В часі свого земного життя Ісус Христос являв себе як повного покори звичайного земного чоловіка, але наставав час, і Слава Божа тріумфувала: в часі Хрещення у Йордані, Преображення на горі Тавор, стримання бурі на морі... Так само Бог-Отець звичайно стримує свій суд до часу "жнив", якими є смерть для кожної окремої людини, а Страшний Суд для цілого світу. Однак часами Бог нагадує людям, що Він є і все бачить. Тому надзвичайні природні явища, які Св. Церква називає дочасними карами мають бути пересторогою для нас: коли не навернемося і не покаємося, то вічні кари будуть набагато суворішими.

Живемо в часах, коли Справедливість Божа нагадує нам про наші гріхи і провини, які тяжко ображають Божий Маєстат. Християни, котрі живуть згідно з Божими і Церковними заповідями, не мають сумніву, що трагедія 11 вересня 2001 р.Б. в Нью-Йорку, землетрус-цунамі у Південно-Східній Азії наприкінці 2004 р.Б., більші і менші катастрофи та катаклізми як природні, так і спричинені людською злобою і недбалістю, що в підсумку забрали сотні тисяч життів - це кара Божа. Уряди надсилають один одному співчуття, рідні оплакують загиблих, але мало хто застановляється, що це - напімнення для всього людства: "Спам'ятайтеся! Досить!''.

Директор головної астрономічної обсерваторії України, академік Ярослав Яцків нещодавно заявив: "Найновіші астрономічні відкриття довели наявність у космосі недосяжної для приладів загадкової енергії, яка керує кодом розвитку Всесвіту. Все свідчить про те, що у Всесвіті є "щось", що відповідає за сценарій його розвитку. Це невідома науці властивість космосу". Інший вчений цю енергію називає "Х-фактором", який впливає і на кліматичний режим, і на рух тектонічних плит Землі (який, до речі, і став причиною нищівного цунамі), і т.п. Отже: "загадкова енергія", "Х-фактор" - тільки не Божа Всемогутність, Божа Воля...

Дай Боже, аби розважання над подіями вікової давнини спонукали нас уникати гріхів, а за вчинені гріхи належно покутувати.

...Трагедія на острові Мартиніка (у групі Малих Антильських островів у Карибському морі), яка сталася 8 травня 1902 року Божого, в день Вознесіння Господнього, коли вибух вулкана Пеле в одну мить знищив місто Сен-П'єр, забравши життя майже 40 тис. осіб із 100 тис., які на той час населяли Мартиніку, без сумніву, була карою Божою.

Сучасні прихильники легалізації гомосексуальних "подруж", абортів і т.ін., напевно, могли б багато збагнути, розважаючи причини, перебіг і наслідки катастрофи. Бо ще пророк Осія 237 століть тому написав: "Вони бо сіють вітер і пожнуть бурю" (Ос. 8, 7), а св. апостол Павло писав до Галатів: "Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна" (Гал. 6, 7). І ми не можемо вважати ці слова застарілими тільки тому, що Бог іноді тривалий час мовчить. Кара може бути відкладеною в часі, бо Бог добрий, але вона невідворотна, бо Він справедливий. Тож наведені вислови повинні допомогти нам зрозуміти причини жахливого катаклізму 8 травня 1902 року.

Екскурсовод у музеї вулкана Пеле у відбудованому місті Сен-П'єр, у якому зібрані світлини й експонати зруйнованого міста, на запитання, чи усвідомило населення Мартиніки, що цей катаклізм був карою, не вагаючись, відповіла: "Так". На запитання, що могло стати причиною цієї кари, відповіла: "Народ погорджував релігією, висміював священиків, а під час карнавалу попереднього до вибуху вулкана року було вбито священика за те, що він священик. Карнавал 1902р. проходив під гаслами ображання релігії, учасники карнавалу, перебрані на монахів і монахинь, насміхалися над найсвятішим. Столицю Мартиніки - Сен-П'єр було визнано на той час одним із найкомфортніших міст світу, а схильність та бажання його мешканців до легкого, вільного життя була тим підґрунтям, на якому виростала розпуста та блюзнірства. Є свідчення, що єпископ Мартиніки монсеньйор де Кормон був змушений скоротити час процесійного походу на свято Пресвятої Євхаристії, бо її закидали камінням та безбожними вигуками. Невдовзі монсеньйор де Кормон покинув Мартиніку. При від'їзді його обкидали камінням, вигукували образи, на що він звернувся до кривдників зі словами: "Кидаєте в нас каміння, а вулкан їх вам поверне". Це відбувалося 10 квітня 1902 року Божого.

