Притча про фарисея і митара
"Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!... Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться" (Луки 18:10-14)
Мораль притчі
Притча про фарисея та митника навчає нас, що нікому не слід оцінювати своєї справедливості, виходячи з власних, часто хибних, переконань, хвалитися нею, тим гірше, не слід відноситися до інших із презирством, неповагою, нешанобливістю, непошаною, гордістю, хвалькуватістю, як це учинив фарисей.
Митник же, навпаки, засмучувався своєю гріховністю, бо він вважав, що тільки Бог може оцінити праведний він чи ні. Він справедливо усвідомлював, що йому не залишається нічого іншого, як молити Отця Небесного про прощення і сподіватися на милість Господню.
Висновок цієї притчі такий: Кожен, хто високо підноситься, – буде понижений, хто ж принижається, – той піднесеться». Це істинно так.
Притча про багача і Лазара
"Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, і на Авраамове лоно віднесли його Анголи. Умер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його. І він закричав та сказав: Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!... Авраам же промовив: Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само лихе; тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас. А він відказав: Отож, отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім батька мого, бо п'ятьох братів маю, хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждання! Авраам же сказав: Вони мають Мойсея й Пророків, нехай слухають їх! А він відказав: Ні ж бо, отче Аврааме, але коли прийде хто з мертвих до них, то покаються. Йому ж він відказав: Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, не йнятимуть віри!" (Луки 16:19-31)
Мораль притчі
Ця притча має подвійне повчання:
1) вона показує, що багатство не ототожнюється з праведністю;
2) вона переконує нас, що існує загробне життя.
Ісус розкриває нам цю таємницю, що душа після смерті зберігає свою повну свідомість. Після смерті душі покійників потрапляють на тимчасове перебування й очікують Страшного Суду перед Великим Білим Престолом.
Душі грішників, тобто не спасенних померлих, потрапляють в пекло (від грецьк. – «гадес»; від єврейськ. – «шеол») – місце мук. Там душі терплять страшні пекельні муки і горять в полум’ї.
А блаженним пристановищем для душ Богоугодних є «Авраамове лоно», котре є прообразом Старозавітного раю, з якого були вигнані Адам і Єва. Ми дізнаємося, що рай і пекло розділені безоднею, прірвою, тому ніхто не може перейти ні туди, ні сюди. Ще ми дізнаємося, що душа багача могла говорити з Авраамом.
Коли душа багача хотіла, щоб хтось із мертвих прийшов на землю і розказав як там у раю і у пеклі, то тут багатій символізує фарисеїв, які вимагали від Ісуса якогось очевидного знамення, доказу, щоб повірити в Нього. Хоча Ісус невдовзі після цих вимог воскресив іншого Лазаря, себто дав їм доказ, але вони не урозуміли його, бо ще більше згуртувалися проти Ісуса.
Окрім того, в цій притчі «Про багача і Лазаря» Ісус дуже гарно і яскраво змалював нам, що після смерті людини її життя не закінчується, а душа померлого залежно від заслуг на землі потрапляє або до пекла, або до раю. У пеклі – вічні муки, в раю – вічне блаженство і щастя. До того ж, душа має свідомість, може міркувати, спілкуватися. У неї залишається відчуття – і душа у пеклі страждає, терпить нескінченні вічні муки. То хіба кожен із нас не повинен бути стурбований про своє подальше позаземне життя! Ось чому треба вести праведний спосіб життя на землі, щоб заслужити собі благе життя після смерті.
Притча про кукіль
Ісус розповів таку притчу, яка повчає нас про Царство Небесне.
– Царство Небесне, – сказав Ісус, – подібне до чоловіка, який посіяв добре насіння на своєму полі.
Коли люди спали вночі, то прийшов ворог того чоловіка і поміж пшеницю насіяв куколю, себто бур’янів, та пішов. Як виросла пшениця, колосилася та й кукіль показався поміж збіжжям.
Прийшли з поля цього чоловіка раби і кажуть господареві, що він не добре насіння засіяв на своєму полі, бо дуже багато куколю виросло, видимо й невидимо цього бур’яну.
Господар каже рабам своїм, що це мій супротивник накоїв таке. Тоді раби пропонують, що вони підуть в поле і виполють кукіль.
