ГОШІВСЬКА ВАСИЛІЯНСЬКА СВЯТИНЯ
Недалеко від славного міста Стрия, між Болеховом і Долиною на Ясній Горі у селі Гошеві знаходиться давній василіянський монастир, заснований у 1570 р. Цей монастир є одним із найвідоміших (таких як Почаївський, Зарваницький, Жировицький).
Відома ця свята обитель завдяки чудотворній іконі Пресвятої Богородиці, яку 5 серпня 1737 р. подарував монастиреві Микола Гошівський. Одного дня, коли господар був у від’їзді, а його дружина з гостею Францішкою Сеправською обідали, стіна, на якій висіла ікона, раптом засяяла яскравим світлом, а з очей Матері Божої потекли сльози.
В урочистому перенесенні ікони брали участь священики з навколишніх сіл і кілька тисяч мирян з святковими процесіями. Було зачитано грамоту місцевого єпископа про визнання ікони чудотворною. Цього ж дня сталося чудесне оздоровлення хворої на очі. До ікони приступила Катерина Хаєцька з донькою і голосно промовила: "Станьмо навколішки перед іконою Божої Матері і подякуймо їй. Оце ти втратила зір і не було вже жодної надії врятувати тебе, а Пречиста Діва Марія повернула його тобі”. Після цих слів мати з донькою клякнули з вдячністю перед іконою Богоматері.
З того часу, ось уже майже три століття, наш побожний український люд приходить до Гошівської обителі просити Пречисту Діву потрібних ласк для душі і тіла. Йдуть із Львівщини, Івано-Франківщини, Закарпаття і Тернопільщини, з великих міст і найменших сіл. Тільки один Господь знає про ті незліченні чуда і ласки, які вірні одержали за посередництвом Гошівської Матері Божої.

НІЧНІ ПАЛОМНИКИ
Одного літнього світанку почув я під вікнами Гошівської обителі чиїсь повільні кроки і тиху молитву. Коли виглянув через вікно, то побачив двох жінок: одна з них поволі пересувалася на колінах, а друга, підтримуючи її, ішла поруч. Ось так вони підійшли до великого хреста з розп’яттям, що біля церкви, і почали спільно молитися.
Після Утрені і св. Літургії я вийшов з храму і зустрівся з тими нічними паломниками. Одна з них розповіла історію, яка сталася в її родині.
Захворіла її донька, яка була студенткою одного з навчальних закладів Івано-Франківська. Лікарі ніяк не могли встановити діагноз. Батьки з донькою зверталися до різних лікарів, але нічого не допомагало – дитина на очах згасала. Коли вже від людей не сподівалися помочі і життя дитини було в небезпеці, мати глянула на ікону Гошівської Богородиці і зрозуміла, що тільки Мати Божа може випросити в Бога оздоровлення для її доньки.
Клякнувши на коліна, жінка почала щиро молитися. Скільки годин пройшло, вона не пам’ятає, але так щиро в житті ще ніколи не молилася. Просила про чудо, про ласку, а в кінці пообіцяла Матері Божій: якщо дитина одужає, то на знак вдячності пішки прийде з Коломиї до Гошева.
І чудо сталося! Через три тижні донька вже знову навчалася в інституті, а мама не забула свою обіцянку. Попросила свою добру товаришку, щоб пішла з нею у цю нелегку і далеку подорож. І коли пізно вночі стояли вони під Ясною Горою у Гошеві, мати, щоб ще краще висловити свою вдячність, клякнула на коліна, які обв’язала хустками, і так повільно, з молитвою на устах, піднімалася стежкою на гору...

