Питання про сенс життя є одним з найважчих питань. Воно наполегливо повертається у важких обставинах життя, особливо тоді, коли розчаровують близькі люди та друзі, коли приходить хвороба і терпіння, коли здається, що цілий світ на голову звалився.
Воно наполегливо повертається і вимагає відповіді коли ми стоїмо над відкритою могилою близької нам людини... Бо могила є тим місцем, де ми складаємо не лише тіло померлої людини а також її найшляхетніші почуття й мрії, всі плани та здібності. Тут закінчується любов і ненависть, радість і терпіння. Закінчується всіляка активність. Закінчується також багато наших мрій і надій, зв’язаних з померлим. Закінчується все, і як здається, закінчується назавжди.
Якщо людина з’явилася на Землі лише для того, щоб після короткого і важкого життя відійти в морок вічного небуття, то наше існування на цій планеті треба признати за поважне непорозуміння.
І якраз саме так це розуміють багато людей. Для них життя як окремої людини так і всього людства є випадковістю, і складається з ряду випадкових подій, які не мають глибшого сенсу. Для таких людей життя закінчується також випадково, зненацька і трагічно. І знову запанує пустка і тиша...
Є також багато таких людей, які не заглиблюючись в сенс існування, беруть від життя все що тільки можуть. Вони діють за принципом: „Будемо їсти та пити, бо завтра помремо!”.
Це взагалі не нова думка. Грецький історик Геродот описує звичай, який був у древньому Єгипті: „Після закінчення похоронної церемонії слуга вносив в зал і показував усім її учасникам маленьку труну, в якій знаходилась різьба, що представляла мертве тіло людини. Він показував кожному вміст труни зі словами: „Дивись сюди, їж, пий, веселись, тому що саме так ти будеш виглядіти після смерті”...”.
Така філософія життя, як багато вважає, доказує свою мудрість. Багато хто вважає, що якраз життя за таким принципом має правдивий сенс.
Кожна людина повинна з’ясувати це для самої себе.
Чи існує Бог?
Перед цим питанням ніхто не повинен втікати. Дійсно можна б його злегковажити, але це не буде мудрим рішенням. Ми звикли з гордістю підкреслювати те, що ми як людина, є розумною, мислячою істотою. Погано використовує свій розум той, хто не присвячує таким речам достатньо уваги.
Бо якраз від того, чи Бог існує, чи ні, залежить усе наше життя!
- Якщо Він існує, то наше життя повинно в першу чергу рівнятися на Нього!
- Якщо Бог не існує, то не обов’язково займати свою голову релігією!
Подумаймо раціонально.
Вчені знайшли відповідні причини, щоб вважати, що у всесвіті може існувати життя. Хоча ніхто з них не винайшов ніяких матеріальних доказів на це, але припущення, підтверджене дедукцією правдоподібності, призвело до незвичайного зацікавлення цією справою.
Це має свої поважні наслідки. Тому що в різних пунктах Землі були поставлені величезні телескопи та радіотелескопи, які прочісують космічний простір, підслухують сигнали від інших цивілізацій. Найвидатніші науковці зосереджуються на дослідах та аналізах та шукають нових варіантів пошуків. У космос висилаються супутники, які містять закодовану інформацію про землю та життя на ній, і т. д.
Все це захлинає величезні суми грошей, які не шкодує влада різних країн.
Тільки подумати: існує лише невеличка ймовірність, лише тінь можливості, що всі ці заходи дадуть очікувані результати. Але мудра мисляча людина керується у тому напрямку, не враховуючи ні кошти, ані зусилля.
Проте, коли ми говоримо щось про Бога і про все те, що з Ним зв’язано, то більшість людей відноситься до цього легковажно. Багато навіть сміються з того. Де є логіка такої поведінки?
А ти часом подумаємо ще раз:
Якщо Бога немає, то атеїсти мають рацію у своїх теоріях. То саме вони є мудрими, а віруючі люди – це наївні мрійники, які керуються безпідставними принципами, що говорять про неіснуючі ідеали в неіснуючій вічності!
