Питання стосовно способів та практик посту виникало у нашій Церкві періодично, але завжди залишалось актуальним з огляду на зміни обставин життя та суспільного становища вірних в той чи інший історичний період. Приписи у цій ділянці переглядались буквально протягом останніх трьох століть. Вносились корективи, уточнення, зміни. Зазвичай у напрямку полегшення обмежень у сфері якісного та кількісного посту.

На сьогоднішній день це питання й надалі залишається актуальним, оскільки чомусь немає одностайності у практиках посту в цілій УГКЦ. Це насамперед пов’язане з тим, що після виходу нашої Церкви з підпілля Синод Єпископів так і не спромігся визначити вичерпні приписи щодо практик посту для наших вірних та не подав однозначних зобов’язуючих норм у цій ділянці духовного та літургійного життя. Тому в різних єпархіях та навіть у різних парафіях тієї ж єпархії, можна почути цілком різні настанови щодо утримання у їжі під час обов’язкових постів літургійного року. Тому сьогодні слід звернути на це увагу насамперед каноністам, як тим, хто має знати і компетентно радити у цій ділянці життя Церкви.

Практиці посту (та святам) було присвячений окремий титул (XVI) в постановах Замойського Синоду (1720 р.), що вказує на вагомість матерії. Приписи подано в досить обмеженій і скупій формі. Вказується лише на основні зобов’язання. Зокрема які саме Пости і в який час зобов’язують. Безпосередніх рішень не подається, зазначається лише, що у тиждень перед Великим Постом (Сиропусний) – дозволяється вживання набілу. Цим вказується, що у сам час Чотиридесятниці набілу взагалі не вживалось. Це ж утримання від набілу зобов’язувало і у Пилипівку (Різдвяний Піст). Окрім інших посних часів (Петрівка, Успенський, окремі дні) літургійного року, посту слід було дотримуватись у всі середи і п’ятниці року. Натомість докладних приписів як постити не подавалось.

Наступний великий Синод (Собор), який відбувся у Львові в 1891 р. питанням приписів посту взагалі не займався. Вважаючи, мабуть, що питання не потребує вирішень. Тому практика постів залишалась незмінною. Постає питання: „Якою саме”? Ні пізніші Конференції Архієреїв (1902-1937 рр.), ні Львівські Собори 1905, 1927, 1935, ні Львівські Архиєпархіальні Собори різних років (зокрема 1940-43 рр.) не давали відповідей на це питання. Відповідь знаходимо у одному з номерів „Благовісника Верховного Архієпископа”. Там вказується на приписи посту, що зобов’язували вірних УГКЦ у давнину. У Сиропусний тиждень заборонялось споживати м’ясо. У перший та останній тижні Великого Посту взагалі заборонено вживати м’ясні страви та слід було споживати менше їжі; набіл дозволено у вівторок, четвер і суботу. У інші тижні Великого Посту м’ясні страви дозволено їсти у вівторок, четвер, суботу та неділю з обов’язком перед м’ясним обідом та вечерею відмовляти відповідні молитви, для мирян це 5 „Отче Наш” і 5 „Богородице Діво”, а для духовенства і монашества – 50-ий псалом. Під час інших Постів, для усього періоду (від першого до останнього дня), зобов’язувала практика як у звичайні тижні Великого Посту, тобто дозволялось їсти м’ясні страви у вівторок, четвер, суботу та неділю з обов’язком перед м’ясним обідом та вечерею відмовляти згадані молитви. Обов’язку утримуватись від м’ясних страв слід було дотримуватись також в усі середи та п’ятниці року. Якщо під час постів вірному було важко повністю дотримуватись приписів щодо набілу і приготування їжі на олії, то дозволялось використовувати смалець. У визначенні цих приписів патр. Йосиф покликався на рішення Львівського Собору (не подаючи який саме і в якому місці-пункті було прийняте таке рішення), хоча подає цитату із рішень Собору.