ГОШІВСЬКА ДИТИНА
Якось після Вечірні у храмі в Гошеві зауважив я між присутніми одну добре знайому бабусю, парафіянку церкви св. Онуфрія зі Львова. Вона розповіла цікаву історію зі свого 90-літнього життя.
Ще перед війною вийшла заміж. Довго не було в неї дітей. Чула від знайомих, що багато людей зі своїми бідами йдуть до чудотворної ікони в Гошеві й отримують ласки. Вирішила і вона піти до Гошева пішки, більше 100 км.
Кілька днів була в дорозі. Довго молилася перед чудотворною іконою, щиро просила. І Мати Божа вислухала її молитви. На другий рік Господь дав їй доньку, якій сьогодні вже 65 років. Завжди пригадує старенька мати своїй доньці, що вона є дитиною Гошівської Пресвятої Богородиці. Зростала донечка побожною і доброю.
Та на цьому ще не кінець. Ця донька має двох дітей. Її дочка, онука тої бабусі, вийшла заміж, живе у Торонто і щонеділі зі своїм чоловіком їздять на св. Літургію у монастир, який знаходиться за 100 км від їхнього дому. У звичайній парафіяльній церкві св. Літургія закінчується швидко, а в монастирській – 2-3 год. Є можливість довше побути в храмі і помолитися, а після Богослужіння поспілкуватися з отцями-монахами. Інколи так біля монастиря проходить цілий день.
Це бабуся завдячує Гошівській Матері Божій. Дякує за доньку, за внучку і мале правнуча.
Нехай ці два випадки всім нам послужать прикладом ще більшої довіри до Пресвятої Богородиці. І, звичайно, пам’ятаймо, що Мати Божа більше допомагає у духовному оздоровленні, ніж у фізичному. А цих невидимих ласк ніхто не в силі перерахувати і оповісти.
Сотні тисяч паломників не тільки в неділі й празники приходять на Ясну Гору, але і в будні, і то з різних куточків нашої рідної України, а навіть з-за кордону. Особливо з Моршина неподалік Гошева кожного дня групами люди відвідують Ясну Гору, одні – з цікавості, інші – з побожності, та ніхто не відходить без потіхи.

МОЛИТВА ПРОЧАН ДО ГОШІВСЬКОЇ БОГОМАТЕРІ
Вітай, вітай нам, Гошівська Маріє!
Вітай, Княгине Бескидів – Підгір’я!
Ти в нашім горю – наша вся надіє,
О, Найясніша зі всіх зір сузір’я.
З сердець пливе молитва ця палка: –
 Благослови нас, Мати Пресвята!
Скріпи нас предків вірою святою,
Натхни нас силою до боротьби, –
Дай перемогу над темнотою,
До світла-правди нас прямуй-веди!
В серцях прочан молитва все одна: –
Веди до світла, Мати Пресвята!
Вітай, вітай нам, Зірничко Підгір’я,
Свій блиск поширюй по всій Україні...
О, розбуди нас до життя нового,
Хай щезне холод, мертвота і тіні...
З сердець пливе палка молитва-спів:
Будь Матір’ю нам серед тяжких днів...
Уляна Кравченко

ЛУГАНСЬК – СВІТАНОК УКРАЇНИ
Офіційна дата заснування Луганська – 1795 р. Однак про перших поселенців було відомо тут значно раніше. Після того, як імператриця Катерина ІІ скасувала Запорізьку Січ, то чимало козацьких куренів було переміщено у Дике Поле (тепер Кам’янобрідський (найдавніший) р-н Луганська).
Козаки відбивали розбійницькі набіги монголо-татарських орд, які наступали на Україну. Тут у них були "зимівники”. А у вільний час вони розорювали луги. Через це їх називали "лугарями” (звідси і назва міста – Луганськ). З часом козаки побудували церкву свв. Петра і Павла, яка сьогодні, після реконструкції, велично стоїть у цьому районі.
Був час, що після Жовтневої революції аж до Другої світової війни у цьому великому місті більшовицька влада позакривала всі церкви. Найближчий до міста храм діяв у селі Олександрівці.
Старець Пилип, великий духовний світоч, пророкував кращу майбутність: "Прийде час, що Ворошиловград знову перейменують на Луганськ, а опісля на Святоград Луганський і буде прославлена ікона Богородиці Луганської”. І дійсно, сьогодні просто на очах здіймаються усе нові й нові золотоверхі храми по цілому місті, а також численні монастирі.

