Притча про гірчичне зерно
Починаючи розповідати цю притчу, Ісус поставив Собі риторичні запитання: «До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представимо його?». Відповідаючи на них, Ісус яскраво висвітлив:
– Царство Боже – як те гірчичне зерно, яке, взяв чоловік і посіяв у своєму саду. Гірчичне зерно, як відомо, найдрібніше за всі земні насіння і таке дрібнесеньке зерно сіється в землю. А посіяне мізерне гірчичне зерно виростає і стає більше понад всі зілля, стає деревом, і пускає такі великі гілки, що в тіні його може кублитися птаство небесне. (Мр. 4. 30 – 32; Мт. 13. 31 – 32; Лк. 13. 18 – 19).
Як й інші притчі, Ісус розказував їх прилюдно, не інтерпретуючи їх. Ісус пояснював притчі лише учням Своїм на самоті з ними.
Мораль притчі
У цій притчі Ісус Христос зрівняв Царство Небесне з гірчичним зерном. Недарма кажуть в народі: «Малий, як гірчичне зерно», тому що це зерно найменше з всіх зерен. Згадаймо, Ісус не один раз висловлювався «Як би ви мали віру величиною у гірчичне зерно».
Справді, гірчичне зерно дуже мале: до 760 гірчичних зерен важать 1 грам. Але чорна гірчиця, хоч й однорічна злакова рослина, але росте дуже швидко. З такого маленького зерна за один сезон виростає до 4 – 5 і більше метрів висоти, на її гілках полюбляє гніздитися птаство, яке клює ці зерна і любить тінь. В умовах Палестини за кілька перших тижнів після посіву виростає 3–4-метровий гірчичний кущ.
Цю притчу можна розуміти так, що християнський рух, який започаткував Ісус, розпочався з маленького гірчичного зерна. Він невпинно швидко розростається, набуває авторитету і популярності серед народу. Навіть невіруючі («птахи») з різних причин прагнуть угніздитися під прикриттям християнства, на його гілках. А, можливо, птахи символізують не зло, а духовне процвітання й багатство, характерне для християнства. Нам це не відомо, бо Ісус цієї притчі про гірчичне зерно не розтлумачив, а якщо й розтлумачив Своїм учням, то євангелісти не записали цієї інтерпретації.
Контраст між маленьким гірчичним зерном і великою рослиною може символізувати контраст між непомітним і мало відомим нам, таємничим Царством Божим, про яке ми дізналися з уст Ісуса Христа і тою величністю, красотою і багатством Царства Божого, яке побачать ті, хто увійде до Царства Божого за свої заслуги у тілесному земному житті. Вони довідаються, що Царство Боже неперевершене і не має жодного аналога серед земних царств. Не слід ототожнювати також Царство Боже зі Святою Церквою.
Небесне птаство, мабуть, колоритно символізує цю незрівнянну велич Царства Божого, а можливо, птаство символізує тих язичників та іудеїв, котрі прийняли християнство і потраплять до Царства Божого.
Отже, притча про гірчичне зерно алегорично віддзеркалює взаємозв’язок між тим, що люди знають про Царство Боже і його справжньою барвистою мальовничістю та величчю.

Притча про загублену драхму
Зразу після притчі про загублену вівцю Ісус перейшов до притчі про загублену драхму. Він каже: «Якщо жінка має 10 драхм і загубить одну драхму. То хіба вона не засвічує світла, не мете хати і хіба вона не шукає уважно цю загублену драхму, аж поки не знайде?
А коли знайде жінка цю загублену одну драхму, то кличе приятельок і сусідок й каже: «Радійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму!» (Лк. 15. 8 – 9).
«Так само, кажу вам, радість буває у Божих Ангелів за одного грішника, який кається» (Лк. 15. 10).
Ідея цієї притчі така ж, як і притчі про загублену вівцю. Але тут особливо підкреслюється як прискіпливо й ретельно ведеться пошук загубленої драхми, тобто срібної грецької монети, яка відповідала денній заробітній платі трудівника у ці часи. І коли Божі Ангели знайдуть хоч одного грішника, котрий кається за учинені свої гріхи, то вони вельми радіють.
