ХРЕСТ ХРИСТОВИЙ

1.    В 1900 році, в Китаї, сформувалася фанатична організація, т. зв., “боксерів”, які в жорстокий спосіб переслідували християн-чужинців; а китайців, які стали християнами, змушували вирікатися віри. Одного дня “боксери” оточили християнську місійну школу, заблокували всі двері, крім одних. На порозі цих дверей вони поклали хрест і голосно промовили: “Кожна дитина, котра ногами потопче хрест, може йти зі школи додому; хто ж цього не зробить – буде розстріляний”. Жах огорнув усіх школярів. Перших сім учнів зі страху топтали ногами святий хрест. Коли ж прийшла черга тринадцятилітньої дівчинки, вона спинилася перед хрестом, підняла очі вгору, зробила на собі знак святого хреста і з набожністю переступила хрест, який лежав на підлозі. Відразу почувся постріл, і дівчинка впала на землю мертва. Заохочені геройством тієї дівчинки, всі наступні учні (а було їх 92), також набожно переступили святий хрест і всі загинули від ворожих куль.  

2.    Одного року в Парижі, Двоє небезпечних злочинців, які скоїли багато вбивств з метою пограбування, були навернені до віри одним пустельником. Обоє зізналися у всій своїй злобі й запитали, що вони могли б зробити, щоб виправитися. Божий чоловік відповів, що вони повинні піти на прощу до Святої Землі, завдавши собі на плечі важкий дерев’яний хрест. Незабаром великі хрести були готові, і новонавернені зібралися в дорогу.
Спочатку все йшло добре. Хрести були важкі, але сил вистачало. Через кілька днів, одначе, плечі від постійного тертя сирого дерева вкрилися ранами. Вони зупинилися в якомусь селі й зайшли до теслі. Один прочанин відпиляв нижню частину довгої деревини і сказав: “Тепер набагато коротше, та все ж це хрест”. Інший хотів не вкоротити, а тільки звузити свій хрест, він розпиляв його повздовж і з одного зробив два. Один хрест залишив. Тоді сказав: “Тепер значно легше, і все ж це ще хрест”. Так їм було легше мандрувати. Згодом вони прийшли у скелисту пустелю, де не було нічого їстивного. Три дні вони йшли голодні. На четвертий день на горизонті побачили гарне місто і дуже зраділи. Знесилені, вони бігли, як могли.
Під вечір опинились перед несподіваною перешкодою: глибокий канал перегородив їм дорогу. І немає нігде ніякого мосту. Вони були виснажені, охоплені розпачем, бо не вміли плавати. Тоді одному з них спало на думку: “Ми можемо використати наші хрести замість мосту”. Проте, один хрест виявився закороткий. Інший – достатньо довгий, та затонкий. Кінець обох був жалюгідним.

МИРОПОМАЗАННЯ

3.    Коли св. Василія привели до префекта Модеста, той закричав: “Ти не визнаєш віри цісаря!” Св. Василій спокійно відповів: “Мій Цар забороняє мені це. Я ніяк не можу почитати створіння, коли Бог мене сотворив і мене призначив до участі в Божій природі”. Розлючений префект почав тоді погрожувати Василієві засланням, муками та смертю. “Погрожуй мені чимось іншим, бо жодна з цих кар мене не лякає,” – спокійно відповів святий. “Чому ні?” – запитав префект Модест. Тоді св. Василій пояснив: “Тому, що конфіскація майна не може досягнути того, хто нічого не має. Хіба хочеш цієї витертої одежини і тих кілька книжок, що є цілим моїм багатством? Не більше лякаюся і заслання. Я не зв’язаний ніяким місцем. Ця земля, на якій я тепер, не є моєю. І куди б мене не заслали, я всюди буду в себе вдома. Що ж до мук, то вони не справляють на мене великого враження, бо моє тіло таке немічне, що перший удар повалить його. Смерть стане для мене добродійством, бо вона скоріше приведе мене до Бога, для якого я живу, якому я служу, для якого я вже напівмертвий і до якого я хотів би якнайскоріше дістатися”.
Префект остовпіло слухав Василія а потім сказав: “До сьогодні ще ніхто до мене так сміливо не говорив”. “Може й так, – відповів Василій, – бо ти ще ніколи не натрапив на єпископа. В усіх речах, префекте, ми лагідні та мирні. Але коли йдеться про нашого Бога, тоді ми не знаємо нічого більше і на ніщо не дивимось, тільки на Нього одного”. – Ось таких героїв віри родить Дух Святий, силу і дари якого ми прийняли у святому Таїнстві Миропомазання.  