Проблема тільки в тому, що якщо Бога дійсно немає, а духовні справи – це самообман та утопічні мрії, а атеїсти ніколи не будуть мати можливості довести це віруючим в Бога. З тої простої причини, що ніколи не наступить той день, коли можна буде на все подивитися на відстані.
Але все це виглядить цілком інакше, якщо прийняти, що Бог існує.
Бо якраз тоді віруючі в Нього мають не лише рацію, мають також перед собою майбуття! Це вони є мудрими як у своїх щоденних надіях, так і своїй поведінці перед Богом. Вони вже сьогодні користуються Божим благословенням у різних обставинах свого життя.
Що більше. Якщо Бог дійсно існує, то правдивими є Його обітниці щодо майбутнього, що прийде день коли вони докажуть усім атеїстам, що саме вони мали рацію, стверджуючи, що Бог існує. Це буде в день останнього суду, коли згідно з вченням Біблії відбудеться остання зустріч усіх людей. Від Божого престолу одні відійдуть у щасливу вічність, інші будуть покарані.
„Неспокійне серце моє, Боже...”
Неспокій та сум. Кожний з нас переживає різний стан Духа. Усіх нас часто навідує дуже сильне відчуття тривоги та неспокою. Неспокій спричинений думкою, що ми несвідомо проходимо повз чогось дуже важного для нас. Усі ми сумуємо за чимось добрим та досконалим. За світом переповненим красою та добром. За життям, яке ніколи не закінчиться!
Свідомо чи несвідомо у серці людина зростає туга за чимось кращим ніж дає цей світ, зростає прагнення шукати щось незмінне і непохитне у своїй вартості. Незалежно від зусиль щоб у поті чола здобути хліб, незалежно від турбот і клопотів, якими пригнічують нас випробування щоденного життя, незалежно від пожадань тіла, від прагнення здобути багатство, славу і значення в середовищі, в глибині людського серця є бажання до чогось кращого, до чогось що має не земний вимір.
Головною потребою людини є не щось, а Хтось! Людина в погоні за матеріальним, яке вона часто здобуває дорогою ціною, часто несправедливими, нечистими шляхами, часто кривдячи інших людей, втрачає той факт зі свого поля зору. Але з часом, рано чи пізно, ми починаємо розуміти, що все матеріальне здобуте нами, не дає правдивого задоволення. Все це не може заспокоїти потреби нашої душі. Все це не може дати нам правдиву радість, спокій і щастя. Ми змушені шукати далі.
Так колись поступало багато людей. Одним з них був ізраїльський цар Соломон. Історія життя і досвід цієї людини, яка жила майже три тисячі років тому є образом неспокою та пошуків багатьох людей:
„Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!... Покривленого не направиш, а неіснуючого не полічиш! Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до мене над Єрусалимом були. І бачило серце моє всяку мудрість і знання. І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безумство й глупоту, і збагнув я, що й це все то ловлення вітру!... Бо при многості мудрості множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!...” (Еккл.1:12-18)
„Сказав був я в серці своєму: Іди но, хай випробую тебе радістю, і придивись до добра, та й воно ось марнота... На сміх я сказав: Нерозумний, а на радість: Що робить вона? Задумав я в серці своєму вином оживляти своє тіло, і провадити мудрістю серце своє, і що буду держатись глупоти, аж поки побачу, що ж добре для людських синів, що робили б під небом за короткого часу свого життя. Поробив я великі діла: поставив для себе доми, задля себе садив виноградники, запровадив для себе садки та гаї, і понасаджував в них усіляких дерев овочевих. Наробив я для себе ставів, щоб поливати із них ліс дерев, що виростали. Набував я для себе рабів та невільниць, були в мене й домівники. А худоби великої та худоби дрібної було в мене більше, ніж у всіх, що в Єрусалимі до мене були! Назбирав я собі також срібла та золота, і скарбів царів та провінцій, завів я собі співаків та співачок, і всякі приємнощі людських синів, жінок наложниць. І звеличувавсь я усе більше та більше, над усіх, що в Єрусалимі до мене були, моя мудрість стояла також при мені. І всього, чого очі мої пожадали, я їм не відмовлював: я не стримував серця свого від жодної втіхи, бо тішилось серце моє від усякого труду мого, і це була частка моя від усякого труду свого! Та коли я звернувся до всіх своїх чинів, що їх поробили були мої руки, і до труду, що я потрудився був, роблячи, й ось усе це марнота та ловлення вітру, і немає під сонцем нічого корисного!... І звернувся я, щоб бачити мудрість, і безум, і дурощі. Бо що зробить людина, що прийде вона по царі? Тільки те, що вона вже зробила! І я побачив, що є перевага у мудрості над глупотою, як є перевага у світла над темрявою: у мудрого очі його в голові його, а безглуздий у темряві ходить; та теж я пізнав, що доля одна всім їм трапиться!
