Родина Гайчуків вже з весни готовилась до весілля, хоч і задумали його на осінь. Найперше батьки шукали гроші; адже ж бажали, щоб весілля для їхньої дочки відбулося на найвищому рівні у визначений час.
Наперед замовили зал у престижному будинку «Щасливих подій» на вихідні. Тому підраховували місця для гостей згідно зі списком, який вже давно обдумали.
Олена закінчила економічний університет і тепер працювала тимчасово продавцем в одній із крамниць міста. Майбутній жених Ігор, за фахом лікар, трудився у районній лікарні.
Батьки були задоволені, покладали великі надії на їхнє щасливе життя. Хоч спочатку Ігор не погоджувався на церковний шлюб, то пізніше все-таки його вговорили батьки Олени.
– На мою думку, ніде немає такої урочистості, як у церкві: хор, свічки, благословення священика… Та тільки у якій церкві? – говорила з молодими мати Олени.
Обговорювали різні варіанти і дійшли висновку, що найкраще повінчатись у греко-католицькому храмі, а шлюб буде давати о. Григорій. Його всі поважають, Боже слово гарно проповідує, заспівати вміє, добрі побажання виголосить, – що більше треба?
Як рішили, так і постановили. А на другий день мати підійшла до священика, просила:
– Дуже хочу, щоб моя дитина шлюб брала тільки у вас. Вони, як повінчаються, то будуть ходити до вашої церкви.
– Але для цього їм потрібно виконати деякі умови. Найперше мають пройти передшлюбну катехизацію, – відповів о. Григорій, – тож нехай приходять обидвоє, щоб записатись на оповіді.
Через тиждень Ігор і Олена прийшли, щоб записатись на проходження катехизації. Ігор з піднятою головою гордовито сказав:
– А тих, хто має вищу освіту, однаково катехизуєте з тими, що без освіти.
– Звичайно, що так. Перед Богом всі однакові. Тут потрібна добра воля, – відповів спокійно священик, дивлячись з упередженням на майбутнє подружжя.
Записав їх у свою книгу, подав коротку першу катехизацію про мету подружжя, кажучи:
– Катехизація – це не тільки навчання, де молоді засвоюють знання з Божої науки, але також піднесення духа в молитовний спосіб.
Ви будете мати можливість щодня перебувати у Божому храмі. Навіть коротка молитва буде вас пов’язувати з Богом. Пам’ятайте, що подружжя – це велика тайна єдності двох. Шлюб – це дар, де одна людина дарує себе іншій, або, по-іншому, одна людина приймає дар іншої людини.
Кожній людині дана Богом любов є для того, щоб цією любов’ю поділитись з іншою людиною. Дорогі мої, ви б могли жити і без шлюбу, але так збіднили би своє велике щастя, яке отримуємо через благословення у шлюбі.
Подружжя є шляхом до святості для чоловіка і жінки. Тому Ісус Христос, а потім Церква Подружжя підносить до святої Тайни. Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає! – говорив переконливо отець.
Молоді уважно слухали науку, а потім домовилися, щоб зустрітися наступного дня. Отець на другий день вже заздалегідь чекав своїх молодят. Цілу годину просидів в захристії та їх не було. Помолившись, спокійно пішов додому. Тільки Олена через декілька днів прийшла до священика, пояснюючи, що в її нареченого є дуже важливі справи і що вони обов’язково пройдуть катехизацію.
Ігор приїхав в останні дні перед весіллям. Отець Григорій проводив катехизацію для них особисто в останній тиждень. Були незручності, його часто відривали люди, які приходили.
Шлюб відбувався в суботу, прийшло багато людей: родина, сусіди, співробітники, шкільні друзі. У церкві співав хор, а надворі чекали весільні музиканти.
Отець Григорій після шлюбу під час проповіді ще дав добру науку про вірність одне одному в подружньому житті, сказавши на кінець такі слова:
– День шлюбу – це дуже важливий момент у вашому житті, від нього залежатиме ваше дочасне добро, а може, і вічне.
Господь наш Ісус Христос хоче й надалі залишатися з вами. Уважайте, щоб Він не був лише гостем у вашому домі по весіллі, а постійно мешкав з вами. Церква буде молитися за вас, а ви моліться разом з Церквою за своє сімейне співжиття.
