безкорисну любов і тепер посвячую Тобі своє життя, я віддаю Тобі своє серце, свій розум, свою душу. Я упокорююсь перед Тобою, я смиренно схиляю голову перед Твоїми муками і приймаю рішення жити по Твоєму слову, виконувати у всьому Твою волю. Веди мене Своїми стежками, будуй моє життя згідно Своїх планів. Я віддаю в Твої руки свою сім’ю і себе саму.
Господи, я признаю своє безсилля, моя сила в Тобі. Я вірю, що Ти вмер за мої гріхи, гріхи моїх рідних, що Ти воскрес із мертвих і вознісся на Небо як Господь і Бог всіх, а значить і мій, і мого чоловіка. Ісусе, я каюся, що дотепер уповала лише на свої сили і хотіла сама керувати життям, керувати моїми рідними. Надалі я відмовляюся контролювати близьких, я довіряю їх Тобі, Господи! Я приймаю тверде рішення йти тільки за Тобою, бо "ангелам Своїм Він повелить про тебе, щоб берегли тебе на всіх дорогах твоїх і на руках тебе носитимуть, щоб не спіткнулася нога твоя об камінь. На гада і змія будеш наступати, розтопчеш лева і дракона.” (Псалом 90)
Господь дав нам владу наступати на зміїв, скорпіонів, алкоголь, наркотики, і т.п. Тому я наказую тобі, духу алкоголізму, Іменем Ісуса Христа вийди геть з мого чоловіка і ніколи не повертайся! Пресвята Крове Ісуса, обмий тіло і душу мого чоловіка. Амінь.

Щотижнева газета для греко-католиків
2008 р.