Мораль притчі
Ця притча повинна стати для нас прикладом і повсякчас нагадувати нам, щоб і ми каялися за свої гріхи і більше не грішили, щоб ми взяли собі за основу християнське вчення і визнавали його і вдень, і вночі.

Притча про вірного і злого раба
Було два раби (Мт. 24. 45 – 51). Євангеліст Лука (Лк. 12. 42) описує цю притчу з домоправителями. Однак, це не суперечить тому, що євангеліст Матвій описує притчу з рабами. Річ у тому, що домоправителі на Сході часто призначалися з рабів, тому поняття «раб» і «домоправитель» тут тотожні.
Одного раба пан поставив старшим над своїми челядниками і він своєчасно давав поживу для всіх них. Це вірний і мудрий раб. Він завжди робить за правилами. Коли тільки пан не прийде подивитися на своє господарство, то бачить, що цей раб робить все так як треба. Це блаженний раб, бо він завжди робить все правильно і у присутності й у відсутності пана. Якраз його, вірного і блаженного, пан обере керувати цілим маєтком.
А інший раб – злий. Він точно знає, коли пан часто приходить оглядати свій маєток. Як тільки пан забариться прийти, поглянути на своє господарство, то цей раб починає бити своїх рабів, починає їсти й пити з п’яницями. До такого раба пан прийде тоді, коли він не сподівається, несподівано, прийде о годині, котрої раб не знає. Пан навпіл розітне такого раба і визначить його долю з лицемірами, невірниками – і там буде плач та скрегіт зубів (Лк. 12. 42 – 47; Мт. 24. 45 – 51).
Мораль притчі
Раб той, що знав волю свого господаря, але не виконував її, не чинив згідно волі його, буде важко побитий. А хто не знав волі господаря, а чинив так, що гідне кари, буде мало битий. Отож кожному, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть, а кому багато довірено, від того ще більше хотітимуть (Лк. 12. 47 – 48).
Другий прихід Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа на землю служитиме випробуванням для Його слуг так як у цій притчі пан доручає весь свій маєток одному з своїх рабів так і Бог довірив всі Свої справи на землі слугам Своїм.
Відношення слуг Господніх до цієї справи свідчить про їх внутрішній стан. Бог хоче, щоб всі вони так, як вірний раб з притчі, достойно виконували волю Господа.
Коли Спаситель і Господь Бог наш Ісус Христос знову прийде на землю, то кожен з Його вірних слуг отримає нагороду. А раби, котрі не отримали довір’я свого пана будуть покарані. Адже такі люди (ці раби) гадають, що Господь прийде не скоро і починають вести аморальний, зіпсований, розбещений, розпусний, нечестивий, гріховний, неправедний спосіб життя, затівають бійки, перелюби, вживають алкоголь, наркотики. Згадаймо, як було у часи Ноя! Народ настільки зіпсувався морально, що для виправлення людей Господь мусив послати на людей потоп.
Невірний раб забуде, що Господь з’явиться зненацька, раптово. Суд Божий застане таких людей неждано-негадано тоді, коли вони грішитимуть разом із лицемірами й становитимуться такими як ці лицеміри. Для таких людей буде «плач та скрегіт зубів». Це суворе й вічне покарання.

Притча про вдовицю та несправедливого суддю
Ця притча оповідає про те, що в одному місті був суддя, який не боявся Бога і людей не соромився.
В цьому ж місті жила вдова, котра прийшла до судді й каже:
– Захисти мене від мого суперника!
Суддя довгий час не хотів виконати бажання вдови, а вона ходила і ходила, ходила і благала неправедного суддю. Суддя думав-думав і розміркував нарешті так:
– Хоч і Бога я не боюся і людей не соромлюся, але через те, що оця вдовиця мені часто докучає, то візьмусь її захищати, щоб вона не ходила до мене без міри часто і не набридала мені.