У книжці "Жалобне паломництво на руїни Сен-П'єра" І.Моерен пише: "Надзвичайно завзята і безбожна преса намагалася дехристиянізувати цю нещасну країну. Ті, що взяли на себе обов'язок керувати громадською думкою, маючи обмежений світогляд і нетолерантну настанову, безперервно, з кожного найменшого приводу поширювали блюзнірства, викликаючи погорду до всього найбільш гідного пошанування і найсвятішого". 28 березня 1902 року Божого, у Велику П'ятницю, сталася настільки огидна профанація, що, імовірно, саме вона переповнила чашу Божого гніву. Ось як описує одна з тогочасних паризьких газет події того дня в статті "Христос на вулкані": "... галаслива група прямує до одного з головних готелів міста, де приготовано фестини. Це - представники "вільної думки", котрі, бажаючи продемонструвати незалежність своєї волі, будуть поїдати найскромнішу їжу, бажаючи протиставитися тим, котрі шанують піст. Коли ця диявольська банда, вже достатньо захмеліла, крокує вулицями міста, вона вигукує блюзнірства і насміхається над фігурою Ісуса Христа, що несе з собою. Виходять за місто, ідуть дорогою, що веде вгору, до жерла вулкана. Чотирнадцять разів ця зграя зупиняється, аби насміятися над стаціями мук Христових. Піднімаються все вище, виголошуючи щоразу страшніші блюзнірства. Врешті, на вершині, виконуючи диявольський танок, з вереском вкидають до жерла вулкана Того, хто дев'ятнадцять століть тому в тяжких муках помер на хресті, щоб спасати душі також і їх, оскаженілих. Тож у день Вознесіння Господнього серед криків розпачу і смерті вулкан відповів тим, хто знущався над Ісусом Христом, піднісши Хрест до неба".

Справді, того 1902 року Божого на четвер, 8 травня, припало свято Вознесіння Господнього... Збіг обставин? Звісно, вільнодумці не бажали, аби люди пізнавали всі обставини і попередження, що передували трагедії. Вони це вважали байкою, вигадкою католиків. І навіть сьогодні щодо попереджень і напімнень панує абсолютна мовчанка.

А попередження були, і то численні, але про них не згадується в жодному путівнику по Антильських островах. Однак вони вписані в серця багатьох старших людей, принаймні вони про них чули і в них вірять, про що свідчить розповідь екскурсовода з музею вулкана, яка щиро вірить у те, що катастрофа - відплата за гріхи проти Всемогутнього Бога.

За рік перед катастрофою у місцевому монастирі почали з'являтися тривожні передчуття, жахаючі знаки. Так, в один і той самий день, за дев'ять місяців до вибуху вулкана, монахині, які перебували в різних місцях міста Сен-П'єр, бачили вогненний меч, що завис над містом і був стримуваний невидимою рукою. Перелякані, вони запитували себе, що б це мало означати... Під час рекреації одна з них почала розповідати сестрам, що бачила щось надзвичайне і вражаюче, на що друга очевидиця відповіла: "Неможливо, моя сестро, щоб ти побачила щось більш незвичне і вражаюче, ніж те, що бачила я". Врешті, обидві визнали, що вони бачили те саме: вогненний меч, занесений над містом Сен-П'єр.

В іншому монастирі декілька днів поспіль покривала ліжок вкривалися густими кривавими плямами. Тричі покривала міняли, але кожного разу повторювалося те ж саме. А в монастирі де ля Делівранс упродовж трьох місяців перед катаклізмом ночами в коридорах було чути плачі, зітхання і молитви.

Згадують й інші містичні з'яви: фігурку Матері Божої з Люрда, усміхнене обличчя якої набрало виразу глибокого суму; звуки розбиваного посуду, лампу, що скакала коридорами...