Рабам каже господар: «Ні! Бо коли ви будете виполювати кукіль, то разом з ним вирвете й пшеницю. Залишіть, хай разом ростуть і пшениця, і кукіль, аж до жнив. А в жнива я накажу женцям спершу зібрати кукіль, пов’язати його у снопи та спалити, а потім окремо зібрати пшеницю і звезти її до клуні моєї» (Мт. 13. 29 – 30).
Коли Ісус відпустив народ і прийшов додому, то учні попросили Його пояснити цю притчу про кукіль польовий. Й Ісус вельми колоритно описав, роз’яснюючи, цю притчу.
Добре насіння посіяв Син Людський. Поле – це Божий світ. Добре насіння – це сини Царства, а кукіль – сини лукавого. Ворог, що сіяв кукіль – це диявол, сатана. Жнива означають кінець віку. Женці – це Ангели Божі.
Водночас Ісус розповів, що буде наприкінці світу. Так, як збирають кукіль і палять у вогні, так й буде наприкінці віку цього. Людський Син пошле Своїх Ангелів і вони позбирають з Царства Його всі спокуси і тих, хто чинить беззаконня. Останніх повкидають до печі вогняної – там буде плач і скрегіт зубів грішників. А праведники, немов яскраве сонце небесне засяють у Царстві Свого Отця. І словами «Хто має вуха нехай слухає!» – завершив роз’яснення притчі Ісус (Мт. 13. 36 – 43).
Мораль притчі
Ця притча Ісуса Христа теж має аналогію з притчею про сіяча, але з дещо іншим символізмом.
Поле – це мир, спокій, в якому проповідується Блага Вість, Євангеліє.
Пшениця, або добре насіння, що з попередньої притчі росло на родючій землі – це сини Царства Божого.
Кукіль, себто бур’яни – це сини лукавого сатани, демони, які були засіяні серед пшениці ворогом людських душ дияволом.
Клуня – це Царство Боже, в якому зла не буде, а будуть лише сини Царства Господнього («одна пшениця без бур’янів»), благодать і ласка Божа.
Жнива – це кінець світу, кінець віку, коли на Страшному Христовому Суді грішники («кукіль») будуть відділені та спалені у пеклі, а праведні («пшениця») отримають життя вічне і як сонце засяють у Царстві Божому («клуні»). Все це за волею Божою («чоловіком-господарем») робитиметься Ангелами («женцями»). Це буде другий прихід Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа на землю, якого ми всі дуже чекаємо.
Зараз, від Вознесіння Ісуса Христа і до другого Його приходу на землю, поміж нами людьми росте і пшениця, і кукіль («бур’ян»). Вони ростуть буйно, наввипередки, хто швидше – пшениця чи бур’ян, себто поміж ними йде боротьба, суперечність. Це з філософії – закон єдності й боротьби суперечностей, але йому прийде кінець, хоча ніхто не знає ні року, ні дня, ні години, коли це станеться. Це знає лише Отець наш – Господь Бог.
Притча про робітників у винограднику
Царство Боже Ісус Христос уподібнює у цій притчі з одним господарем, який на світанку вийшов домовлятися, щоб робітники працювали у його винограднику. Господар домовився з робітниками, що за роботу платитиме їм по одному динару за день, і послав їх працювати на свій виноградник.
Десь о третій годині за гебрайським часом, або о 9 годині за київським часом, господар вийшов з дому і побачив, що на ринку без роботи вештаються інші робітники. Він і з ними домовився, щоб працювали на його винограднику. З ними він не домовлявся про вартість роботи, лише сказав, що заплатить стільки, скільки належить. Вони й пішли працювати, а господар повернувся додому.
Потім господар пройшовся поселенням о шостій (десь опівдні) та дев’ятій (у нас близько 3 год. дня) годині та ще знайшов багатьох робітників, які погодилися працювати на його винограднику. Згоджені люди пішли працювати.
Вийшов господар на вулиці поселення десь біля одинадцятої (або о п’ятій годині після полудня) години і теж найняв робітників працювати на винограднику, всього на одну годину. Вони теж пішли працювати з цього часу, з якого домовилися з господарем.
Ввечері, себто о 6 годині нашого часу, господар винограднику каже своєму управителю: «Йди і дай зарплату всім робітникам, що працювали на винограднику, починаючи від останніх і до перших».