ПОДРУЖЖЯ

4.    Св. Папа Пій Х, по висвяченні на єпископа Мантуї, відвідав свою стареньку матір. Показуючи їй свій єпископський перстень, сказав до неї: “Погляньте, мамо, який гарний перстень дали мені мої вірні!” А мати усміхнулася, і, показуючи йому свій шлюбний перстень, відповіла: “Зваж, сину, що без мого персня ти не мав би свого єпископського”.  

5.    Нерозривність подружжя – це, може, найтяжчий і найтвердіший закон у Христовій Церкві. За його збереження доводилося і доводиться по нинішній день Церкві Христовій терпіти наруги, насмішки, погорду, а то й фізичні чи  моральні переслідування. В історії дуже знаним є факт постання Англіканської Церкви й жорстоке гоніння в Англії за Короля Генріха VIІІ що панував у роках 1508-1547. Тоді загинуло понад 20 єпископів, майже 600 священиків, монахів і багато знатної шляхти, та приблизно 72 тисячі осіб, які не хотіли підписати фальшивої присяги і погодитися на розвід короля з законною жінкою Катериною Арагонською, щоб одружитися з Антуанеттою Болейн. Папа Климент VIІ на всі просьби й погрози короля відповідав: “Не можемо. Що Бог злучив, людина нехай не розлучає!”  

ОТЕЦЬ НЕБЕСНИЙ

6.    Одного разу зірвалася на морі жахлива буря. Морські хвилі піднімалися високо вгору і кидали кораблем. Всі люди на кораблі дуже злякалися, зчинився крик, зойк, дехто плакав, дехто молився і готувався до смерті. Малий десятилітній хлопець спокійно сидів і приглядався до морських хвиль.
–    Ти не боїшся бурі? – запитав хлопця якийсь переляканий чоловік. – Чи ти не бачиш, що нам грозить смерть, бо корабель може потонути в морській глибині?
–    Пане! Я нічого не боюся, бо мій батько є капітаном цього корабля, і я певний, що він щасливо запровадить корабель до пристані, – спокійно відповів хлопець.  

БАТЬКІВЩИНА

7.    Немало героїв України падало від ворожих куль північного сусіда: 23 травня 1926 року загинув у Парижі самостійник-отаман Симон Петлюра; 23 травня 1938 року впав від ворожої пекельної машини у Роттердамі полковник Євген Коновалець; 5 березня 1950 року загинув у Білогірському лісі біля Львова генерал Тарас Чупринка (Роман Шухевич); 15 жовтня 1959 року в Мюнхені, внаслідок замаху московського запроданця, загинув Степан Бандера…  