Але й природних попереджень теж не бракувало. Так, уже від лютого 1902 року було чути сильний запах сірки. Зі схилів гори втікали вужі і птахи. Вівці зривалися з посторонок, коли їх вели пастися на схилах вулкана. Часто вночі вили пси. Поблизу вершини гори почали з'являтися маленькі вогники. 25 квітня стали відчутними перші поштовхи в землі, а 28 квітня з вулкана якийсь час виділялася густа пара. Але оскільки попереднього дня відбувся перший тур виборів до місцевого парламенту, то політична гарячка огорнула населення настільки, що воно не зважало на видимі ознаки наближення катастрофи. 4 травня, в неділю, під час проповіді на Службі Божій о. Морі, закликаючи парафіян до покути, виголосив: "Оце вогонь і лавина, браття, вогонь і лавина... Бог тримає їх над вашими головами і готовий їх на вас спустити, якщо не навернетесь і не будете покутувати".

Але "наукова комісія", скликана губернатором Мартиніки напередодні нищівного катаклізму, під звуки барабанів оголосила, що "розташування кратерів і долин з боку моря дозволяє стверджувати, що безпека міста Сен-П'єр є цілковитою". У прибережному місті Форт-де-Франс цей висновок було вивішено через три години після катастрофи! Творець бо сміється з мудрості людської. Лише Богові належить майбутнє!

8 травня, в день Вознесіння Господнього, після неспокійної ночі місто Сен-П'єр пробудилося пізно. Густі, чорні, непрозорі хмари ховали небо. О годині 7.50 стався вражаючий вибух. Виючий звук, ніби сотень сирен, наповнив повітря, а з жерла вулкана піднявся густий, надутий, повний блискавок клубок, що навалився на місто, покрив його і, розповзаючись на всі боки, ріс, наче гора, повна попелу і вогню. Густий дим покрив нещасне місто чорним непроникним покровом, з якого вибухали тисячі вогненних язиків. Місто було знищене за сімдесят секунд! Після цього дощ дрібного попелу покрив цей образ нещастя, ніби плащаницею. Від міста залишилися випалені мури, звуглені дерева, руїни і трупи. Із 40 тис. мешканців, що були на той час у місті, не врятувався ніхто. Про силу нищівного вибуху свідчить той факт, що статуя Матері Божої Покровительки моряків, яка важила близько 5 тонн і стояла в 5 км від кратера, була віднайдена за 20м. від постаменту.

До попелу, що покрив знищене місто, можна було доторкнутися тільки після двох днів, коли він трохи охолов. Через певний час руїни було оглянуто. Довкола лежали обвуглені, гниючі трупи, що виділяли задушливий запах сірки. 20 травня знову стався дуже сильний вибух вулкана, який однак мав санітарну дію - під попелом були поховані трупи, і це стримало поширення епідемій.

Хтось може подумати: як Бог може бути таким жорстоким? Чи це справедливо? Адже і в часи тріумфу християнства мали місце і профанації, і блюзнірства. Так, але тоді була істотна відмінність. На богохульства тоді звертали увагу і багато нечестивців були суворо покарані: хто цивільною владою, а хто і в надприродний спосіб. А на Мартиніці профанації і блюзнірства були публічними, їм ніхто не протистояв, не було загального осуду, а їх учасниками були навіть діти. Не чути було, щоб у часі між Великою П'ятницею і четвергом Вознесіння виголошувалися винагороджуючі молитви, щоб відбувалася публічна покута для перепрошення Господа Бога. Народ, незважаючи на Господні попередження і напімнення поодиноких священиків, не каявся!

Останній вибух вулкана, який стався З0 серпня 1902 року Божого знищив ще одне місто на Мартиніці, Мол-Руж, взявши ще 20 тис. жертв. Костел у цьому місті був цілковито зруйнований, але серед руїн було віднайдено трохи зчорнілу фігурку Матері Божої Спасаючої, збережену в чудесний спосіб. Вона стояла на своєму п'єдесталі, який навіть не захитався. З того часу мешканці Мартиніки щороку З0 серпня відбувають величаву процесію на честь своєї Покровительки.

В час бурі споглянь на зорю і приклич Марію!

За матеріалами української та польської преси підготувала Марія БАБІЙ
Дзвін з Фатіми №2(19) Березень - Квітень 2005 р.Б.

http://www.saintjosaphat.org