Во імя Отца і Сина і Святаго Духа! Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі брати і сестри! Входимо в новий літургічний цикл, який на­зиваємо часом Святого Великого по­сту, часом особливої Божої Ласки, Божого Милосердя, часом нашої за­станови і рефлексії. Час посту - це час, в якому необхідно відкрити две­рі свого сумління глибше і впустити туди Духа Святого, впустити Бога, щоб Він зробив порядок у нашій душі, в нашому серці, в нашій голові. Настав час відкрити свою душу для Бога, душу, втомлену нашим повсяк­денним життям, падіннями в щоденні гріхи, в тяжкі і легкі... Це - час очи­щення. Прикладом може слугувати людське життя (а радше побутове життя): навіть автомобіль має час на технічний огляд. Спеціалісти, оглядаючи його, вирішують, чи можна дозволяти, аби він їздив, чи не по­требує капітального ремонту... Все, що нас оточує, потребує часу для огляду й профілактики. Так і люд­ська душа потребує такого періоду для тиші, спокою, застанови. У цей час більше уваги приділяємо Гос­поду Богові, молитві, своїй родині, щоденним обов'язкам... Не можемо забути і про своїх усопших, які пере­ступили поріг вічності і перебувають в іншому світі. Саме тому апостол Павло називає цей час сприятливим і особливим. Від нас залежить, як налаштована наша душа, наш ро­зум, наскільки великим є наше праг­нення стати ближче Бога, стати під хрестом, відкрити для себе ще раз ту велику ціну, яку заплатив наш Спа­ситель Ісус Христос на горі Голгофті за наше спасіння і за наше місце в Небі. Від нас залежить те прагнен­ня стати поруч із Многострадальною Дівою Марією, Матір'ю Божої, від­чути ту любов Її Непорочного Сер­ця, ті Її болі і страждання, вчитися так, як Вона, дорогі брати і сестри, терпеливо нести свої щоденні хрес­ти, болі, страждання, випробування. Не знехтуймо тим особливим часом, який Свята Мати-Церква дає нам для застанови, для нашого спасіння, для поправи нашого життя.

Піст має особливе значення в житті окремої людини, родини і всього народу. У Старому Завіті 23 рази згадується про піст, у Новому - 12. Для того, щоб випросити в Гос­пода Бога якихось ласк для себе чи для всього народу, ізраїльський люд брав покуту. Коли впадав у тяжкі гріхи, він покутував і чекав на Боже змилування і Боже милосердя для себе і для народу. Тому піст має таке глибоке, насамперед, внутрішнє пе­реосмислення цінностей, стану ситуації, в якій перебувають моя хата, моя родина, а насамперед, звичай­но, моя душа. Звичайно, душа кож­ної людини - індивідуальна справа, родини - також.

Дорогі мої, коли ми говоримо сьогодні так часто про мир, то му­симо зрозуміти, що він починається з нашого серця, з нашої душі, мир у державі починається з миру в на­ших родинах, в наших селах і містах, у наших спільнотах. Без особистого миру не можемо осягнути загально­го. Христос казав: "Блаженні ми­ротворці, бо вони синами Божими назвуться" (Мт. 5, 9). Прагнення, бажання, плекання миру, молитва за мир - це обов'язок кожного христи­янина. Проте бачимо, якою великою є відмінність у розумінні цього миру різними людьми. Оглядав російське телебачення: знімали документаль­ний фільм про Майдан, про Донбас. Цікаві окремі деталі, на які, можли­во, не кожен звертає увагу. Воїн так званої "ДНР", сепаратист-терорист з великим хрестом на грудях, каже: "Я проклинаю Україну, український народ, я проклинаю уряд до таких-то поколінь..." Як священик, думаю: "Для чого ти носиш того хреста?" Ви називаєте себе "Православною армією", носите великий прапор із ликом Ісуса Христа, а тут із тво­їх уст сиплються такі прокльони. А що робив Той, хрест Якого ти носиш на грудях, що Він робив? А Він мо­лився: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23, 34). Хрис­тос молиться за своїх ворогів і за тих, які Його бичували, розпинали. Він молиться! А ви називаєте себе великими православними, на яких має рівнятися ледь не цілий світ, ви, що нібито захищаєте православну віру, "отєчество" з хрестом на гру­дях, проклинаєте. Це страшно, до­рогі брати і сестри! Дуже страшно! Ти сам не знаєш, що робиш. Скинь із себе той хрест. Не будьмо таки­ми християнами. Не дай, Боже! Не допусти, Боже! Це жахлива знева­га Христа, самого християнства. Це - страшна профанація. Бачимо, як далеко може ввійти людина в гли­бину пропасті, темряви, в глибину пекла. Чому? Бо те, що відбуваєть­ся сьогодні в Україні, - не що інше, як розгул сатани-диявола. Так, Бог дав людині Заповідь "Не вбий". Що воно таке оте "ДНР"? Скажіть мені, хто знав в історії донецький народ чи націю? Коли постав такий вислів "луганський народ", "луганська на­ція", де про це написано? Це диявол поплутав людям розум і допровадив їх до терору, що сьогодні відбуваєть­ся в нашому краю. Ну, а як вигнати того диявола, як і чим його перемог­ти? Христос ясно сказав: "Постом і молитвою". Постом і молитвою мож­на здолати зло, а не тільки зброєю. Вислови деяких політиків, достой­ників, навіть церковних, які кажуть, що в Україні братовбивча війна. Стоп! А чому ви боїтеся сказати, що в Україні агресія Росії? Ну, скажіть правду! Чому ви кажете так делікат­но: "Молімося за Україну, молімося за народ, бо в Україні братовбивча війна". Але скажіть правду, що тут військова агресія Росії! Нас жаліють і нам співчувають у світі. Але голодному, який хоче хліба, мало самого співчуття. Йому треба дати того хлі­ба. Людині, яка стікає кров'ю, мало співчуття, замало тільки поглянути на неї - вона потребує медичної до­помоги. Мало нам вашого співчуття, країни Європи, але, дивлячись на ту неправду, ви мусите мати гонор і честь. Україна стікає кров'ю і по­требує реальної допомоги. І я, зви­чайно, дивлячись на страждання свого народу, не можу, дорогі бра­ти і сестри, бути байдужим. Коли в нашому домі вбивають, коли чинять насильство, терор, я маю збільшити свої молитви, щось пожертвувати для свого народу. Цією жертвою має бути молитва, піст і умертвлення.

