Християнство поставило під сумнів і традиції суспільства. На Страшному Суді не можна виправдатися тим, що так само як ти поступали і твої предки. Блаженний Августин на питання про правила поведінки християнина говорив: "Полюби Бога і роби, що хочеш”. Тобто спочатку потрібно прийняти Божественну Благодать, а потім просто жити, керуючись нею.

І саме завдяки такому підходу ми сьогодні бачимо в людині особистість з неповторним набором якостей, а не просто гвинтик суспільної системи.

Ще один важливий пункт: для християнства людина від природи гріховна. Це твердження світська культура намагається побороти з періоду Відродження, виправдовуючи зіпсованість людини впливом суспільства і держави. Християнин же починає свою дорогу не з нуля, а в мінусі.

Адам вже зробив за нас перший вибір і зробив погано. Тепер ми повинні це виправляти. Але - треба відмітити - переймаючи на себе первородний гріх (якого окрема людина начебто не здійснювала), людина отримує право успадкувати все творіння з його змістом, стати частиною великої містерії буття.

Взагалі, культура Європи не найкраще обійшлася з християнством, оголосивши його архаїчною міфологією, приписавши його ідеї досягненням мирського розуму. Адже саме християнство дало нам основи всієї сучасної світської моралі.

Поняття прав людини частково було і в Римі, але без християнства воно б ніколи не сформувалося. Це Середні віки навчили правителів, що у людей є права, дані Богом, і ніхто на Землі не може їх відібрати.

Християнство ж привчило світ до особистої відповідальності, яка також існувала лише в початковому стані, та і то в межах античного світу.

Нарешті, християнство дало світу унікальне поняття смирення. До нього сьогодні відносяться скептично, але який був світ до нього?

"Раб Божий” - це звучить гордо. Це означає - "... і більше нічий!” В античності рабів не жаліли. Вільна людина повинна була загинути за свободу, а раб... Якщо він так живе - значить, йому це подобається. Християнство ж привчило бачити в мирській поразці можливість духовного зростання.

Смирення - це не мазохізм. Навпаки, ця дорога вперед. Воно дозволяє сказати: "Я надзвичайно малий, але я усвідомив це, знайшов систему відліку і можу підніматися вгору”. Це складно, цьому потрібно вчитися, але це - Дорога.

І найважче етичне поняття християнства - Любов. Любити тих, хто подобається, можуть всі. І лише християнство вимагає любити всіх інших, навіть ворогів. Це не означає погоджуватися з ними і потакати їм. Любов - досвід небайдужості. Це спроба зрозуміти іншого, поставити себе на місце іншого.

Все це робить дорогу християнської моральності дуже важкою. На цій дорозі не можна спертися на щось одне. І Закон, і Благодать, і пошана до звичаїв предків, і право, і мораль, і відхід зі світу, і відповідальність за нього, - всі ці принципи підтримують і доповнюють один одного. Ні від одного не можна відмовитися. Але що робити - людиною взагалі важко бути.

Таким само важким був вихід людини з тваринного царства, і схоже, що люди при першій нагоді хочуть туди повернутися. (Марно, до речі кажучи: двері вже закриті.) Дуже боятися теж не варто: на цій дорозі окрім прямої Божої допомоги є допомога Святого Письма, Передання, общини віруючих, духівника. Нарешті, те, що називають "християнською культурою”.

Деколи може здатися, що ми в своєму світському суспільстві далекі від неї. Але, повірте, ми просто дуже до неї звикли і дуже багато що приписали досягненням світського "прогресу”. Ну то хіба не смішно, що слово "вільнодумство” частенько використовують як синонім антирелігійності, тоді як саме досвід християнства показав, як істина робить людину вільною.