Славко не був лихий хлопець. Про нього можна було навіть сказати, що мав він дуже добре серце. Та все ж таки його вдача була якась дуже дивна: того що було в ньому добре та шляхетне, він неначе стидався та старанно скривався з тим, але зате зовсім, здавалося, не завдавав собі труду, щоб запанувати над своїми лихими звичками. Найгірше було в ньому те, що не любив вставати ранком до школи й митися, вивчення уроків на наступний день відкладав з години на годину і звичайно аж у вечір брався до книжки і розв'язання задач, а ще те, що дуже любив він заводити сварки зі своїми двома молодшими братиками. Як тільки не вмовляла його ненечка, скільки не картав, бувало, батько - нічого не помагало. Не раз і не два вже обіцяв Славко поправитися, не раз аж сам плакав, бо бачив добре, скільки журби завдає родичам тими своїми злими звичками, - а все одно продовжував робити своє. Не було, здавалося, на те ніякої ради.

Аж ось прийшла сиропусна неділя, а разом з нею й час Великого посту. І сталося в тому часі зі Славком щось дивне - якась цілковита переміна.

Першою запримітила це ненечка: Славко став нараз якийсь зовсім інший - охоче вставав ранком, і то одразу, як тільки його збудили, і вода до миття не була вже надто зимна; пильно готував задані шкільні уроки та старався заводити з молодшими братиками якісь спільні забави або читав їм цікаві дитячі оповідання. Бачила це добре люба ненечка, серце її тремтіло з радості, але ні словом не спитала свого Славця про причину його такої несподіваної зміни. Боялася вона, аби якимось необачним словом не сполохати його цієї доброї постанови, так само, як ми боїмося необачним рухом не сполохати пташки, яку хочемо приручити. Тільки стала вона до Славка більш лагіднішою та добрішою, ніж раніше.

Так минули три перші тижні посту; Славко ні разу ні в чому не зламав своєї, здавалося, сильної постанови.

Прийшла третя неділя посту. Ненечка як звичайно вертала з церкви. Та зовсім несподівано зустріла отця-катехита, який уже кілька років вчив її Славка та з яким вона не раз уже розмовляла про свого сина. Не втерпіла вона, щоб не виявити перед отцем-катехитом своєї радості через переміну в Славкові.

Отець-катехит якось дивно, неначе вдоволено, всміхнувся, а прощаючись із ненечкою, поручив їй молитися, аби предобрий Ісус кріпив постанову, яку, певно, прийняв Славко.

Так минув цілий піст, а Славко ні разу не заслужив на догану.

Зрештою, минули й веселі Великодні свята, і після святочних ферій знову розпочалася шкільна наука.

Немало здивувався Славко, коли після однієї з лекцій релігії отець-катехит вручив йому листа, який поручив віддати ненечці.

Як же ж і вона здивувалася, коли в конверті знайшла малу карточку, на якій рукою самого Славка було написано: "Постановляю в час посту з любови до Ісусика: 1. рано вставати, 2. пильно вчитися і 3. жити з моїми братиками в згоді. Славко Горницький ". На зворотньому боці карточки рукою отця-катехита було дописано: "Решту доповість сам Славко".

І Славко доповів. Правда, спаленів увесь, побачивши в руках ненечки картку, яку перед постом сам вручив отцю-катехитові, але з неприхованою радістю оповів ненечці, що коли отець-катехит пояснював учням значення посту, так сказав: "Мої хлопчики! Головне значення посту не полягає тільки в тому, аби в означений день стримуватися від споживання м'яса, але також і в тому, щоб у той час із любові до Ісусика, який за нас усіх терпів, здержатися від злих звичок. Нехай же кожний з вас подумає над тим, які в нього головні погані звички, та сильно постановить у час посту вистерігатися їх. А щоб ви не забули того, що постановили, напишіть це мені на окремих карточках. Після Великодня я віддам кожному з вас його карточку, і ви перевірите, чи видержали в постанові".

- Отець-катехит додержали слова, - продовжував Славко, - і всім моїм товаришам віддали карточки, тільки не знаю, чому мою карточку передали ненечці?

- Це певне тому, - сказала ненечка, - що я говорила отцю-катехитові про твою переміну; тоді одначе отець-катехит нічого про ці карточки мені не сказав. Певне побоювався, що ти не видержиш у постанові, й не хотів мене журити.

- Але ти, мій сину, мужньо видержав у постанові, - скінчила ненечка, цілуючи Славка, а сльози радості спливали з її очей..

- Я хочу, ненечко, завжди тепер таким бути, бо мені з тим якось дуже-дуже добре і весело! - вигукнув Славко, пригортаючись до любої ненечки.

А Ангел-Хоронитель радів у цій хвилі не менше від ненечки і Славка.

Дзвін з Фатіми 1(66), січень-лютий 2013 р.Б. / http://www.saintjosaphat.org