Прийшли ті, що працювали з одинадцятої години і взяли по одному динару. Й так же ті, що почали роботу з 9, 6, 3 години, отримали по одному динару. А коли прийшли перші, що працювали від самого світанку й до ночі, то думали, що їм буде більша зарплата, але й вони по одному динару взяли. А коли взяли цього динару, то почали дорікати господареві, кажучи, що ті, котрі прийшли під кінець дня і працювали лише одну годину, отримали стільки ж й скільки вони, що господар прирівняв їх до них, хоча вони працювали від досвітку, витерпіли тягар дня і спеку.
Господар відповів до одного з них: «Не кривджу я, друже, тебе, – хіба ж ти не за динара погодився зі мною перед роботою. Візьми свого динара та йди. Але я хочу дати й цьому останньому, як і тобі. Хіба я не можу зі своїми грішми робити те, що захочу? Хіба твоє око заздрить від того, що я добрий?».
Отак будуть останні першими, а перші – останніми!» – сказав наприкінці Ісус Христос (Мт. 20. 16).
Мораль притчі
На цьому прикладі Ісус Христос показав учням, що розподіл нагород серед всіх нас – це справа Бога. Й, справді, можлива така ситуація, що ці, що багато працюють, і ті, що мало працюють, мають однакову винагороду. Бо винагорода залежить від доброти, доброчинності, милосердя, благодаті Господа Бога.
Через те першим не треба гордитися своєю першістю, своєю високістю, своїми титулами, своїми заслугами, своєю мудрістю, своєю посадою, своєю зверхністю, бо може бути так, що їх зрівняють з останніми, або останні можуть отримати перевагу над першими. І це надзвичайно важливо і повчально, особливо, для тих, хто творить для себе культ і звеличення на цій землі, у різних колективах та державах.
Адже всі ми, що працюємо на винограднику Христовому, не повинні забувати, що останні можуть бути першими, а перші – останніми. Бо все оцінює Бог і вирішує Бог. Все в Його руках, тому найвищий може бути там «де вогонь палає і скрегіт зубів», а найнижчий – у раю вічного Божого Царства.
Притча про таланти
Один чоловік віддав своє добро рабам своїм.
Одному рабові він дав п’ять талантів, другому – два таланти, третьому – один талант. Себто кожному роздані таланти за його спроможністю. Талант – це велика сума грошей, бо один талант важив 34 кг чистого золота.
Той, хто взяв п’ять талантів, вклав їх у бізнесову справу й отримав дохід у кількості п’яти талантів, тобто з п’яти талантів отримав 10 талантів.
Другий раб, що отримав два таланти, теж примножив їх розміром ще два таланти, себто з двох талантів отримав 4 таланти.
Третій раб, отримавши одного таланта, негайно закопав цього срібного таланта у землю для зберігання.
Минув деякий час. Повернувся господар – пан цих рабів і зажадав рахунку грошей.
Прийшов перший раб і каже:
– Пане мій, ти мені дав 5 талантів, вклавши їх у справу, я заробив ще 5 талантів.
Пан похвалив його:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
Підійшов до пана другий раб і говорить:
– Пане, я взяв у тебе два таланти і за цей час я здобув ще два таланти.
Сказав йому пан як і першому:
– Гаразд, рабе мій добрий і вірний. Поставлю тебе над рабами. Увійди до радощів пана свого!
І насамкінець підійшов третій раб і проказує:
– Пане, я знав тебе як тверду людину. Ти жнеш там, де не сіяв. Ти збираєш там, де не розсипав. Отож я побоявся тебе і таланта твого заховав у землю. І ось віддаю тобі цього твого таланта.
Пан відповів йому:
– Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну там, де не сіяв, і збираю там, де не розсипав? Отож треба було тобі віддати гроші мої у добру справу і, повернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть від нього цього таланта, – продовжив пан, – і віддайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви – і буде плач там і скрегіт зубів – завершив розмову пан (Мт. 25, 28 – 30).
Мораль притчі
У цій притчі Ісус розказав про господаря і трьох його рабів, кожен з яких отримав значну кількість грошей.
Два вірних раба вміло застосували ці гроші й принесли прибуток своєму пану й таким чином вони розділили загальну радість. За це вони були удостоєні великої відповідальності в управлінні справами свого пана.