Завершивши цю думку, суддя почув голос Господа:
– Чи чуєш суддя неправедний? Хіба Бог не охоронятиме Своїх обраних, котрі голосять, прохають і благають Його день і ніч. Невже Бог стане бариться щодо них?!
– Кажу вам, – наголошує Ісус Христос, що незабаром Господь подасть їм (тим, що прохають) захисту! А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі? (Лк. 18. 1 – 8).
Мораль притчі
Ісус Христос розповів цю притчу про те, що треба молитися завжди, невідступно й не занепадати духом, молитися і просити Бога. Якщо навіть несправедливий суддя врешті-решт захистив вдовицю, то тим більше Справедливий Бог, Суддя Істинний не залишить без захисту обраних Своїх.
Запитання Ісуса Христа: «А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі?» є стимулом до Своїх учнів та послідовників, щоб вони невідступно молилися на землі.
Ця притча є добрим уроком і прикладом для всіх земних людей і християн зокрема.
По-перше, треба неухильно молитися, в молитві розмовляти з Богом, щоб Господь допомагав вам і дав вам того, чого ви просите.
По-друге, не треба зневірюватися, а зміцнювати віру і християнську церкву, щоб віра у людей зосталася й тоді, коли вдруге прийде Син Людський Ісус Христос на землю.

Притча про немилосердного боржника
У цій притчі Ісус Христос Царство Небесне уподібнює до одного царя чи пана, який забажав зробити обрахунок, або, як кажуть, звести фінансовий баланс зі своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного раба, котрий заборгував цареві десять тисяч талантів.
Зауважимо, що талант – це грошова одиниця. Один талант містить 60 мін (1 міна = 50 сиклів; 1 сикль = 11,5 грам), або 9,7 юнів. Один талант у ті часи був еквівалентний 34 кг золота.
Коли ж почали виясняти обставини щодо цього боргу, то виявилося, що цей раб бідний і не може віддати борг у сумі 10000 талантів. Тоді пан, якому підпорядковувався боржник, наказав схопити всю сім’ю раба: продати раба і його дружину та дітей й продати все їх майно, щоб з ним розрахуватися.
Почувши це, раб упав до ніг пана, вклонявся йому і благав, щоб пан ще почекав, а пізніше раб віддасть весь борг. Змилосердився пан над рабом, звільнив його з-під варти і простив йому борг.
Коли йшов цей раб додому, то на дорозі зустрів одного свого раба-товариша, який заборгував йому сто динарів, себто сто срібних монет. Динар – це срібна римська монета, яку за день міг заробити середній працівник у ці часи. Він схопив свого товариша – боржника й почав душити, галасуючи, щоб віддав йому борг – сто динарів.
Товариш його впав рабові до ніг, почав благати, щоб він ще почекав, бо зараз немає грошей, а пізніше віддасть йому сто динарів. Але раб і слухати не хотів, бо в той же час ходів отримати свій борг; він пішов до влади і посадив свого товариша-боржника до в’язниці.
Дізналися про це інші раби і про все розповіли своєму панові. Тоді пан викликав цього раба і каже:
– Рабе лукавий, я простив тобі весь твій борг у десять тисяч талантів, бо ти просив мене. А чи не належало б тобі змилуватися над своїм товаришем, що заборгував тобі сто динарів, так як я над тобою змилувався.
Прогнівався пан і віддав цього раба катам, щоб його катували, аж поки не віддасть йому боргу – 10000 талантів.
«Так само, – каже Ісус Христос, – і Отець мій Небесний учинить з вами, коли кожен з вас щиросердечно не простить своєму братові його провини» (Мт. 18. 23 – 35).
Мораль притчі
Ця притча яскраво віддзеркалює ставлення віруючих між собою. Тут цар або пан символізує Царство Небесне. Цією притчею Господь підкреслює, що всі ми повинні прощати. Злому рабові пан простив весь його борг, а він у свою чергу повинен був простити своєму боржнику і т.д. Такий закон прощення. Всі ми повинні дотримуватися цього Божого Закону прощення: прощати всім – і друзям, і ворогам своїм. Ніколи, ні на кого не можна тримати зла ні в думках, ні в діях своїх.