Переглянувши рішення Львівського Собору 1891 р., я не знайшов жодних згадок про піст. Можливо це якісь додаткові протоколи, що не були опубліковані, а, можливо, йдеться про якийсь інший собор. Патріарх Йосиф подає докладні приписи, усі деталі, часи та періоди постів, загальниці і винятки. Зокрема, подаючи практику посту у Навечір’я, вказує, що зобов’язував строгий піст (без набілу і м’яса), вранці рекомендувалось скромне підкріплення пісною стравою, або ж одне споживанням їжі до сита, а одне або два інші (ранішнє та вечірнє) – скромні.

2. Новітні регуляції у питанні посту

Питання посту розглядалось під час нарад ІІ Ватиканського Собору. Було прийняте рішення, що право встановлення посних часів та способів дотримання посту належить главам окремих Східних Церков[1]. Тобто, на Соборі не конкретизувалось практик, як також не давалось рекомендацій у цьому плані.

Проблематику посту докладно описав папа Павло VI у своїй апостольській конституції Paenitemini[2], де в нр. 8 зазначив, що право визначення днів і способів посту в окремих Східних Церквах належить їхній компетентній владі (главі разом з єпископатом). Йдучи за цими вказівками, верховний архієпископ та єпископат УГКЦ, в 1966 р., видав відповідні уточнення та рішення у справі практик посту в УГКЦ. Зокрема Й. Сліпий подав коротку аргументацію нових практик: „Та, одначе, з огляду на часті вибухи голоду, зростаючі недуги і послаблення душі і тіла, на зростаюче убожество і великі недостатки, на важкі роботи, які мусять виконувати, і мужчини, і жінки по фабриках, на полях і в копальнях, в повітрі і на морі, з огляду на різні кліматичні й економічні умовини, на поспіх у речинцевих роботах, на легкість пригрівання готових консерв на їду і, вкінці, на раз-у-раз повторювані прохання про звільнення, - наш Синод, - полишаючи останнє слово для дальшого управильнення постів за Всеукраїнським Католицьким Церковним Собором, що, дасть Бог, збереться в лагідніші часи, - постановив наступне: всі духовні особи, монахи, монахині та миряни є обов’язані в совісті до повздержности, зглядно посту …”[3]. Нові приписи лише дещо змінювали попередні, передовсім в бік послаблення. Зокрема піст зобов’язував лише у всі п’ятниці року (окрім загальниць), а не як попередньо – і в середи. При чому слід було утримуватись від споживання м’ясних страв. У перший день Великого Посту і Страсну П’ятницю – строгий піст (без набілу і м’ясних страв). У Навечір’я Різдва і Богоявлення, у свята Воздвиження Чесного Хреста, Усікновення Голови Івана Хрестителя слід утримуватись лише від м’ясних страв (набіл дозволено), з одноразовим повноцінним харчуванням протягом дня та додатковими скромними підкріпленнями у інші частини дня. Не мали обов’язку постити діти до закінчення 14 року життя та особи, які закінчили 59 рік життя, а також душевно і тілесно хворі, матері, що годують немовлят та вагітні, ті, хто з огляду на обставини не може визначити для себе раціон харчування (в лікарні, загальних столових у закладах спільного харчування, перебувають в гостях і тп.). Синод нічого не говорить про спосіб харчування у час першого і останнього та інші тижні Великого Посту. Тому у цій сфері дилема залишається, як також про час інших загальних Постів. Згідно канонічної практики – більш докладні приписи мають першість над загальними, звідси – слід дотримуватись попередніх, більш точних визначень. Це зокрема може стосуватись середини Великого Посту: понеділок, середа і п’ятниця без м’ясних страв. Що стосується першого і останнього тижнів, як сказано у новому рішенні – перший день і Страсна П’ятниця – без набілу і м’яса, а тому слідує, що у всі інші дні першого тижня дозволено набіл, а м’ясні страви у вівторок, четвер і суботу. Також, що у страсний тиждень дозволено набіл, а у вівторок і четвер – м’ясне. Під питанням залишається тоді Страсна Субота, чи дозволено їсти м’ясні страви? Не розв’язаним залишається питання і щодо практик під час інших загальних постів. На загал приймається, що строгий піст (від набілу і м’ясних страв) зобов’язує у них лише в перший день Посту. У інші дні – так як під час інших тижнів Великого Посту. Не вирішено питання обов’язкових молитов перед споживанням м’ясних страв.