СТАРЕЦЬ ПИЛИП
Недалеко від центрального автовокзалу Луганська є старий невеликий цвинтар, на якому стоїть капличка. Там з лівого боку в підлозі покояться мощі старця-диякона Пилипа. Тут завжди людно. Молоді й старші, бідні й багаті приходять просити і дякувати.
Диякон Пилип народився 22 листопада 1858 р. († 22 листопада 1956 р.) у бідній селянській родині на Чернігівщині. Батьки були побожні й прищепили синові любов до Бога.
Вже з народження Господь вибрав його на Свою службу. Коли уділяли йому св. Тайну Хрещення, то священик побачив у його руках св. Євангеліє. Спочатку подумав, що то батьки йому вклали в руки цю Святу Книгу. Після хрещення священик дякував, що такий гарний дарунок дали дитині. Але батьки не розуміли, про що йдеться, бо нічого такого не давали дитині й ніхто, крім священика, цього не бачив. Це видіння через якийсь час стало дійсністю. Святе Письмо стало невід’ємним дороговказом протягом усього земного життя старця Пилипа.
Уже в дитинстві були випадки, коли він, дивлячись на людей, говорив їм про їхнє майбутнє. Однак на це часто не звертали уваги. Після смерті батька Пилип з групою односельців вирушив до Луганська в пошуках праці.
До влади прийшла червона комуна. Почалось переслідування віруючих. У цей важкий час Пилип старався усіх потішити, підтримати, скріпити на вірі.
Одного разу він разом з іншими людьми йшов до храму на празник у село Олександрівку. Коли вони проходили через колишній графський сад, старця перестріла група місцевих комсомольців. Вони насміхалися над ним і його вірою в Бога: "Ну ось ти – Божий раб, докажи, що є твій Бог. І не словом, а ділом”. Недалеко лежала стара дерев’яна колода. Старець став на коліна біля цього дерева, підняв руки до неба і молився. Потім підвівся, ударив своєю палицею по дереву і сказав: "Дуб цей нехай переміниться в камінь. І цей камінь буде лежати до другого приходу Христа, а потім зацвіте”. І сталося чудо. Дерево стало каменем. Сьогодні цей камінь лежить біля могили старця в Луганську. Чимало людей з вірою торкаються до нього і отримують зцілення.
Перед війною багато людей бачили, як Пилип довгими годинами молився. Під час молитви у нього постійно текли сльози. Тужила його душа перед майбутнім стражданням рідного народу. Часто його запитували, що далі буде, а він відповідав: "Німці постріляють, постріляють і підуть геть”.
Жив дуже убого. Маленька кімнатка. Замість ліжка – дві дошки. Під голову – цегла, покрита соломою. Ходив у сорочці, піджаку (або зимовій фуфайці) і кирзових чоботах. Усе, що приносили йому люди, роздавав бідним. Особливо опікувався сиротами і вдовами, часто посилав вузлики хворим у лікарню. Сам їв дуже мало. У понеділок, середу і п’ятницю строго постив.
Спеціально Пилип нікого не лікував, часто говорив: "Я не лікар. Чому до мене йдете?”. Але одним дотиком руки зцілював людей і виганяв з них бісів. Та найбільше він молився. Одного разу якийсь чоловік заночував у Пилипа. Прокинувся вночі і бачить: старець ніби на колінах стоїть, руки на грудях схрещені, але підлоги не торкається – в повітрі.
Його подвір’я ніколи не було безлюдним: люди постійно приходили зі своїми бідами. Якщо в неділю приходили люди, які не були на Службі Божій, він їх проганяв, не хотів навіть говорити: "Чого до мене прийшли? Йдіть до церкви”. Прийшла одна жінка з церкви і сказала: "Ой, скільки людей було сьогодні в храмі”. А старець відповів: "Людей було багато, а душечки всього дві були”.
У день смерті старця Пилипа багато людей у місті бачили над його хатою вогненний стовп, який здіймався аж до неба.
Життя диякона Пилипа можна в якійсь мірі порівняти з життям італійського стигматика о. Піо. Обидва бачили людські душі, майбутнє людей і були великими молільниками. Отець Піо мав видимі стигми, а старець Пилип усім серцем болів над людською недолею і грішністю. Місце життя як одного, так і другого після смерті стало місцем численних паломництв і чудес.