Гарно сказано в пророка Йони. Ніневія мала бути знищена Господом Богом, бо гріхи її були дуже тяжкі. "І надійшло слово Господнє до Йони вдруге: "Встань, іди в Ніневію, у те велике місто, й проповідуй йому те, що я скажу тобі". Устав Йона й пішов за Господнім словом, у Ніневію. Ніневія ж була надзвичайно велике місто: на три дні ходи. І Йона почав увіходити в місто, один день ходи. Він об'явив, кажучи: "Ще сорок день, і Ніневія буде зруйнована". І повірили ніневітяни Богові: оголоси­ли піст і понадягали веретища, від найбільшого до найменшого. Вістка про це дійшла до ніневійського царя; він устав з престолу свого, скинув одежу з себе, покривсь вере­тищем і сів на попелі. Далі, на наказ царя і його вельмож, було голосно оповіщено в Ніневії: "Ні людина, ні скотина, ні воли, ні вівці - нічого не сміють їсти, ні споживати, та й води не сміють пити. Та щоб усі від людини до скотини - понакривались веретищами й чимдуж взивали до Бога, і щоб кожен покинув свою нікчемну поведінку й насильство рук своїх. Хто зна, чи Бог іще не повер­неться та не роздумає й не відверне від нас палаючий гнів свій, тож ми й не загинемо?" Побачив Бог їхні вчинки, що вони відвернулись від своєї нікчемної поведінки, й розду­мався щодо лиха, яке був погрожу­вав їм учинити, - і не вчинив його" (Йона, 3). Цар сходить зі свого пре­столу, сідає на попіл. Весь народ во­лає до Господа Бога про помилуван­ня. Бог, який погрожує, що знищить, покарає Ніневію, змилосердився над тим великим містом. Скажіть мені, чи Господь Бог сьогодні безсильний, чи Він сьогодні не має влади і сили, чи Він сьогодні не сильніший за зброю, танки, гради? Шукаємо причини в Бога. А, може, маємо шукати причи­ни в собі, в нашому невірстві, у слаб­кій вірі, в нашому холодному серці, в нашій байдужості, в тому, що не до­тримується піст у нашому народі? У чому шукаємо причини? Чи те, що відбувається в нашому народі, не має зворушити наше серце і душу, чи я, направду, маю змарнувати той піст, такий благодатний? Це зале­жить від нас, це залежить від наро­ду. Віра наша дуже мізерна і слабка, дуже слабка. Я погоджуюся з тим, що вже декілька разів чув від меш­канців Донбасу: "Ввімкніть україн­ське телебачення, і ви побачите, що в Україні немає війни". Шоу, шоу і ще раз шоу. І це є наша велика об­раза Господа Бога, бо не виконуємо Заповіді Любові: "Люби ближньо­го свого, як себе самого". Вчімося у наших сусідів-поляків. Понад 200 родин, поляків з Донбасу, перебува­ють у Польщі, бо їхня влада дбає за своїх громадян. Вчора їх привезли до Варшави, організували екскур­сії, розповідаючи історію Польщі. Як вони вміють цінувати своїх земляків! Сьогодні існує загроза московської агресії в Маріуполі. 58 етнічних по­ляків зголосилися до виїзду в Польщу. Поляки обдумують, як мають повернути в державу своїх співвіт­чизників. А чи наші можновладці ду­мають про те, як там живуть українці в Румунії, Угорщині, Чехії? Коли мені говорять, що Україна - сформована нація, я не можу погодитись із цим, далеко ні, ми - молода нація, мен­тальність...