Таке, не до кінця вияснене становище стосовно практик посту було підтверджене Архієпископським Синодом кількома роками пізніше: „Попередня постанова щодо посту остає в повній силі для цілої нашої Церкви і всякі виломи є незаконні”[4]. При чому подається посилання на рішення з 1966 р. Жодних уточнень чи пояснень, як слід розуміти ці постанови з 1966 р., ніколи не подавалось.

3. Сучасний нормативний стан в ділянці посту

Східний Кодекс подає загальну вказівку стосовно практик посту, а зокрема, що приписи стосовно способів посту повинно визначати партикулярне право власної Церкви свого права[5]. Ці приписи мають зобов’язуючу силу на території intra fines кожної Східної Церкви, оскільки на територіях extra fines вірні мають право дотримуватись практик, що панують на теренах їх проживання[6]. Тому греко-католик в Україні і греко-католик в діаспорі – можуть дотримуватись різних приписів щодо посту. Також і подружжя чи сім’я, в яких сторони належать до різних Церков свого права, можуть дотримуватись практик однієї з цих Церков[7].

Стосовно практик ніяких уточнень й надалі не було введено. А що більше – внесено значне замішання, оскільки у затвердженому Блаженнішим Мирославом Іваном молитовнику подано зовсім інші приписи, ніж ті, які були прийняті у 1966 р. У цих останніх вказівках поєднано давні і нові регуляції стосовно практик посту. Зокрема вказується на обов’язок посту у всі середи та п’ятниці року (окрім загальниць), строгий піст (без набілу і м’ясних страв) зобов’язував у Навечір’я Різдва та Богоявлення, Воздвиження, Усікновення Голови Івана Хрестителя. Збережено постанову щодо першого дня Великого Посту та Страсної П’ятниці, прийняту в 1966 р.[8].

На сучасних засіданнях Синоду Єпископів УГКЦ питання посту вперше постало в 1996 р., коли, власне, створено комісію, яка серед іншого повинна була зайнятись остаточним вирішенням і в цій сфері[9]. Наступного року це питання знову залишилось без вирішення. Синод обмежився до загального вислову, що: „Обговорення і рішення щодо практики дотримання постів в УГКЦ, Синод Єпископів вирішив розглянути під час наступного Синоду Єпископів”[10]. Але до цього питання, аж по сьогоднішній день, ніколи більше не повернулись.

Ця сфера, тому, залишається у компетенції окремих єпархіальних єпископів, які можуть у межах своїх єпархій видавати відповідні приписи, які зобов’язували б вірних його єпархії. Це базується на загальних положеннях кодексу, оскільки єпархіальний єпископ має повноту влади у межах своєї єпархії (кан. 191), може видавати розпорядження стосовно літургійно-обрядового життя (кан. 199 §1), керувати прилюдним богопочитанням у своїй єпархії (кан. 668). Завдяки цій правовій базі він може видавати приписи стосовно посту для вірних своєї єпархії. Зокрема це слід зробити, коли немає чітко та докладно визначених норм для усієї Церкви свого права. Це також належить до сфери обов’язків єпархіального єпископа.