ОБ’ЯВЛЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Опис життя диякона Пилипа був би неповний без розповіді про найбільше чудо в його житті. У 1905 р. на завод, де працював Пилип, будівельний матеріал привозили підводами. Четверо робітників вирішили вкрасти одну підводу з вантажем, надіючись, що цього ніхто не зауважить. Однак Пилип запитав тих робітників: "А де ще одна підвода? Тут бракує четвертої”.
Злодії здивувались, звідки Пилипові відомо про вкрадене. Злякавшись, що він викриє крадіжку, вирішили вбити його. Та Небесна Цариця оберігала свого угодника і зловмисники стали свідками чуда. Дочекавшись ночі, четверо злодіїв підкралися до Пилипа, який ішов на зміну. Один із крадіїв узяв камінь і хотів ударити Пилипа. У цей час небо засяяло неземним небесним сяйвом. Пилип, підвівши очі догори, почав молитися. Злодії здивовано сказали: "Дивіться, він знову щось бачить”.
А Пилип побачив Царицю Небесну, що йшла по хмарах. Боячись різних бісівських підступів, старець почав відмовляти молитву до Ісуса Христа і хреститися. Кожне мовлене ним слово молитви золотими літерами викарбовувалось на небі. Невдовзі можна було відчитати фразу: "Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його”, яка висвічувалася небесним золотим сяйвом.
Злодії, що були при цьому, бачили лише сильне сяйво, але з причини жорстокості своїх сердець не бачили Цариці Небесної. Уздовж дороги, якою ішла Пресвята Богородиця, Пилип бачив небесних дів, що стояли на колінах. За Пречистою Дівою ішов зі співом монаший чин. Монахи йшли попарно, тримаючи хоругви.
Мати Божа звернулась до Пилипа зі словами: "Волею мого Сина ти опинився тут, у Луганську, і Провидіння Боже привело тебе сюди, для служіння Богові й людям. З цього дня благодать народженого від мене і моя поміч будуть перебувати з тобою. Ти будеш допомагати людям. Молитвою виганятимеш демонів, наставлятимеш і зцілюватимеш людей. За моїм заступництвом тобі ніхто не спричинить шкоди.
День мого явління граду Луганському пам’ятай і вчи всіх почитати його. Про місто ж це я скажу, що при кінці світу він наречеться Свято-град Луганський. Багато людей будуть з’їжджатися сюди напередодні тих грізних часів, самі не знаючи для чого. Моя поміч і благословення буде з ними в день Судний. Я буду покровителькою цього місця і перед Богом заступницею”. Промовивши це, Цариця Небесна поблагословила Пилипа і зникла в хмарах.
Протягом усіх наступних років Пилип говорив, що об’явлення Божої Матері не було конкретною милістю Цариці Небесної до нього, а милосердям і материнським Покровом для всіх мешканців Луганська.
Ціле своє життя благочестивий старець пам’ятав про цей великий історичний день і закликав усіх луганчан ніколи не забувати тієї Пасхальної радості з приводу чудесної появи Пресвятої Богородиці і її обітниць. Це чудо сталося 13 червня 1905 р. за новим стилем.
Минає ціле століття з дня цього святого чуда – об’явлення і пророцтва Матері Божої Луганської. Це було нелегке, грізне і жорстоке століття, яке випало на долю мешканців міста Луганська та всіх інших міст і містечок, сіл і присілків України...
Святі, побожні й вірні Богові душі, – новітні мученики за віру, священики і миряни, численні монахи і монахині вистояли і перемогли під всемогутнім Покровом нашої Небесної Цариці.
Український побожний люд і його духовні пастирі в переслідуваннях і гоніннях, у тюрмах і Сибіру зберегли найбільший скарб – віру в Бога і дитинну довіру до Матері Божої, своєї Цариці і Заступниці.
Останні події в Україні – чудо нашого віку, яке здивувало світ. Люди вийшли на Майдан Незалежності у Києві, щоб протистояти злочинному режимові. Вони спільно молилися до Матері Божої, Цариці українського народу: "Пресвята Богородице, спаси нас”!

МОЛИТВА-ВЕЛИЧАННЯ ЛУГАНСЬКОЇ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Луганська Матінка свята
В серця незримо завітала,
І велична, і проста
Нам щиро світить з п’єдесталу.
Вона з небес до нас зійшла –
Напівземна, напівказкова –
Із голубого джерела
Нам принесла в обійми Слово.
Кохають весну солов’ї,
Пірнають бджоли в повінь квіту,
Скажи апостолам своїм,
Щоби навчили з Богом жити.
Прийшла бабуся із села,
Щоби до стіп припасти білих,
Весільна пара припливла –
Перехрестилася невміло.
Благослови і пригорни
Дітей своїх, Луганська Мамо!
Візьми в свої ласкаві сни
І відчини до неба браму.
Ганна Гайворонська (с. Філомена, ІІІ ЧСВВ)

о.Йосиф Будай, ЧСВВ
І ВИЙШОВ СІЯЧ