Всі гості, які прийшли до храму, були задоволені вінчанням. Отець Григорій кожне слово акцентував так, щоб було зрозуміло для всіх, що Тайна Подружжя єднає дві особи, де чоловік і жінка стають подругами на все життя аж до смерті. Подружжя є нерозривне. «Що Бог злучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19:6).
Батьки також були задоволені, що все так гарно відбувається, що вони зуміли, якщо говорити по-людському, добре все зорганізувати.
Молоді думками були далеко від того, що говорив священик, і навіть під час молитов не звертали уваги на їх глибокий зміст. Вони думали про те, хто ще не прибув на весілля, як вони мають зустрічати гостей, як будуть приймати поздоровлення і навіть, хто скільки подарує.
Молодий мріяв про свою кар’єру, щоб якнайшвидше розбагатіти. Молода старалася, щоб скоріше стати на рушник і тим самим вирішити свою майбутню долю. Фотографи також не дрімали і найменші подробиці фіксували документально.
Різні у всіх думки повставали, тільки Бог десь був збоку. Час швидко спливав. Молодим співали «Многая літа» і поздоровляли їх. Молода на сходах, як багата тепер «цариця», розкидала цукерки дітям, які також прийшли хіба що за солодощами.
Такий вже звичай. Хоч був похмурий день, тепер для всіх засвітило ясне сонечко. На молодих і на весільних гостей чекали машини, і кортеж із сигналами і сиренами поважно під’їхав до будинку, де відбувалося весілля.
Шлюб відбувся. Всіх гостинно приймав будинок «Щасливих подій», де знаходився великий трапезний зал.
У житті все швидко минає. Тільки рана, яку деколи завдають одне одному, довго не заживає. Вже з перших днів почались непорозуміння між Ігорем і Оленою. Ігор привласнив на весіллі подаровані гроші.
Про це мовчала Олена і нічого не говорила своїм батькам, хоч серце переймав важкий біль нещирості чоловіка.
За якийсь час Ігор знову став вимагати гроші, бо хотів придбати собі новий автомобіль.
А гроші з весілля куди поділись? – запитувала Олена.
Які гроші… ці копійки, що дарували гості?
Та не копійки там були, а великі гроші. Мені незрозуміла твоя поведінка. Забрав усі гроші, а тепер вимагаєш знову. Що скажуть мої родичі? І де їх взяти?
Ігор тут же надувся і сердито почав дорікати:
На весіллі були і мої гості, котрі також дарували щось. Яким способом тепер розрізнити, які мої гроші, а які твої? Це неможливо. Якщо у нас не складається життя, то є вихід – розійтися. Подавай на суд.
Для Олени це був грім серед ясного неба. Вона лиш тихо сказала:
Цього я не сподівалася. Ми брали у церкві шлюб.
Це твої проблеми, – відповів різко Ігор, і на цьому розмова закінчилася.
Через декілька років Олена зустрілася на вулиці з о. Григорієм.
– Ви пам’ятаєте мене? – говорила зворушено. – Це я з Ігорем вінчалася у вашій церкві.
– Щось пригадую, як ваше життя?
– Не повезло нам, розійшлися ми. З перших днів виникали постійні непорозуміння, мабуть, тому, що ми, як ви говорили нам, забули про Бога.
Для нього на першому місці стали гроші вже з перших днів нашого подружнього життя. Я народила двоє діточок, думала, що все зміниться, та навпаки – чим далі, тим ставало гірше.
Я терпіла, як могла, але він подав на суд і ми розлучилися. Скажу вам правду, що я храм Божий рідко відвідувала, а чоловік взагалі не ходив до церкви.
– Я завжди, коли проводжу катезихацію, заохочую молоде подружжя бути активними, як у громадському житті, так і в церковній спільноті, відвідувати богослужіння, допомагати бідним, співчувати нещасливим.
Виконувати Божі і церковні заповіді потрібно своєю діяльністю. Можливо, вам зараз не сподобається моє зауваження, але скажу: ви хотіли своє щастя побудувати без Бога.
Олена опустила голову і визнала свою вину. Уважно слухаючи повчання отця, стала виправдовуватися:
– У нас так складалося, що церква, а тоа й сама неділя десь залишалися у стороні. Я працюю в торгівлі, а тут діти. Ігор взагалі не хотів про церкву навіть щось говорити. Можливо, нас Бог карає за таке життя.