На сьогоднішній день в нашій Церкві у цій сфері духовно-літургійного життя склалась складна ситуація. У кожній єпархії, а той парафіях тієї ж єпархії чи місцевості, через відсутність чітких визначень та практик, вірним подається різні приписи. Одні священики подають давні норми, інші – новіші, треті – модифіковані, що складаються з поєднання старих і нових. Одним словом – невизначеність і певною мірою хаос. Вірні не знають як слід постити, кого слухати, хто подає дійсно зобов’язуючі приписи.

У Тернопільсько-Зборівській Єпархії у 2004 р. було видано „Короткий правильник”, що дає вказівки і у цій ділянці. Правлячий архієрей, посилаючись на рішення Синоду Єпископів, не подаючи якого і коли, подає мінімальні приписи: Здержуватись від м’ясних та молочних страв у всі п’ятниці року, за винятком загальниць; ці обмеження також зобов’язують у перший день Великого Посту та Страсну П’ятницю; лише від м’ясних страв – у Навечір’я Різдва і Богоявлення, Главосіки і Воздвиження[11]. Такі норми подають зовсім інші вирішення ніж у попередніх випадках. Натомість цього року у кафедральному храмі Тернополя, на дошці оголошень, подано приписи щодо Великого Посту, які також повністю відрізняються від врегулювань відповідних Синодів чи окремих Голів Церкви. Окрім загально прийнятого ствердження стосовно першого дня Великого Посту та Страсної П’ятниці, вказується, що у перший і останній тиждень не можна вживати м’ясних страв (набіл дозволено), а в середині посту м’ясних страв не можна їсти у середи та п’ятниці. Це попри те, що єпархіальний єпископ не видавав жодних розпоряджень у цій матерії[12]. З тим, що кількома роками раніше, розпорядження з такими ж приписами було опубліковане у одному з номерів газети „Божий Сіяч”[13], що є виданням єпархіального єпископа Тернопільсько-Зборівської єпархії. На сьогоднішній день у цій же єпархії готується новий „Правильник”, який має подати приписи у ділянці посту, можливо це будуть якісь зовсім інші практики.

4. Висновки

Ситуація з приписами стосовно практик посту в УГКЦ залишається складною і невирішеною, оскільки немає однозначності. Існує багато суперечних практик. Тому справа потребує остаточного унормування з чітким визначенням приписів та вирішенням усіх нюансів, поданням докладних норм.

[1] Декрет про Східні Церкви, нр. 23.

[2] Paulus VI, Constitutio Apostolica Paenitemini, 17.02.1966, AAS 71 (1966), c. 58-177.

[3] Постанова про піст, в: Благовісник Верховного Архієпископа Візантійсько-Українського обряду 2 (1966) кн. 2-4, с. 197.

[4] Архієпископський Синод українських католицьких єпископів, 29.09-04.10.1969, п. 19, в: Благовісник Верховного Архієпископа Візантійсько-Українського обряду 5 (1969) кн. 1-4, с. 116.

[5] ККСЦ, кан. 882.

[6] ККСЦ, кан. 883, § 1.

[7] Там же, § 2.

[8] Молитовник „Прийдіте поклонімося”, Рим 1991, с. 1011.

[9] Рішення і постанови Синоду Єпископів УГКЦ, який відбувся у Львові, в днях 14-21 жовтня 1996 р., п. 46, в: Рішення і постанови Синодів Єпископів УГКЦ, 1989-1997, Львів 1998.

[10] Рішення і постанови Синоду Єпископів УГКЦ, Крехів-Львів, 14-20 вересня 1997 р., п. 1.7., в: Рішення і постанови Синодів Єпископів УГКЦ, 1989-1997.

[11] Короткий Правильник поведінки християнина у Божому Храмі (з додатком). Для вірних Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ, (З благословення правлячого єпископа), с. 4.

[12] Інформація отримана від канцлера Тернопільсько-Зборівської єпархії, який зазначив, що жодних письмових чи усних рішень, окрім попередньо згаданого правильника, владика не приймав.

[13] Як потрібно постити?, „Божий Сіяч”, березень 2001 №3 (65), с. 3.

http://icl.org.ua