15 І промовив я в серці своєму: Коли доля, яка нерозумному трапиться, трапиться також мені, то нащо тоді я мудрішим ставав? І я говорив був у серці своїм, що марнота й оце... Не лишається пам’яті про мудрого, як і про нерозумного, на вічні віки, в днях наступних зовсім все забудеться, і мудрий вмирає так само, як і нерозумний... І життя я зненавидів, бо противний мені кожен чин, що під сонцем він чиниться, бо все це марнота та ловлення вітру!... І зненавидів я увесь свій труд, що під сонцем трудився я був, бо його позоставлю людині, що буде вона по мені, а хто знає, чи мудрий той буде чи нерозумний, хто запанує над цілим трудом моїм, над яким я трудився й змудрів був під сонцем? Це марнота також... І я обернувся чинити, щоб серце моє прийшло в розпач від усього труда, що чинив я під сонцем... Бо буває людина, що трудиться з мудрістю, зо знанням та із хистом, та все полишає на долю людині, яка не трудилася в тому: Марнота й оце й зло велике! Та й що має людина зо всього свойого труда та із клопоту серця свого, що під сонцем працює вона? Бо всі дні її муки, а смуток робота її, і навіть вночі її серце спокою не знає, теж марнота й оце!... Нема ліпшого земній людині над те, щоб їсти та пити, і щоб душа її бачила добре із труду свого. Та й оце все, я бачив, воно з руки Бога! Бо хто буде їсти, і хто споживати спроможе без Нього? Бо людині, що перед лицем Його добра, дає Він премудрість, і пізнання, і радість; а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!... (Еккл.2:1-26)
Читаючи слова Соломона ми можемо почути себе пригніченими. Внески, які випливають з його досвіду є сумні а іноді трагічні. Одночасно ми мусимо визнати в них рацію. Тому, що проблеми життя Соломона є проблемами нашого життя. Амбітні пориви і всі досягнення Соломона не захистили його від душевного розладу, гіркоти та сумніву. Це також нам відомо з особистого досвіду.
Але на щастя ці сумні а навіть трагічні внески, не були єдиними, які витягнув із свого життя цар Соломон. Цей славний ізраїльський цар незалежно від своїх випробувань а також від своїх спотикань і помилок які він не зміг обійти у своєму житті, зміг зберегти у своєму серці свідомість приналежності до Бога у якому він вбачав правдивий сенс свого існування. Між іншим саме він сказав:
„І пам'ятай в днях юнацтва свого про свого Творця, аж поки не прийдуть злі дні, й не наступлять літа, про які говорити ти будеш: Для мене вони неприємні! Підсумок усього почутого: Бога бійся, й чини Його заповіді, бо належить це кожній людині! Бо Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, чи добре воно, чи лихе!” (Еккл. 12,1.13-14).
Бог є Творцем всього що існує. Він є нашим Творцем. Тому ми потребуємо Бога, ми дуже Його потребуємо! У нашому серці є прагнення і голод, які не може заспокоїти ніхто і ніщо на цій Землі. Це голод і прагнення Бога, Його живої і постійної присутності у нашому житті.