– Бог не карає вас, – продовжував отець, – Він поки що вас випробовує і хоче вашого навернення. Діти ніколи не можуть бути причиною, що ви не можете відвідувати храм Божий. На годинку, коли відправляється Служба Божа завжди можна знайти час.
У вас є мати, родичі, які вас можуть на цей час підмінити. І тоді ви будете щасливі з Богом і діти ваші. Якщо б ви з чоловіком разом ходили на Службу Божу і молилися разом, то ніколи б не розлучилися.
Під час присяги молоді запевняють перед Богом подружню вірність, але ставлять молитовну умову: «Так мені, Боже, поможи в Тройці святій єдиній, і всі святі!»
Олена слухала уважно кожне слово отця і зробила собі постанову повернутися до Бога лицем.
– В неділю я обов’язково прийду на Службу Божу і хочу заодно приступити до святої Сповіді, бо сповідалася ще перед шлюбом.
– Я буду дуже радий, бажаю вам успіхів у цьому.
Від цього часу Олена стала ходити до храму Божого кожну неділю, приймала активну участь в житті церковної громади.
Часто з собою брала свого хлопчика Анатолія. Йому вже було шість років і він добре сприймав богослужіння. Завжди стояв cпереду і, як не дивно, уважно слухав проповіді отця Григорія.
Вже за місяць діти готовились до свята Миколая.
Особливо Анатолію подобалося, що він буде на святі Миколая виступати в ролі бідного сироти, якому Миколай принесе вночі дарунок, коли він вийде відчинити йому двері.
Олена також була задоволена своїм хлопчиком, і це викликало в неї якусь навіть гордість, що він у неї зростає таким розумним.
Одного разу прийшла до о. Григорія молода жінка. Була знервована і сердита. Коли отець вийшов до неї, тут же стала виявляти неспокій і злість, кричала:
Що у вашій церкві робиться?
Я не розумію, що ви говорите, – відповідав отець, заспокоюючи її.
Ваша парафіянка, вигнавши свого чоловіка, тепер чіпляється до мого.
Храм Божий є домом молитви, а не місцем з’ясування стосунків. Прошу вас дуже, заспокойтесь і розкажіть, що вас турбує.
Справді, жінка, трохи помовчавши, стала говорити про свій біль спокійніше:
– Олена, ви її знаєте, працює разом з моїм чоловіком у торгівлі. Тому, будь ласка, скажіть її, щоб вона відв’язалась від нього.
– Найперше прошу вас, пані Наталіє, щиро помоліться, щоб ваша сім’я збереглася. Я вас розумію. А що від мене залежить, я все буду робити, щоб вам допомогти.
Але ви також поверніться до Бога, бо сатана нікому не дає спокою. Прийдіть на Службу Божу і щиро просіть Господа Бога, бо Він на вашій стороні, – говорив отець до своєї гості, заспокоюючи її своєю добротою, пообіцявши, що не може допустити гріха, навіть коли це чинять його парафіяни.
Адже ж на гріх він не має права мовчати.
Був грудень, церква увійшла в Різдвяний піст. Всі готувалися до Різдва Христового. У церкві проходили різдвяні реколекції.
Та, на жаль, о. Григорій ні разу не бачив на реколекціях Олени. В цей же час приходила на науку жіночка, яка на Олену жалілася. Вона немов очікувала, що отець підійде до неї і розкаже щось про суперницю.
– Отче, так як ви сказали, я все це виконую, але сімейного життя чи, як кажуть, щастя не маю, – говорила знову отцеві.
– Будьте терпеливі, я ще раз кажу, що Бог на вашій стороні, а Олени поки що я не бачив, тому не можу в чомусь зарадити вам.
Залишався у церкві тиждень до свята Миколая. Олена несміливо підійшла до отця Григорія, кажучи:
– Хочу, отче, як грішниця вашої поради, я дуже хвилююся і не знаю, що вам сказати, з чого почати. Мені здається, що вам відомо, що я працюю разом у торгівлі з чоловіком Наталії, яка приходила до вас і жалілася на мене, що я відбираю у неї чоловіка.
Я розумію її добре. Кажу вам щиру правду: не я до нього пристаю, а він мене переймає завжди і говорить всякі дурниці. А оце недавно сказав мені, якщо я його не візьму за чоловіка, то він заподіє собі смерть.