Третій раб, що отримав одного таланта, побоявся, що не догодить своєму господарю і закопав цього таланта в землю. Він, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. А якщо вже й повернеться, то він віддасть йому цей талант цілий без будь-якого прибутку. Це свідчить про те, що цей третій раб не тільки боявся свого хазяїна, але й, до того, не довіряв і не покладався на нього. Він показав себе як лінивий і лукавий раб, затіявши таку хитромудру витівку. Але він обманув сам себе, бо втратив все що мав і був строго засуджений як «злий раб». Він, як злий грішник, підлягав до відділення від Бога у Вічності.
Слова «Бо кожному, хто має, буде ще дано йому, а хто немає, то в нього забереться й те, що він має» треба розуміти, що активному, енергійному, діяльному і праведному слузі Божому буде віддано й те, чим без користі володів би лінивий раб.
Ця притча, таким чином, пробуджує і активізує дієво і плідно користуватися дарами Божими – талантами, й використовувати їх на служіння Богові та Його Царству.
Ми вже згадували, що останній раб, мабуть, не був впевнений, що господар повернеться. Але ця притча яскраво і барвисто підкреслює і нагадує нам, що ми повинні вірно служити Господу завжди й тоді, коли ми не впевнені й нам здається, що Його немає поряд. Адже це враження «відсутності» Господа хибне, бо Бог всюдисущий, всюди присутній, Вічний і Всезнаючий.
Невірство в існування Бога нинішніх атеїстів, горе вчених, скептичних матеріалістів, бо вони не можуть побачити Бога, не можуть зрозуміти і пояснити чудодійних див і явищ, які посилає нам Господь, не можуть науковими приладами відшукати Бога чи виміряти силу Святого Духа, зовсім не означає, що Бога немає, цілковито не означає, що дива Господні не існують, що все це витівка. Підтвердженням того є також наступна притча.
Бо якщо ми нехтуватимемо цим і уподібнюватимемося цьому злому рабу, й тоді нас чекає темрява, де буде плач і скрегіт зубів. Цими словами завершується не одна притча. Й це не випадкові повтори, а це свідомі нагадування нам – живіть по Божому, виконуйте Його Заповіді й на вас чекає Царство Боже, а не вічні муки у пеклі.
Притча про слухняного і неслухняного сина
Один чоловік мав двох синів. Одного разу попросив він першого сина попрацювати у винограднику, а він відказує: «Я не хочу!».
Однак, дещо пізніше перший син передумав, покаявся і пішов працювати у винограднику.
Тоді батько благає другого сина попрацювати у винограднику, а той відповів:
– Готовий, тату, іду, – і не пішов працювати у винограднику.
Розказавши це, Ісус запитує учнів:
– Котрий з цих двох синів виконав волю батька?».
Учні, урахувавши, що відповідь очевидна, кажуть:
– Перший.
Тоді Ісус роз’яснює:
– По правді кажу вам, що митники та блудники випереджують вас у Боже Царство. Адже прийшов до вас дорогою праведності Іван Хреститель Предтеча, але йому не повірили, а митники і блудники повірили йому. А ви бачили все те, проте не покаялися після того, щоб повірити йому (Мт. 21. 31 – 32).
Мораль притчі
Першому синові, як вважає Ісус, відповідають митарі та блудники, а другому синові – первосвященики, старійшини та інші юдейські верховоди.
Адже обом групам людей кинутий клич у виноградник. І тут образно зливається клич Івана Хрестителя з раннім викликом Отця через пророків.
Первосвященики, старійшини та юдейські верховоди, як відомо, були людьми релігійними і відкликнулися на заклик Івана Предтечі, але за ним не пішли (у виноградник не пішли).
І навпаки, митарі та блудники спершу відмовилися іти за Іваном Предтечею, але потім передумали й таки пішли за ним, бо якраз вони пішли слідом за Іваном Хрестителем (Предтечею).
Через те й сказав Ісус, що митники та блудники йдуть у Боже Царство попереду Його улюблених учнів. А релігійним вождям Ізраїлю (первосвященикам, старійшинам та іншим юдейським верховодам) не бачити Царства Божого, їм туди вхід заборонений, бо вони не визнають вчення Ісуса Христа й виступають проти Нього, змовляючись як Його згубити.