Старші й середні віком пам'ятають часи Солідарності, коли Радян­ський Союз переслав до Польщі ва­гони з маслом, ковбасою, аби якось погасити той "бунт" гуманітарною подачкою (подібно роблять і сьогодні на Сході). Не було їм легко, там було страшно - їжу видавали за картками. І що зробили поляки? Приварили той потяг до рейок: не треба нам вашої подачки, не треба вашого хліба, не треба від вас нічого, залишіть нас у спокої, ми самі дамо собі раду. Була біда, чорна біда, але прагнення сво­боди було вище, дорогі мої. Я не раз розповідав вам про спілкування із польським священиком, який ділив­ся спогадами: "В часи Солідарності наші костели були переповнені, незважаючи на те, чи будній день, чи неділя. До храму йшли і дорослі, і діти, ми молилися і просили Бога о поміч Неба". Чи можемо ми похва­литися, що в час війни наші святині переповнені вірними? На жаль. Коли говоримо про те, що ми, українці, побожний народ, у нас така сильна віра, то краще опустімося на зем­лю і подивімося на наші родини, на наші міста і села у час посту. Може, відмінили дискотеки, може, не роз­важається молодь у нічних клубах, чи не наші діти там веселяться? Це трагічно і дуже боляче, дорогі мої. Все це свідчить, що душа народу хвора, її треба рятувати і лікувати. Піст нам даний Господом Богом, аби ми спасали свої душі, душу нашого народу, а своїми молитвами і поку­тою випросили у Бога припинення насильства, пролиття крові, кращої долі для народу. Своєю жертвою і посвятою кожен із нас може прислу­житися Україні.

Яким має бути той піст, дорогі мої? Часто ми вважаємо, що піст - це тільки відмова від м'яса чи тої ж дискотеки, танців, гучних забав. Є пересади, я б сказав, у пості. Одна сторона пересади полягає у тому, що ми можемо постити до знемоги, не маючи любові в серці і душі, не відкривши свого серця для Госпо­да Бога, не змінивши своїх вчинків, своїх дій, своєї ментальності. Такий піст не приносить користі. Другою пересадою є легковажне ставлення до посту, не вважаючи це тяжкою образою Бога. У Страсний тиждень такі люди йдуть до сповіді і вважа­ють, що цього вистачає.

Як навчають пророки, що ска­зано про піст у Слові Божому: "Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити ку­лаком. Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі. Хіба такий піст мені довподоби, день, коли хтось умертвлює себе? Схи­ляти голову, немов тростина, ве­реття і попіл під себе підстелювати, - чи це назвеш ти постом та днем, Господеві вгодним?" (Іс. 58, 4-5). Ні. А якого посту Господь Бог ви­магає? "Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розби­ти, пута кормиги розв'язати, при­гноблених на волю відпустити, кож­не ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачив­ши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись. Тоді світло твоє засяє, як зірниця, загоїться негай­но твоя рана, спасіння твоє буде йти поперед тебе, Господня сла­ва - слідом за тобою. Тоді візвеш, і Господь відповість, ти крикнеш, і Він скаже: Ось Я! Коли ти викинеш із-посеред себе утиск, перестанеш погрожувати пальцем і безбожно го­ворити, коли голодному ти віддаси хліб твій, наситиш пригніченого душу, тоді засяє твоє світло в пітьмі, тьма твоя буде, немов південь. Го­сподь завжди буде тебе водити, на­ситить твою душу за посухи, зробить міцними твої кості. Ти станеш, мов сад зрошений, мов джерело, якого води не висихають. Тобою будуть відбудовані руїни віковічні, ти знов поставиш підвалини минулих родів. Тебе назвуть поправником проломів, оновником стежок для житла" (Іс. 58, 6-12).