У нього двоє дітей і в мене двоє дітей. Я всіма силами його від себе відганяю, але в мене також є свої слабості і боюся, щоб чогось не сталось. Я вже шукаю собі іншу роботу, але в наш час це дуже складно. А він це говорить досить серйозно у якомусь дивному відчаї.
– Що я вам можу сказати? Ці справи потрібно доручити Богові і молитися. Звичайно, на гріх ми не можемо дивитися спокійно.
Ось скоро буде свято Миколая. Просіть цього святого, щоб він випросив у Бога вирішення проблем на користь для усіх вас. В ніякому разі цьому чоловікові нічого не обіцяйте.
Це буде трагедія, якщо він жити перейде до вас. В такому разі буде постійний гнів, прокльони, а це до доброго не доведе. Цього хоче сатана, тож не дайте себе йому перехитрити і перемогти. Моліться у доброму намірі, щоб не впасти у спокусу, бо це є дуже тяжкий гріх і нове ваше нещастя.
Свято Миколая цього року випало в суботу. Отець Григорій мав змістовну проповідь, як св. Миколай, щоб перестерегти від гріха врятував трьох дівчат, не пошкодувавши навіть великої суми грошей. Він говорив:
– Хоч з цього часу у світі відбулось багато перемін, але суть гріха залишається незмінною.
Драма в подружньому житті не скривається у законах, а в наших серцях, ми не вміємо протиставитися злу, яке хочемо подолати самотужки, забуваючи Христа, Матір Божу, святих, а також Церкву.
Вона як добра мати дбає про своїх дітей. Сьогодні в особливий спосіб молімось до св. Миколая за розбиті наші сім’ї і за тих людей, які не мають сили волі перебороти гріх проти шостої і дев’ятої заповідей. Тому за розбиті сім’ї і ті, яким загрожує драма розлучення, зараз всі разом відмовимо акафіст до св. Миколая у наших добрих намірах.
Після короткої проповіді діти ставили веселу сценку, як добро перемагає зло. Її добре підготувала катехитка.
Найкраще підготовився Анатолій, і всі йому аплодували. Та, на жаль, Олена хоч була задоволена виступом свого хлопчика, але смуток не покидав її. Вона, як ніколи, переживала драму свого життя.
Коли Миколай роздавав дарунки, Олена підійшла до Наталії, кажучи:
– Хочу сьогодні з тобою поговорити, бо не можу носити тягар на своїм серці. Я тебе прекрасно розумію, бо також це все пережила. Не я до нього приставала, а він мені не давав спокою.
Зі вчорашнього дня я вже працюю на іншій роботі. Прошу тебе, якщо я якось провинилась перед тобою, пробач мені. Бажаю, щоб ти не зазнала такого горя, яке я у свій час пережила.
Тільки тепер, коли я стала постійно відвідувати храм Божий, зрозуміла: якщо Господь Бог буде на першому місці, то у житті будемо щасливі. Я сьогодні молилася за твоє щасливе життя.
Для Наталки ця несподіванка не так була радістю, як відкриттям сили віри у Боже Милосердя. Вона обтирала сльози і тепер вже жаліла Олену, кажучи:
– Нехай св. Миколай і тебе не забуде, і твоє життя знову направиться, як це було після твого весілля.
Та найбільше радів о. Григорій, що св. Миколай в такий спосіб допоміг відвернути гріх від його парафіянок. Він підійшов до них, привітав їх зі святом Миколая, кажучи теплі слова:
– Найбільше розлучення виникають через непідготовленість до стану подружжя. Для чоловіка це є жертва, а не панування над жінкою, бо Христос жертвується за свою обручницю Церкву.
Жінка ж пов’язана зі своїм чоловіком, як Церква з Христом, повинна через любов служити і віддаватися йому.
Тому ця підготовка має відбуватися вже від початку нашого усвідомлення подружнього життя, а після шлюбу ми повинні по-християнськи розуміти важливість подружжя. Це є покликання, коли ми повинні сказати Богові:
«Так!» Ось вже скоро настануть Різдвяні Свята, коли всі парафіяни радісно привітають Новонароджене Дитятко Ісуса в надії, що прийде мир і спокій не тільки в наших родинах, але і для всього нашого народу. Тому бажаю вам всіх Божих ласк. Щасти вам Боже!
о. Мелетій БАТІГ, ЧСВВ / http://www.misionar.info