ЄВХАРИСТІЯ

8.    Один місіонер приготовляв китайських дітей до св. Причастя. В залі було дві групи: в першій були діти від семи років і старші, що за декілька днів мали перший раз причащатися; в другій – ще маленькі, що тільки вчилися катехизму.
“Ви знаєте, – говорив місіонер, – що там, у маленькому кивоті, у золотій пушці, у вигляді білих частинок хліба перебуває Ісус… Він там живе, пам’ятає за вас, нетерпеливо очікує, щоб загостити до вас, бо Він дуже любить вас усіх, особливо маленьких діточок”.
А була між тим дітьми одна чотирилітня дівчинка. Після цього сказала вона до своєї сестри-опікунки: “Чи я можу піти поговорити з отцем?” Як тільки одержала дозвіл, то підійшла і застукала до дверей священика.
–    Що ти тут робиш, дитинко?
–    Отче, маю вам щось сказати… Ви навчили нас, що в кивоті є Ісус, що Він чекає на нас, що любить маленьких дітей… Тому, напевне, мене любить більше від усіх, бо я найменша. Не треба так робити, щоб Він далі чекав на мене… Дай мені Його! Він сам бажає цього…
Священик заклопотався.
–    Це правда, – сказав, – Ісус чекає дітей, – але старших від тебе; ти ще замаленька!
–    Замаленька? Але ж, прошу отця, я не замаленька! Я знаю катехизм так, як і інші.
Тут місіонер знову забідкався. Щоб вийти з прикрої ситуації, сказав:
–    Скільки ж ти маєш літ?
–    Не знаю!..
–    Покажи мені свої зубчики.
Дівчинка показала рядок молочних зубиків.
–    Адже ти маєш молочні зубчики, ти ще дуже маленька!
Вона на хвилю замовкла…
–    А як не матиму вже тих зубів, чи обіцяєш мені дати Ісуса?
–    Так, тоді обіцяю!
–    А даватимеш мені Його щодня?
–    Так!
Дівчинка відійшла… Незабаром вернулася, але ж в якому вигляді! Вся трясеться, по личку котяться сльози, уста спливають кров’ю… Вона камінцем вибила зубчики!..
Місіонер розплакався. Тоді взяв її на руки і сказав:
–    Якби тепер був ранок, зараз дав би я тобі Ісуса. Ти почекай до завтра і одержиш Його.
–    І даватимеш мені Його щодня?
–    Так, моя маленька, щодня.
На другий день наближалась вона до престолу, але з обвитою голівкою. Проте раділа невимовно. І Ісус прийшов, щоб покласти солодощі свого Серця до цих, зранених любов’ю, уст…  

БОЖА ЛЮБОВ

9.    Сестра Йосипіна (+1917 р. в Туріні) розповідає про свої дитячі роки: “Мій Ісус, – пише вона, – не раз приходив, щоб зненацька застати мене в моїй праці чи забаві. Одного дня, як я возила каміння на будову, мої тачки так були обтяжені, що я вже не в силі була їх зрушити ні назад, ні вперед… Я вже хотіла все кинути, як раптом побачила поблизу Ісуса, що стояв і споглядав на мене… Я зніяковіла від цього погляду і сказала: “Ти все можеш, Господи… Чи не поможеш мені трохи?” І Він зараз же взяв рукою ручку, а я тримала з другого боку. Тачки стали легкі-легкі і самі поїхали вперед. Я не могла з дива вийти. “Бідна дитино, – сказав до мене Ісус, – чому ти відразу не закликала мене на поміч? Поглянь, які люди нерозумні! В найбільших своїх потребах можуть мати для допомоги таку успішну силу, а не хочуть з неї користати.”  

ПІЗНАННЯ БОГА

10.    Каже побожна легенда, що святий Августин дуже бажав зрозуміти таїнство Пресвятої Трійці. Одного дня він, захоплений роздумами, проходжувався берегом Середземного моря. Там він побачив маленького хлопчика, який малим збаночком раз у раз черпав воду з моря, підходив до маленької ямки близько берега і в цю ямку виливав воду. Здивований Августин промовив:
–    Що ти робиш, дитинко?
–    Я хочу перенести море до цієї ямочки, – відповів хлопчик.
–    Але ж це неможлива річ, щоб у маленькій ямці вмістити ціле море, – відповів св. Августин, ніжно усміхнувшись.
У цю хвилину хлопчик перемінився у світлого янгола і промовив:
–    А ти у своєму маленькому розумі хочеш змістити безмежне таїнство Пресвятої Трійці?
Видіння зникло, і Августин зрозумів, що людина ніколи не зрозуміє цього таїнства нашої віри.

Зібрав і впорядкував о. Василь Мендрунь, ЧСВВ