Дорогі мої, такого посту хоче Бог. Не тільки зовнішнього. Піст - це звернення до стану моєї душі. Піст - це відкрите серце для Бога. Піст - це діла милосердя. Піст - це не втеча від свого брата, від свого неприяте­ля, з яким ти гніваєшся. Піст - це рука прощення і примирення. Розу­мієте, тисячі людей живуть в обмані. "Я не гніваюся, але не розмовляю з ним" - це обман. Чому сам себе обманюєш, чому живеш у тому обмані? "Я йду, але Слова Божого не кажу, бо мені не відповідають" - а ти не прислухайся, чи тобі відповіли, ти вітайся. І так багато людей живуть в обмані, дорогі мої. Чому? Бо жи­вуть у прихованому гніві. Це треба викорінювати, переступивши через свою гордість і свої амбіції. Обма­нюємо - і це страшно, тому й немає плодів посту. Наш народ, військо - всі чекають тих плодів. Дорогі мої, якби, направду, Україна молилася, щиро молилася, війна б давно за­кінчилася. Ще раз кажу: Бог силь­ніший за зброю, за танки, за гради, але принесіть "достойний плід пока­яння", як навчав Йоан Хреститель. Молімося за себе, молімося за народ, молімося за той бідний Схід, бо в ду­ховному розумінні він у тисячу разів бідніший за нас. Мені розповідала одна особа, яка відвідує поранено­го вояка у Львівському військовому госпіталі. Хлопцеві 26 років. По­трощений хребет, пробита легеня і куля, яка зупинилася за кілька сан­тиметрів від серця. Але найважчим є те, що він не вірить у Бога, коли вона говорить йому про Нього, на­магається потішити молодого юнака, він їй відповідає: "И вы верите в эти сказки?" І про що говорити... Це дуже сумно і боляче, дорогі брати і сестри. На жаль, для багатьох наших співвітчизників, для мільйонів людей віра в Бога - це "сказка". Тому має­мо молитися і постити за тих, які ще не пізнали Бога, які ще для себе не відкрили того Світла, яким є Господь Бог. Принаймні ті, які розумієте, що таке віра, ким є для нас Бог. Випро­сімо того світла для тих наших співбратів, які ще дуже далеко від Бога, для яких віра - це байка, "сказка". Молімося, не змарнуймо того благо­словенного часу, який дає нам Гос­подь Бог, щиро молімося за всіх, у різних наших наміреннях. Дорогі брати і сестри, сьогодні всі потре­бують, насамперед, наша душа, моя родина, моя хата, мій народ великої молитви, жертви, посвяти.

Не змарнуймо того святого часу, благословенного часу. Кожен може постити, бо ще раз кажу, піст не тільки в їжі, піст - у нашій молитві, в нашій любові. Піст - це й наша зовнішність. Завжди в час посту ніколи не одягалися в яскравий одяг, а, на­впаки, одяг був жалобний, темний. Намагаймося уникати непотрібних, пустих жартів, розмов, дбаймо про совокуплення і молитву. Намагай­теся заохотити своїх дітей навіть у малих жертвах. Не даємо скарбонки, але принаймні знайдіть хоч якусь частинку коштів для війська, для по­ранених, хворих, біженців. Нехай це буде невелика лепта, але від щирого серця. Вона може бути різна, відпо­відно до можливостей кожного, бо народ, який не вміє жертвувати для потреб інших, не встоїться.

Захоплюємося хворою дівчинкою-калікою. Це дійсно великий подвиг. Яку велику справу вона, волонтер, робить для свого наро­ду. Таких небагато, але вони є. Це велика жертва, їй самій потрібна допомога: на Донбасі їй забрали квартиру, назвали бандерівкою. Зу­пинилася дівчина в Тернополі, добрі люди прийняли в дім. Проте вона не думає про свою біду, хвилюється за тих, які повернуться з війни. Дівчина збирає кошти на ремонт своєрідно­го готелю для реабілітації хлопців із АТО. Яка то велика жертва!

Хлопець із Сум просився на Схід (кілька десятків разів оббивав поро­ги воєнкомату), але вік не дозволяв отримати повістку, бо неповнолітній. Виповнилося 18, відсвяткував день народження і на другий день - у військкомат. Взяли до війська, дов­го не повоював, привезли додому в гробі, але кажуть його приятелі, ко­леги, яка то була в нього жертвенна любов до Батьківщини, до народу. Так, є ті одиниці. Я не кажу, що все так сумно. Подивляємо волонтерів - що було би без них? Кожен з нас має чимось прислужитися для перемоги. Виховуймо в собі умертвенність. Мо­лімося і просімо Господа свято пере­жити час Святого Великого посту. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

о. Василь Ковпак, СБССЙ / http://www.saintjosaphat.org