Це колись яскраво виразив Августин, який сказав: „Неспокійне моє серце, Боже, поки не спочине в Тобі!”
Ми потребуємо Провідника через життя!
Світ природи показує нам велич Творця. Про Його силу, розум, велич та досконалість свідчить також величезний, наповнений величною красою та гармонією космос з мільярдами Молочних Шляхів, галактик та зірок. Про Його велич свідчить також кожна стеблинка трави, кожна квіточка, кожна краплинка роси, кожен гірський струмочок... Про Нього свідчить кожний схід і захід сонця, кожна буря та лагідний вітерець...
„Небо звіщає про Божую славу, а про чин Його рук розказує небозвід. Оповіщає день дневі слово, а ніч ночі показує думку, без мови й без слів, не чутний їхній голос, та по цілій землі пішов відголос їхній, і до краю вселенної їхні слова! Для сонця намета поставив у них, а воно, немов той молодий, що виходить із-під балдахіну свого, воно тішиться, мов той герой, щоб пробігти дорогу! Вихід його з краю неба, а обіг його аж на кінці його, і від спеки його ніщо не заховається” (Пс. 19,2-7).
„І до кого Мене прирівняєте, і йому буду рівний? говорить Святий. Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом та кличе ім'ям їх усіх! І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його” (Іс. 40,25-26).
„” (Рим. 1,20).
Бог промовляє до людини через її сумління, яке є внутрішнім мірником добра і зла і одночасно непідкупним суддею усіх людських вчинків. Одне мудре прислів’я у зв’язку з цим говорить: „Від усього може людина втекти, але не від власного сумління!”
Але особливо Бог говорить до людей через Своє Слово, яким є Біблія – Святе Письмо.
Бо саме в ньому є повнота Божого одкровення для людей (2 Тим. 3,15-17; Ів. 20,30-31; 21,25).
Саме Біблія розповідає нам хто ми і звідки ми взялися тут на цій Землі. (Бут. 1,1-31).
Лише Святе Письмо пояснює чому у нашій людській натурі елементи добра перемішані з елементами несправедливості, бруду і зла (Рим. 5,12; 7,14-25).
Лише Слово Боже говорить, чому серед краси цього світу є так багато зла, кривди та нещастя (Бут. 3,1-24).
Лише воно пояснює причину смерті (Рим. 6,23).
Лише Біблія звіщає нам істину про Божу любов до людей і про Божі зусилля, які Він доклав, щоб збавити нас від усякого зла (Ів. 3,16; 1 Ів. 4,8-10).
Саме Біблія говорить нам про Божий план спасіння роду людського та про реалізацію цього плану через Божого Сина – Ісуса Христа (Еф. 1,3-14; 1 Петр. 1,10-12; Ів. 1,29).
Саме у Святому Письмі міститься Божа наука, Божі норми і вказівки для людського життя, які допомагають уникнути багатьох засідок і трагедій життя (Вих. 20,1-17; Мт. 5-7 розд.).
У ньому містяться усі Божі обітниці, відносно тлінності та вічності (5 Мойс. 5,29; 28,1-14; Ів. 14,1-3; Об. 21,1-7).
Воно містить пророцтва про все те, що має надійти; про кінець світу та вічне життя з Богом (Мат. 25,31-46; 1 Сол. 4,13-17; Об. 21,1-7).
У ньому описані всі дії людей та народів, а на їхньому фоні указана перспектива і ефекти життя з Богом, а також перспектива і наслідки відкидання Бога та Його волі.
Чи не хочеш пізнати свого Творця? Чи не хочеш відкрити в Нім не лише великого і могутнього Бога, Творця всіх речей, але також люблячого, милосердного Батька? Чи не хочеш наблизитися до Нього і зв’язати з Ним свою долю, приймаючи Його волю у своє життя ? Чи не хочеш знайти у Його Слові відповіді на найголовніші питання і через це набути певності спасіння?
Якщо так, візьми в руки Святу Божу Книгу і почни її досліджувати!
